Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 583/4227/26
2/583/2117/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючої судді Семенової О.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гайдейчук К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження в залі судових засідань № 1 в м. Охтирка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
УСТАНОВИВ:
Позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» /Далі ТОВ «Діджи Фінанс»/ через свого представника Романенка М.Е. 14 серпня 2026 року через електронний суд звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №242787 від 21.09.2023 року у розмірі 18000,00 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 21 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем укладено договір позики № 242787.
23 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 23122024/1, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за договорами позики, зазначеними у відповідних реєстрах, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №242787 від 21.09.2023 року.
Згідно з Договором факторингу позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 18000,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 13000,00 грн.
Позичальник зобов`язався повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Кредитним договором, проте свого обов`язку не виконав, що стало підставою для звернення до суду.
14 жовтня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, мотивуючи тим, що позивач обґрунтовує своє право вимоги Договором факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024 року, укладеним між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» (Клієнт) та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (Фактор). Відповідно до п. 4.1 зазначеного Договору факторингу право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі, наведеній у Додатку № 1 до Договору. Отже, саме підписаний сторонами Реєстр прав вимог, який містить відомості щодо кредитного договору Відповідача, є документом, що підтверджує момент і факт переходу права вимоги. Разом з тим, Реєстр прав вимог (Додаток № 1) Позивачем до суду не надано. Натомість додано лише «Витяг із Додатку № 1 до Договору факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024 р.», який, згідно з його ж текстом, сформовано 01 липня 2026 року, тобто більш ніж через півтора року після дати нібито відступлення права вимоги, безпосередньо перед зверненням до суду. Такий витяг складений зацікавленими особами (Позивачем та первісним кредитором), не є первинним документом та не підтверджує ні існування, ні змісту Реєстру прав вимог станом на 23.12.2024 року. Більше того, наданий Позивачем Акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 23.12.2024 року, хоча і має в заголовку посилання на Договір факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024 року, у пункті 1 прямо зазначає, що Реєстр прав вимог передано «згідно з вимогами Договору факторингу № 20122024/1 від «20» грудня 2024 року». Договір факторингу № 20122024/1 від 20.12.2024 року до матеріалів справи не надано. Таким чином, акт стосується іншого договору, ніж той, на який посилається Позивач, а також не містить переліку боржників (зазначено лише загальну кількість 6765 боржників та загальну суму 118 796 877,83 грн), що унеможливлює встановлення факту передачі саме права вимоги до Відповідача. Крім того, ні п. 5.1.2 Договору факторингу, ні п. 4.1.4 кредитного договору (обов`язок повідомити позичальника про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів) не виконано: жодного доказу письмового повідомлення Відповідача про заміну кредитора Позивач не надав. Відповідно до ч. 2 ст. 516 та ст. 1082 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Таким чином, Позивач не довів, що він є належним кредитором у спірному зобов`язанні, що відповідно до ст.ст. 12, 7681 ЦПК України є самостійною підставою для відмови у позові. Позивач стверджує, що кредитний договір № 242787 від 21.09.2023 року укладено між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та Відповідачем в електронній формі через веб-сайт кредитодавця (www.cly.com.ua) шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим SMS-повідомленням. Проте вказане твердження Позивача не відповідає чинному законодавству та не доведено Позивачем належними та допустимими доказами, виходячи з наступного. Позивачем до позову додано лише роздруківку Індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 242787 від 21.09.2023 року з Додатком № 1 (Графіком розрахунків) та Довідку ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» про ідентифікацію клієнта від 01.07.2026 року, які Позивач намагається видати за доказ укладення договору з Відповідачем. Також у матеріалах справи відсутні: акцепт оферти; докази того, що особа, яка нібито укладала кредитний договір, пройшла ідентифікацію та верифікацію у порядку, передбаченому п.п. 7.37.4 договору (з використанням системи BankID НБУ або шляхом надання фото з ідентифікаційним документом та введення OTP-пароля); відповідь особи про прийняття пропозиції (акцепт); підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник під час укладення договору. Отже, матеріали справи не містять жодного доказу укладення кредитного договору № 242787 від 21.09.2023 року в порядку, визначеному чинним законодавством. Більше того, надані Позивачем документи суперечать один одному. В Індивідуальній частині договору та Додатку № 1 до нього електронний підпис клієнта зазначено як «CL6030», тоді як у Довідці ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» про ідентифікацію клієнта унікальний ідентифікатор (код підпису) зазначено як «KL6030». Зазначені розбіжності не дозволяють встановити, що договір у наданій редакції підписано саме тим ідентифікатором, який нібито було направлено на номер телефону Відповідача. У матеріалах справи відсутні докази того, що картковий рахунок № НОМЕР_1 належить саме Відповідачу. Про це свідчить і поведінка самого Позивача, який разом із позовною заявою подав клопотання про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» виписки по зазначеному картковому рахунку з метою підтвердити «факт отримання кредитних коштів», чим фактично визнав, що на момент звернення до суду не має доказів належності картки Відповідачу та зарахування коштів на його рахунок. Відповідач ОСОБА_1 з 30.05.2022 року є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації: відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.05.2022 № 133 Відповідача, призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 30 травня 2022 року, зараховано до списків особового складу частини з 30.05.2022 року. Факт проходження Відповідачем військової служби підтверджується також довідками військової частини НОМЕР_2 від 10.06.2022 № 382 та від 30.08.2024 № 750, записом у військовому квитку серії НОМЕР_3 про призов 30.05.2022 по мобілізації, а також посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , виданим 18.09.2023 року. Кредитний договір № 242787 укладено 21.09.2023 року, тобто в період проходження Відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації та в період дії особливого періоду. Отже, нарахування Відповідачу процентів за користування кредитом у сумі 13 000,00 грн є таким, що суперечить прямій забороні закону, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню незалежно від інших обставин справи. Навіть без урахування наведеного у розділі 3, розрахунок Позивача є неправильним. Згідно з п. 1.2 договору кредит надано строком на 13 днів до 03.10.2023 року. Згідно з Графіком розрахунків (Додаток № 1) загальна сума до повернення становила 8 250,00 грн, з яких проценти 3 250,00 грн. З деталізованого розрахунку Позивача вбачається, що проценти нараховувалися за ставкою 5 % на добу і після 03.10.2023 року (статус «Прострочений») до досягнення суми 13000,00 грн (11.11.2023 року). Тобто 9750,00 грн процентів нараховано поза межами строку кредитування. Крім цього просить повністю відмовити у стягненні з нього витрат на правову допомогу /а.с. 58-63/.
Представник позивача в судове засідання не прибув, у позовній заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі /а.с. 6 зворот/.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 21 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 242787.
Відповідно до договору ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 позику у розмірі 5000,00 грн, строком на 13 днів, тобто до 03 жовтня 2023 року, строк дії договору 13 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 1825 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором /а.с. 24-24-29/.
Суд не приймає заперечення сторони відповідача щодо не укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів в сумі 5000,00 грн, оскільки його твердження спростовуються довідкою та випискою по його рахунку, яка надана АТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається, що на ім`я відповідача відкрито картковий рахунок № НОМЕР_5 , на який 21 вересня 2023 року /дата укладання договору/ було зараховано 5000,00 грн /сума договору/ /а.с. 52-53/.
23 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 23122024/1, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 242787 від 21 грудня 2023 року на суму 18000,00 грн, що підтверджується витягом із додатку № 1 до вказаного договору факторингу, що також підтверджується актом приймання-передачі реєстру прав вимог /додаток 4 до договору факторингу № 23122024/1 від 23 грудня 2024 року/ /а.с. 9-14/.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія повинна надати докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012).
Позивачем надано суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора, копії платіжних інструкцій на виконання умов договору факторингу № 23122024/1 на загальну суму 1190641,52 грн /а.с. 19 - 20/.
Таким чином заперечення сторони відповідача щодо недоведеності переходу права від первісного кредитора до позивача не знайшли своє підтвердження та спростовуються матеріалами цивільної справи.
Із правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23 вересня 2015 року по справі №6-979цс15, вбачається, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.
При умові, що відповідач з будь яких підстав не отримав вище зазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в договорі позики, і таке виконання було б належним у відповідності до положень статті 516 ЦК України.
Всупереч умовам Кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості.
За таких обставин суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19.
Згідно з умовами Кредитних договорів Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договорами.
Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та не повернув наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитними договорами.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитних договорів (ст. 638 ЦК України).
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов`язання за даним договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.
Згідно ч.2 ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Згідно ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.
Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в загальному розмірі 18000,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 13000,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості /а.с. 15-18/.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного Кодексу України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
За змістом ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зав`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
На підставі вказаних норм закону, враховуючи, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо погашення суми кредиту, що є істотним порушенням договорів кредиту та позики, укладених між сторонами, оскільки, Кредитор внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати суму кредиту та суму відсотків за користування даним кредитом, на що позивач розраховував при укладенні договорів.
Пунктом 16 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Як вбачається з копії військового квитка серії НОМЕР_3 , який виданий на ім`я ОСОБА_1 , а також довідки військової частини від 20 травня 2026 року, відповідач призваний 30 травня 2022 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 у Збройні Сили України по мобілізації, перебуває на військовій службі у військовій частині, та витягом із наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 30 травня 2022 року, яким теж підтверджується, що з 30 травня 2022 року ОСОБА_1 прийняв посаду та приступив до виконання службових обов`язків, на підставі Указу Президента України № 342/2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 17 травня 2022 року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_4 виданим 18 вересня 2023 року /а.с. 64-67/.
Таким чином на відповідача з 30 травня 2022 року, як на військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його призову.
З огляду на наведені обставини вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 відсотків та комісії за кредитними договорами, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, задоволенню не підлягають, оскільки відповідач як військовослужбовець (відповідні докази про що надано відповідачем) згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняється від сплати процентів за кредитними договорами.
Тому позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, за кредитним договором в сумі 5000,00 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, суд враховує таке.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: договір про надання правової допомоги від № 42649746/02 від 01 червня 2026 року ФОП ОСОБА_2 /а.с. 31-33/, додаткову угоду № 242787 від 21 липня 2026 року до цього договору /а.с. 24/; детальний опис робіт /а.с. 35, акт наданих послуг на загальну суму 6000,00 грн /а.с. 36/, з наданих документів вбачається, що сума витрат на правничу допомогу у цій справі становить 6000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами /ч. 5 ст. 137 ЦПК України/.
Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Таким чином, суд вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката, суд виходить з такого.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, відповідно до якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до обсягу задоволених вимог.
Відповідно до квитанції позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в сумі 2662,40 грн /а.с. 8/, витрати на правову допомогу становлять 6000,00 грн.
Ураховуючи, що позовні вимоги частково задоволені в сумі 5000,00 грн, тобто на 27,78 % від суми позову в розмірі 18000,00 грн, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2406,41 грн судових витрат (2662,40 грн + 6000,00 грн) : 100 х 27,78 %.
Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 207, 626, 628, 634, 638, 526, 1048-1049, 1054-1055 ЦК України, суд
УХВАЛИВ:
Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС».
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС"(ЄДРПОУ: 42649746, адреса для листування: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_6 в АТ «ПУМБ», МФО: 334851) заборгованість за Кредитним договором №242787 від 21 вересня 2023 року у розмірі 5000,00 грн, судові витрати в розмірі 2406,41 грн, всього до стягнення підлягає 7406,41 грн /сім тисяч чотириста шість гривень 41 копійка/.
Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» /юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 42649746/.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 .
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області О.С. Семенова
Судове рішення № 141267842, Охтирський міськрайонний суд Сумської області було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 583/4227/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: