Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 212/14896/26
2/212/9006/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі
головуючого судді - Козлова Д. О.,
за участю секретаря - Пижик В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що 16.04.2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 50631. За кредитним договором ТОВ «ЗАЙМЕР» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 4000 грн. зі сплатою відсотків за його користування. Приймаючи умови кредитного договору відповідачка підтвердила, що ознайомлена із його змістом. На виконання умов кредитного договору позичальнику було перераховано грошові кошти на рахунок відповідачки, яка умови кредитного договору не виконала, у зв`язку з чим має заборгованість в розмірі 20976 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4000 грн., заборгованості по процентам 560 гривень, заборгованість за пенею 16 416 грн. 11.03.2020 р. між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № ЗК-11032020, за яким ТОВ «ЗАЙМЕР» передав ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» прийняв належні ТОВ «ЗАЙМЕР» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до такого Договору позивач набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 20976 гривень. На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 20976 грн., судовий збір у сумі 2662,40 грн. та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача, адвокат Заборський О. В., не погоджуючись із позовом, подав відзив та додаткові пояснення, де вказував, що позивач не надав доказів на підтвердження перерахування коштів на рахунок відповідача. Також до справи не подано первинних технічних даних, які дозволили б перевірити дату і час формування одноразового ідентифікатора, номер телефону, на який він був направлений, факт його введення відповідачем, ІР-адресу або інші технічні дані авторизації на підтвердження укладення кредитного договору, враховуючи, що він фігурує у різних документах від різних дат як електронний підпис. Так первісний договір передбачав кредит на 25 днів, після чого долучено додаткову угоду від 07.06.2019 р., що має значення для визначення моменту припинення права нараховувати проценти. Розрахунок заборгованості, сформований кредитором, не є первинним доказом факту видачі кредиту чи руху коштів. Крім того заявив письмове клопотання про застосування до вимог про стягнення пені наслідки пропуску строку спеціальної однорічної позовної давності. Також вказував, що вимоги позивача про стягнення пені в сумі 16416 грн. є явно неспівмірними, тому підлягають істотному зменшенню, враховуючи кредит в сумі 4000 грн., за ч. 3 ст. 551 ЦК. Додатково заперечував проти стягнення з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн., які вважав суттєво завищеними, оскільки позовна заява складається зі стандартного викладу норм ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», опису договору факторингу та типових положень щодо судових витрат, тому, враховуючи ціну позову, майнове становище відповідача, покладення на відповідача 8000 грн. витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності та розумності. Отже, просив суд зменшити такий розмір до 1000 грн. Таким чином просив суд у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 відмовити.
Представник позивача, Усенко М. І., в позовній заяві просив провести розгляд справи без його участі. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідачка до судового засідання не з`явилась за невідомих суду причин. Про день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно.
Представник відповідача, адвокат Заборський О. В., до суду також не зявився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи належним чином, надавши заяву з проханням вирішити справу за його відсутності.
За наведених обставин суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів за відсутності учасників процесу.
Таким чином суд вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», виходячи з наступного вмотивування.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).
Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.
Судом було встановлено, що 16.04.2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_3 було укладено договір фінансового кредиту № 50631, на підставі якого останній було надано кредит у сумі 4000 гривень строком на 25 днів до 11.05.2019 року зі сплатою 730% процентів річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу, який видавався в безготівковій формі в національній валюті на реквізити банківської карти, вказаної клієнтом.
Крім того за п. 4.3 договору фінансового кредиту № 50631 зазначено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений п. 1.2 договору клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання договору, починаючи з першого дня прострочення та не більше ніж протягом 100 днів.
Договір було підписано 16.04.2019 року із застосуванням електронного підпису ОСОБА_4 , особу якої ідентифіковано за допомогою одноразового ідентифікатору KL 2603, що підтверджено довідкою про ідентифікацію відповідача.
Таким чином суд дійшов висновку, що договір від 16.04.2019 року був підписаний ОСОБА_3 за допомогою електронного підпису, чим підтверджено його укладання сторонами такої угоди, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Отже, суд відкидає посилання представника відповідача на відсутність первинних технічних даних з перевірки формування одноразового ідентифікатора відповідачки, оскільки в суді було доведено підписання кредитного договору ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом його надсилання на номер мобільного телефону ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .
В договорі фінансового кредиту ОСОБА_3 зазначила номер платіжної карти НОМЕР_2 , на яку згідно із довідкою ТОВ «Платежі онлайн» 16.04.2019 року було перераховано грошові кошти в сумі 4000 грн.
Також згідно із відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 19 жовтня 2026 року вбачається, що на ОСОБА_1 було таким банком емітовано картку НОМЕР_3 , на яку 16.04.2019 року відбулось зарахування коштів у сумі 4000 грн.
Отже, суд відкидає посилання адвоката Заборського О. В. на те, що позивач не довів факт перерахування коштів на рахунок відповідача на виконання умов кредитного договору.
Крім того суд встановив, що 07.06.2019 року ОСОБА_3 уклала на підставі поданої нею заяви додаткову угоду № 2 до договору про надання фінансового кредиту № 50631 від 07.06.2019 року із ТОВ «ЗАЙМЕР», на підставі якої сторони погодили продовження строку дії договору про надання фінансового кредиту № 50631 від 07.06.2019 року на термін 7 днів.
В той же час суд вказує, що у справі відсутні докази укладання додаткової угоди № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 50631, що позбавляє можливості суду перевірити факт продовження строку дії такого договору після 11.05.2019 року, а також враховуючи, що 07.06.2019 року ОСОБА_1 підписала додаткову угоду № 2 до договору про надання фінансового кредиту саме від 07.06.2019 року, а не від 16.04.2019 року, та з використанням того ж самого одноразового ідентифікатора, внаслідок чого суд приймає доводи адвоката Заборського О. В. про недоведеність в суді пролонгації договору кредиту № 50631 від 16.04.2019 року після 11.05.2019 року.
Суд встановив, що відповідачкою не виконувались належним чином кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим остання має заборгованість за договором у розмірі 20976 гривень, яка складається з боргу за кредитом 4000 грн., боргу по процентам 560 грн., борг за пенею 16416 грн., що вбачається із розрахунку, наданого позивачем.
При цьому судом було встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до такого розрахунку боргу сплатила загалом кредитору 4936 грн. за договором № 50631.
11.03.2020 р. між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № ЗК-11032020, за яким ТОВ «ЗАЙМЕР» передає ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «ЗАЙМЕР» права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до такого Договору позивач набув права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 в сумі 20976 грн.
За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином права вимоги за договором кредиту № 50631, укладеним ОСОБА_1 із ТОВ «ЗАЙМЕР» перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Вирішуючи питання про розмір заборгованості, суд вказує наступне.
Так суд погоджується із представником ОСОБА_3 , що вимоги про нарахування та сплату пені є явно завищеними, не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності.
В рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013 зазначено, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином за відсутності доведення позивачем розміру збитків через дії відповідача, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за пенею в розмірі 16416 грн. не є співмірною сумі кредиту за договором № 50631 від 16.04.2019 року в сумі 4000 грн., відповідно суперечить принципам розумності та добросовісності, тому є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми пені у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір пені за вказаним договором до суми 4000 грн.
При цьому суд приймає до уваги посилання представника ОСОБА_1 , адвоката Заборський О. В., про необхідність застосування до стягнення пені наслідків пропуску строку спеціальної однорічної позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Так за п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи умови договору кредиту № 50631 від 16.04.2019 року вбачається, що первісний кредитор мав права нараховувати пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання договору, починаючи з першого дня прострочення та не більше ніж протягом 100 днів, тобто починаючи з 11.05.2019 року (встановлений судом кінцевий строк повернення кредиту).
При цьому суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.
Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Також у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Так на підставі п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17 березня 2022 року, яка діяла до 4 вересня 2025 року) вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Врахувавши наведені норми, суд дійшов переконання, що первісний кредитор та позивач мав права вимоги відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК до відповідачки про стягнення пені пред`явити до суду в строк до 20 серпня 2020 року, однак через продовження строків, визначених ст. 258 ЦК, на строк дії карантину та воєнного стану з 12 березня 2020 року по 4 вересня 2025 року, кредитор мав право реалізувати своє право пред`явити до суду вимоги про стягнення пені з ОСОБА_1 в строк до 12 лютого 2026 року.
Однак суд встановив, що даний позов був поданий до суду лише 10 вересня 2026 року.
Отже, оскільки за ч. 3, 4 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тому відповідно у задоволенні вимог позивача до відповідача про стягнення пені за клопотанням адвоката Заборського О. В. слід відмовити повністю, враховуючи, що строки спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені спливли.
Також суд вказує, що враховуючи умови договору фінансового кредиту № 50631 від 16.04.2019 року та факт проведення оплати за ним відповідачкою боргу в загальному розмірі 4936 грн., з яких було направлено на оплату пені загалом 1256 грн., а на оплату відсотків відповідно 3680 грн., то вбачається, що оскільки відповідач повинна була сплатити кредит у сумі 4000 грн., а відсотки в сумі 2000 грн. (25 днів х 4000 грн. х 2% = 2000 грн.), а також визначений судом розмір пені в сумі 4000 грн., то таким чином ОСОБА_1 має обовязок сплатити позивачу по договору кредиту № 50631 фактично борг загалом в сумі 2320 грн. (4000 кредит + 2000 відсотки 3680 сплачені кошти = 2320), оскільки у задоволені вимог про стягнення пені суд відмовив, застосувавши п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК.
Таким чином суд дійшов висновку, що позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача борг за договором № 50631 в сумі саме 2320 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Суд встановив, що понесені ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 8000 грн. підтверджуються матеріалами справи: договором про надання правової допомоги з переліком видів послуг адвоката, актом наданих послуг яким визначено вартість роботи адвоката та визначена вартість юридичних послуг, наданих адвокатським об`єднанням «Апологет», в загальній сумі 8000 грн., детальним описом наданих послуг, а також ордером.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція була викладена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2021 року по справі № 922/449/21 та від 3 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.
Натомість, суд вважає, що при визначенні витрат на правничу допомогу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» по даній справі не дотримано розумність їх розміру, на що вказував представник відповідача, враховуючи незначну складність справи та її однотипність.
Таким чином суд, зважаючи на клопотання адвоката Заборський О. В. про необхідність зменшити розмір витрат на правову допомогу позивача, вважає, що послуги АО «Апологет» на загальну суму 8000 грн. на переконання суду, як суттєво завищенні, підлягають зменшенню до суми в розмірі 2000 грн.
При цьому судом було враховано однотипність складених в інтересах ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» таким адвокатським об`єднанням позовних заяв, що не зумовлює витрачання значного обсягу часу та зусиль правника, враховуючи також, що доказів проведення оплати таких послуг матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу по даній справі, зважаючи на критерій розумності їх розміру та приймаючи до уваги конкретні обставини справи, суд дійшов до висновку, що витрати на правничу допомогу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягають зменшенню у даному випадку за клопотанням представника відповідача до 2000 грн.
Натомість, враховуючи, що суд частково задовольнив заявлені позовні вимоги, то витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у встановленому судом розмірі 2000 грн. підлягають на підставі ст. 141 ЦПК стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог, тобто в сумі 221,21 (2320 / 20976 х 2000 = 221,21) грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює відповідно 294,47 грн. (2320/ 20976 х 2662,40 = 294,47).
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 2320 грн.
У задоволенні решти вимог позовної заяви - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати з оплати судового збору в сумі 294,47 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 221,21 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 9 листопада 2026 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1 корп. 28.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Д. О. Козлов
Судове рішення № 141305219, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 212/14896/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: