Рішення № 141267184, 05.11.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/45744/25

Провадження № 2/761/5393/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Маковській Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!» про визнання дій такими, що порушують особисте немайнове право на використання імені, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

29.10.2025 ОСОБА_1 (далі - позивачка) через представника звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!» у якому просила: визнати такими, що порушують її немайнове право на використання імені, дії ТОВ «УЯВИ!», що полягають у використанні (оприлюдненні) її імені у публікаціях, поширених ТОВ «УЯВИ!» ІНФОРМАЦІЯ_9 року та ІНФОРМАЦІЯ_10 року в мережі Інтернет на веб-сайті forbes.ua за адресами:

ІНФОРМАЦІЯ_11;

ІНФОРМАЦІЯ_1

ІНФОРМАЦІЯ_2

ІНФОРМАЦІЯ_12, та зобов`язати ТОВ «УЯВИ!» протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити вказані публікації; стягнути з ТОВ «УЯВИ!» на її користь 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди за порушення права на використання імені; стягнути з ТОВ «УЯВИ!» на її користь судові витрати: судовий збір, витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, витрати на проведення експертиз та отримання висновків.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, який є власником веб-сайту forbes.ua, у двох публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_3 (матеріал з ідентифікатором НОМЕР_1 у російськомовній та україномовній версіях) та у двох публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_13 (матеріал з ідентифікатором НОМЕР_2 у російськомовній та україномовній версіях) використав ім`я та прізвище позивачки ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) у контексті повідомлення їй про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, оголошення її в розшук, звернення Бюро економічної безпеки України до суду з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування та можливого заочного засудження, за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.

Такі дії, на думку позивачки, прямо суперечать частині четвертій статті 296 Цивільного кодексу України, яка допускає використання (оприлюднення) імені особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї та в інших випадках, передбачених законом. Позивачка посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2025 у справі № 757/19417/23, згідно з якими наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання цієї норми, а належним способом поновлення порушеного права є видалення з публікації посилання на ім`я особи. 28.10.2025 представник позивачки направив відповідачу звернення про дотримання принципу презумпції невинуватості та видалення імені позивачки з публікацій, яке залишилося без відповіді. Внаслідок порушення права на використання імені позивачка зазнала душевних страждань, розмір відшкодування яких оцінила у 500 000 грн з огляду на тривалість і масштаб поширення, тяжкість обвинувачень, з якими пов`язано її ім`я, та ступінь вини відповідача.

У позовній заяві також наведено доводи щодо недостовірності поширеної інформації та приниження нею честі, гідності й ділової репутації позивачки. Разом з тим у поясненнях, поданих під час розгляду справи, та в судових дебатах представник позивачки зазначив, що достовірність повідомлень Бюро економічної безпеки України та відповідача у цій справі не оспорюється, законність набуття позивачкою статусу підозрюваної не заперечується, питання захисту честі, гідності та ділової репутації є предметом іншої справи

(№ 761/15345/25), а предметом цього позову є виключно захист особистого немайнового права на використання імені та відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Ухвалою від 20.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якоі? вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

17.12.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке. Інформація, викладена у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_3, за змістом тотожна інформації, оприлюдненій ІНФОРМАЦІЯ_3 на офіційному веб-сайті Бюро економічної безпеки України (далі - БЕБ) у повідомленні «БЕБ звернулося до суду з клопотанням про застосування спецрозслідування у справі власниці Ibox bank про міскодинг на 5 млрд грн», а 25.03.2025 БЕБ оприлюднило повідомлення про завершення спеціального досудового розслідування із зазначенням прізвища, імені, по батькові, дати народження та реєстраційного номера облікової картки платника податків позивачки. З огляду на це відповідач вважає, що позов спрямований не на захист права, а на цензуру та тиск на медіа всупереч статті 24 Закону України «Про інформацію» та статті 4 Закону України «Про медіа», і має ознаки стратегічного позову проти участі громадськості. 18.04.2025 на вимогу адвоката позивачки відповідач доповнив публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_3 позицією сторони захисту та змінив її назву; скориставшись правом на відповідь, позивачка не заперечувала проти використання її імені. Вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування є предметом справи № 761/15345/25. Відповідач посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо свободи вираження поглядів (рішення у справах «Карпюк та інші проти України», «Редакція газети «Правое дело» та Штекель проти України») та на умовний імунітет журналістів за відтворення матеріалів з інших джерел. Фотографії для публікацій від ІНФОРМАЦІЯ_13 надала сама позивачка 17.04.2023, що, на думку відповідача, свідчить про її обізнаність зі змістом майбутніх публікацій та згоду з ними (доктрина venire contra factum proprium). Підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки недостовірності інформації не встановлено, наявності шкоди та причинного зв`язку не доведено, вини відповідач не вбачає, бо діяв відповідно до статті 4 Закону України «Про медіа», а заявлений розмір спрямований на безпідставне збагачення. Презумпція невинуватості є кримінально-процесуальним принципом, і поширення інформації не впливає на право позивачки вважатися невинуватою; захист честі і гідності може бути реалізований шляхом права на відповідь. Для визначення розміру моральної шкоди відповідач просив призначити судово-психологічну експертизу. Відповідач також заперечив проти заявленого позивачкою розміру витрат на правничу допомогу та зазначив, що очікує понести судові витрати у розмірі 1 000 грн.

08.04.2026 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач додатково зазначив, що україномовної публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3 не існувало, оскільки її оприлюднено 13.03.2025; що вислів «ймовірно, йдеться про …» є оціночним судженням, яке не може бути спростоване; що публікації від ІНФОРМАЦІЯ_13 не містили відомостей про ім`я позивачки як особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, а є журналістським розслідуванням про бізнесову діяльність посадових осіб та акціонерів банку, що становило суспільний інтерес після відкликання Національним банком України 07.03.2023 банківської ліцензії АТ «Айбокс Банк» та застосування санкцій, тому їх зміст відповідає частині третій статті 296 Цивільного кодексу України; що публікації містять посилання і на інших осіб; що звіт № 100/2025-ЗВ не відображає вмісту публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3; що персональні санкції, застосовані до позивачки рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12.04.2025, рішення Національного банку України та публікації БЕБ не завдали позивачці менших страждань, ніж публікації відповідача.

Ухвалою від 14.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 05.03.2026 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/15345/25.

Клопотання відповідача від 17.06.2026 про зупинення провадження у справі до закінчення касаційного перегляду у справі № 761/1004/20 залишено без розгляду за заявою самого відповідача у зв`язку з ухваленням Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постанови від 22.06.2026 у цій справі.

Ухвалою від 26.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 17.08.2026 про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заяву представника позивачки від 25.08.2026 про зміну предмета позову судом не прийнято до розгляду, у зв`язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції первісноїпозовної заяви.

Представник позивачки у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, поясненнях та письмових судових дебатах.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у заявах по суті справи та поясненнях, просив у задоволенні позову відмовити. Крім того у поясненнях від 23.09.2026 № 23-09/26-1 відповідач повідомив, що 22.09.2026 вніс зміни до всіх чотирьох спірних публікацій, вилучивши ім`я та прізвище позивачки як особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї; зазначив, що внесення змін не є визнанням позову, а звернення представника позивачки від 28.10.2025 мало формальний характер, оскільки наступного дня було подано позов; просив врахувати внесені зміни.

Вислухавши пояснення представників сторін. дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи. судом встановлено, що відповідач є власником веб-сайту forbes.ua та суб`єктом у сфері онлайн-медіа (ідентифікатор онлайн-медіа в Реєстрі суб`єктів у сфері медіа R40-05480), що підтверджується довідкою з відомостями про власника веб-сайту № 56/2025-Д від 07.05.2025, вихідними даними веб-сайту і відповідачем не заперечується. Відповідач здійснює редакційний і технічний контроль за змістом публікацій на цьому веб-сайті, що підтверджується, зокрема, внесенням ним змін до спірних публікацій 18.04.2025 та 22.09.2026.

На веб-сайті forbes.ua розміщено матеріал з ідентифікатором НОМЕР_1 у російськомовній версії за першою з наведених у позовній заяві адрес (далі - публікація 1), оприлюднений ІНФОРМАЦІЯ_3 під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 », та в україномовній версії за другою адресою (далі - публікація 2), оприлюднений, за даними веб-сайту, 13.03.2025. Розбіжність у даті оприлюднення україномовної версії (12 чи 13 березня 2025 року), на яку посилається відповідач, не впливає на ідентифікацію публікації, оскільки позовні вимоги сформульовано щодо конкретних адрес веб-сторінок, належність яких відповідачу не оспорюється.

У первісній редакції цих публікацій, зміст якої відтворено у позовній заяві та в пункті 1.4 відзиву і відповідачем не заперечується, зазначалося, зокрема: «ІНФОРМАЦІЯ_14».

На тому ж веб-сайті розміщено матеріал з ідентифікатором НОМЕР_2 у російськомовній версії за третьою адресою (далі - публікація 3) під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_15» та в україномовній версії за четвертою адресою (далі - публікація 4) під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_16». На веб-сторінках цих публікацій зазначено дату ІНФОРМАЦІЯ_13; цю ж дату як дату поширення публікацій зазначає відповідач у відзиві та в поясненнях від 23.09.2026. Текстова частина адреси містить фрагмент «ІНФОРМАЦІЯ_8». За твердженням відповідача, матеріал вперше опубліковано у травні 2023 року (текстова частина адреси містить фрагмент «НОМЕР_3»), а ІНФОРМАЦІЯ_13 його оновлено. За копією сторінки, збереженою у веб-архіві станом на 06.06.2026 (до змін від 22.09.2026), публікація починалася з повідомлення про те, що НОМЕР_4».

Зміст публікацій станом на 22.04.2025 зафіксовано звітами за результатами фіксації та дослідження змісту веб-сторінок № 99/2025-ЗВ, № 100/2025-ЗВ, № 101/2025-ЗВ та

№ 102/2025-ЗВ від 22.04.2025. Доводи відповідача про те, що звіт № 100/2025-ЗВ не відображає вмісту публікації 1, суд відхиляє, оскільки факт використання імені та прізвища позивачки у публікаціях 1 і 2 підтверджується сукупністю інших доказів, зокрема змістом публікацій, відтвореним самим відповідачем у відзиві, його поясненнями від 23.09.2026 та збереженням імені позивачки в адресах, заголовках і описах веб-сторінок станом на 23.09.2026.

14.07.2023 стосовно позивачки складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 203-2, частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження № 72023140000000040; ухвала Київського апеляційного суду від 15.01.2024 у справі № 757/46117/23-к, на яку посилається відповідач); матеріали щодо позивачки виділено в окреме кримінальне провадження № 72023000500000071, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.09.2023. На ці обставини посилається сам відповідач, і позивачка їх не заперечує. ІНФОРМАЦІЯ_3 БЕБ повідомило про звернення до суду з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування у справі власниці Айбокс банку, а 25.03.2025 оприлюднило повідомлення про завершення спеціального досудового розслідування із зазначенням прізвища, імені та по батькові позивачки. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.07.2025 у справі № 752/15954/25 кримінальне провадження № 72023000500000071 за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб закрито на підставі пункту 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування після повідомлення особі про підозру; ухвалою Київського апеляційного суду від 02.10.2025 цю ухвалу залишено без змін. За твердженням відповідача, зазначені ухвали переглядаються Верховним Судом за касаційною скаргою прокурора. Обвинувальний вирок суду стосовно позивачки не ухвалювався, що сторонами не заперечується.

Позивачка згоди на використання свого імені у контексті кримінального провадження відповідачу не надавала. 15.04.2025 адвокат позивачки звернувся до відповідача з вимогою щодо публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3, після чого 18.04.2025 відповідач доповнив україномовну версію публікації коментарем адвоката позивачки та змінив її заголовок, однак залишив ім`я позивачки у тексті обох мовних версій, у заголовку і описі веб-сторінок та в адресах. 28.10.2025 представник позивачки направив відповідачу звернення № 300/25/ц-зв про дотримання принципу презумпції невинуватості та видалення імені позивачки з публікацій відповідно до частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України. Направлення йому цього звернення 28.10.2025 та його зміст (пропозицію видалити публікації або внести до них зміни) відповідач не заперечує (клопотання від 17.08.2026, пояснення від 23.09.2026). Відповіді на звернення відповідач не надав, змін до публікацій до 22.09.2026 не вносив.

22.09.2026, під час розгляду справи по суті, відповідач в односторонньому порядку вніс зміни до всіх чотирьох публікацій, супроводивши їх приміткою про те, що персональні дані змінено відповідно до вимог законодавства про захист приватності, а фактичний зміст публікації залишився незмінним. З тексту публікацій 1 і 2 вилучено речення, в яких прізвище позивачки вживалося поряд зі словами про підозру, захист та заочне засудження (прізвище замінено словами «підозрюванної сторони», «його клієнтки»), однак до розділу «Контекст» додано речення «ІНФОРМАЦІЯ_17» з речення про розслідування, фотографії позивачки замінено ілюстраціями з новим підписом, що містить її ім`я, додано примітку про першу публікацію 10.05.2023.

Станом на 23.09.2026, за роздруківками, доданими до пояснень представника позивачки від 24.09.2026, ім`я та прізвище позивачки продовжували використовуватися у спірних публікаціях: в адресах усіх чотирьох веб-сторінок; у заголовках веб-сторінок, які відображаються у вкладці браузера, у результатах пошуку та під час поширення посилання («ІНФОРМАЦІЯ_18», « ІНФОРМАЦІЯ_19», «ІНФОРМАЦІЯ_20»); в описах веб-сторінок («ІНФОРМАЦІЯ_21»); у тегах «ОСОБА_12» та « ОСОБА_11 »; у тексті публікацій 1 і 2 (речення про власників банку); у заголовках, ліді, підписі до ілюстрації та тексті публікацій 3 і 4, де прізвище позивачки вживається у видимому тексті десятки разів поряд зі згадками про розслідування БЕБ та Служби безпеки України, санкції та претензії правоохоронних органів. Відповідність цих роздруківок фактичному стану публікацій відповідач не заперечив і доказів внесення після 23.09.2026 змін до адрес, заголовків і описів веб-сторінок, тегів та тексту публікацій не подав.

Повідомлення БЕБ від ІНФОРМАЦІЯ_13 та від ІНФОРМАЦІЯ_3, які відповідач у клопотанні від 17.08.2026 назвав першим поширенням спірної інформації, не містять імені та прізвища позивачки: у повідомленні від ІНФОРМАЦІЯ_13 йдеться про повідомлення про підозру топменеджменту та співвласниці банку без зазначення найменування банку, у повідомленні від ІНФОРМАЦІЯ_3 - про клопотання у справі ІНФОРМАЦІЯ_22»).

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12.04.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеним в дію Указом Президента України від 12.04.2025 № 231/2025, до позивачки застосовано персональні санкції; на цю обставину посилається відповідач, долучивши відповідну роздруківку до заперечень від 08.04.2026, і позивачка її не заперечує.

Суд зауважу, що доводи відповідача про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, були предметом оцінки суду при вирішенні клопотання про закриття провадження у справі, і підстав для іншого висновку при ухваленні рішення суд не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17 та Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.06.2026 у справі № 761/1004/20 (провадження № 61-7826сво24) виходили з того, що недопустимим є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи створення передумов для визнання доказів, отриманих у такому провадженні, неналежними або недопустимими. Водночас у тій самій постанові від 22.06.2026 Об`єднана палата розглянула по суті вимоги про визнання порушення немайнового права на використання імені, заявлені на підставі частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України, і закрила провадження лише щодо вимог, які стосувалися визнання недостовірною інформації про причетність особи до злочинів, її спростування та видалення.

У цій справі позивачка не просить оцінювати обставини кримінального провадження, достовірність повідомлень органу досудового розслідування чи свою причетність до кримінальних правопорушень; навпаки, набуття нею статусу підозрюваної є обставиною, з якою закон пов`язує заборону оприлюднення її імені, і ця обставина сторонами не заперечується. Предмет доказування у справі обмежується фактом використання відповідачем імені позивачки, контекстом такого використання, відсутністю обвинувального вироку, наявністю або відсутністю передбаченого законом випадку, в якому таке використання допускається, та наслідками порушення. Для встановлення цих обставин дослідження матеріалів кримінального провадження не потрібне. Отже, спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи відповідача про те, що позов подано з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі, суд відхиляє, оскільки позов містить матеріально-правові вимоги про припинення порушення та відшкодування шкоди, а рішення у справі № 761/15345/25 ухвалено до подання цього позову.

Частинами першою, другою статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію; здійснення цих прав може бути обмежене законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів, яке включає свободу одержувати і передавати інформацію та ідеї; здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Частина друга статті 6 Конвенції гарантує, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність, ділова репутація та ім`я (найменування). Згідно з частиною першою статті 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Частиною третьою статті 273 ЦК України встановлено, що діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб; захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Згідно зі статтею 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення; якщо такі дії не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням. Відповідно до частини другої статті 278 ЦК України, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Статтею 294 ЦК України передбачено право фізичної особи на ім`я. Відповідно до частини першої статті 296 ЦК України фізична особа має право використовувати своє ім`я у всіх сферах своєї діяльності. Частиною третьою цієї статті встановлено, що використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди. Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (оприлюднене) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною сьомою цієї статті використання початкової літери прізвища фізичної особи у медіа, літературних творах не є порушенням її права.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, та у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.06.2026 у справі № 761/1004/20 дійшов висновку, що частина четверта статті 296 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого використання (оприлюднення) імені фізичної особи, яка є затриманою, підозрюваною чи обвинуваченою у вчиненні кримінального правопорушення, допускається лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду або у випадках, прямо передбачених законом; за своєю правовою природою ця норма має гарантійний характер і спрямована на забезпечення конституційних цінностей - презумпції невинуватості, поваги до честі, гідності та репутації особи, а також права на приватність, і виконує функцію запобігання передчасній «кримінальній стигматизації» особи через публічну комунікацію. Об`єднана палата також зазначила, що словосполучення «в інших випадках, передбачених законом» не наділяє цю норму властивостями вільної дискреції суб`єкта правозастосування і не може розглядатися як безумовний загальний дозвіл на розкриття імені фізичної особи з міркувань інформування суспільства, а покладення на правоохоронний орган обов`язку інформувати суспільство саме по собі не означає надання йому права розкривати персональні дані у спосіб, який здатний сформувати суспільне уявлення про винуватість особи до ухвалення обвинувального вироку. При цьому Об`єднана палата не вбачала підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 757/19417/23 (провадження № 61-9428св24), в якій відповідачем було інтернет-видання і в якій зазначено, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання норм частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації, а порушення цієї заборони не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення слів та вчинків особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина четверта статті 296 ЦК України не містить винятків залежно від статусу особи, яка використовує ім`я, чи від того, чи є особа, ім`я якої використовується, публічною. Відповідач як юридична особа та суб`єкт у сфері медіа є учасником цивільних відносин, діяльність якого не може порушувати особисті немайнові права фізичних осіб (частина третя статті 273 ЦК України). Відповідач не послався на жодну норму закону, яка б передбачала для медіа випадок, в якому ім`я підозрюваної особи може бути оприлюднене до вироку. Частина третя статті 296 ЦК України, на яку посилається відповідач, регулює висвітлення діяльності особи на підставі документів і не стосується використання її імені у контексті затримання, підозри чи обвинувачення, щодо якого частина четверта цієї статті є спеціальною нормою.

Застосування цієї норми до медіа узгоджується зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Свобода вираження поглядів не є абсолютною і може підлягати обмеженням, встановленим законом та необхідним у демократичному суспільстві для захисту репутації чи прав інших осіб. Європейський суд з прав людини визнає право преси інформувати громадськість про перебіг кримінальних проваджень, які становлять суспільний інтерес, однак вимагає, щоб при цьому враховувалися право підозрюваного на презумпцію невинуватості та на повагу до приватного життя (рішення Великої палати у справі «Бедат проти Швейцарії» від 29.03.2016, заява № 56925/08), а в рішенні у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22.04.2010 (заява № 40984/07) наголосив, що частина друга статті 6 Конвенції не забороняє інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це з максимальною обережністю та обачністю, необхідними для дотримання принципу презумпції невинуватості. Заборона, встановлена частиною четвертою статті 296 ЦК України, не обмежує медіа у висвітленні кримінальних проваджень, а стосується лише одного елемента такого висвітлення - розкриття імені підозрюваної особи до вироку; при цьому сам закон надає медіа спосіб повідомляти про таку особу без порушення її права (частина сьома статті 296 ЦК України). Таке обмеження встановлене законом, є передбачуваним, переслідує легітимну мету захисту прав інших осіб і за своїм змістом є мінімально необхідним.

Судом встановлено, що відповідач у чотирьох публікаціях використав ім`я та прізвище позивачки у контексті повідомлення їй про підозру, оголошення в розшук, здійснення спеціального досудового розслідування та можливого заочного засудження, тобто як ім`я особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення; обвинувальний вирок суду стосовно позивачки не ухвалювався; згоди на таке використання імені позивачка не надавала.

Той факт, що ім`я позивачки використовувалося саме як ім`я підозрюваної особи до набрання законної сили обвинувальним вироком, представник відповідача не заперечував, відповідач у поясненнях.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; таких сумнівів у суду немає.

Доводи відповідача, якими він обґрунтовує правомірність своїх дій, суд оцінює таким чином.

Щодо відтворення офіційного повідомлення державного органу. Повідомлення БЕБ від ІНФОРМАЦІЯ_13 та від ІНФОРМАЦІЯ_3, на які відповідач посилається як на джерело спірної інформації і на одне з яких публікації 1 і 2 посилаються як на джерело, імені та прізвища позивачки не містять. Зазначення у публікаціях 1 і 2 імені позивачки поряд з посиланням на прес-службу БЕБ, а після змін від 18.04.2025 - речення «ІНФОРМАЦІЯ_23» є власним редакційним рішенням відповідача щодо ідентифікації підозрюваної особи, якої орган досудового розслідування у цих повідомленнях не здійснював. Повідомлення БЕБ від 25.03.2025, в якому ім`я позивачки зазначено, оприлюднено після публікацій 1 і 2 і не могло бути їх джерелом; воно також не може бути джерелом публікацій 3 і 4, оновлених ІНФОРМАЦІЯ_13. За таких обставин положення частини першої статті 117 Закону України «Про медіа», які звільняють суб`єктів у сфері медіа та їх працівників від відповідальності за поширення забороненої законом інформації або інформації, що не відповідає дійсності та порушує права особи, якщо така інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від державних органів у письмовій формі, у тому числі оприлюднена на їхніх веб-сайтах (пункт 3), або є дослівним чи у переказі без спотворення суті відтворенням публічних виступів чи повідомлень державних органів, їх посадових і службових осіб (пункт 4), застосуванню не підлягають, оскільки інформація, за поширення якої позивачка просить захисту (її ім`я у контексті підозри), у відтворених відповідачем офіційних повідомленнях була відсутня. Посилання відповідача на статтю 4 Закону України «Про медіа» також не спростовує порушення: закріплюючи свободу діяльності у сфері медіа та заборону цензури, ця стаття серед принципів такої діяльності прямо називає захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Крім того, звільнення від відповідальності за поширення інформації не є дозволом на подальше використання імені особи всупереч частині четвертій статті 296 ЦК України і не звільняє від передбаченого статтею 276 ЦК України обов`язку вчинити дії для поновлення порушеного права. Як зазначила Об`єднана палата у постанові від 22.06.2026, навіть покладений законом на правоохоронний орган обов`язок інформувати суспільство не надає права розкривати ім`я підозрюваної особи; тим більше подальше оприлюднення імені позивачки державним органом не може легалізувати раніше вчинене відповідачем самостійне розкриття імені. Можливість інформування суспільства про кримінальне провадження без оприлюднення імені підозрюваної особи підтверджується і самими повідомленнями БЕБ від ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_3, на які посилається відповідач і в яких особу не названо.

Доводи відповідача з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Редакція газети «Правое дело» та Штекель проти України» стосуються умовного імунітету журналістів від відповідальності за дослівне відтворення матеріалів інших джерел та їх достовірність і не стосуються ситуації, коли медіа самостійно доповнює офіційне повідомлення ідентифікацією особи, якої це повідомлення не містило.

Щодо оціночного характеру вислову «ймовірно, йдеться про …». Предметом цього позову є не достовірність тверджень відповідача, а факт використання імені позивачки у певному контексті. Використання імені є фактичною дією, а не судженням, і вживання модального слова не змінює того, що ім`я позивачки оприлюднено як ім`я особи, стосовно якої ініційовано спеціальне досудове розслідування. Розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень (стаття 30 Закону України «Про інформацію») має значення для справ про спростування недостовірної інформації, до яких ця справа не належить.

Щодо права на відповідь та згоди позивачки. Реалізація позивачкою через адвоката права на відповідь (стаття 277 ЦК України) шляхом вимоги доповнити публікацію позицією сторони захисту є самостійним способом захисту і не є згодою на подальше використання її імені як підозрюваної особи. Частина четверта статті 296 ЦК України не пов`язує допустимість оприлюднення імені з наявністю чи відсутністю заперечень особи, а у зверненні від 28.10.2025 позивачка прямо вимагала припинити використання її імені.

Щодо публікацій 3 і 4, Суд погоджується з відповідачем у тому, що ці публікації за своїм основним змістом є матеріалом про підприємницьку діяльність позивачки як співвласниці банку і що висвітлення такої діяльності, яке ґрунтується на документах, допускається без згоди особи (частина третя статті 296 ЦК України), а відкликання банківської ліцензії та застосування санкцій становили предмет суспільного інтересу. Однак у редакції, оприлюдненій ІНФОРМАЦІЯ_13, тобто в день повідомлення БЕБ про підозру співвласниці банку, ці публікації починалися з повідомлення про підозру та прямо пов`язували ім`я позивачки з розслідуванням Служби безпеки України та БЕБ (заголовок «ІНФОРМАЦІЯ_24» із зазначенням статей Кримінального кодексу України). Саме цю дату як дату поширення публікацій зазначає відповідач, і саме ці елементи він вилучив 22.09.2026, кваліфікувавши у поясненнях від 23.09.2026 вилучену інформацію як ім`я підозрюваної особи. Отже, у частині, в якій ім`я позивачки використано у контексті підозри та кримінального розслідування, публікації 3 і 4 підпадають під дію частини четвертої статті 296 ЦК України як спеціальної норми, а первісний характер матеріалу як бізнес-профілю цього висновку не спростовує. Ця обставина враховується судом при визначенні способу захисту та розміру відшкодування.

Щодо публічності позивачки та суспільного інтересу. Як зазначено вище, Верховний Суд виходить з того, що ані суспільний інтерес до кримінального провадження, ані публічний статус особи не виключають застосування частини четвертої статті 296 ЦК України. Суспільний інтерес у поінформованості про розслідування щодо діяльності банку задовольняється повідомленням про таке розслідування без розкриття імені підозрюваної особи, що підтверджується і повідомленнями самого органу досудового розслідування.

Щодо цензури та стратегічного позову проти участі громадськості. Згідно зі статтею 24 Закону України «Про інформацію» цензурою є вимога узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації; заборона цензури не поширюється на випадки накладення судом заборони на поширення інформації. Позов не містить вимоги про заборону висвітлення діяльності банку чи кримінального провадження; він стосується лише використання імені позивачки, а спосіб захисту, який застосовує суд, залишає відповідачу можливість повідомляти ту саму інформацію із використанням початкової літери прізвища. Сам відповідач у примітках до змінених публікацій зазначив, що після вилучення персональних даних фактичний зміст публікацій залишився незмінним, тобто ім`я позивачки не було необхідним для досягнення інформаційної мети публікацій. За таких обставин суд не вбачає ознак використання позивачкою судового захисту з метою, не пов`язаною із захистом її права.

Щодо презумпції невинуватості. Доводи відповідача про те, що презумпція невинуватості є виключно кримінально-процесуальним принципом, суперечать правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 08.06.2022 № 3-р(II)/2022, за якою цей принцип не можна тлумачити як такий, що стосується виключно правосуддя у кримінальному провадженні, і яку Об`єднана палата поклала в основу тлумачення частини четвертої статті 296 ЦК України.

Щодо справи № 761/15345/25. Предметом тієї справи є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, тоді як у цій справі захищається інше особисте немайнове право. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації від справ про захист інших особистих немайнових прав, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності. Отже, результат розгляду справи № 761/15345/25, незалежно від його змісту, не має преюдиційного значення для вирішення питання про правомірність використання імені позивачки, а достовірність поширеної інформації у цій справі судом не оцінюється.

Також, суд вважає доводи сторони відповідача про те, що публікації стосуються також інших осіб, правового значення не мають, оскільки право на ім`я є індивідуальним правом кожної фізичної особи і захищається незалежно від того, чи звернулися за захистом інші згадані у публікаціях особи.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що з боку відповідача, було порушення особистого немайнового право позивачки на використання імені, оприлюдненні її ім`я та прізвище як особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили оприлюдненим вироком суду, за відсутності передбаченого законом випадку, в якому таке обнародування допускається.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, предмет спору вважається відсутнім, якщо між сторонами не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами. У цій справі після змін від 22.09.2026 ім`я та прізвище позивачки залишилися в адресах, заголовках і описах веб-сторінок, тегах, а також у тексті публікацій, причому під час тих самих змін відповідач додав до публікацій нові речення з ім`ям позивачки; доказів усунення цих елементів відповідач не подав. Отже, порушення не припинено, а часткове одностороннє редагування публікацій не є врегулюванням спору сторонами. Внесені зміни водночас підтверджують, що припинення використання імені позивачки було технічно можливим у будь-який час після направлення відповідачу звернення від 28.10.2025 і не вимагало значних зусиль. Доводи відповідача про формальний характер звернення від 28.10.2025 суд відхиляє: відповідно до частини другої статті 16 Цивільного процесуального кодексу України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову, а частина перша статті 276 ЦК України вимагає негайного поновлення порушеного особистого немайнового права; подання позову наступного дня після звернення не позбавляло відповідача можливості виконати цей обов`язок, однак упродовж майже одинадцяти місяців після направлення йому звернення відповідач заперечував порушення і жодних дій не вчиняв.

Щодо вимоги про визнання дій такими, що порушують право на використання імені. Об`єднана палата у постанові від 22.06.2026 дійшла висновку про відмову в задоволенні аналогічної вимоги з тих мотивів, що у тій справі її задоволення мало б виключно констатуючий характер, оскільки подальше поширення інформації не припинялося і становище, яке існувало до порушення, не відновлювалося, а вимогу про відшкодування шкоди позивачка заявила в окремій справі; водночас Об`єднана палата прямо зазначила, що вимога про визнання порушення конкретного особистого немайнового права не тотожна абстрактному встановленню факту, якщо вона спрямована на поновлення порушеного становища особи. У цій справі вимога про визнання заявлена разом з вимогами про припинення порушення та відшкодування моральної шкоди, визначає зміст і межі дій, які відповідач зобов`язаний вчинити, та встановлює підставу відповідальності за статтями 276 і 1167 ЦК України. За таких обставин ця вимога відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим наслідкам і підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання видалити публікації. Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Згідно з частинами першою, другою статті 5 цього Кодексу, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором, а якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права, характеру його порушення та наслідків, спричинених порушенням (частина друга статті 275 ЦК України); як зазначила Об`єднана палата у постанові від 22.06.2026, суд повинен з`ясувати, чи спрямована заявлена вимога на усунення саме того втручання, яке відбулося, і чи здатна вона припинити триваюче порушення.

Порушенням у цій справі є використання імені позивачки, а не поширення інформації про діяльність банку та кримінальне провадження як такої. Публікації стосуються питань, що становлять суспільний інтерес (діяльність банку, у якого відкликано ліцензію, застосовані санкції, розслідування щодо легалізації коштів), і в частині, яка не стосується імені позивачки, їх поширення є правомірним. Повне видалення публікацій позбавило б суспільство доступу до правомірно поширеної інформації і становило б втручання у свободу вираження поглядів, яке не є необхідним для досягнення мети захисту права позивачки, оскільки ця мета досягається вилученням з публікацій її імені. Такий підхід відповідає критеріям, які Європейський суд з прав людини застосовує при встановленні балансу між правом на повагу до приватного життя та свободою вираження поглядів (рішення Великої палати у справі «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» від 07.02.2012, заява № 39954/08): внесок публікації в дискусію, що становить суспільний інтерес, ступінь відомості особи, зміст, форма і наслідки публікації, тяжкість застосованого обмеження. Він узгоджується і з практикою Верховного Суду, який у постанові від 10.09.2025 у справі № 757/19417/23, задовольняючи вимогу про видалення публікації частково, зобов`язав відповідача видалити в оспорюваній публікації посилання на ім`я позивача, а не публікацію в цілому. Вимога про видалення з публікацій позначень імені та прізвища позивачки охоплюється заявленою вимогою про видалення публікацій як її частина, тому її задоволення не є виходом за межі позовних вимог.

Визначаючи обсяг дій, які відповідач зобов`язаний вчинити, суд виходить з того, що судове рішення є обов`язковим до виконання (стаття 18 ЦПК України), а тому його резолютивна частина має бути сформульована так, щоб припинити триваюче порушення і не допускати неоднозначного тлумачення під час виконання. Судом встановлено, що двічі, а саме: 18.04.2025 та 22.09.2026, відповідач, вносячи зміни до публікацій, залишав ім`я позивачки в адресах веб-сторінок, їх заголовках і описах, тегах та окремих реченнях тексту. Адреса веб-сторінки, її заголовок та опис доступні невизначеному колу осіб незалежно від тексту публікації: вони відображаються в адресному рядку браузера, у результатах пошукових систем та під час поширення посилання, а отже, зазначення в них імені позивачки поряд зі словами про розшук та заочне засудження є самостійною формою оприлюднення імені. Тому зобов`язання відповідача має охоплювати всі елементи публікацій, у яких використано ім`я позивачки, в усіх мовних версіях, включно з текстовою частиною інтернет-адрес. Спосіб технічного виконання рішення (зміна адреси публікації з припиненням її обслуговування за попередньою адресою, редагування заголовків, описів, тегів і тексту) обирає відповідач; визначальним є результат, за якого публікації не є доступними за адресами, що містять ім`я позивачки, і не містять позначень її імені та прізвища. Відповідач при цьому не позбавлений права використовувати початкову літеру прізвища позивачки (частина сьома статті 296 ЦК України), що зберігає інформаційний зміст публікацій. Суд вважає необхідним встановити строк виконання у десять робочих днів, який є достатнім для його виконання.

Позивачка також просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 500 000 грн, у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України та роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язок відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності такої шкоди, протиправності поведінки особи, яка її завдала, причинного зв`язку між ними та вини заподіювача; при цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. На такий розподіл обов`язків доказування посилається і сам відповідач з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20.

