Рішення № 141305872, 09.11.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/4034/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ

про стягнення 40413,17 грн

До суду 29.09.2026 через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява Державного підприємства Адміністрація морських портів України до Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ про стягнення 40413,17 грн заборгованості за договором про відшкодування експлуатаційних витрат №1805-П-ОДФ-16 від 18.11.2016, з яких 16745,20 грн основного боргу за травень та червень 2018 року, 4124,03 грн 3% річних та 19543,94 грн втрат від інфляції.

Ухвалою від 02.10.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви.

05.10.2026 у встановлений судом строк позивач подав докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 06.10.2026 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань. Встановив відповідачу строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ст. 251, 252 ГПК України) подати до суду відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копії статутних та реєстраційних документів; для подання заперечень встановити строк 5 днів від дня отримання відповіді на відзив.

Відповідач отримав ухвалу 06.10.2026 в електронному кабінеті.

16.10.2026 у встановлений строк представник відповідача в порядку самопредставництва, що підтверджується загальнодоступними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Бондаренко Т.А. подала відзив, в якому просить:

- Витребувати у позивача для огляду оригінали актів №723 від 31.05.2018 та №847 від 30.06.2018 відповідно до частини шостої статті 91 ГПК України.

- Під час оцінки зазначених актів перевірити особи підписантів та документи, що підтверджували їхні повноваження діяти від імені відповідача на дати підписання.

- Застосувати позовну давність до вимог у частині, щодо якої буде встановлено її сплив, з урахуванням відповідних перехідних положень законодавства.

- У задоволенні позову ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії до ТОВ «Морський клуб ТЦФ» про стягнення 40 413,17 грн відмовити повністю.

22.10.2026 до суду надійшла відповідь на відзив

25.10.2026 відповідач подав заперечення, в яких просить суд:

- Прийняти та долучити ці заперечення до матеріалів справи №916/4034/26, врахувати їх під час розгляду справи разом із поданим відзивом.

- Перевірити відповідність заявленого боргу конкретним актам, рахункам, даним обліку та платежам; розмежувати оплачені документи і документи, за якими позивач вимагає стягнення.

- У порядку частини шостої статті 91 ГПК України витребувати у позивача для огляду оригінали спірних актів за травеньжовтень 2018 року, на які він посилається як на підписані відповідачем, та спірних повідомлень про вручення відповідних рахунків. У разі неподання оригіналів і збереження сумнівів щодо відповідності копій оригіналам вирішити питання про врахування таких доказів відповідно до зазначеної норми.

- Розглянути заяву відповідача про позовну давність з урахуванням Закону №4434-IX та застосувати наслідки її спливу до вимог, щодо яких такий сплив буде встановлено.

- Відмовити у задоволенні позову ДП «АМПУ» до ТОВ «Морський клуб ТЦФ» про стягнення 40 413,17 грн у повному обсязі.

Крім того, відповідач подав 25.10.2026 заяву, якою просить залучити попередньоподаний відзив до матеріалів справи, оскільки він не бачить відзив в електронній справі.

Суд зауважує, що представник відповідача Бондаренко Т.А. подавала відзив не через електронний кабінет відповідача, а з електронного кабінету фізичної особи-підприємця Бондаренко Т.А., яка є окремим суб`єктом господарювання і не є учасником справи № 916/4034/26, тому вона і не залучена до справи № 916/4034/26.

Щодо клопотання відповідача про витребування оригіналів спірних актів за травеньжовтень 2018 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Виходячи із змісту даної норми, витребування оригіналів доказів є правом, а не обов`язком судом.

З огляду на викладене, суд, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги відповідача про витребування оригіналів доказів. Тим більше, позивач в позовній заяві на виконання вимог ст. 162 ГПК України зазначив, що в нього наявні оригінали зазначених актів, а сумнівів щодо їх оригінальності в суду немає.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

08.11.2016 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (виконавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯХТ КЛУБ «ОДЕСА-2009» (код 30256779), яке на теперішній час має назву Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» (замовник), укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат №1805-П-ОДФ-16.

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець надає послуги з централізованого холодного і гарячого водопостачання на об`єкти замовника, також з централізованого водовідведення 9прийом стічних вод холодного і гарячого водопостачання, ненормативно-очищених стічних вод, що скидаються замовником в систему каналізації виконавця, теплопостачання відповідно до додатку № 1 «Перелік об`єктів замовника».

В п. 3.1 договору зазначено, що облік спожитих тепла, води і скинутих вод, а також споживання холодної води, що йде на гаряче постачання здійснюється за показниками приладів обліку.

Відповідно до п. 3.2 договору оплата послуг проводиться не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 3.3 договору оплата здійснюється за тарифами, що діють на отримання послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення, затверджених у встановленому законодавством порядку та затверджені наказом начальника адміністрації Одеського морського порта.

В п. 7.4 договору сторони узгодили, що договір укладається на строк до 31 грудня 2017 року.

Позивач звернувся з позовом про стягнення 16745,20 грн основного боргу за надані відповідачу послуги водопостачання, прийом стоків за травень та червень 2018 року.

Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, то суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено цей строк, враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила:

"Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану".

З 04.09.2025 року з Цивільного кодексу України виключено п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення.

З огляду на викладене, Верховний Суд в постанові від 01.12.2025 у справі № 906/1674/23 зазначив наступне.

« 136. Таким чином, якщо перебіг позовної давності, обчислений відповідно до статей 257, 258 ЦК, розпочався до 02.04.2020 (зокрема як стверджують відповідачі з 18.01.2018) і не сплив до цієї дати, а спірні правовідносини продовжилися після 24.02.2022 (введення в Україні воєнного стану), то можна дійти висновку, що внаслідок двох продовжень і одного зупинення перебігу позовної давності такий строк не сплив, і перебіг позовної давності продовжиться від дати набрання чинності Законом про законодавче скасування зупинення перебігу позовної давності.

137. Отже, трирічна позовна давність, передбачена ст.257 ЦК, навіть за умови відліку початку її перебігу з 18.01.2018, з урахуванням двох продовжень (згідно з Законами від 30.03.2020 №540-IX (набрав чинності 02.04.2020) і від 15.03.2022 №2120-IX (набрав чинності 17.03.2022)) і одного зупинення (від 08.11.2023 №3450-IX (набрав чинності 30.01.2024)) у цій справі не пропущена.

138. Верховний Суд зауважує, що нормами гл.19 "Позовна давність" розд.V "Строки та терміни. Позовна давність" ЦК не передбачено можливості продовження позовної давності (на відміну від її зупинення (ст.263) чи переривання (ст.264)).

139. Фактично, використовуючи у відповідних положеннях "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК такий термін як "продовження", законодавець мав на увазі саме "зупинення" про що, окрім іншого, свідчить внесення відповідних змін згідно із Законом від 08.11.2023 №3450-IX (замість "продовжуються на строк його дії" - "зупиняється на строк дії такого стану").

140. Також Верховний Суд зазначає, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

141. Цей принцип також відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine", що у перекладі з латинської мови означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".

142. Важливо відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи, а тим паче, як у справі, що переглядається, міноритарного акціонера, який є менш захищеною стороною».

Отже, періодом, за який позивач має можливість нараховувати заборгованість по внескам є трирічний строк, який передував зупиненню перебігу строків давності, а саме не більше як з 02 квітня 2017 року. Як вбачається з позовної заяви нарахування заборгованості по внескам бере свій початок з 21.06.2018 (за послуги травня 2018 року).

Період з 21.06.2018 по 02.04.2020 становить 1 рік 9 місяців 11 днів, за період з 04.09.2025 по 29.09.2026 (дата звернення до суду з позовом у даній справі) становить 1 рік 25 днів, всього - 2 роки 10 місяців 6 днів. Отже, загальний строк трирічної позовної давності позовної давності не сплив.

Позивач додав до позовної заяви рахунки № 531335 від 31.05.2018 на суму 6931,30 грн та рахунок № 531389 від 30.06.2018 на суму 9813,90 грн.

Також позивачем додано до позовної заяви акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 847 за червень 20178 року на суму 9813,90 грн та акт № 723 від 31.05.2018 на суму 6931,30 грн (а.с. 18-19).

Зазначені акти підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.

В цих актах та рахунках зазначено, що вони складені згідно договору № 1805-П-ОДФ-16 від 08.11.2016.

Однак, суд зауважує, що станом на час складання рахунків та актів за травень та червень 2018 року, вже закінчився строк договору про відшкодування експлуатаційних витрат №1805-П-ОДФ-16 від 08.11.2016 (договір припинив свою дію).

