Рішення № 141278164, 03.11.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/977/26

Провадження №2/567/770/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 рокум. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар - Дем`янчук Н.В.

з участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ГУНП в Рівненській області Никитюк Т.В.

представника відповідача Рівненської обласної прокуратури - Волкової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі : Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд до Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.

Свої вимоги мотивує тим, що СУ ГУНП в Рівненській області розслідувалося кримінальне провадження стосовно нього за фактом незаконного зберігання бойових припасів та вибухових речовин від 11.06.2019 року №12019180000000174 за ч.1 ст.263 КК України.

Вказує, що в межах вказаного кримінального провадження органами досудового розслідування проводилися слідчі процесуальні дії, які суттєво обмежили його права та свободи.

Так, 11.06.2019 року о 21 год. 55 хв. ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

12.06.2019 року винесено постанову про об`єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань №1201980000000018 та №12019180000000174 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

12.06.2019 року ОСОБА_1 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.263 КК України, тобто зберігання та придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

14.06.2019 року слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області відносно ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту терміном на 60 днів (до 10.08.2019 року включно) та серед покладених обов`язків вказано і обов`язок носити електронний засіб контролю.

26.07.2019 року прокурором прокуратури Рівненської області Журавським М.В. з кримінального провадження №12019180000000018 було виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та зареєстровано в ЄРДР за №12019180000000215.

09.08.2019 року ухвалою слідчого судді Острозького районного суду Копелюку В.М. продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту до 11.09.2019 року на умовах та з покладенням обов`язків визначених в ухвалі слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 14.06.2019 року.

09.09.2019 року слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області підозрюваному Копелюку В.М. продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло, за адресою : АДРЕСА_1 в період часу з 21:00 год. до 07:00 год.

07.11.2019 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області було продовжено ОСОБА_1 строк тримання під нічним домашнім арештом в межах строку досудового розслідування, тобто до 11.12.2019 року.

30 грудня 2019 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12019180000000215 від 26.07.2019 року за частиною 1 статті 263 КК України, а саме за придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту закінчився 11.12.2019 року, проте 11.02.2020 року ухвалою судді Острозького районного суду Рівненської області було застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання до 10.04.2020 року.

Таким чином за час перебування під слідством ОСОБА_1 перебував під домашнім арештом у загальному 180 днів, з яких три дні він перебував під вартою (з моменту його затримання до обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту).

21 березня 2023 вироком Острозького районного суду Рівненської області у справі №567/10/20, провадження №1-кп/567/6/23 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 263 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 373КПК України з підстав недоведення що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Враховуючи положення пункту 2 частини 1 статті 373 КПК України, вирок Острозького районного суду Рівненської області у справі №567/10/20 від 21.03.2023 року - є виправдувальним вироком, оскільки у вироку зазначено, що ОСОБА_1 виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Посилається на те, що постановлення виправдувального вироку, згідно з пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», породжує право позивача на відшкодування шкоди в розмірі і порядку, визначених цим законом.

24 жовтня 2023 року ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Острозького районного суду Рівненської області від 21.03.2023 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

13 червня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу Волинського апеляційного суду від 24.10.2023 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

25 квітня 2025 року ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Острозького районного суду Рівненської області від 21.03.2023 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

26 лютого 2026 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №567/10/20 Ухвалу Волинського апеляційного суду від 25.04.2025 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Зазначає, що внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури йому спричинено душевну травму, що призвело до погіршення стану його здоров`я та до неможливості відновлення життєвих стосунків, які існували до кримінального переслідування. Протягом більш як шести років позивач перебував у стані постійної правової невизначеності, пов`язаної з ризиком засудження та застосування кримінального покарання.

Застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, у тому числі із використанням електронного засобу контролю, істотно обмежувало його свободу пересування, звичний спосіб життя, можливість повноцінного спілкування, здійснення трудової діяльності та соціальної реалізації.

Також позивач звертає увагу, що він є особою з активною життєвою та громадянською позицією, а також сформованою суспільною репутацією. Так, з початку воєнної агресії росії у 2014 році ОСОБА_1 здійснював та продовжує здійснювати дотепер волонтерську діяльність, спрямовану на підтримку військовослужбовців, є учасником бойових дій, підтримує сталі соціальні зв`язки із військовими та представниками волонтерського середовища.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, а саме з 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 добровільно вступив до лав Збройних Сил України спочатку у в/ч НОМЕР_1 , а пізніше перевівся до ВЧ НОМЕР_2 та проходив військову службу до середини 2024 року. Був звільнений у зв`язку із станом здоров`я.

Вказує, що тривале перебування під слідством і судом супроводжувалося постійним психоемоційним навантаженням, що сприяло погіршенню перебігу наявних хронічних захворювань та потребувало регулярного медичного лікування.

Протягом всього часу незаконного переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності позивач звертався до різних закладів охорони здоров`я, де йому були встановлені діагнози: бронхіальна астма; поширений остеохондроз хребта; гіпертонічна хвороба другої стадії; аортокардіосклероз; хронічний попереково-крижовий радикуліт, з помірним порушенням функції лівої нижньої кінцівки; помірне порушення стато-динамічної функції хребта.

За таких обставин незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності за тяжкий злочин не лише спричинило йому глибокі душевні страждання, але й істотно вплинуло на його ділову та суспільну репутацію, викликало необхідність виправдовуватись перед широким колом осіб, з якими він підтримує соціальні та професійні зв`язки, що значно посилило обсяг завданої моральної шкоди.

Вказані обставини свідчать про підвищений рівень моральних страждань позивача та мають враховуватись судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи ступінь страждань позивача від безпідставного обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, застосування до нього запобіжних заходів, тривалість обмеження його конституційних прав та перебування під слідством та судом, наявні законні підстави для визначення розміру моральної шкоди, спричиненої незаконними діями державних органів, виходячи з установленого законодавством України розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом (80 місяців і 15 днів), що становить 696 083,50 грн. та відповідає характеру та обсягу його моральних страждань, а також вимогам розумності і справедливості.

Водночас позивач вважає, що визначений Законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди не враховує індивідуальних обставин справи, зокрема: надмірну тривалість кримінального переслідування позивача (понад 6 років); застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із використанням електронного засобу контролю; значну кількість судових засіданнях та участь у процесуальних діях; істотне втручання у приватне життя та обмеження соціальної реалізації; негативний вплив на репутацію позивача, з урахуванням його статусу військовослужбовця та волонтера.

За результатами проведеної з метою визначення наявності моральної шкоди, причинного зв`язку між заподіяною моральною шкодою та притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, а також визначення еквіваленту компенсації завданої моральної шкоди, судово-психологічної експертизи експертом Кречик О.А. (свідоцтво №38, дійсне до 17.07.2028 року), було складено висновок експерта №272 від 27.05.2026 року, згідно якого орієнтовний еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання може становити 437,4 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, позивач вважає, що матеріальний розмір грошової компенсації завданої йому моральної шкоди, внаслідок незаконного притягання до кримінальної відповідальності становить 3 782 197 гривень 80 коп.

Також, відповідно до положень статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягають відшкодуванню суми, сплачені у зв`язку з наданням йому юридичної (правничої) допомоги, в розмірі 80 000 грн. та судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 43 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись положеннями статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просить суд cтягнути з Державного бюджету України на свою користь 3 782 197,80 грн. завданої моральної шкоди, 80000 грн. витрат з наданням йому юридичної (правничої) допомоги та судові витрати в розмірі 43000 грн.

Ухвалою Острозького районного суду від 18.06.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, відповідачам було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Скориставшись своїм правом, представником відповідача ГУНП в Рівненській області 01.07.2026 було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав.

В обґрунтування заперечень проти позову вказує, що позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема матеріали справи не містять належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди. Будь-яких доказів про страждання, заподіяні позивачу внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, моральної втрати, порушення нормальних життєвих зв`язків що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, позивачем не надано.

Так, як докази завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, представником позивача долучено до позовної заяви ряд медичних документів, разом з тим провівши аналіз вищевказаних медичних документів відповідач вважає, що такі не мають жодного відношення до спричиненої, на думку позивача, відповідачами моральної шкоди. Усі хвороби, що описані у довідках, виписках та епікризах були у позивача ще задовго до його затримання і оголошення підозри. Зокрема, позивач спостерігався у нейрохірурга в м. Рівне ще з 2007 року, у 2014 році був прооперований на міжхребцеві грижі наслідком чого стали постійні болі у спині, у 2015 році отримав осколкове поранення під час виконання бойового завдання, у 2018 році був прооперований на коліні, після того ще мав кілька оперативних втручань на обох колінах. Фактично у всіх медичних документах щоразу вказуються одні ті ж діагнози по яких позивач проходив відповідне лікування. За період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом захворювань інших органів встановлено не було, а навіть ті діагнози, що з 'являлися пізніше - це захворювання пов`язані із опорно-руховим апаратом, тому можна припустити, що такі стали наслідком проблем із раніше хворими органами.

Окремо відповідач звертає увагу на довідки ВЛК в/ч НОМЕР_3 , які наявні у матеріалах справи та у яких щоразу встановлювався причинний зв`язок наявних у позивача захворювань - «Захворювання, пов`язані з проходженням військової служби». З військовою службою свої захворювання пов`язував і сам ОСОБА_1 , що відображено у виписному епікризі № НОМЕР_4 в/ч НОМЕР_5 .

Відтак, стан здоров`я позивача, враховуючи довготривалий період хвороб, який розпочався задовго до моменту перебування позивача під слідством, не може слугувати ні підтвердженням, ні підставою для встановлення факту заподіяння моральної шкоди відповідачами. А тому вважає, що вищевказані медичні документи є не належними доказами у справі.

Також матеріали справи містять численні характеристики, грамоти, подяки, відзнаки та інше. Вважає, що такі матеріали є лише характеризуючими даними на особу позивача, однак не несуть у собі інформативної складової на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди. Крім того, матеріали справи містять опитування близьких осіб позивача, а саме дружини та доньки, аналізуючи зміст яких, встановлено невідповідність обставинам справи.

Щодо посилань ОСОБА_1 на моральні страждання, заподіяні йому органом досудового розслідування в зв`язку з обранням відносно позивача запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який на думку представника позивача, істотно обмежував його свободу пересування, звичний спосіб життя, можливість повноцінного спілкування, здійснення трудової діяльності та соціальної реалізації зазначив наступне.

Застосовуючи до позивача запобіжний захід у вигляді домашнього арешту слідчий суддя під час розгляду матеріалів дійшов до переконання щодо необхідності та законності такого застосування і ні у виправдальному вироку, ні у подальших судових рішеннях по справі суд не прийшов до висновку про незаконність чи необґрунтованість застосування відносно ОСОБА_1 саме такого запобіжного заходу.

При цьому, перебування під цілодобовим домашнім арештом не стало перешкодою для позивача двічі, за період дії ухвали слідчого судді від 14.06.2019, звертатися до закладів охорони здоров`я. Відтак, твердження представника позивача про істотне обмеження свободи пересування та звичного способу життя ОСОБА_1 через застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є голослівними.

Вказує, що згідно висновку експерта № 272 за результатами проведення судово - психологічної експертизи на дослідження експерту було надано зокрема: характеристики, медичні документи та опитування про які вказувалося вище. При цьому, на переконання відповідача, ні характеристики, ні медичні документи, ні опитування дружини та доньки не підтверджують факту завдання ОСОБА_1 моральної шкоди з підстав описаних вище. Крім того, експертом вказано, що певна інформація стала відома з протоколів опитування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак документи про які йде мова мають назву «опитування (у порядку п.7 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)», а не протоколи опитування. За результатами проведеної експертизи експерт виснував, що орієнтовний еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання може становити 437,4 мінімальних заробітних плат.

Представник відповідача не погоджується з розрахунком завданої моральної шкоди здійсненим позивачем та вказує, що відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відтак, відповідач вважає, що сума відшкодування моральної шкоди, яка заявлена представником позивача, є занадто завищеною та вказує, що в даному випадку календарний проміжок часу між оголошенням ОСОБА_1 підозри 12.06.2019 до набрання законної сили виправдального вироку, після нового розгляду у апеляційній інстанції 25.04.2025, становить 5 років 10 місяців 13 днів, при цьому представник позивача при обрахунку брав до уваги період від повідомлення про підозру до постанови ВС від 26.02.2026, однак цим судовим рішенням було залишено без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, а не вирок.

Відтак, за підрахунками відповідача можливий розмір для відшкодування моральної шкоди, встановлений законом, у разі задоволення позову становить: 5р. 10 міс. 13 дн. (70 міс. 13 днів) х 8 647 грн (мінімальна заробітна плата встановлена на 01.01.2026) = 609 036,99 грн.

Одночасно вважає завищеним та не обґрунтованим заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу у сумі 80 000 грн.

Враховуючи наведене, просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

06.07.2026р. представником відповідача Рівненської обласної прокуратури було подано відзив на позов з викладом заперечень проти позову, в якому представник відповідача зазначає, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного спеціальним законом. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанови Верховного Суду від 28.11.2018 справа № 214/6982/13-ц, від 15.06.2022 у справі № 521/1347/18, від 16.08.2023 у справі № 466/2780/21).

Звертає увагу, що період перебування позивача під слідством і судом починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ч. 1 ст. З КПК України) та закінчується виправдувальним вироком суду, який набрав законної сили (ч. 1 ст. 43 КПК України).

ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 12.06.2019. Вироком Острозького районного суду від 21.03.2023, який залишений без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.04.2025, ОСОБА_1 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні та виправдано. Отже, період перебування ОСОБА_1 під слідством чи судом складає 5 років, 10 місяців і 14 днів, тобто повних 70 місяців та 14 днів, починаючи з 12.06.2019 (дата повідомлення про підозру) до 25.04.2025 (дата набрання законної сили вироком суду), а не понад 6 років (80 місяців), як зазначено позивачем. Також не погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди та посилається на те, що ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

При цьому, такий розмір мінімальної заробітної плати, міститься в абзаці 7 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» (в редакції на момент прийняття оскаржуваного судового рішення) і становить 1600 гривень. Отже, розмір моральної шкоди, завданої позивачу, якщо такий факт буде ним доведено, має розраховуватися виходячи саме з розміру - 1600 гривень.

Однак, ОСОБА_1 при розрахунку розміру моральної шкоди застосовано мінімальну заробітну плату в розмірі 8647 грн, а не в розмірі, чітко визначеному ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», який повинен застосовуватися як розрахункова величина для обчислення виплат саме за рішеннями суду і становить 1600 гривень.

Вважає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди очевидно є завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призводить до незаконного його збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості.

Окрім того позивач не конкретизує яких саме страждань він зазнав, не розкриває, у чому полягали вказані страждання, їх міру та ступінь, не зазначає причинно-наслідкових зв`язків між діями органів досудового розслідування та зазначеними наслідками.

При цьому, ОСОБА_1 не вказує і в чому проявлявся емоційний тиск щодо нього, а також відчуття постійного пригнічення. Більше того, позивач не надав доказів спричинення йому правоохоронцями психологічних страждань внаслідок кримінального переслідування. Разом з тим, ОСОБА_1 також й не надав доказів, що саме внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, а не з інших причин, відбулося істотне погіршення здоров`я. Більше того, долучені до позовної заяви виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, огляду лікарів, містять лише інформацію щодо звернення позивача до лікарів за консультацією та щодо проходження лікувань. При цьому в більшості травматологічних захворювань з 2019 по 2026 роки, що притаманне будь-якій людині, і жодним чином не підтверджує наявність причинно-наслідкового зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 з 12.06.2019 по 25.04.2022 під слідством та судом.

Відтак вважає, що ОСОБА_1 в позові не наведено обставин, що підтверджують спричинення йому будь-якої моральної шкоди внаслідок незаконних дій держави, не наведено та не надано доказів на підтвердження доводів позовної заяви, не зазначено причинно-наслідкового зв`язку між діями правоохоронних органів та нібито спричиненої йому моральної шкоди, а відтак позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 782 197,8 грн не підлягає до задоволення.

Також зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80000 грн. не відповідають принципу компенсації витрат, які є необхідними і обґрунтованими, ключовими критеріями яких є співмірність, реальність, розумність та доведеність, а відтак вимога щодо їх стягнення є необґрунтованою та не підлягає до задоволення.

Стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації витрат на професійну правничу допомогу у підвищеному розмірі та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді у сумі 43 000 грн призводить до необґрунтованих витрат з Держбюджету в умовах воєнного стану.

У зв`язку з викладеним, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та просить в їх задоволенні відмовити повністю.

Ухвалою суду від 11.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав та доводів викладених в позовній заяві, просили суд позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ГУНП в Рівненській області позов не визнала, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов та просила суд відмовити в його задоволенні за безпідставністю.

В судовому засіданні представник відповідача Рівненської обласної прокуратури позов не визнала, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов та просила суд відмовити в його задоволенні.

Суд, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що СУ ГУНП в Рівненській області розслідувалося кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за фактом незаконного зберігання бойових припасів та вибухових речовин від 11.06.2019 року №12019180000000174 за ч.1 ст.263 КК України.

11.06.2019 року о 21 год. 55 хв. ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

12.06.2019 року ОСОБА_1 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.263 КК України, тобто зберігання та придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

12.06.2019 року винесено постанову про об`єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань №1201980000000018 та №12019180000000174 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

14.06.2019 року слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області відносно ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту терміном на 60 днів (до 10.08.2019 року включно) та серед покладених обов`язків вказано обов`язок носити електронний засіб контролю.

26.07.2019 року прокурором прокуратури Рівненської області Журавським М.В. з кримінального провадження №12019180000000018 було виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та зареєстровано в ЄРДР за №12019180000000215.

09.08.2019 року ухвалою слідчого судді Острозького районного суду Копелюку В.М. продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту до 11.09.2019 року на умовах та з покладенням обов`язків визначених в ухвалі слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 14.06.2019 року.

09.09.2019 року слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області підозрюваному Копелюку В.М. продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло, за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 21:00 год. до 07:00 год.

07.11.2019 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області було продовжено ОСОБА_1 строк тримання під нічним домашнім арештом в межах строку досудового розслідування, тобто до 11.12.2019 року.

30 грудня 2019 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12019180000000215 від 26.07.2019 року за частиною 1 статті 263 КК України, а саме за придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту закінчився 11.12.2019 року, проте 11.02.2020 року ухвалою судді Острозького районного суду Рівненської області було застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання до 10.04.2020 року.

21 березня 2023 року вироком Острозького районного суду Рівненської області у справі №567/10/20, провадження №1-кп/567/6/23 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 263 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України з підстав недоведення що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

24 жовтня 2023 року ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Острозького районного суду Рівненської області від 21.03.2023 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

13 червня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу Волинського апеляційного суду від 24.10.2023 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

25 квітня 2025 року ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Острозького районного суду Рівненської області від 21.03.2023 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

26 лютого 2026 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №567/10/20 Ухвалу Волинського апеляційного суду від 25.04.2025 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством з 12.06.2019 (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до набрання законної сили виправдального вироку, після розгляду у апеляційній інстанції 25.04.2025, що загалом складає 5 років 10 місяців 13 днів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 56 Конституції України, визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У частинах першій, другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону).

Згідно з положеннями статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення змісту наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення стосунків або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до висновку про те, що у результаті незаконного перебування під слідством позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановлення виправдувального вироку суду.

Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом.

При цьому суд враховує, що строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством становить 5 років 10 місяців 13 днів з 12.06.2019 (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до набрання законної сили виправдального вироку після розгляду у апеляційній інстанції 25.04.2025, відтак суд дійшов висновку про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 609 036,99 грн, виходячи з розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати станом на дату ухвалення судового рішення за кожен місяць перебування під слідством чи судом : 5 р. 10 міс. 13 дн. (70 міс. 13 днів) х 8 647 грн (мінімальна заробітна плата встановлена на 01.01.2026) = 609 036,99 грн.

Суд вважає, що вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, які призвели до значних душевних страждань, погіршення його відносин з оточуючими, порушення нормальних життєвих зв`язків, відновлення ділової репутації.

Одночасно суд враховує, що ОСОБА_1 не надав доказів, що саме внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, а не з інших причин, відбулося істотне погіршення його здоров`я. Долучені до позовної заяви виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, огляду лікарів, містять лише інформацію щодо звернення позивача до лікарів за консультацією та щодо проходження лікувань. При цьому в більшості травматологічних захворювань з 2019 по 2026 роки, жодним чином не підтверджує наявність причинно-наслідкового зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 з 12.06.2019 по 25.04.2022 під слідством та судом. Проаналізувавши надані медичні документи, суд враховує, що усі хвороби, що описані у довідках, виписках та епікризах були у позивача ще задовго до його затримання і оголошення підозри. За період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом захворювань інших органів встановлено не було, а навіть ті діагнози, що з`являлися пізніше - це захворювання пов`язані із опорно-руховим апаратом, тому можна припустити, що такі стали наслідком проблем із раніше хворими органами. Відтак, стан здоров`я позивача, враховуючи довготривалий період хвороб, який розпочався задовго до моменту перебування позивача під слідством, не може слугувати підтвердженням та підставою для встановлення факту заподіяння моральної шкоди.

Надаючи оцінку доводам Рівненської обласної прокуратури у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди з розміру, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, суд наголошує, що при визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції; при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21)).

Враховуючи обставини справи, суд застосовує правило частини третьої статті 13 Закону та виходить з необхідності визначення розміру відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування висновку експерта № 272 за результатами проведення судово - психологічної експертизи згідно якого орієнтовний еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання може становити 437,4 мінімальних заробітних плат, що є оціночним та суб`єктивним критерієм визначення такого розміру експертом.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі № 372/1652/18 виснувала, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд дійшов до висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 609 036,99 грн, вказаний розмір не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до його збагачення.

Указаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Щодо позовної вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження та витрат пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачено статтею 137 ЦПК України, а тому в цьому випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону, відносяться суми, сплачені громадянином адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), 08 грудня 2025 року у справі № 944/5646/21 (провадження № 61-4304св25).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21), від 27 листопада 2024 року у справі № 522/2524/22 (провадження № 61-3862св24).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування ( постанова Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 (провадження № 61-7077св21) та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23 (провадження № 61-17864св23)).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні позивач надав: договори про надання правничої допомоги на досудовому розслідуванні та на стадії судового розгляду кримінального провадження від 12.06.2019 року та від 20.12.2019 року, укладені між ОСОБА_1 і адвокатом Колесником А.В., додаткові угоди до вказаних договорів, акти приймання-передачі наданої правничої допомоги; квитанції до прибуткового касового ордера.

Суд виходить із того, що загальна сума доведених та підтверджених ОСОБА_1 витрат на послуги адвоката під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у суді становить 80000 грн, яка підлягає відшкодуванню на корись позивача на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

Крім того позивачем зазначено про понесення витрат на проведення експертизи в розмірі 43 000 гривень.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено ст. 141 ЦПК України. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно із частинами першою, п`ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша статті 71 цього Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №712/4126/26 зробила правовий висновок про те, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема, якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Оскільки позов задоволено частково та суд при вирішенні спору не врахував висновок експерта як доказ, а відтак вимога щодо стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді у сумі 43000 грн не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 1167, 1176 ЦК України,

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до держави Україна в особі: Рівненської обласної прокуратури (місце знаходження: м.Рівне, вул.16 Липня,52 Рівненської області, ЄДРПОУ 02910077), Головного управління Національної поліції в Рівненській області (місце знаходження: м.Рівне, вул.Хвильового,2 Рівненської області, ЄДРПОУ 40108761) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури задоволити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 609 036 (шістсот дев`ять тисяч тридцять шість) грн. 99 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінальної справи.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.11.2026.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.