Рішення № 141279678, 02.11.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/6493/26

Номер провадження 2/725/1697/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2026 Чернівецький районний суд міста Чернівців в складі:

головуючого судді Стоцька Л. А.

при секретарі: Танасійчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2026 року на адресу суду надійшла позовна заява до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якій просив суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що відповідач, будучи зареєстрованим в спірній квартирі, з 2023 року в квартирі не проживає без поважних на те причин, чим порушує право позивача, який є відповідальним квартиронаймачем, на вільне розпорядження і користування вказаною квартирою, зокрема право на приватизацію житла.

Представник позивача надала до суду заяву, в якій просила розглядати справу за їхньої з позивачем відсутності.

Відповідач на електронну пошту суду надав заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Від представника третьої особи виконавчого комітету Чернівецької міської ради надійшла заява, в якій просили розглядати справу за відсутності представника, вирішення справи залишили на розсуд суду.

Інші треті особи в судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України судове засідання проводилось без технічної фіксації.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов до наступного.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_1 є наймачем житлового приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира була надана Позивачу та членам його сім?ї на законних підставах.

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 22 жовтня 1996 року N?689/21, ОСОБА_1 , прокурору відділу нагляду, який перебував на квартирному обліку за місцем роботи з 1995 року в списку позачерговиків за N?7, було надано трикімнатну квартиру житловою площею 42,2 кв.м по АДРЕСА_1 на сім?ю у складі чотирьох осіб: ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_4 , сина ОСОБА_3 та сина ОСОБА_5 (копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_3 , копія паспорта ОСОБА_4 ; копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 (а.с.14)

На виконання зазначеного рішення Позивачу було видано ордер N?241 серії МВК на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією корінця ордера, наданою Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради (а.с.15).

Крім того, Управління комунальної власності Чернівецької міської ради у відповіді на адвокатський запит підтвердило, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22.10.1996 N?689/21 було затверджено протокол N?10 спільного засідання адміністрації та профкому працівників апарату прокуратури Чернівецької області від 11.10.1996 року про видачу ордера на житлову площу ОСОБА_1 на склад сім?ї 4 особи, а саме: дружину ОСОБА_4 , сина ОСОБА_3 та сина ОСОБА_5 , на трикімнатну квартиру житловою площею 42,2 кв.м по АДРЕСА_1 (а.с.14).

Згідно з копією особового рахунку НОМЕР_1 , відкритого у ПП «Житлосервіс», особовий рахунок щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 відкрито на ОСОБА_1 , підставою відкриття рахунку зазначено ордер N?241, а форма власності житла зазначена як «Місцевих Рад» (а.с.17).

ПП «Житлосервіс» також повідомило, що є обслуговуючою організацією, а не власником майна, при цьому підтвердило, що особовий рахунок по квартирі відкритий на ОСОБА_1 , а станом на 25.05.2026 року заборгованість за експлуатаційні послуги з управління будинком по квартирі відсутня (а.с.18).

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 30 квітня 2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані чотири особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.19).

Згідно акта від 12 квітня 2026 року про фактичне непроживання особи у житловому приміщенні, складеного з урахуванням підтверджених свідчень мешканців житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично не проживає у зазначеному житловому приміщенні протягом тривалого часу, а саме з 2023 року, у квартирі постійно не перебуває, побутом квартири не користується, участі в утриманні квартири не бере та фактично проживає за іншою адресою/за межами України (а.с.20).

Станом на день звернення до суду у квартирі фактично проживають Позивач - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 .

За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідач не зверталася до Керуючої компанії щодо збереження за ним права користування квартирою.

Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз ст. 71 та ст. 72 ЖК УРСР, дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за наявності одночасно двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення, в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) вказано, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР). Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Зазначені правила статей 71 та 107 ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову, оскільки, перше з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім`ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

Аргументом позивача, як підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою є не проживання останнього з 2023 року без поважних причин в цьому приміщенні, відсутність особистих речей та не прийняття участі у витратах на утримання квартири.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зібраними у справі доказами підтверджено те, що відповідач втратив інтерес до спірного житла, не несе витрати на утримання квартири та сплати комунальних послуг, вже досить тривалий час, спірним житлом не користується, визнав позов, а тому суд визнає ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

Керуючись ст ст. 71, 72 ЖК України, ст.ст. 10-12, 77-81, 89, 263-265, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Стоцька Л. А.