Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 29.10.2026
Справа № 334/5869/26
Провадження № 2/334/4177/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючої судді Телегуз С.М., за участю секретаря Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ:
16.06.2026 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник: адвокат Тивоненко Д.Р. в інтересах ОСОБА_1 з позовом до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що майном у справі виступає об`єкт житлового фонду квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,75 м2, житловою площею 46,28 м2.
Позивач зареєстрований та фактично проживає за вказаною адресою. Вказане житлове приміщення використовується ним для проживання починаючи з 1960-х років, при цьому реєстрація місця проживання за зазначеною адресою здійснена з 1978 року, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України. Право на вселення та користування зазначеним житловим приміщенням підтверджується сукупністю документів, зокрема: договором найму жилого приміщення від 15.03.1985 року, описом предметів та обладнання місць спільного користування в квартирі від 15.03.1985 року, актом здачі-приймання квартири від 15.08.1985 року, відповідно якого позивач прийняв у користування квартиру АДРЕСА_2 , ордером № 672 від 31.01.1992 року, договором найму житлового приміщення від 19.03.1992 року, описом предметів та обладнання місць спільного користування в квартирі від 19.03.1992 року, актом здачі-прийому квартири від 19.05.1992 року, а також довідкою-випискою із домової книги про склад сім`ї та довідкою про склад сім`ї квартиронаймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані нею приміщення.
Позивач є власником квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 05.07.2000 року №3377, однак, оригінал вказаного свідоцтва позивачем був втрачений.
З метою реалізації права та оформлення права власності на житлове приміщення у встановленому законодавством порядку позивач звернувся за професійною правничою допомогою до адвоката Тивоненка Д.Р. та уклав з ним договір про надання професійної правничої допомоги. Так, адвокат в інтересах позивача з метою отримання інформації та відповідних документів звернувся з адвокатськими запитами до: АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», Державного архіву Запорізької області, районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації».
Станом на дату складання ції позовної заяви листи у відповідь на адвокатські запити надали: Департамент з управління житлово-комунальних господарством Запорізької міської ради (лист від 23.04.2026 року №1293/01-3у/01), у якому зазначено, зокрема: «Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради на Ваш запит від 15.04.2026 року про надання інформації щодо власника квартири АДРЕСА_2 та наявних правовстановлюючих документів на цей об`єкт нерухомого майна повідомляє про таке. Департамент є виконавчим органом Запорізької міської ради і діє виключно у відповідності норм діючого законодавства України та в межах, визначених Положенням «Про департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради», затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 04.12.2024 №106. Запитувана інформація в Департаменті відсутня»; Районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району (лист від 24.04.2026 року №01-14/1005), у якому зазначено, зокрема: «житловий будинок АДРЕСА_3 не відноситься до Вознесенівського району»; Державний архів Запорізької області (лист від 24.04.2026 року №05-07/Т-1179), у якому зазначено: «свідоцтва на право власності на квартири та будинки на зберігання до Державного архіву Запорізької області не надходять, Державний архів Запорізької області не веде облік житлових приміщень, у зв`язку з чим надати інформацію про власника житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 немає можливості. На зберіганні в Державному архіві Запорізької області знаходяться документи Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату за 1937 - 1999, документи комбінату з 2000 на зберігання не надходили».
Представник позивача намагався отримати інформацію та документи, однак, виходячи з наведених листів, останні відсутні у потенційних розпорядників інформації. Таким чином, з метою належного захисту прав, свобод та законних інтересів позивача, останній звертається до суду із цією позовною заявою.
Позивач набув право власності на квартиру 05.07.2000 року, наявна у позивача копія свідоцтва про право власності на житло свідчить про дотримання ним законодавства, що діяло на момент реєстрації квартири. Крім того, позивач має зареєстроване місце проживання у спірній квартирі. Вважають, що позивачем доведено його право власності на спірну квартиру, проте, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, позивач не може розпоряджатися своїм майном, що порушує його право власності.
Прохали визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкт житлового фонду квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,75 м2, житловою площею 46,28 м2.
19.06.2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовче засідання.
10.09.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 29.10.2026 року.
29.10.2026 року позивач та його представник: адвокат Тивоненко Д.Р. в судове засідання не з`явилися, представник подав заяву про розгляд справи без їх участі.
29.10.2026 року представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не подали.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
У зв`язку з наведеним, суд на підставі ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.
Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився позивач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований з 06.12.1978 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 02.04.2010 року.
31.01.1992 року Виконавчий комітет Орджонікідзевської районної ради народних депутатів м. Запоріжжя на підставі рішення міськвиконкому №28/1 від 30.01.1992 року видав ОСОБА_1 , сім`я якої складається з чотирьох осіб: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (донька), Ордер на житлове приміщення №672 на право зайняття квартири загальною площею 68,75 кв.м., житловою площею 46,28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
19.03.1992 року з ОСОБА_1 укладено договір найму жилого приміщення в будинку, який належить ЖКО Дніпровського алюмінієвого заводу ім. С.М. Кірова, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
05.07.2000 року ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» видав ОСОБА_1 на підставі розпорядження №135 від 13.06.2000 року свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_3 , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м.
Оригінал вказаного свідоцтва позивачем був втрачений.
14.05.2026 року ФОП ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_1 виготовлено Технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м.
Згідно довідки про середньоринкову вартість житлової нерухомості №9744/21 від 21.05.2026 року (оцінювач ОСОБА_6 ТОВ «Земля Плюс 2006») середньоринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м., становить 857338 грн. без ПДВ.
Суд, задовольняючи позов, виходить з наступного.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.2 п.1 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів зокрема може бути: визнання права.
Відповідно ч.1,4 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У п.37 Постанови №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних, кримінальних справ зазначає, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше. Стаття 392 ЦК не регулює правовідносин щодо самочинно збудованого нерухомого майна. Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.
Верховний Суд України у Постанові від 18.02.2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами ст.392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, як власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 05.07.2000 року, виданого ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», з позовом про визнання права власності на вказану квартиру, оскільки він втратив оригінал документа, який засвідчує його право власності.
Суд доходить висновку, що право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м., не підтверджене відповідними доказами у зв`язку з втратою оригіналу документа, який засвідчує його право власності, а тому позивач, як власник майна, має право пред`явити позов про визнання його права власності на підставі ст.392 ЦК України.
А тому, враховуючи те, що позивач набув право власності на вказану квартиру 05.07.2000 року, останній зареєстрований у цій квартирі з 06.12.1978 року, однак у зв`язку з втратою оригіналу документа, який засвідчує його право власності, останній не може володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, суд вважає, що право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання за ним права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м.
Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).
Крім того, відповідно ч.1,8 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Так як відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, будь-яких заперечень суду не надав, то суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Таким чином, за наявними матеріалами справи, позов підлягає задоволенню як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.
Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Так як позивач не заявляв вимоги щодо розподілу судових витрат, то суд, враховуючи принцип диспозитивності, під час ухвалення рішення не вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 89, 211, 223, 247, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 321, 392 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про визнання права власності задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,3 кв.м.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Копію заочного рішення направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 06 листопада 2026 року.
Суддя: С.М. Телегуз
Судове рішення № 141292823, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя) було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 334/5869/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: