Рішення № 141301261, 09.11.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Дата ухвалення
09.11.2026
Номер справи
127/14899/26
Номер документу
141301261
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 127/14899/26

Провадження № 2/127/4298/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Сичука М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту,

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідачка) про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 листопада 2019 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою укладено договір споживчого кредиту № 1308884, відповідно до умов якого первісний кредитодавець надав відповідачці кредит у розмірі 12 000 грн строком на 15 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії відповідно до умов договору.

Позивач зазначає, що відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

20 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 47-МЛ, на підставі якого, за твердженням позивача, до нього перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року.

Згідно з розрахунком позивача, станом на 14 квітня 2026 року загальна заборгованість відповідачки становить 46 200 грн, з яких: 12 000 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 27 000 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 200 грн комісія; 6 000 грн штрафні санкції.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 46 200 грн, а також понесені судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання ухвали суду від 07 травня 2026 року АТ «Укрсиббанк» надіслало до суду лист № 31-4-01/8285-БТ від 16 червня 2026 року, до якого долучено витяг із виписки за картковим рахунком відповідачки за період з 17 листопада 2019 року до 24 листопада 2019 року.

Із зазначених банківських документів убачається, що на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в сумі 12 000 грн. У відповідних графах виписки зазначено дату 17 листопада 2019 року та дату операції 20 листопада 2019 року, а в описі операції міститься інформація про зарахування коштів через платіжну систему MasterCard/Visa із зазначенням Miloan.

26 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідачки ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив поновити строк на його подання, долучити відзив до матеріалів справи та частково задовольнити позов, стягнувши з відповідачки 17 400 грн, а в іншій частині позовних вимог відмовити.

У відзиві відповідачка не заперечує факту отримання кредитних коштів у розмірі 12 000 грн та погоджується з нарахуванням процентів у розмірі 5 400 грн, передбачених графіком платежів за період кредитування.

Водночас відповідачка заперечує проти стягнення комісії в розмірі 1 200 грн, зазначаючи, що договором не визначено конкретної додаткової послуги, за надання якої встановлено таку плату, а саме лише надання кредиту є обов`язком кредитодавця.

Також відповідачка заперечує проти стягнення процентів у сумі 21 600 грн, нарахованих, на її думку, після закінчення строку кредитування, та штрафних санкцій у розмірі 6 000 грн, оскільки позивачем не надано належного та зрозумілого розрахунку їх нарахування із зазначенням періоду, ставки, формули та підстав.

Крім того, відповідачка просить зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та фактичними обставинами спору. Зазначає, що нею також понесено витрати на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 5 500 грн, докази на підтвердження яких вона має намір подати у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

У відповіді на відзив від 28 травня 2026 року позивач просив прийняти її до розгляду та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач зазначив, що відповідачка добровільно погодила всі істотні умови кредитного договору, ознайомилася з його змістом, сумою кредиту, розміром процентів, комісією, строком кредитування та загальною вартістю кредиту, після чого підписала договір шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Щодо розміру процентів позивач пояснив, що за період із 18 листопада 2019 року по 02 грудня 2019 року, тобто протягом 15 днів строку кредитування, було нараховано 5 400 грн процентів із розрахунку 3 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Після закінчення строку кредитування, за твердженням позивача, додатково нараховано 21 600 грн процентів за 60 днів із 03 грудня 2019 року.

Щодо пені позивач зазначив, що відповідно до пункту 4.1 кредитного договору її розмір становить 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 50 % від загальної суми кредиту. За розрахунком позивача, пеня за 25 днів прострочення становить 6 000 грн.

Позивач також заперечував проти доводів відповідачки щодо неправомірності комісії, посилаючись на погодження нею умов кредитного договору та свободу договору.

Разом із тим у відповіді на відзив позивач зазначив, що станом на 31 січня 2020 року сума заборгованості становила 46 200 грн, навівши складові заборгованості, серед яких зазначено 2 000 грн пені. В іншій частині відповіді позивач зазначив, що не має наміру стягувати штрафи, санкції чи пеню, що не узгоджується з первісною позовною вимогою про стягнення 6 000 грн штрафів/пені та наведеним ним же розрахунком.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначив, що вони підтверджуються договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, ордером адвоката, актом наданих послуг № Д/21682 від 14 квітня 2026 року та детальним описом виконаних робіт. Загальний обсяг робіт, за твердженням позивача, становить 6 годин 30 хвилин, а розмір гонорару визначений у договорі як фіксована сума.

Позивач заперечував проти стягнення на його користь витрат відповідачки на професійну правничу допомогу в сумі 5 500 грн, вважаючи їх недоведеними та неспівмірними.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом установлено, що 17 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1308884.

За умовами договору відповідачці надано кредит у розмірі 12 000 грн строком на 15 днів із датою повернення 02 грудня 2019 року.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредитні кошти перераховуються безготівково на рахунок платіжної картки позичальника.

Згідно з пунктом 2.2.2 договору проценти нараховуються з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату фактичного повернення кредиту включно, виходячи з фактичного залишку заборгованості.

Пунктом 2.2.3 договору встановлено базову процентну ставку в розмірі 3 % за кожен день фактичного користування кредитом.

Відповідно до додатка № 1 до договору, графіка платежів, на дату повернення кредиту 02 грудня 2019 року загальна сума до сплати становила 18 600 грн, з яких 12 000 грн сума кредиту, 1 200 грн комісія та 5 400 грн проценти.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми такого договору має наслідки, визначені законом.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надісланий ними до інформаційно-комунікаційної системи, якою користуються сторони.

Правові засади укладення електронних правочинів визначені також Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 11, 12 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Із матеріалів справи вбачається, що договір споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року укладений в електронній формі. Умовами договору передбачено його укладення в особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця шляхом акцепту електронної пропозиції з використанням одноразового ідентифікатора.

Зі змісту наданого договору вбачається, що сторони погодили істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк його повернення, процентну ставку, порядок нарахування процентів, комісію та загальну вартість кредиту.

Сам по собі факт укладення електронного договору не звільняє кредитодавця від обов`язку довести фактичне надання кредитних коштів позичальнику.

Так, пунктом 2.1 договору передбачено, що кредитні кошти перераховуються позичальнику безготівково на рахунок платіжної картки.

Пунктом 7.1 договору визначено, що права та обов`язки сторін, обумовлені договором, виникають із моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника, а датою отримання кредиту є дата такого переказу.

На підтвердження фактичного надання кредиту позивачем подано документи первісного кредитодавця, а судом витребувано та отримано відповідь АТ «Укрсиббанк» із випискою за картковим рахунком відповідачки.

Згідно з листом АТ «Укрсиббанк» № 31-4-01/8285-БТ від 16 червня 2026 року на картковий рахунок відповідачки зараховано 12 000 грн. У виписці зазначено дату 17 листопада 2019 року та окремо дату операції 20 листопада 2019 року.

Суд враховує, що зазначені дати містяться в різних графах банківського документа. При цьому саме в графі «Дата операції» зазначено 20 листопада 2019 року. Доказів того, що 17 листопада 2019 року кошти вже були доступні відповідачці на її картковому рахунку, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд виходить із того, що фактичне зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідачки відбулося 20 листопада 2019 року.

При цьому сам факт зазначення в договорі дати його укладення 17 листопада 2019 року не є достатнім доказом отримання відповідачкою кредитних коштів саме цього дня, оскільки договір прямо пов`язує дату отримання кредиту з датою переказу коштів на картковий рахунок.

Таким чином, суд вважає доведеним факт отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 12 000 грн.

Крім того, відповідачка у своєму відзиві не заперечує факту отримання кредиту в зазначеному розмірі, а погоджується з необхідністю повернення основної суми кредиту.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, факт отримання відповідачкою 12 000 грн кредитних коштів підтверджений належними та допустимими доказами, а обов`язок повернути зазначену суму випливає з умов договору та положень статей 526, 530, 1049, 1054 ЦК України.

Доказів повернення відповідачкою основної суми кредиту в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідачки 12 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Із матеріалів справи встановлено, що 20 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 47-МЛ.

На підтвердження набуття права вимоги до відповідачки позивачем надано договір факторингу, документи щодо передання прав вимоги та витяг із реєстру боржників до договору факторингу № 47-МЛ від 10 вересня 2025 року.

У зазначеному витягу містяться відомості про відповідачку ОСОБА_1 , номер кредитного договору № 1308884 та складові заборгованості за ним.

Зіставлення відомостей, наведених у договорі факторингу та реєстрі боржників, із даними кредитного договору, укладеного з відповідачкою, дає підстави встановити, що право вимоги за договором споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року було включено до переліку вимог, які передавалися позивачу.

Водночас суд зазначає, що сам по собі договір факторингу без належної ідентифікації конкретної вимоги не був би достатнім доказом переходу права вимоги за зобов`язанням відповідачки. Однак у цій справі позивачем надано також витяг із реєстру боржників та документи щодо передання вимог, які дозволяють встановити належність спірної вимоги до предмета договору факторингу.

За таких обставин суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідачки за договором споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року та є належним позивачем у цій справі.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти на умовах, установлених договором.

Як убачається з умов договору споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року, сума кредиту становить 12 000 грн, строк кредитування 15 днів, дата повернення кредиту 02 грудня 2019 року.

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату фактичного повернення кредиту включно, виходячи з фактичного залишку заборгованості.

Пунктом 2.2.3 договору визначено базову процентну ставку в розмірі 3 % за кожен день фактичного користування кредитом.

Додатком № 1 до договору графіком платежів передбачено, що станом на 02 грудня 2019 року позичальник має сплатити 12 000 грн основної суми кредиту, 1 200 грн комісії та 5 400 грн процентів, усього 18 600 грн.

Водночас суд звертає увагу, що пункт 2.2.2 договору прямо пов`язує початок нарахування процентів із днем, наступним за днем фактичного надання кредиту.

Як встановлено судом на підставі відповіді АТ «Укрсиббанк», фактичне зарахування коштів на картковий рахунок відповідачки відбулося 20 листопада 2019 року.

Отже, відповідно до умов договору нарахування процентів могло здійснюватися починаючи з 21 листопада 2019 року.

За період з 21 листопада 2019 року до 02 грудня 2019 року включно кількість днів користування кредитом, за які відповідно до умов договору підлягають нарахуванню проценти, становить 12 календарних днів.

Таким чином, розмір процентів за погодженою сторонами ставкою 3 % за день становить: 12 000 грн ? 3 % ? 12 днів = 4 320 грн.

Суд не може покласти в основу рішення лише графік платежів із зазначенням суми процентів 5 400 грн, не врахувавши при цьому умову самого договору щодо початку нарахування процентів із наступного дня після фактичного надання кредиту та встановлену банківською випискою дату зарахування коштів.

Саме по собі зазначення у графіку платежів суми процентів 5 400 грн не спростовує встановленої судом обставини, що фактичне надання кредиту відбулося 20 листопада 2019 року, а не 17 листопада 2019 року.

У зв`язку з цим суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення процентів за користування кредитом лише в розмірі 4 320 грн.

Щодо процентів у розмірі 22 680 грн, які перевищують зазначену суму, суд виходить із такого.

Позивач просить стягнути 27 000 грн процентів за користування кредитом, з яких 5 400 грн, за його розрахунком, нараховані за погоджений строк кредитування, а 21 600 грн за подальший період користування коштами.

Однак відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після закінчення строку кредитування права та інтереси кредитодавця забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України, які регулюють наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, після закінчення строку кредитування кредитодавець не має права продовжувати нарахування процентів як плати за правомірне користування кредитом на підставі статті 1048 ЦК України, якщо інше не випливає з правової природи відповідної умови договору та не узгоджується з вимогами закону.

Суд враховує, що пункт 2.2.3 договору містить положення про застосування базової процентної ставки за кожен день фактичного користування кредитом, у тому числі після дати повернення кредиту.

Однак саме по собі формулювання про продовження нарахування процентів після визначеної дати повернення не змінює правової природи таких процентів та не надає кредитодавцю права безстроково нараховувати плату за правомірне користування кредитом після спливу строку кредитування.

При цьому позивач не довів, що сторони погодили окрему правову природу таких платежів як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а не проценти за користування кредитом.

Крім того, позивач не заявляв окремої вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а суд відповідно до принципу диспозитивності не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог.

Суд також враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, відповідно до якого суд не може самостійно зменшувати погоджений сторонами розмір процентів лише з мотивів їх надмірності за відсутності відповідної позовної вимоги споживача про оспорення умов договору або його зміну. Водночас суд вправі тлумачити нечіткі чи двозначні положення договору з урахуванням вимог законодавства та правила про тлумачення споживчого договору на користь споживача.

У цій справі суд не зменшує погоджену сторонами процентну ставку з мотивів її надмірності, а визначає суму процентів відповідно до погодженої ставки, фактичної дати надання кредиту та строку кредитування.

Крім того, суд враховує, що договір укладено 17 листопада 2019 року, тобто до набрання чинності законодавчими змінами, якими запроваджено обмеження максимальної денної процентної ставки за споживчими кредитами. При цьому доказів продовження строку кредитування після набрання чинності відповідними змінами матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 4 320 грн є обґрунтованою, а в частині стягнення решти заявлених процентів у розмірі 22 680 грн задоволенню не підлягає.

Позивач також просить стягнути з відповідачки 1 200 грн комісії за надання кредиту.

Відповідно до умов договору споживчого кредиту комісія за надання кредиту встановлена в розмірі 10 % від суми кредиту та становить 1 200 грн.

Вирішуючи цю вимогу, суд виходить із такого.

Правові відносини сторін виникли на підставі договору споживчого кредиту, укладеного 17 листопада 2019 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства, чинні на момент укладення договору.

Згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, та надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості.

Відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, що не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 звернула увагу на те, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності дій кредитодавця, які не є самостійною послугою, може бути нікчемною. Зокрема, не допускається встановлення плати за надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку кредитодавець зобов`язаний безоплатно надавати споживачу у випадках, визначених законом.

У цій справі умовами договору передбачено саме комісію «за надання кредиту». Водночас позивач не надав доказів того, що за сплату цієї комісії відповідачці надавалася будь-яка окрема додаткова послуга, яка має самостійний зміст та не є складовою виконання кредитодавцем свого основного обов`язку з надання кредиту.

Саме лише зазначення у договорі найменування платежу як «комісія за надання кредиту» та визначення його розміру не свідчить про надання споживачу окремої послуги, за яку може встановлюватися плата.

Надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а не окремою додатковою послугою, яку споживач замовляє та отримує понад наданий кредит.

Позивач не довів, що комісія в розмірі 1 200 грн є платою за конкретну, фактично надану відповідачці додаткову послугу, а не платежем за сам факт виконання кредитодавцем свого основного договірного обов`язку.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідачки комісії в розмірі 1 200 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Позивач просить стягнути з відповідачки 6 000 грн штрафних санкцій.

Пунктом 4.1 договору передбачено відповідальність позичальника за порушення строків виконання грошового зобов`язання у вигляді пені в розмірі 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 50 % від загальної суми кредиту.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтею 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас обов`язок доказування наявності підстав для стягнення неустойки, періоду її нарахування та правильності розрахунку покладається на позивача.

Із наданих позивачем матеріалів убачається, що заявлена до стягнення сума штрафних санкцій становить 6 000 грн. Проте належного розрахунку цієї суми із зазначенням періоду нарахування, суми простроченого зобов`язання, кількості днів прострочення та застосованої формули матеріали справи не містять.

Саме лише зазначення загальної суми штрафних санкцій у розрахунку заборгованості та реєстрі боржників не є достатнім доказом правильності її нарахування.

Крім того, суд враховує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплачувати неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування.

При цьому наведена норма не означає автоматичного припинення відповідальності за всі порушення, які мали місце до запровадження відповідного правового режиму, однак позивач повинен надати належний розрахунок, який дозволяє відокремити періоди нарахування та встановити правомірність заявленої до стягнення суми.

За відсутності належного розрахунку суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування пені, її відповідність умовам договору та законодавчим обмеженням.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 6 000 грн, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Суд бере до уваги доводи відповідачки, викладені у відзиві, та враховує, що вона не заперечує факту отримання кредитних коштів і визнає обов`язок повернути основну суму кредиту.

Водночас визнання відповідачкою суми процентів у розмірі 5 400 грн не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність їх нарахування, відповідність умовам договору та фактичним обставинам справи.

Суд також враховує, що відповідачка є споживачем фінансової послуги, а тому під час вирішення спору підлягають застосуванню положення законодавства про захист прав споживачів у частині, що регулює спірні правовідносини.

Разом із тим суд не погоджується з доводами відповідачки в тій частині, в якій вона фактично просить відмовити у стягненні процентів, погоджених сторонами за строк кредитування, оскільки саме по собі встановлення процентної ставки в розмірі 3 % за день не є достатньою підставою для невиконання позичальником погодженого грошового зобов`язання.

У цій справі розмір процентів визначено не шляхом довільного зменшення погодженої ставки, а шляхом застосування умов договору з урахуванням фактичної дати зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки.

Отже, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачки 12 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 4 320 грн процентів за користування кредитом, а в іншій частині позову такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позов задоволено частково на суму 16 320 грн із заявлених 46 200 грн, частка задоволених вимог становить 35,3247 %.

Таким чином, із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 940,48 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, акт № Д/21682 від 14 квітня 2026 року та опис виконаних робіт, відповідно до якого адвокатом здійснено консультацію, вивчення матеріалів справи, формування правової позиції, підготовку позовної заяви та її подання до суду.

Загальний обсяг зазначених у документах робіт становить 6 годин 30 хвилин, а також подання одного процесуального документа. Вартість правничої допомоги визначена в розмірі 8 000 грн.

Суд враховує, що відсутність документа про фактичне перерахування коштів адвокату сама по собі не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, якщо їх розмір та обов`язок сторони сплатити відповідну суму підтверджені належними доказами.

Разом із тим суд повинен оцінити реальність, необхідність та співмірність заявлених витрат з урахуванням характеру спору, його складності, обсягу виконаної роботи та результату розгляду справи.

Суд враховує, що ця справа стосується стягнення заборгованості за типовим договором споживчого кредиту, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а предмет доказування не вимагав проведення складних розрахунків чи дослідження значної кількості різнорідних доказів.

Водночас підготовка позовної заяви передбачала аналіз кредитного договору, документів щодо переходу права вимоги, розрахунку заборгованості та формування правової позиції.

Оцінивши надані документи, обсяг виконаних робіт та заперечення відповідачки, суд вважає, що заявлена сума 8 000 грн є співмірною з обсягом наданої правничої допомоги та складністю справи, а тому підстав для її зменшення не встановлено.

Однак відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу також підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 825,97 грн, що становить пропорційну частину від заявлених 8 000 грн.

Щодо заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 5 500 грн суд зазначає, що на час ухвалення рішення належних доказів їх фактичного понесення та розміру суду не надано.

Водночас відповідачка заявила про намір подати відповідні докази у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Тому вона не позбавлена права подати такі докази у встановлений законом строк та звернутися із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу відповідних судових витрат за наявності передбачених законом підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення, а у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 82, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 279 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 549, 551, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором споживчого кредиту № 1308884 від 17 листопада 2019 року в розмірі 16320 (шістнадцять тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок, з яких 12 000 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 4 320 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 940 (дев`ятсот сорок) гривень 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 825 (дві тисячі вісімсот двадцять п`ять) гривень 97 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя:

Часті запитання

Який тип судового документу № 141301261 ?

Документ № 141301261 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141301261 ?

Дата ухвалення - 09.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141301261 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141301261 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141301261, Вінницький міський суд Вінницької області

Судове рішення № 141301261, Вінницький міський суд Вінницької області було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141301261 відноситься до справи № 127/14899/26

Це рішення відноситься до справи № 127/14899/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141301245
Наступний документ : 141301266