Рішення № 141289063, 27.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Дата ухвалення
27.10.2026
Номер справи
205/738/26
Номер документу
141289063
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Єдиний унікальний номер 205/738/26

Номер провадження2/205/1712/26

Справа № 205/738/26

Провадження № 2/205/1712/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.,

при секретарі - Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що 11.02.2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір позики № 555139989881, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 3 500 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків за фіксованою ставкою 950 % річних від суми позики.

Також, 22.12.2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір про надання споживчого кредиту № 3380084, відповідно до умов якого відповідачу було надано фінансовий кредит у розмірі 7 350 грн., строком на 30 днів, стандартна процентна ставка у розмірі 1,90%, знижена - 1,62%.

18.12.2023 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» та позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» передає (відступає), а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за договором позики № 555139989881.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 18/12-2023, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 8 941 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 5 441 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

26.08.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 26082021, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає), а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за договором № 3380084.

23.05.2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 23/05/24, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» передає (відступає), а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за договором № 3380084. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 23/05/24, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 24 108 грн., з яких: 7 350 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 758 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути із відповідача заборгованість за:

- за кредитним договором № 3380084 від 22.12.2020 року у загальному розмірі 24 108 грн., з яких: 7 350 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 758 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги;

- за договором позики № 555139989881 від 11.02.2021 року у загальному розмірі 8 941 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 5 441 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, а всього стягнути заборгованість за вказаними договорами у загальному розмірі 33 049 грн., судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 3 028 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

18.08.2026 року представник відповідача - адвокат Білогруд Д.О. направив до суду відзив на позовну заяву у якому навів свої заперечення щодо позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідно до умов кредитного договору № 3380084 від 22.12.2020 року, строк кредитування складає 30 днів, термін повернення кредиту - 21.01.2021 року. Жодних доказів того, що даний кредитний договір було пролонговано за заявою відповідача, відповідно до п. 2.3 договору, позивачем не надано. Зазначив, що позивачем отримано право вимоги в січні 2021 року, однак із позовною заявою представник звернувся лише 18.12.2025 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України. Дійсно, 22.12.2020 року відповідач отримала відповідні грошові кошти в сумі 7 350,00 грн. та у зв`язку з сімейними обставинами (хворобою сина) не виконала свої зобов`язання в повному обсязі, а погасила лише 3 342,37 грн. тіла кредиту, що визнається позивачем та вказано в позовній заяві. Разом з тим, жодних пролонгацій кредитного договору відповідачем не здійснювалося, а отже термін його дії сплив 21.01.2021 року і у кредитора з`явилося право стягнення заборгованості в судовому порядку в загальній сумі згідно договору 8 197,13 грн. (11 539,50 грн. (загальна максимальна сума за кредитним договором) - 3 342,37 грн.). Щодо укладення договору позики № 555139989881 від 11.02.2021 року зазначив, що строк кредитування складає 30 днів, термін повернення кредиту 12.03.2021 року. Жодних доказів того, що даний кредитний договір було пролонговано за заявою відповідача, відповідно до п. 2.3 договору, позивачем не надано. Зазначив, що позивачем отримано право вимоги в березні 2021 року, однак із вказаний позов подано до суду 18.12.2025 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності. Дійсно, 11.02.2021 року відповідач отримала відповідні грошові кошти в сумі 3 500,00 грн. та у зв`язку з сімейними (обставинами хворобою сина) не виконала свої зобов`язання в повному обсязі. Разом з тим, жодних пролонгацій договору позики відповідачем не здійснювалося, а отже термін його дії сплив 12.03.2021 року і у кредитора з`явилося право стягнення заборгованості в судовому порядку в загальній сумі згідно договору 5 600 грн. З огляду на викладене, за умови, що грошові кошти у сумі 7 350 грн. за договором від 22.12.2020 року № 3380084 були отримані відповідачем, то обґрунтованим є нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 4 189,50 грн. в межах строку кредитування, які і визнаються відповідачем. Також, за договором позики від 11.02.2021 року № 555139989881 обґрунтованим є нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 2 100 грн., в межах строку кредитування, які і визнаються відповідачем. В іншій частині позов відповідач не визнає. Окремо, представник позивача звертає увагу суду, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Таким чином, враховуючи наведене, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами не є співмірною сумам кредитів у розмірі 7 350 та 3 500 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% відсотків вартості) у разі невиконання нею зобов`язань за кредитним договором, розмір стягнутих процентів підлягає встановленню в розмірі тіла кредитів. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначив, що матеріалами справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого розміру витрат, пов`язаних з правовою допомогою, а також співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом. Таким чином, у стягненні витрат на правову допомогу слід відмовити.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 18.08.2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано у АТ КБ «Приватбанк» відповідну інформацію.

24.08.2026 року представник позивача Ушакова М.І. направила до суду відповідь на відзив у якій просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування заперечень на відзив зазначила, що у кредитному договорі № 3380084 від 22.12.2020 року сторони погодили окремий випадок автоматичної пролонгації, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодилася на зазначені умови. Отже, відповідачем було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. У розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором, відображено платежі відповідача, спрямовані на погашення відсотків за кредитним договором, що відповідно зумовлювали пролонгацію строку користування кредитними коштами. Відповідачем було укладено кредитний договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору позичальник отримав від кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання договору, відповідач усвідомлювала всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. Посилання представника відповідача на положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та правові висновки Верховного Суду щодо несправедливих умов договору не спростовують правомірності нарахування процентів за користування кредитом за договорами. При цьому, позивач не заперечує, що до спірних правовідносин, які виникли з договору споживчого кредиту, застосовуються положення законодавства про захист прав споживачів. Водночас, споживчий характер кредитного договору не означає, що будь який розмір процентів, який у грошовому вираженні перевищує 50 % від отриманої суми кредиту, є несправедливим або підлягає зменшенню. Фактично, відповідач ототожнює проценти за користування кредитом із компенсацією за невиконання або неналежне виконання договірного зобов`язання, що є юридично різними платежами. звертає увагу суду, що відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважала певні умови договору несправедливими, натомість, відповідач погодилася, зі своєї сторони, на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень та визнаючи його умови, в тому числі щодо розміру процентної ставки, неодноразово сплачуючи відсотки за користування кредитом, не звертаючись до кредитора щодо умов кредитування протягом тривалого часу. Щодо застосування строку позовної давності зазначила, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем до 04.09.2025 року. Водночас, продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувався у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні. Таким чином, враховуючи, що до введення воєнного стану загальний строк позовної давності не минув, на момент звернення позивача до суду з позовом діяв правовий режим воєнного стану, а відповідно, позовна заява подана в межах строку позовної давності. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу зазначила, що представником відповідача не наведено обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надано суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Наголошує, що сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Відповідач не наводить конкретного розрахунку, який би свідчив про те, що адвокатом фактично виконано менший обсяг роботи, не вказує, які саме послуги були непотрібними або надмірними, не доводить, що на виконання відповідної роботи об`єктивно вимагалося менше часу, та не надає доказів того, що вартість погодженої сторонами професійної правничої допомоги не відповідає фактично наданим послугам.

05.10.2026 року до суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшли витребувані докази.

Представник позивача Сердійчук Я.Я. письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Білогруд Д.О. письмово просив розгляд справи проводити за відсутності сторони відповідача.

Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), відповідно до якого якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У рішеннях у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року також визначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи, зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що 11.02.2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір позики № 555139989881, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 3 500 грн., строком на 30 днів.

Вказаний договір було підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором 9641.

Відповідно до п. 1.1.1 договору позики сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить вiд фактичного виконання Позичальником умов договору та становить: 1.1.1.2 Стандартна процента ставка, фіксована 950.00% річних від суми Позики застосовується:

- у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього Договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в пп 1.1.1.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки;

- у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днiв поспiль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 статті 1048 Цивiльного кодексу України.

Відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 22).

Сторонами було також погоджено графік платежів за вказаним кредитним договором.

Отримання грошових коштів у розмірі 3 500 грн. за вказаним кредитним договором відповідачем не заперечувалось та підтверджується матеріалами справи.

Матеріалами справи підтверджено, що 18.12.2023 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» та позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» передає (відступає), а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за договором позики № 555139989881.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 18/12-2023, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 8 941 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 5 441 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Представник позивача надав розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, з якого вбачається, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 складає 8 941 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 5 441 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Судом також встановлено та не заперечувалось відповідачем, що 22.12.2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір про надання споживчого кредиту № 3380084 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу було надано фінансовий кредит у розмірі 7 350 грн., строком на 30 днів, стандартна процентна ставка у розмірі 1,90%, знижена - 1,62%.

Матеріали справи містять також докази перерахування коштів у розмірі 13 000 грн. на картку відповідача (а.с. 28-29).

Отримання грошових коштів у розмірі 7 350 грн. за вказаним кредитним договором відповідачем не заперечувалось та підтверджується матеріалами справи.

Матеріалами справи підтверджено, що 26.08.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 26082021, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає), а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за договором № 3380084.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 26082021, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1

23.05.2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 23/05/24, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» передає (відступає), а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за договором № 3380084.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 23/05/24, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Представник позивача також надав розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, з якого вбачається, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 складає 24 108 грн., з яких: 7 350 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 758 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення із відповідача заборгованості за вказаними договорами.

Суд також звертає увагу, що перехід права вимоги від первісних кредиторів до позивача за вказаними договорами стороною відповідача не заперечувалось.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що вказані кредитні договори між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису сторін, що не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Матеріали справи свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договорів, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.

Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Згідно із статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отримання та користування наданими первісними кредиторами грошовими коштами підтверджено також виписками по рахунку відповідача, які були надані АТ КБ «Приватбанк» на запит суду.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242 св 24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки сторона відповідача позовні вимоги в частині стягнення фактично наданих коштів за вказаними договорами визнала, суд вважає за можливе стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) за кредитним договором № 3380084 від 22.12.2020 року у розмірі 7 350 грн., а також заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) за договором позики № 555139989881 від 11.02.2021 року у розмірі 3 500 грн.

Щодо стягнення заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги за вказаними договорами, суд зазначає наступне.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Водночас, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Верховний Суд зробив у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа № 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як було встановлено судом, 11.02.2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір позики № 555139989881.

У п. 1.1. договору позики сторони погодили строк надання коштів - 30 календарних днів.

Відповідно до п. 1.1.1 договору позики сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить вiд фактичного виконання Позичальником умов договору та становить: 1.1.1.2 Стандартна процента ставка, фіксована 950.00% річних від суми Позики застосовується:

- у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього Договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в пп 1.1.1.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки;

- у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днiв поспiль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 част.1 статті 1048 ЦК України.

Згідно наданого представником позивача розрахунку, заборгованість відповідача за договором позики № 555139989881 від 11.02.2021 складає 8 941 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 5 441 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Пунктом 1.2 договору позики визначено, що невід`ємною частиною цього договору позики є «Загальні умови надання грошових коштів у позику ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія», затверджені наказом директора ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна компанія» від 19.01.2021 року № 20210119-1, які розміщені на сайті https://loany.com.ua/pages/uk/rules.

Позивачем до матеріалів справи долучені Загальні умови надання грошових коштів у позику ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», які підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8640.

У п. 9.1 загальних умов надання грошових коштів у позику ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» сторони погодили, що позичальник має право пролонгувати позику на строк, на який надається позика. При пролонгації (збільшенні) строку, позичальник оформлює заявку на пролонгацію та сплачує додатковий процент, розмір якого визначається у заявці на пролонгацію.

Для пролонгації строку, на який надається позика, позичальник повинен сплатити проценти, нараховані та несплачені позичальником, в термін, вказаний в заявці, а також сплатити позикодавцю (за наявності) процент за пролонгацію строку, на який надається позика (п. 9.3 загальних умов).

Разом з тим, доказів того, що відповідач оформив відповідну заявку на пролонгацію та відповідно сплатив нараховані та несплачені проценти, в термін, вказаний в заявці, а також сплатив позикодавцю процент за пролонгацію строку, на який надається позика, матеріали не містять.

Матеріали справи не містять доказів продовження строку договору, зокрема, доказів того, що відповідач своїми діям ініціював продовження строку кредитування.

Із наданого представником позивача розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані як на період строку кредитування, так і після закінчення цього строку.

Виходячи із викладеного, суд не приймає до уваги розрахунок заборгованості за договором позики № 555139989881 від 11.02.2021 року, який міститься в матеріалах справи, в частині нарахування відсотків поза межами строку кредитування, тобто після 12.03.2021 року, оскільки такі проведені без урахування умов договору, а також всупереч вимог закону в частині нарахування заборгованості за відсотками.

Відповідно до вимог ст. ст. 4, 6 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суд погоджується з твердженням сторони відповідача, що дійсний розмір відсотків, відповідно до умов вказаного договору позики, за період строку дії договору, а саме: з 11.02.2021 року по 12.03.2021 року, становить 2 100 грн.