Тобто, були відсутні підстави для зазначення в актах та рахунках за травень та червень 2018 року, що вони складені згідно договору № 1805-П-ОДФ-16 від 08.11.2016.

Позивач зазначає, що зазначений договір був укладений у зв`язку з наявністю договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.09.2005, за умовами якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області передало в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «МОРСЬКИЙ КЛУБ ТЦФ» (код 30256779) 54/1000 комплексу будівель морського вокзалу, що перебувають на балансі ДП «Одеський морський торговельний порт». Строк договору оренди відповідно до п. 10.1 договору до 20.09.2012 включно.

Однак, рішенням Господарського суду Одеської області від 14.12.2015 у справі № 916/4494/15, яке набрало законної сили 04.01.2016, визнано договір оренди від 20.09.2005 (обліковий номер 2098409534) поновленим на строк і умовах, передбачених ним із дати набрання судовим рішенням законної сили.

В подальшому, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 у справі № 916/542/18, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025, розірвано договір оренди державного нерухомого майна, укладений 20.09.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області і Товариством з обмеженою відповідальністю ЯХТ КЛУБ Одеса-2009.

З огляду на викладене, позивач посилається на те, що станом на травень та червень 2018 року був чинний договір оренди державного майна від 20.09.2005, тобто був чинний і договір про відшкодування експлуатаційних витрат № 1805-П-ОДФ16 від 08.11.2016, оскільки він був укладений саме у зв`язку з орендою державного майна.

Таким чином, позивач вважає, що закінчення строку договору про відшкодування експлуатаційних витрат № 1805-П-ОДФ16 від 08.11.2016 31.12.2017 не призвело до припинення фактичних господарських відносин між сторонами щодо надання послуг водопостачання, водовідведення та теплопостачання, оскільки був діючий договір оренди нерухомого майна.

Позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 10.10.2017 у справі № 916/1570/17 вже стягувалась з відповідача заборгованість за договором про відшкодування експлуатаційних витрат № 1805-П-ОДФ16 від 08.11.2016.

Суд зауважує, що в межах справи № 916/1570/17 розглядався спір щодо стягнення заборгованості з відповідача за період до закінчення строку договору про відшкодування експлуатаційних витрат № 1805-П-ОДФ16 від 08.11.2016 , тобто до 31.12.2017.

Крім того, суд зауважує, що договір про відшкодування експлуатаційних витрат та договір оренди державного нерухомого майна це окремі договори, і позивачем не наведено норми права, якою б передбачалось те, що строк одного ставиться в залежність від строку іншого.

Так, згідно з п. 3 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, яка була чинна на час укладання договору відшкодування експлуатаційних витрат, до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов`язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Враховуючи зазначене, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за травень та червень 2018 року на підставі договору про відшкодування експлуатаційних витрат № 1805-П-ОДФ16 від 08.11.2016, оскільки станом на травень та червень 2018 року зазначений договір припинив свою дію у зв`язку із закінченням його строку.

Позивач посилається також на те, що послуги відповідачу відповідно до актів за травень та червень 2018 року були фактично надані, що підтверджується підписом та печаткою відповідача.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем були сплачені інші акти, зокрема за січень, лютий, березень, квітень, серпень, вересень та жовтень 2018 року, що свідчить про те, що відповідач визнав наявність господарських відносин між сторонами.

Суд зауважує, що оплата відповідачем актів за січень, лютий, березень, квітень, серпень, вересень та жовтень 2018 року, не може слугувати доказом того, що відповідач визнав заборгованість за актами за травень-червень 2018 року, враховуючи заперечення відповідача, викладені у відзиві.

Надаючи оцінку рахункам та актам за травень і червень 2018 року, суд враховує, що в них не зазначено строк, коли вони мають бути оплачені.

Згідно з ст. 530 ГПК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою про сплату боргу за надані послуги за травень та червень 2018 року на суму 16745,20 грн.

До позовної заяви позивачем додано претензію до відповідача від 06.08.2018 № 20А-3/6 658 на суму 16745,20 грн, але позивач не надав суду опису вкладення, з якого можна було б встановити, що саме цю претензію позивач надіслав відповідачу.

Отже, неможливо встановити чи настав строк оплати 16745,20 грн, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу а також 4124,03 грн 3% річних та 19543,94 грн втрат від інфляції, які нараховані позивачем у зв`язку з простроченням оплати суми 16745,20грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 р.

Суддя В.В. Литвинова