Рішення № 141304178, 07.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2026Справа № 910/5835/26За позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

до Національного банку України

про визнання недійсним одностороннього правочину

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Атаманюк В.В.,

від відповідача - Каратун Т.В.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - позивач) до Національного банку України (далі - відповідач) про визнання недійсною заяви Національного банку України №18-0007/107811 від 15.11.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивач не погоджується із спірною заявою, оскільки вважає, що здійснене зарахування не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України та суперечить спеціальному законодавству у сфері функціонування ринку електричної енергії, зокрема положенням статей 58 та 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», які встановлюють спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відповідний обов`язок споживача сплачувати за електричну енергію відповідно до умов укладених договорів та не передбачають можливість припинення зарахуванням зобов`язань щодо оплати електричної енергії.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що він надіслав позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 18-0007/107811 від 15.11.2021 з метою здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами, укладеними між позивачем та відповідачем, яка не є формою розрахунків, а є однією з підстав, передбачених чинним законодавством, за для припинення зобов`язань між сторонами. На думку відповідача зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснене ним, відповідає вимогам статей 601 Цивільного кодексу України та 203 Господарського кодексу України, відсутні правові підстави для визнання відповідного одностороннього правочину недійсним.

Крім того, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 24.06.2026.

Протокольною ухвалою суду від 24.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.08.2026.

Проте, судове засідання з розгляду спору по суті, яке було призначено на 12.08.2026 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Сташківа Р.Б. на лікарняному.

Ухвалою суду від 08.09.2026 призначено іншу дату для розгляду справи по суті на 07.10.2026.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача вимоги позову підтримав повністю, представник відповідача заперечив проти позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ДПЗД «Укрінтеренерго» та Національним банком України у 2018- 2019 роках існували договірні правовідносини, пов`язані з постачанням електричної енергії, які виникли як у межах договорів постачання електричної енергії споживачу, так і у межах постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». Зокрема, між сторонами були укладені договори постачання електричної енергії №100740/44/3-76 від 20.12.2018, №100741/44/3-75 від 20.12.2018 та №100987/44/3-37 від 28.02.2019, за якими розрахунки здійснювались на умовах попередньої оплати електричної енергії.

У подальшому між сторонами виникли спори щодо фактичних обсягів споживання електричної енергії та остаточного стану взаєморозрахунків за вказаними договорами, у зв`язку з чим Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідними позовами про стягнення переплати за договорами постачання електричної енергії.

Разом з тим, після набуття ДПЗД «Укрінтеренерго» статусу постачальника «останньої надії», між сторонами виникли окремі правовідносини щодо постачання електричної енергії Національному банку України у період з 05.08.2019 по 31.08.2019, у межах яких ДПЗД «Укрінтеренерго» здійснювало постачання електричної енергії як постачальник «останньої надії».

У зв`язку із зазначеними правовідносинами між сторонами виникли взаємні грошові вимоги, які в подальшому стали предметом окремих судових спорів та заяви Національного банку України про зарахування зустрічних однорідних вимог №18 0007/107811 від 15.11.2021.

У 2020 році Національним банком України було подано три окремі позови до ДПЗД «Укрінтеренерго» про стягнення коштів, сплачених як попередня оплата за договорами постачання електричної енергії, у зв`язку з тим, що фактичне споживання електричної енергії було меншим за оплачений обсяг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №910/10553/20 за позовом Національного банку України про стягнення 4 447 896,60 грн позов задоволено повністю та стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго»: 4 373 133,98 грн - сума переплати, 74 762,62 грн - 3% річних, 66 718,45 грн - судовий збір, що в сукупності становить 4 514 615,05 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/10975/20 за позовом Національного банку України про стягнення 2 233 601,81 грн позов задоволено частково та стягнуто: 2 196 927,19 грн - сума переплати 36 674,62 грн - 3% річних, 33 504,03 грн - судовий збір, що в сукупності становить 2 267 105,84 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/10550/20 за позовом Національного банку України про стягнення 11 136,00 грн позов задоволено частково та стягнуто: 10 961,59 грн - сума переплати, 2 102,00 грн - судовий збір, що в сукупності становить 13 063,59 грн.

Таким чином, за результатами розгляду зазначених справ судами встановлено факт наявності переплати за договорами постачання електричної енергії за період 2019 року, зокрема за періоди з січня по серпень 2019 року та окремо за квітень 2019 року та визначено обов`язок ДПЗД «Укрінтеренерго» повернути Національному банку України грошові кошти у загальному розмірі 6 581 022,76 грн основного боргу, 111 437,24 грн 3% річних та 102 324,48 грн судового збору.

Господарським судом міста Києва 21.04.2021 розглянуто справу №910/15663/20 за позовом ДП «Укрінтеренерго» до НБУ про стягнення грошових коштів у сумі 14 267 308,93 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після втрати позивачем статусу постачальника за вільними цінами та набуття статусу постачальника «останньої надії» (ПОН), ним у період з 05.08.2019 по 31.08.2019 було здійснено постачання електричної енергії Національному банку України, за яку останній не здійснив оплату.

Судом встановлено, що між сторонами раніше діяли договори постачання електричної енергії №100740, №100741 та №100987, однак у зв`язку з наданням ДП «Укрінтеренерго» статусу «дефолтний» з 05.08.2019 постачання електроенергії НБУ почало здійснюватися саме як постачальником «останньої надії», на умовах публічного договору приєднання. При цьому суд встановив, що НБУ фактично спожив електричну енергію у період з 05.08.2019 по 31.08.2019 в обсязі 3013523 кВт·год на загальну суму 10 648 819,66 грн, однак оплату за цей обсяг не здійснив. Заперечуючи проти позову, НБУ посилався на наявність переплати за попередніми договорами у розмірі 6 581 022,83 грн, яка, на його думку, підлягає зарахуванню в рахунок спірної заборгованості. Суд відхилив зазначені доводи, виходячи з того, що рішеннями Господарського суду міста Києва у справах №910/10553/20 та №910/10975/20 встановлено наявність переплати за попередні періоди постачання (січень-серпень 2019 року), однак ці рішення не охоплюють обсяг споживання електричної енергії за період з 05.08.2019 по 31.08.2019, який є предметом даного спору. Суд також зазначив, що обсяги електроенергії, спожиті у серпні 2019 року в період постачання постачальником «останньої надії», не були включені до актів приймання-передачі, які досліджувалися у попередніх справах, у зв`язку з чим доводи про наявність переплати як підстави для відсутності заборгованості є необґрунтованими. Крім того, суд дійшов висновку, що факт неакцептування НБУ договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (через несплату рахунків) не спростовує обов`язку оплатити фактично спожиту електричну енергію.

За результатами розгляду справи №910/15663/20 суд дійшов висновку про наявність у НБУ заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 05.08.2019 по 31.08.2019 та задовольнив позовні вимоги у відповідній частині, зокрема щодо стягнення: 10 648 819,66 грн - основний борг; 263 498,81 грн - 3% річних; 279 254,72 грн - інфляційні втрати; 167 874,02 грн - судовий збір. Загальна сума стягнення склала 11 359 447,21 грн.

Таким чином, вказаним рішенням суду встановлено факт споживання НБУ електричної енергії у період 05-31 серпня 2019 року в обсязі 3 013 523 кВт·год та підтверджено обов`язок оплатити її вартість у сумі 10 648 819,66 грн як постачальнику «останньої надії».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

15.11.2021 НБУ на адресу ДПЗД «Укрінтеренерго» направлено заяву №18-0007/107811 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 11191573,19 грн, у якій НБУ посилається на наявність взаємних грошових зобов`язань між сторонами, строк виконання яких настав, а саме: зобов`язань ДПЗД «Укрінтеренерго» щодо повернення переплати за договорами постачання електричної енергії та зобов`язань Національного банку України щодо оплати електричної енергії, поставленої постачальником «останньої надії» за рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/15663/20.

Також, НБУ у заяві зазначає, що за договорами №100740/44/3-76, №100741/44/3-75 та №100987/44/3-37 ним було здійснено попередню оплату електричної енергії, а залишок авансу, який, на думку НБУ, підлягає поверненню, становить 13927110,30 грн, у тому числі:

за договором №100740/44/3-76 - 9 861 264,53 грн;

за договором №100741/44/3-75 - 4 054 850,26 грн;

за договором №100987/44/3-37 - 10 995,51 грн.

Одночасно НБУ посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/15663/20, яким з НБУ на користь ДПЗД «Укрінтеренерго» стягнуто 11 359 447,21 грн, з яких:

10 648 819,66 грн - основний борг;

263 498,81 грн - 3% річних;

279 254,72 грн - інфляційні втрати;

167 874,02 грн - судовий збір.

Посилаючись на положення статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, НБУ заявив про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 11191573,19 грн.

У заяві зазначено, що внаслідок такого зарахування припиняються:

1) грошові зобов`язання НБУ перед ДПЗД «Укрінтеренерго» за договором постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 05.08.2019 у сумі 11191573,19 грн;

2) грошові зобов`язання ДПЗД «Укрінтеренерго» перед Національним банком України:

- за договором №100741/44/3-75 у повному обсязі на суму 4054850,26 грн;

- за договором №100987/44/3-37 у повному обсязі на суму 10995,51 грн;

- за договором №100740/44/3-76 частково на суму 7125727,42 грн.

ДПЗД «Укрінтеренерго» листом від 29.11.2021 повідомило НБУ про недоцільність проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, НБУ звернувся до суду з позовом до ДПЗД «Укрінтеренерго» про стягнення 2735537,11 грн заборгованості за договором №100740/44/3-76 від 20.12.2018, справа №910/19935/21. Зазначена сума, за позицією НБУ, була залишком неповернутого авансу після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою №18-0007/107811 від 15.11.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/19935/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023, у задоволенні позову НБУ було відмовлено.

Верховний Суд постановою від 11.05.2023 залишив ці судові рішення без змін. Суди виходили з наявності вже чинного рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №910/10553/20, яким за договором №100740/44/3-76 вже було стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго» на користь НБУ суму переплати. Тому повторне стягнення 2735537,11 грн у межах нової справи суди визнали недопустимим, оскільки це могло б призвести до подвійного стягнення фактично однієї і тієї ж заборгованості.

Позивач зазначає, що Верховний Суд висловився щодо заяви НБУ про зарахування зустрічних однорідних вимог. Суд зазначив, що заява НБУ №18-0007/107811 від 15.11.2021 за своєю правовою природою є одностороннім правочином із зарахування, а матеріали справи не містять доказів визнання цієї заяви недійсною. Водночас Верховний Суд наголосив, що вимоги про визнання недійсною заяви про зарахування, про припинення зобов`язання зарахуванням або про саме зарахування зустрічних однорідних вимог не були предметом спору у справі №910/19935/21.

У зв`язку із наведеним, позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Позивач вважає, що припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах призвело до порушення нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, зокрема положень статей 58 та 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», постанови НКРЕКП від 18.06.2019 №1041 «Про затвердження Порядку розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників та внесення зміни до постанови НКРЕКП від 18 січня 2019 року №26», а також постанови НКРЕКП від 27.06.2019 №1246 «Про алгоритм розподілу коштів».

Зазначеними нормативно-правовими актами встановлено спеціальний порядок проведення розрахунків на ринку електричної енергії, який передбачає здійснення оплати електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника та подальший автоматичний розподіл таких коштів відповідно до затвердженого Регулятором алгоритму.

Водночас механізм припинення грошових зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у межах правовідносин постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» зазначеним законодавством не передбачений.

У зв`язку з викладеним позивач вважає, що заява Національного банку України №18-0007/107811 від 15.11.2021 не відповідає вимогам цивільного законодавства та спеціального законодавства у сфері функціонування ринку електричної енергії, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсною у судовому порядку.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що він надіслав ДПЗД «Укрінтеренерго» спірну заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог з метою здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами, укладеними між позивачем та відповідачем, яка не є формою розрахунків, а є однією з підстав, передбачених чинним законодавством, за для припинення зобов`язань між сторонами.

