Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 676/8852/26
Номер провадження 3/676/2555/26
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м. Кам`янець-Подільський
Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області Мантуляк Ю.В., з участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвоката Приходченко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам`янець-Подільського району УПП в Хмельницькій області ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , -
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 26 вересня 2026 року о 23 год. 55 хв. в м.Кам`янець-Подільський Хмельницької області по вул. Петра Сагайдачного, 24, керував транспортним засобом двоколісним електросамокатом ES400V, без д.н.з., із ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в закладі охорони здоров`я водій відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, про місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом надсилання судової повістки, смс-повідомлення на мобільний номер телефону, який він вказав при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, у судовому засіданні захисник Приходченко О.О. повідомила суддю, що ОСОБА_1 відомо про місце та час судового розгляду.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_1 своєчасно та належним чином повідомлявся про місце та час розгляду справи, будь-яких доказів поважності неприбуття в судове засідання суду не надав, те, що приписами ст.268 КУпАП не передбачено обов`язкової участі особи при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП, а також ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд визнає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В судовому засідання захисник адвокат Приходченко О.О. вважала, що протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням вимог чинного законодавства, а викладені в ньому відомості не відповідають фактичним обставинам події.
Зокрема, зазначала, що відеозаписи, долучені до матеріалів справи, містять фіксацію руху в темну пору доби осіб у темному одязі на електросамокатах. Відеозйомка здійснювалася зі спини, не була безперервною, а тому, на думку захисника, не дає можливості достовірно встановити, що однією з осіб, зафіксованих під час руху на електросамокаті, був саме ОСОБА_1 .
Після фіксації руху невстановлених осіб відеозапис переривається, що, за твердженням захисника, унеможливлює встановлення того, чи є особи, зафіксовані на різних відеозаписах, одними й тими самими особами.
Крім того, захисник звертала увагу на те, що з відеозаписів, здійснених за допомогою нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, неможливо встановити, хто саме з учасників події та яким електросамокатом керував, а також чи керував хтось із них транспортним засобом узагалі, оскільки на відповідних відеозаписах особи лише перебувають поруч із самокатами. При цьому на переважній більшості відеозаписів обличчя учасників події не зафіксовані. Повноцінна відеофіксація осіб із демонстрацією їхніх облич та документів працівниками поліції не здійснювалася, що, на думку захисника, не дає можливості належним чином ідентифікувати учасників події та встановити її обставини.
Також захисник вважала, що електросамокат, яким керував ОСОБА_1 , не належить до категорії транспортних засобів у розумінні статті 130 КУпАП, а особа, яка ним керує, не набуває статусу водія.
Обґрунтовуючи цю позицію, захисник зазначала, що частиною першою статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей та/або вантажу, а також установлене на ньому спеціальне обладнання чи механізми. Цим же пунктом визначено, що водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія, посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом відповідної категорії або тимчасовий талон на право керування транспортним засобом. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в ньому.
Захисник звертала увагу на розмежування в законодавстві понять «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб». На думку захисника, із наведених положень випливає, що транспортний засіб, обладнаний електродвигуном потужністю до 3 кВт, не належить до механічних транспортних засобів, хоча й залишається транспортним засобом у загальному розумінні цього поняття. Натомість особа, яка керує транспортним засобом з електродвигуном потужністю до 3 кВт, на думку захисника, не може вважатися водієм у розумінні ПДР, оскільки не зобов`язана отримувати посвідчення водія відповідної категорії. Такий транспортний засіб не належить до механічних транспортних засобів та, за твердженням захисника, не підпадає під жодну з категорій транспортних засобів, визначених пунктом 2.13 ПДР. З огляду на це захисник стверджувала, що особа, яка керує електросамокатом потужністю до 3 кВт, не набуває статусу водія, а тому не може нести відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП саме як водій транспортного засобу.
Крім того, захисник вважала, що працівниками поліції не було дотримано вимог щодо порядку зберігання, видачі, приймання та використання нагрудних відеокамер, а також доступу до відеозаписів із них, установлених відповідними нормативними актами Департаменту патрульної поліції, зокрема наказом від 24 листопада 2015 року № 14-1 та Інструкцією, затвердженою наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 3 лютого 2016 року № 100.
Посилаючись на пункти 4.1, 4.2 розділу IV зазначеної Інструкції, захисник наголошувала на тому, що працівниками поліції не було забезпечено безперервної відеофіксації події, що, на її думку, ставить під сумнів повноту та достовірність зафіксованих обставин.
Крім того, захисник Приходченко О.О. вважала, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння. Зокрема, зазначала, що відеозаписи не містять відомостей, які б підтверджували, що працівники патрульної поліції у встановленому законом порядку запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Drаger» або пройти огляд у закладі охорони здоров`я з метою проведення відповідного дослідження, зокрема шляхом відбору зразків крові.
На думку захисника, такі обставини свідчать про недотримання працівниками поліції вимог статті 266 КУпАП. Крім того, під час проведення огляду свідки не залучалися, а тому за відсутності безпосередньої відеофіксації пропозиції пройти огляд та відмови особи від його проходження, на переконання захисника, відсутні докази належного дотримання встановленої законом процедури огляду.
Також захисник зазначала, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, наділена правами, передбаченими статтею 268 КУпАП, які підлягають роз`ясненню під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Однак ОСОБА_1 , за твердженням захисника, зазначені права роз`яснені не були.
Крім того, захисник звертала увагу на те, що працівники патрульної поліції не повідомили учасникам події причину зупинки, у зв`язку з чим вважала, що під час оформлення матеріалів справи було допущено порушення вимог чинного законодавства.
Окремо захисник посилалася на недотримання строків направлення матеріалів справи до суду.
З урахуванням викладеного захисник Приходченко О.О. просила закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Заслухавши захисника Приходченко О.О., дослідивши матеріали справи, суддя вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 130 КУпАП, виходячи з наступного.
Зокрема, відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Винуватість ОСОБА_1 підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №782146 від 27 вересня 2026 року, яким підтверджено той факт, що ОСОБА_1 26 вересня 2026 року о 23 год. 55 хв. в м.Кам`янець-Подільський Кам`янець-Подільського району Хмельницької області по вул. Петра Сагайдачного, 24, керував транспортним засобом двоколісним елктросамокатом ES400V, без д.н.з., із ознаками алкогольного сп`яніння, та даними відеозаписів факту відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, з якого вбачається, що водій відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров`я.
До матеріалів справи долучено також направлення ОСОБА_1 до КНП «Кам`янець-Подільська міська лікарня» КПМР з відміткою про те, що огляд не проводився в зв`язку з відмовою пройти огляд.
Оцінюючи доводи захисника Приходченко О.О. щодо недоведеності факту керування ОСОБА_1 електросамокатом, неможливості його ідентифікації за відеозаписами та відсутності належних доказів обставин події, суддя вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Насамперед із відеозапису під назвою «Насібов факт руху» встановлено факт руху п`ятьох осіб на електросамокатах, яких згодом наздогнав патрульний автомобіль поліції.
При цьому на зазначеному відеозаписі в проміжку часу з 22 год 11 хв до 22 год 17 хв зафіксовано особу, яка рухалася на першому електросамокаті, мала при собі пакет та була одягнена в чорний одяг зі світловідбивними смужками на рукавах і штанах, із білим зображенням логотипа «Nike» у верхній правій частині куртки, а також на спині та штанах, і чорне взуття. Надалі ця особа перебувала безпосередньо біля електросамоката та тримала в руках мобільний телефон.
Зазначена особа за зовнішніми ознаками та одягом візуально схожа на особу, зображену на фотознімку, долученому до матеріалів справи (а. м. 4).
Крім того, її подальша ідентифікація підтверджується відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції. Так, із відеозаписів під назвами «clip-4» (проміжок часу з 00 год 08 хв 08 с до 00 год 08 хв 31 с) та «clip-5» (проміжок часу з 00 год 08 хв 32 с до 00 год 09 хв 11 с) вбачається, що саме особа, яка мала при собі пакет і пляшку з-під напою, назвалася ОСОБА_2 , пред`являла документи за допомогою мобільного телефону, а також повідомила адресу проживання та номер телефону, які відповідають відомостям, зазначеним у протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Отже, сукупність зафіксованих обставин, зокрема одяг та зовнішні ознаки особи, наявність у неї пакета, подальше перебування біля електросамоката, а також повідомлені нею анкетні дані, дають можливість співвіднести особу, зафіксовану під час руху на електросамокаті, з ОСОБА_1 .
При цьому суддя враховує, що інші особи, яких було зупинено працівниками поліції, були одягнені в інший одяг та повідомляли інші анкетні дані, що також дає змогу розмежувати учасників події та не ототожнювати їх між собою.
Таким чином, хоча відеозапис руху осіб на електросамокатах сам по собі не містить безперервної фіксації всіх подальших подій, його оцінка в сукупності з відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції дає можливість встановити послідовність події та ідентифікувати ОСОБА_1 як особу, яка рухалася на одному з електросамокатів.
Оцінюючи доводи захисника щодо відсутності доказів відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, суддя також не погоджується з ними.
Так, із відеозапису під назвою «clip-1» (проміжок часу з 00 год 09 хв 28 с до 00 год 13 хв 27 с) убачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про виявлені в нього ознаки сп`яніння та запропонували пройти огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я. На зазначені пропозиції ОСОБА_1 категорично відмовився, а також повідомив про небажання ставити підписи у відповідних документах.
Таким чином, зазначений відеозапис безпосередньо фіксує як пропозицію працівників поліції пройти огляд, так і відмову ОСОБА_1 від його проходження. Тому твердження захисника про відсутність доказів таких обставин спростовуються дослідженим відеозаписом.
Посилання захисника на незалучення свідків під час проведення огляду також не спростовує встановлених обставин, оскільки факт пропозиції пройти огляд та відмови від нього зафіксований за допомогою технічного засобу відеозапису, що дає можливість безпосередньо дослідити відповідну процедуру та поведінку її учасників.
Щодо доводів захисника про нероз`яснення ОСОБА_1 прав, передбачених статтею 268 КУпАП, суддя зазначає таке.
Дійсно, на досліджених відеозаписах відсутній окремий фрагмент, на якому було б зафіксовано безпосереднє усне роз`яснення працівником поліції всіх прав, передбачених статтею 268 КУпАП. Водночас сама по собі відсутність такого фрагмента відеозапису не є безумовним підтвердженням того, що зазначені права особі не роз`яснювалися.
При цьому з відеозаписів убачається, що під час оформлення адміністративних матеріалів працівник поліції запитав ОСОБА_1 , чи буде він ставити підпис у протоколі та засвідчувати своїм підписом факт роз`яснення йому прав. На це ОСОБА_1 відповів відмовою від підписання документів, однак не заперечував факту роз`яснення йому відповідних прав та не заявляв про їх нероз`яснення.
За таких обставин суддя вважає, що наведені захисником доводи самі по собі не свідчать про допущення такого порушення процесуальних прав ОСОБА_1 , яке б ставило під сумнів законність оформлення матеріалів справи або можливість використання наявних у ній доказів.
Окремо суддя звертає увагу на зафіксовану на відеозаписах обставину, що ОСОБА_1 вживав напій із пляшки та під час спілкування повідомляв, що цей напій є алкогольним.
Водночас працівниками поліції не було встановлено та належним чином зафіксовано, що рідина у пляшці дійсно містила алкоголь, а тому лише зі слів ОСОБА_1 та факту вживання ним невідомого напою неможливо достовірно встановити факт вживання саме алкогольного напою.
Зазначена обставина могла б мати правове значення з огляду на положення частини четвертої статті 130 КУпАП, якою передбачено відповідальність за вживання водієм транспортного засобу після зупинки на вимогу поліцейського алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або лікарських препаратів, виготовлених на їх основі, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану сп`яніння або до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.
Однак суддя враховує, що предметом розгляду цієї справи є адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, а саме відмова особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно, суддя розглядає справу в межах фактичних обставин та адміністративного правопорушення, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, і не вправі самостійно формувати інше обвинувачення, яке не було пред`явлено особі уповноваженим органом.
Крім того, частина четверта статті 130 КУпАП передбачає більш сувору адміністративну відповідальність порівняно з частиною першою цієї статті. Тому за відсутності належних доказів факту вживання ОСОБА_1 саме алкогольного напою та з огляду на межі пред`явленого йому обвинувачення суддя не вбачає підстав для надання зазначеним обставинам іншої правової кваліфікації.
Отже, наведена обставина не спростовує доведеності інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, оскільки підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності є не факт вживання напою, а встановлена та зафіксована на відеозаписі відмова від проходження запропонованого працівниками поліції огляду на стан сп`яніння.
Окремо суддя вважає безпідставними доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не може бути суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, оскільки електросамокат, яким він керував, нібито не належить до механічних транспортних засобів, а його експлуатація не потребує наявності посвідчення водія.
Так, захисник фактично ототожнює поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб», хоча законодавець розмежовує ці поняття.
Зокрема, диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідного огляду. При цьому зазначена норма не містить обмеження щодо поширення її дії виключно на осіб, які керують механічними транспортними засобами.
Відповідно до пункту 1.10 ПДР транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей та/або вантажу, а також установлене на ньому спеціальне обладнання чи механізми. Натомість механічний транспортний засіб є окремим видом транспортного засобу, який приводиться в рух за допомогою двигуна, причому до цього поняття належать, зокрема, транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Отже, встановлення потужності електродвигуна має значення для вирішення питання про віднесення відповідного засобу до механічних транспортних засобів та визначення необхідності отримання посвідчення водія відповідної категорії, однак саме по собі не виключає належності такого засобу до загального поняття транспортного засобу.
При цьому положення пункту 2.13 ПДР та Положення про порядок видачі посвідчень водія, на які посилається захисник, визначають категорії транспортних засобів, для керування якими необхідне посвідчення водія, однак не встановлюють, що інші транспортні засоби, керування якими не потребує отримання такого посвідчення, перестають бути транспортними засобами в розумінні законодавства.
Тому відсутність обов`язку отримувати посвідчення водія для керування певним транспортним засобом не означає, що особа, яка фактично керує ним під час руху, не є особою, яка керує транспортним засобом, у розумінні частини першої статті 130 КУпАП.
Інше тлумачення призводило б до необґрунтованого звуження сфери застосування статті 130 КУпАП та фактично створювало б можливість уникнення відповідальності за керування транспортними засобами у стані сп`яніння або відмову від проходження огляду лише з тієї підстави, що законодавством не передбачено обов`язку отримувати посвідчення водія для керування ними.
Такий підхід не відповідав би змісту правового регулювання безпеки дорожнього руху, оскільки визначальним для застосування зазначеної норми є факт керування транспортним засобом, а не наявність у особи обов`язку отримати посвідчення водія відповідної категорії.
Отже, доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не є належним суб`єктом правопорушення лише з огляду на потужність електродвигуна електросамоката та відсутність необхідності отримання посвідчення водія, суддя відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень законодавства.
Щодо доводів захисника про відсутність безперервної відеофіксації події суддя зазначає, що вони також не знаходять свого підтвердження під час дослідження матеріалів справи.
Так, із досліджених відеозаписів із двох нагрудних відеореєстраторів працівників поліції вбачається, що кожен із відповідних відеозаписів є безперервним та послідовно фіксує обставини спілкування працівників поліції з учасниками події, оформлення адміністративних матеріалів та поведінку осіб після їх зупинки.
При цьому необхідно враховувати, що працівниками поліції було зупинено не одну, а декількох осіб, які рухалися на електросамокатах, у зв`язку з чим нагрудні відеореєстратори фіксували обставини щодо різних учасників події. Сам по собі факт того, що на відеозаписах відображено спілкування поліцейських із декількома особами, не свідчить про порушення безперервності відеофіксації або про неможливість установлення обставин щодо конкретної особи.
Крім того, необхідно розмежовувати відеозапис руху осіб на електросамокатах, здійснений до їх зупинки, та відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, на яких зафіксовано подальші обставини події. Відсутність одного суцільного відеозапису, який би охоплював увесь період від початку руху електросамокатів до завершення оформлення адміністративних матеріалів, сама по собі не свідчить про недопустимість окремих відеозаписів та не позбавляє їх доказового значення.
Суддя оцінює зазначені відеозаписи не ізольовано, а в їх сукупності, з урахуванням змісту кожного з них, послідовності зафіксованих подій та можливості ідентифікації ОСОБА_1 за зовнішніми ознаками й повідомленими ним анкетними даними.
Тому доводи захисника про те, що відсутність безперервної відеофіксації унеможливлює встановлення обставин правопорушення та ідентифікацію ОСОБА_1 , суддя вважає необґрунтованими.
Щодо інших зазначених захисником порушень порядку оформлення адміністративних матеріалів, зокрема неповідомлення учасникам події причини зупинки та недотримання строку направлення матеріалів до суду, суддя зазначає таке.
Не кожне порушення вимог нормативно-правових актів, допущене працівниками поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, автоматично зумовлює недопустимість усіх зібраних доказів або виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Для вирішення питання про правові наслідки відповідного порушення необхідно з`ясувати його характер, істотність, вплив на дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також на достовірність і можливість перевірки доказів, покладених в основу висновку про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення.
У цьому випадку захисником не наведено переконливих доводів та не надано доказів того, яким саме чином неповідомлення ОСОБА_1 причини зупинки вплинуло на реалізацію ним права на захист або перешкодило встановленню обставин події. Так само не встановлено, що зазначена обставина спростовує факт керування ним електросамокатом чи його подальшу відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.
Щодо посилання на порушення строку направлення матеріалів справи до суду суддя зазначає, що саме по собі недотримання строку передачі оформлених матеріалів не є обставиною, яка спростовує подію та склад адміністративного правопорушення. Захисником не обґрунтовано, яким чином таке порушення вплинуло на достовірність зафіксованих обставин, допустимість досліджених доказів або можливість ОСОБА_1 реалізувати свої процесуальні права.
Водночас суддя враховує, що відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а оцінка таких доказів здійснюється на підставі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин у їх сукупності.
Таким чином, суддя не встановив таких істотних порушень порядку оформлення матеріалів справи, які б ставили під сумнів достовірність досліджених доказів або перешкоджали встановленню події адміністративного правопорушення та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні
Отже, доводи захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, ґрунтуються переважно на власному тлумаченні положень законодавства та окремій оцінці досліджених доказів без урахування їх змісту в сукупності.
Натомість дослідженими суддею доказами встановлено, що ОСОБА_1 керував електросамокатом, після його зупинки працівники поліції запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я, від проходження якого він категорично відмовився. Зазначені обставини зафіксовані на відеозаписах та узгоджуються між собою.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства.
З урахуванням викладеного вважаю, що вина ОСОБА_1 доведена, а його дії, які виразились у відмові особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, слід кваліфікувати за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При накладенні стягнення враховується характер вчиненого діяння, особа порушника, а також відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують відповідальність, а тому вважаю необхідним накласти на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, в межах санкції ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки саме такі стягнення у вказаній справі є необхідною мірою відповідальності та будуть достатніми засобами виховання особи і запобігатимуть вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
На підставі статті 40-1 КУпАП з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 130, 268, 277-2, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.376 КПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у випадку подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Постанова може бути звернена до виконання протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Після набрання постановою законної сили:
Стягувачем штрафу є Управління патрульної поліції в Хмельницькій області ДПП, місцезнаходження: м. Хмельницький, провулок Коцюбинського, 35/2.
Стягувачем судового збору є Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: м.Київ, вул. Липська, 18/5.
Боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Реквізити для сплати штрафу:
Розрахунковий рахунок UA 748999980313060149000022001
ГУК у Хмельницькій області/Хмельницька область/21081300
Код одержувача 37971775
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)
ККД: 21081300.
Реквізити для сплати судового збору:
Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/ 22030106;
Код отримувач (код за ЄДРПОУ) 37993783,
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
рахунок отримувача UA908999980313111256000026001
ККД бюджету 22030106; пункт 5.
Штраф підлягає сплаті не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у вказаний строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
При примусовому виконанні постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника підлягає стягненню подвійний розмір визначеного постановою суду штрафу, а також стягуються витрати на облік правопорушень (розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України).
Повний текст постанови оголошено о 13 год. 30 хв. 06 листопада 2026 року
Суддя Кам`янець-Подільського
міськрайонного суду
Хмельницької області Юрій МАНТУЛЯК
Судове рішення № 141274097, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Про адмінправопорушення, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 676/8852/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: