Рішення № 141304961, 09.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2026Справа № 910/11083/26

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; ідентифікаційний код: 31650052)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс» (02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, буд. 8; ідентифікаційний код: 41650897)

про стягнення 470000,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.09.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс» про стягнення 470000,00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що він як страховик за Договором №18656720-02-04-01 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13.01.2022 виплатив страхове відшкодування розміром 600000,00 грн своєму страхувальнику (Приватному підприємству «Транс логістик») у зв`язку із настанням 23.02.2022 страхового випадку - ДТП за участю транспортних засобів «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Так як цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи - водія транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» на умовах Полісу АР/002148141 із лімітом відповідальності 130000,00 грн та вказаний страховик виплатив позивачу вказану грошову суму, то позивач просить достягнути решту суму виплаченого ним страхового відшкодування - 470000,00 грн безпосередньо з страхувальника за Полісом АР/002148141 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс».

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 відкрито провадження у справі №910/11083/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у Шевченківського районного суду міста Києва копію Вироку Шевченківського районного суду міста Києва у справі №759/5371/22 від 13 січня 2025 року.

23.09.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заявив про застосування позовної давності та вказав не необгрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо».

25.09.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

30.09.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23.02.2022, приблизно о 21 год. 44 хв., керуючи технічно справним спеціалізованим вантажним тягачем марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «SСHMITZ», допустив порушення вимог Правил дорожнього руху, а саме п.1.5, підпункту «б» п. 2.3 та п. 12.3, внаслідок чого здійснив зіткнення із спеціалізованим вантажним фургоном марки «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва у справі №759/5371/22 від 13.01.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, Вироком Шевченківського районного суду міста Києва у справі №759/5371/22 від 13.01.2025 цивільний позов ПП «Транс Логістик» було задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс» на користь ПП «Транс Логістик» матеріальну шкоду у розмірі 812377,02 грн.

Так, ПП «Транс логістик», як цивільний позивач, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс» матеріальну шкоду сумі 812377,02 грн., пов`язану з ремонтом належного ПП «Транс логістик» транспортного засобу - спеціалізованого вантажного фургона марки «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Суд погоджується із запереченнями відповідача, що матеріали справи не містять доказів набрання Вироком Шевченківського районного суду міста Києва у справі №759/5371/22 від 13.01.2025 законної сили, втім суд зазначає, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зважаючи на відсутність інформації, що до кримінальної (чи адміністративної) відповідальності був притягнутий будь-який інший учасник вище вказаного ДТП, керуючись стандартом доказування «вірогідність доказів», суд дійшов висновку, що винною в ДТП особою слід вважати ОСОБА_1 - водія автомобіля «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

13.01.2022 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» (страховик) та Приватним підприємством «Транс логістик» (страхувальник, вигодонабувач) укладено Договір №18656720-02-04-01 добровільного страхування наземного транспортного засобу, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), які пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Після настання страхового випадку Приватне підприємство «Транс логістик» звернулось до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування за Договором №18656720-02-04-01 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13.01.2022.

Відповідно до ремонтної калькуляції №2229289 від 03.06.2022 (система Audatex), вартість відновлювального ремонту автомобіля «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 2.034.598,54 грн.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» визнало транспортний засіб «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , фізично знищеним та відповідно до умов Договору №18656720-02-04-01 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13.01.2022 виплатило потерпілій особі - Приватному підприємству «Транс логістик» страхове відшкодування у розмірі 600.000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №16083 від 06.06.2022).

Оскільки на дату ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» на умовах Полісу АР/002148141 (ліміт за шкоду, заподіяну майну, - 130000,00 грн, франшиза - 0,00 грн), то позивач звернувся до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання вказаного страхового випадку та страховик за Полісом АР/002148141 виплатив страхове відшкодування у розмірі 130000,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути грошові кошти у розмірі 470000,00 грн (600000,00 грн - «мінус» 130000,00 грн) з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс» на підставі 1194 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, враховуючи наступні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV від 01.07.2004 встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.

У ч. 6 розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 зазначено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Таким чином, до правовідносин за Полісом АР/002148141 застосовуються норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV від 01.07.2004.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV від 01.07.2004 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV від 01.07.2004 встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором №18656720-02-04-01 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13.01.2022 позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/002148141, відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власнику транспортного засобу «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , покладається на Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго».

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV від 01.07.2004 транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ремонтної калькуляції №2229289 від 03.06.2022 (система Audatex), вартість відновлювального ремонту автомобіля «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 2.034.598,54 грн.

Відповідно до Дослідження за П.1.1. ринкова вартість автомобіля «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 1.131.582,90 грн.

Отже, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перевищують вартість вказаного транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим вказаний ТЗ вважається фізично знищеним.

Згідно з Розрахунком вартості технічно справних складників ДТЗ вартість придатних залишків для подальшого використання технічно справних складників автомобіля «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 168.132,94 грн.

Як встановив суд, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» виплатило потерпілій особі - Приватному підприємству «Транс логістик» страхове відшкодування у розмірі 600.000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №16083 від 06.06.2022).

Оскільки на дату ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» на умовах Полісу АР/002148141 (ліміт за шкоду, заподіяну майну, - 130000,00 грн, франшиза - 0,00 грн), то позивач звернувся до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання вказаного страхового випадку та страховик за Полісом АР/002148141 виплатив страхове відшкодування у розмірі 130.000,00 грн.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/002148141 страхувальником є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вптранс», з огляду на що суд дійшов висновку про задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 470000,00 грн (600000,00 грн - «мінус» 130000,00 грн) у повному обсязі.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 2 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Відтак, і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі цих Законів до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

Разом із цим, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Закон № 4434-IX було оприлюднено (опубліковано в газеті «Голос України» від 3 червня 2025 року № 108) 3 червня 2025 року, і відповідно до його пункту 2, він набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року.

Отже, враховуючи вище викладене, положення статей 254, 255 Цивільного кодексу України, суд зазначає що строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 3.331,65 грн спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 03 вересня 2025 року включно.

Зважаючи на викладені обставини, позивач не пропустив строк звернення з даним позовом до суду (позовну давність, так як фактично її трьох річний перебіг у даному спорі розпочався з 04.09.2025).

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вптранс» (02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, буд. 8; ідентифікаційний код: 41650897) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; ідентифікаційний код: 31650052) грошові кошти у розмірі 470.000 (чотириста сімдесят тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 5.640 (п`ять тисяч шістсот сорок) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак