Рішення № 141302311, 06.11.2026, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/70/26

Провадження № 2/486/726/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 листопада 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,

при секретарі Мельник А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Південноукраїнська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Південноукраїнська міська рада, представник третьої особи Нестеренко І.В.,

В С Т А Н О В И В:

08 січня 2026 року ОСОБА_1 , яка діяла через свого представника адвоката Гавловську Ю.В., через систему «Електронний суд» звернулась з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації вказаного місця проживання без пред`явлення паспорта громадянина України.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 13 травня 1999 року, укладеного на підставі ордеру №001667 від 12 травня 1999 року - ОСОБА_6 є основним наймачем житла, ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат загальною площею 49,2 кв.м., житлова площа 27,8 кв.м.

Особовий рахунок відкрито на ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою №018-504-372 від 25 вересня 2025 року ЦНАП м. Південноукраїнська. Прізвище змінено на підставі укладення шлюбу з ОСОБА_2 10 листопада 2000 року. На даний час квартира не приватизована.

У вказаній квартирі крім неї зареєстрований колишній чоловік ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (син) та ОСОБА_4 (дочка).

09 жовтня 2012 року рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області шлюб між сторонами розірвано. Після припинення шлюбних відносин, у жовтні 2012 року ОСОБА_2 виїхав за кордон, де проживає і по даний час. Повертатися не збирається, так як тривалий час працює в іншій країні.

Отже, відповідач не проживає в квартирі АДРЕСА_1 вже понад 14 років, не веде разом з позивачем спільне господарство, не утримує квартиру, не сплачує комунальні платежі, не має особистих речей в квартирі, тобто втратив інтерес до житла та лише є формально зареєстрованим за вказаною адресою.

Позивач намагалася перед зверненням до суду зняти відповідача з реєстрації через Департамент з надання адміністративних послуг міської ради, але їй було відмовлено взагалі у прийнятті документів на підставі того, що зняття з реєстрації має відбуватися при особистій подачі заяви громадянина, окрім того, квартира АДРЕСА_1 не приватизована. Але враховуючи, що відповідач тривалий час постійно проживає на території країни Франції і не має змоги, враховуючи воєнний стан в Україні, приїхати і вирішити це питання, позивач змушена звернутися до суду.

Наявність реєстрації відповідача у квартирі заважає позивачу отримати субсидію для допомоги при сплаті за комунальні платежі. Крім того, позивач разом зі своїми дітьми хоче приватизувати своє житло, але реєстрація її колишнього чоловіка у квартирі, перешкоджає цьому.

Ухвалою суду від 02 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху. 13 лютого 2026 року недоліки позивачем усунуто.

Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Південноукраїнську міську раду.

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги. Пояснила, що її колишній чоловік ОСОБА_2 в квартирі не проживає з 2012 року. Після розірвання шлюбу, він забрав свої речі та виїхав за кордон. Востаннє вона його бачила восени 2021 року, коли він приїздив у м. Південноукраїнськ. Він повідомив, що проживає у Франції та повідомив дочці, що не збирається повертатися в Україну. Комунальні послуги оплачує лише вона.

Представник позивача у судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, надали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник третьої особи Південноукраїнської міської ради в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу без участі уповноваженого представника, не заперечувала проти задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу без участі відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення, про що в судовому засіданні постановлена відповідна ухвала.

Заслухавши позивача, свідків, дослідивши докази в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13 травня 1999 року ЖКУ ВП ПУ АЕС (наймодавець) та ОСОБА_7 (наймач), на підставі ордера № 001667 від 12 травня 1999 року, уклали типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду /а.с. 10/.

Відповідно до п.п.1.1. договору наймодавець надає наймачу і членам його сім`ї ОСОБА_7 наймач, ОСОБА_3 син, ОСОБА_8 дочка, у безстрокове користування житло квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно довідки про склад сім`ї та реєстрацію від 25 вересня 2025 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 квартиронаймач, ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_3 син, ОСОБА_4 - дочка. Статус квартири не приватизована /а.с.9/.

Родинні відносини між вказаними особами підтверджуються долученими до позовної заяви копіями свідоцтва про одруження, свідоцтва про народження, копією рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 жовтня 2012 року про розірвання шлюбу та копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища позивача - « ОСОБА_9 » /а.с. 7, 25, 26, 27/.

Згідно акту про непроживання від 17 грудня 2025 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежності 26», ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , зі слів сусідів, не проживає з жовтня 2012 року /а.с. 6/.

До позовної заяви долучено копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон відповідача ОСОБА_2 , які підтверджують його тривале перебування за кордоном /а.с. 14-17/.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, позивач є її матір`ю, а відповідач був відчимом. У 2012 році ОСОБА_2 , після розлучення з її матір`ю, виїхав за кордон. Востаннє вона його бачила у 2021 році у м. Південноукраїнську на вулиці. Сестра ОСОБА_11 сказала їй, що ОСОБА_2 працює за кордоном у Європі.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що проживає в квартирі АДРЕСА_4 та є сусідкою сторін по справі. В 2012 році ОСОБА_2 виїхав за кордон після розлучення з ОСОБА_1 . Останній раз вона бачила відповідача у 2021 році, перед війною, у дверях квартири, він сказав, що приїхав тимчасово на пару днів.

Розпорядженням міського голови від 18 січня 2016 року №19-р «Про перейменування вулиць та проспектів у місті Южноукраїнську» просп. Леніна перейменовано в просп. Незалежності.

Постановою Верховної Ради України №4007-ІХ від 09 жовтня 2024 року перейменовано місто Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Згідно із статтями 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору судом.

При цьому ч. 3 ст. 71 ЖК України передбачені випадки, коли жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, а саме у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім`ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №201/10924/13-ц).

Разом з тим, вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа №464/7923/16-ц).

Оскільки ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 більш, ніж шість місяців, без поважних причин, він втратив право користування нею, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Отже, вказана норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є достатньою правовою підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання і не потребує інших додаткових рішень суду для скасування реєстрації, а позовна вимога позивача про примусове зняття з реєстрації за місцем проживання передбачає втручання в діяльність суб`єкта владних повноважень, який уповноважений приймати відповідні рішення, тоді як, суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень щодо реалізації ним власних повноважень, наданих законодавством.

Про судові витрати позивачем вимоги не заявлялись.

Керуючись ст.ст.12, 81,141, 263, 264, 265, 282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Південноукраїнська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне ім`я третьої особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Повне ім`я третьої особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повне найменування третьої особи: Південноукраїнська міська рада, місцезнаходження: вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенського району, Миколаївської області, ЄДРПОУ 33850880.

Суддя Г. А. Далматова