Подальше продовження нарахування процентів за вказаним кредитним договором після закінчення строку кредитного договору є неправомірним, а тому суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків поза межами строків надання кредиту за договором позики.

Вимог про стягнення із відповідача відсотків, згідно ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлено.

Перевіряючи доводи представника відповідача щодо нарахування відсотків за кредитним договором № 3380084 від 22.12.2020 року поза межами строку кредитування, за відсутності пролонгації, суд зазначає наступне.

Представник позивача просив стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором № 3380084 від 22.12.2020 року у розмірі 24 108 грн., з яких: 7 350 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 758 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Відповідно до умов п. 1.4. кредитного договору, позика видається строком на 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.

Судом встановлено, що пункт 4.1. вказаного кредитного договору передбачає, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.-4.5 Договору.

Відповідно до п. 4.3. вказаного кредитного договору пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів:

- перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або - протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства info@creditplus.ua (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом.

Детально оглянувши наданий представником позивача розрахунок заборгованості, судом встановлено, що 19.01.2021 року відповідачем, на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, було здійснено платіж у розмірі 3 442,37 грн.

Таким чином, суд зазначає, що здійснений відповідачем 19.01.2021 року платіж, без повідомлення первісного кредитора про не бажання продовжувати строк користування кредитом, зумовив автоматичну пролонгацію строку користування кредитними коштами. Доказів протилежного стороною відповідача не надано.

Разом з тим, перевіряючи доводи представника відповідача щодо відповідності нарахування відсотків за вказаним кредитним договором засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов`язань дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Слід наголосити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Авентус Україна». А тому, на думку суду, укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 3380084 від 22.12.2020 року перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача, та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Суд звертає увагу на те, що вказана до стягнення сума відсотків у розмірі 16 758 грн., з огляду на сам розмір позики, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками у розмірі 16 758 грн. не є співрозмірною сумі тіла кредиту 7 350 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відсотків за вказаним кредитним договором до розміру тіла кредиту - 7 350 грн.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Положеннями ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року, прийнятій по справі № 911/3681/17).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України що до продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом України від 15.03.2022 року (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введений воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Станом на 16.01.2026 року (звернення до суду з позовом) воєнний стан на території України діяв і продовжує діяти на час розгляду справи в суді, а тому позивачем дотримано строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованості за кредитним договором № 3380084 від 22.12.2020 року у загальному розмірі 14 700 грн., з яких: 7 350 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 7 350 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги та за договором позики № 555139989881 від 11.02.2021 року у загальному розмірі 5 600 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 2 100 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги за період з 11.02.2021 року по 12.03.2021 року. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.

Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу з огляду на їх необґрунтованість.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій, п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року, прайс-лист Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», затверджений Рішенням Загальних зборів № 01-11/2023 від 01.11.2023 року, Заявку на надання юридичної допомоги № 188 від 03.11.2025 року, витяг з акту №23 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025 року.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: витрати на правову допомогу складають 7 985,12 грн.( 20 300 грн. * 13 000 грн. / 33 049 грн.), судовий збір - 1 859,92 грн. (20 300 грн. * 3 028 грн. / 33 049 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 514, 516, 525-526, 598-599, 610, 612, 625, 626, 629, 1046-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість:

- за кредитним договором № 3380084 від 22.12.2020 року у загальному розмірі 14 700 грн., з яких: 7 350 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 7 350 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги.

- за договором позики № 555139989881 від 11.02.2021 року у загальному розмірі 5 600 грн., з яких: 3 500 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 2 100 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги за період з 11.02.2021 року по 12.03.2021 року, а всього стягнути заборгованість за вказаними договорами у загальному розмірі 20 300 грн. (двадцять тисяч триста) гривень 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 859,92 грн. (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 92 копійки, а також витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7 985,12 грн. (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 12 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 06 листопада 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.

Часті запитання

Який тип судового документу № 141289063 ?

Документ № 141289063 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141289063 ?

Дата ухвалення - 27.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141289063 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141289063 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141289063, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Судове рішення № 141289063, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 27.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.

Судове рішення № 141289063 відноситься до справи № 205/738/26

Це рішення відноситься до справи № 205/738/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141289062
Наступний документ : 141289066