Рішення № 141306750, 29.10.2026, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.2026м. СумиСправа № 920/1109/26Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/1109/26

за позовом Заступника керівника Конотопської окружної прокуратури

(вул. Успенсько-Троїцька, 136, м. Конотоп, Сумська область, 41601,

код ЄДРПОУ 0352789121)

в інтересах держави в особі позивача:

Добов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області

(вул. В. Глуховця, 8, сел. Дубов`язівка, Конотопський район,

Сумська область, 41655, код ЄДРПОУ 04391241)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Борисенка Василя Миколайовича

(

АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

про визнання недійсним договору про спільну діяльність, зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду,

прокурор: не прибув,

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув,

при секретарі судового засідання Ляскевич М.О.,

Суть спору. 03.09.2026 прокурор звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд:

- Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 25.06.2026, укладений між Дубов`язівською селищною радою Конотопського району Сумської області та Фізичною особою-підприємцем Борисенком Василем Миколайовичем.

- Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Борисенка Василя Миколайовича повернути Дубов`язівській селищній раді Конотопського району Сумської області земельну ділянку під водоймою загальною площею 47 га.

- Стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891, р/р UA 598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) кошти, витрачені на сплату судового збору, у розмірі 5324,8 грн.

- Про час і місце розгляду справи прошу повідомити Конотопську окружну прокуратуру та Сумську обласну прокуратуру, яка забезпечуватиме в ній участь.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2026, справу призначено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 07.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1109/26; призначено підготовче засідання на 06.10.2026, 10:20; сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Разом з тим, розгляд справи №920/1109/26, призначений в судове засідання на 06.10.2026, 10:20, не відбувся у зв`язку із пошкодженням будівлі суду внаслідок завданого 26.09.2026 авіаудару та тимчасовим призупиненням роботи суду з 28.09.2026 по 12.10.2026. Зазначене підтверджується актом Господарського суду Сумської області від 12.10.2026 у справі №920/1109/26.

Ухвалою суду від 12.10.2026 призначено підготовче засідання у справі №920/1109/26 на 29.10.2026, 10:20.

14.10.2026 до суду надійшла заява (вх.№3242/26) відповідача про визнання позову та проведення судового засідання без участі, відповідно до змісту якої відповідач повідомляє суд про визнання позову в повному обсязі, просить суд ухвалити рішення про його задоволення та повернути прокуратурі з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при його поданні; розгляд справи просить суд здійснювати без участі відповідача та його представника.

16.10.2026 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду заяву (вх.№5202), згідно з якою позивач підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі та просить суд про задоволення позову; судові засідання у справі №920/1109/26 просить суд проводити без участі представника позивача.

21.10.2026 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду заяву (вх.№5345) про розгляд справи без участі.

Представники учасників процесу в судове засідання 29.10.2026 не прибули, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу (частина 4 статті 185 ГПК України).

За приписами з ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що останні не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, а також те, що неявка в засідання суду представників сторін не перешкоджає розгляду справи, господарський суд беручи до уваги заяву (вх.№3242/26) відповідача про визнання позову, дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін та постановлення рішення в підготовчому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.

Щодо представництва прокурором у суді законних інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право також звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Таким чином, суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей має конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже, правовідносини, пов`язані з використанням земель державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність вибуття земельної ділянки з державної чи комунальної власності такому суспільному інтересу не відповідає.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Як закріплено в ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Спірна земельна ділянка є комунальною власністю, Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області. Тоді як, укладення оскаржуваного договору сторонами в порушення установленого порядку, передача земельної ділянки установою іншій особі порушує інтереси територіальної громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України, земельні торги на право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності проводяться з метою визначення суб`єкта, який запропонував найвищу плату за користування нею.

Згідно зі ст. 64 Бюджетного кодексу України, надходження від орендної плати за використання земель комунальної власності становлять дохідну частину місцевого бюджету.

Місцевий бюджет Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області відповідно до ст. 5 Бюджетного кодексу України є місцевим бюджетом та входить до складу бюджетної системи України. Допущені під час передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу порушення вимог земельного законодавства, зокрема ухилення від визначення користувача цієї ділянки за результатами земельних торгів, мають на меті мінімізацію витрат орендаря щодо плати за землю, чим створюють загрозу недоотримання надходжень до дохідної частини місцевого бюджету.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Крім того, з огляду на те, що строк дії Договору спливає 25.06.2027, на цей час існує реальна загроза подальшого протиправного використання земельної ділянки комунальної власності.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У ч. 5 ст. 16 цього вказаного вище Закону зазначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Водночас, ст. 12 Земельного кодексу України, пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

При укладенні спірного Договору Дубов`язівською селищною радою Конотопського району Сумської області, як представницьким органом, на який покладено вказані повноваження, порушено встановлений законом порядок передачі спірної земельної ділянки в користування. Отже, інтереси територіальної громади порушено органом місцевого самоврядування, який діяв всупереч її інтересів та вимогам чинного законодавства.

При цьому, у разі порушення права на земельну ділянку його захист, у тому числі у визначений статтями 21 , 393 Цивільного кодексу України частини третьої статті 152 Земельного кодексу України та пунктом «г» спосіб, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а, відповідно, право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дубов`язівська селищна рада Конотопського району Сумської області, яка на даний час розпоряджається земельною ділянкою від імені територіальної громади, що повністю узгоджується з позицією Верховного суду з вказаного питання, викладеного у постанові від 27.01.2021 у справі № 917/341/19.

Водночас, вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, а тому, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

Окремо слід зазначити, що Велика палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Так, встановивши порушення чинного законодавства щодо передачі комунального майна в оренду, Конотопською окружною прокуратурою, враховуючи роль прокурора щодо захисту інтересів держави у судовому порядку, 23.07.2026 на адресу Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області направлено лист № 50-4895вих-26 щодо виявлених порушень законодавства та надання відповідних документів.

Однак, жодних заходів з цього приводу Дубов`язівською селищною радою Конотопського району Сумської області, як уповноваженим органом у спірних правовідносинах, не вжито та листом від 30.07.2026 №1998/1 повідомлено прокуратуру про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

04.08.2026 Конотопською окружною прокуратурою спрямовано повторний запит №50-5170вих-26 на адресу Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області щодо з`ясування вжитих органом місцевого самоврядування заходів до захисту порушених інтересів держави та повернення комунального майна.

У відповіді від 18.08.2026 №2139 на запит Конотопської окружної прокуратури Дубов`язівська селищна ради Конотопського району Сумської області повідомила, що з метою відновлення стану законності, порушених інтересів держави шляхом розірвання Договору про спільну діяльність або визнання його недійсним заходи не вживалися, позови до суду з цих підстав не подавалися.

Отже, така пасивна позиція органу місцевого самоврядування, уповноваженого захищати інтереси громади у сфері земельних відносин, не зважаючи на очевидний характер порушень, свідчить про його бездіяльність.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, Фізична особа-підприємець Борисенко В.М. використовує комунальне майно без достатньої правової підстави, порушення законодавства продовжують мати місце, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах в суді.

На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Конотопською окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, листом від 27.08.2026 №50-5845вих-26 повідомлено Дубов`язівську селищну раду Конотопського району Сумської області про представництво інтересів держави в суді.

Таким чином, з урахуванням змісту позовної заяви, предмету спору, характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з позовом, у зв`язку із доведеною бездіяльністю компетентного органу, а також необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

Фактичні обставини, встановлені судом.

25.06.2026 між Дубов`язівською селищною радою Конотопського району Сумської області (далі Дубов`язівська селищна рада, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Борисенко Василем Миколайовичем (далі ФОП Борисенко В.М., Відповідач) було укладено Договір про спільну діяльність (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, сторони зобов`язуються спільно діяти з метою охорони та цільового використання земельної ділянки під водним об`єктом (ставком) загальною площею 47 га, яка перебуває в комунальній власності та розташована на території Дубов`язівської територіальної громади Конотопського району Сумської області (с. Сім`янівка).

Згідно з Актом передачі-приймання земельної ділянки від 25.06.2026 Дубов`язівська селищна рада Конотопського району Сумської області, в особі сільського голови Білика Леоніда Івановича, з однієї сторони передає, а Фізична особа-підприємець Борисенко В.М., з іншої сторони приймає в користування наступну земельну ділянку водного фонду на підставі договору про спільну діяльність від 25.06.2026: земельна ділянка водного фонду (ставок) загальною площею 47 га, що розташована на території Дубов`язівської територіальної громади Конотопського району Сумської області (с. Сім`янівка).

Вартість 1 га землі під водоймою згідно із інформацією про нормативну грошову оцінку сільськогосподарських угідь становить 34054,00 грн (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Розділу 2 «Строк дії Договору» Договору цей Договір укладено строком на 1 рік. Договір вважається укладеним з моменту підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п. 3.1. Розділу 3 «Плата за використання земельної ділянки» Договору за використання земельної ділянки за Договору ФОП Борисенко В.М. сплачує кошти у сумі 1 % в рік від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що земельна ділянка передається у користування з метою використання за цільовим призначенням для організації відпочинку та підтримання водойми у належному стані.

Водночас, Конотопською окружною прокуратурою під час вивчення стану дотримання вимог законодавства щодо передачі об`єктів державної та комунальної власності у користування встановлено, що мають місце порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» під час передачі у використання ФОП Борисенко В.М. комунального майна земельної ділянки.

Так, як вказує прокурор, за змістом Договору між Сторонами склалися правовідносини з оренди земель водного фонду, оскільки з умов оспорюваного Договору вбачається, що Позивач фактично передав Відповідачу на платній основі земельну ділянку під водоймою, що перебуває у комунальній власності, а тому, з аналізу змісту спірного Договору вбачається, що він є прихованим договором оренди земельної ділянки водного фонду, що й стало підставою для звернення Прокурором з цим позовом до суду про визнання недійсним Договору про спільну діяльність від 25.06.2026 та зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку водного фонду (ставок) загальною площею 47 га, яка є предметом спірного Договору.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Згідно з частиною 2 статті 1131 ЦК України, умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, спільна діяльність на основі договору про спільну діяльність є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №927/784/22.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор вказує на те, що під час укладення спірного Договору у Сторін не було намірів на встановлення правовідносин зі спільної діяльності. Спірний договір є удаваним правочином, укладеним з метою приховання фактично укладеного договору оренди земель водного фонду, натомість оскаржуваний договір за своєю правовою природою є договором оренди та укладений з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з вимогами п. 3 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта.

Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 № 572.

Передача водного об`єкта в оренду здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта, а в разі надання в оренду рибогосподарської технологічної водойми паспорта та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

Обчислення розміру орендної плати здійснюється за: водний об`єкт відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти, що затверджується Міндовкіллям; рибогосподарську технологічну водойму відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми, що затверджується Мінагрополітики; земельну ділянку - з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди.

Орендна плата вноситься у такі строки: за земельну ділянку державної та/ або комунальної власності, набуту в оренду без проведення земельних торгів: за перший рік - у п`ятиденний строк після підписання цього договору; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України; за водний об`єкт: за перший рік - у п`ятиденний строк після підписання цього договору; починаючи з наступного року - щороку не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим роком.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо надання земельних ділянок під водними об`єктами у користування на умовах оренди у межах населених пунктів належать сільським, селищним та міським радам, а за межами населених пунктів обласним державним адміністраціям.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17.

Так, удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України ).

Отож, зі змісту приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц).

Вказані положення узгоджуються із висновками, викладеними в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року, справа № 346/2238/15-ц зазначив, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надавати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2023 по справі № 711/7715/20.

Спірний Договір про спільну діяльність від 25.06.2026 є удаваним правочином, виходячи з наступного.

З аналізу умов Договору встановлено, що Позивачем передано у користування Відповідачу земельну ділянку водного фонду із розташованим на ній водним об`єктом за певну плату та на визначений строк.

Зокрема, п. 2.1. Договору визначено, що цей Договір укладений строком на 1 рік та п. 3.1. Договору встановлена плата за використання земельної ділянки Відповідачем у сумі 1% на рік від її нормативної грошової оцінки.

Водночас, спірний Договір не передбачає досягнення Сторонами певної спільної мети кожна сторона договору є власником визначеного результату своїх дій, а дохід територіальної громади згідно п. 3.1. Договору є гарантованим.

Крім того, оскаржуваний Договір не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, оскільки земельна ділянка під вказаною водоймою не сформована.

Таким чином, вказаний спірний Договір є удаваним правочином і приховує під собою факт передачі в оренду земельної ділянки, тобто фактично містить істотні умови договору оренди землі, укладення якого регулюється Водним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України оскільки, у даному випадку Позивач передав у користування земельну ділянку водного фонду та поклав на Відповідача обов`язок вносити плату за користування, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України щодо умов договору спільної діяльності.

Стаття 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, земельні торги щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки з водоймою селищною радою не проводилися. Із вищевикладеного можна зробити висновок, що передача Відповідачу земельної ділянки комунальної власності з розташованим на ній водним об`єктом на підставі договору про спільну діяльність, спрямована на уникнення передачі цієї земельної ділянки на підставі договору оренди земель на конкурсних засадах та його погодження з територіальними органами Державного агентства водних ресурсів України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 ЦК України.

Відповідно до приписів частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми, недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до пунктів 5, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, а виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Таким чином, з огляду на вказане вище, оскільки спірний Договір про спільну діяльність від 25.06.2026 є удаваним правочином та за своєю правовою природою є договором оренди, у зв`язку з порушенням при укладенні спірного договору вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 638 ЦК України, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, 235 Цивільного кодексу України, а майно підлягає поверненню.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що Відповідачем визнано позов повністю, суд дійшов висновку, що Прокурором доведено належними та допустимими доказами всі обставини, на які він посилався, як на підставу позову, в зв`язку з чим суд визнає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, наведених вище.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України, яка кореспондується зі змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Прокурором при зверненні з позовом сплачено 5 324 грн 80 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №1581 від 27.08.2026.

Враховуючи задоволення судом позовних вимог та визнання позову Відповідачем до початку розгляду справи по суті, Сумській обласній прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків від судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 2 662 грн 40 коп., на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

В іншій частині судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. покладається на Відповідача відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір про спільну діяльність від 25.06.2026, укладений між Дубов`язівською селищною радою Конотопського району Сумської області та Фізичною особою-підприємцем Борисенком Василем Миколайовичем.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Борисенка Василя Миколайовича повернути Дубов`язівській селищній раді Конотопського району Сумської області земельну ділянку під водоймою загальною площею 47 га, що розташована на території Дубов`язівської територіальної громади Конотопського району Сумської області (с. Сім`янівка).

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Борисенка Василя Миколайовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (№UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору, сплаченого за пред`явлення позовної заяви до суду.

5. Повернути з Державного бюджету України (Сумська міська отг22030101, код ЄДРПОУ 37970404, МФО - 899998, р/р UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) на користь Сумської обласної прокуратури (№UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 50% судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп., сплаченого відповідно до платіжної інструкції №1581 від 27.08.2026.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.11.2026.

СуддяС.В. Заєць