Відповідач вважає, що посилання позивача на положення постанови НКРЕКП від 18.06.2019 №1041 та постанову НКРЕКП від 27.06.2019 № 1246 є безпідставними, оскільки зазначені нормативно-правові акти регулюють порядок здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, однак не містять прямої заборони на припинення грошових зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України.

При цьому оспорюване зарахування стосувалося не поточних розрахунків за електричну енергію в межах функціонування ринку електричної енергії, а грошових вимог, підтверджених судовими рішеннями, що свідчить про виникнення між сторонами самостійних грошових зобов`язань, до яких підлягають застосуванню загальні положення цивільного та господарського законодавства щодо припинення зобов`язань.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень частин 1-3 та 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Із змісту положень ст.ст. 15, 16 ЦК України слідує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є: визнання правочину недійсним.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 202, 203 ГК України (який був чинним на момент вчинення спірної заяви) визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 910/9268/22.

Згідно з ч. 1 статті 599 ЦК України, положення якої кореспондуються із частиною 1 статті 203 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У свою чергу форми розрахунків визначені статтею 1087 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Вказаною статтею визначено способи здійснення розрахунків та закріплено дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову.

Відповідно до частини 2 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» покупці електричної енергії, які і купують електричну енергію в електропостачальників, вносять плату за отриману електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника в одному з уповноважених банків.

Разом з тим, у Законі України «Про ринок електричної енергії» та Законі України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії», які визначають правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії з 01.07.2019, відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язання шляхом зарахування.

Не містять таких заборон і умови укладених між сторонами договорів № 100740/44/3-76 від 20.12.2018, № 100741/44/3-75 від 20.12.2018 та № 100987/44/3-37 від 28.02.2019 про постачання електричної енергії та договір про постачання електричної енергії, як постачальник «останньої надії», тому наявність або відсутність рахунків із спеціальним режимом використання не впливають на правильність вирішення цього спору.

Тобто, встановлення певних форм проведення розрахунків за спожиту електричну енергію, за відсутності прямої вказівки про це у відповідному нормативному акті, не означає саме по собі встановлення заборони на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже, виходячи з наведеного вище та враховуючи обставини даної справи, зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а є однією з підстав припинення зобов`язань, врегульованих главою 50 ЦК України "Припинення зобов`язань".

Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601, 602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов`язання відрізняється від виконання зобов`язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов`язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України).

Аналогічні за змістом висновки містяться зокрема у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Посилання позивача на положення постанови НКРЕКП від 18.06.2019 № 1041 та постанову НКРЕКП від 27.06.2019 № 1246 є безпідставними, оскільки зазначені нормативно-правові акти регулюють порядок здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, однак не містять прямої заборони на припинення грошових зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України.

Наявність заборгованості, яка була вказана у спірній заяві про зарахування однорідних грошових вимог, її розмір були встановлені судовими рішеннями, що ні позивачем, ні відповідачем не оспорюється та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими суду сторонами, що вказує на її безспірність.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що односторонній правочин у формі заяви НБУ від 15.11.2021 № №18-0007/107811 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 11359447,21 грн відповідає вимогам статей 601, 602 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України (яка була чинна на момент виникнення спірної заяви), оскільки грошове зобов`язання є безспірним, а відтак правочин щодо припинення взаємних зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є правомірним.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідач вказує, що про існування оспорюваного правочину ДПЗД «Укрінтеренерго» було достеменно відомо саме у листопаді 2021 року, що не заперечується самим позивачем. Відтак перебіг позовної давності розпочався не пізніше 15.11.2021. За загальним правилом трирічний строк позовної давності щодо оскарження вказаного правочину сплив 15.11.2024.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ГПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

Оскільки судом встановлено, що оспорюваний односторонній правочин - заява Національного банку України №18-0007/107811 від 15.11.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідає вимогам законодавства та не порушує прав позивача, то у даному випадку суд не досліджує питання щодо строків позовної давності.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.11.2026.

Суддя Р.Б. Сташків