Протиправність поведінки відповідача встановлена судом. Оприлюднення перед невизначеним колом осіб у загальнонаціональному онлайн-медіа імені особи як підозрюваної у вчиненні злочинів, пов`язаних з легалізацією коштів, у поєднанні зі словами про розшук, переховування за кордоном та заочне засудження за своєю природою є обставиною, здатною завдати душевних страждань і принизити ділову репутацію, і сам характер такого порушення є достатнім підтвердженням наявності моральної шкоди; глибина страждань та відповідно розмір відшкодування визначаються судом з урахуванням усіх обставин справи. Причинний зв`язок між використанням імені позивачки у публікаціях відповідача та такими стражданнями є очевидним. Відсутності своєї вини відповідач не довів: як професійний суб`єкт у сфері медіа він повинен знати зміст прямої законодавчої заборони, не мав офіційного джерела, яке містило б ім`я позивачки, самостійно ідентифікував її як підозрювану, а після направлення йому звернення від 28.10.2025 та подання позову свідомо продовжував використання імені, заперечуючи порушення, і лише через одинадцять місяців частково змінив публікації, зберігши ім`я позивачки у найбільш помітних елементах веб-сторінок. Ступінь вини відповідача суд оцінює як значний.

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування, суд враховує вимоги розумності і справедливості, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Суд бере до уваги такі обставини. Позивачка не надала жодних доказів конкретних негативних наслідків для її стану здоров`я, діяльності чи стосунків, які б настали саме внаслідок публікацій відповідача; висновку експерта чи інших доказів глибини страждань не подано, клопотання про допит позивачки як свідка не заявлялося, а розмір шкоди у позовній заяві обґрунтовано загальними міркуваннями. Відомості про кримінальне провадження щодо позивачки були оприлюднені не лише відповідачем: 25.03.2025 орган досудового розслідування сам оприлюднив повідомлення з повними даними позивачки, а 12.04.2025 стосовно неї застосовано персональні санкції (пункти 4, 8 розділу ІV цього рішення), тому публікації відповідача не були єдиним джерелом, з якого невизначеному колу осіб стало відомо про пов`язання імені позивачки з кримінальним провадженням, і частина негативних наслідків для її репутації не перебуває у причинному зв`язку з діями відповідача. Позивачка є публічною особою у сфері фінансів, діяльність якої як співвласниці банку, у якого відкликано ліцензію, становила предмет суспільного інтересу, а публікації 3 і 4 за основним змістом є матеріалом про її підприємницьку діяльність, для підготовки якого, за твердженням відповідача, позивачка надавала фотографії. 22.09.2026 відповідач, хоча і з запізненням та не в повному обсязі, вилучив з публікацій найбільш істотні згадки про підозру у поєднанні з ім`ям позивачки, що зменшує подальші негативні наслідки. Наслідки поширення інформації, яку позивачка вважає недостовірною, стосуються інших особистих немайнових прав, захист яких здійснюється в іншій справі, і при визначенні розміру відшкодування у цій справі не враховуються.

З іншого боку, суд враховує тривалість порушення (щодо публікацій 3 і 4 - понад три роки, щодо публікацій 1 і 2 - понад півтора року до внесення змін, а в частині адрес, заголовків і описів веб-сторінок, тегів та окремих речень порушення тривало і після змін, доказів його припинення не подано), масштаб поширення у загальнонаціональному онлайн-медіа з вільним доступом, зміст контексту, в якому використано ім`я позивачки (розшук, заочне засудження, відмивання коштів), ту обставину, що ідентифікацію позивачки у публікаціях 1 і 2 здійснив сам відповідач за відсутності її імені в офіційному повідомленні, а також тривале залишення відповідачем без реагування звернення позивачки та продовження порушення після закриття кримінального провадження, коли шкода репутації особи, на недопущення якої спрямована частина четверта статті 296 ЦК України, є особливо важко відновлюваною.

Зваживши наведені обставини, суд вважає, що заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди у 500 000 грн є надмірним і не відповідає ані доведеним наслідкам порушення, ані вимогам розумності і справедливості, тоді як сума у розмірі

10 000 грн є співмірною з характером встановленого порушення права та його наслідками, достатньою для розумного задоволення потреб позивачки і не призводить до її безпідставного збагачення. У решті вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує часткове задоволення позовних вимог та вважає за необхідне на відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які документально підтверджені, стягнути з відповідача 15500,00 грн, що є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК Украі?ни з відповідача на користь позивачки слід підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 129, 20 грн.

Керуючись статтями 23, 201, 269, 273, 275, 276, 278, 294, 296, 1167 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 18, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 270, 273, 352-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!» про визнання дій такими, що порушують особисте немайнове право на використання імені, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати такими, що порушують особисте немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, дії Товариства з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!», що полягають у використанні її імені та прізвища у публікаціях, поширених Товариством з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!» ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 в мережі Інтернет на веб-сайті forbes.ua за адресами:

ІНФОРМАЦІЯ_11;

ІНФОРМАЦІЯ_25;

ІНФОРМАЦІЯ_26

ІНФОРМАЦІЯ_12.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!» протягом 10 (десяти) робочих днів з дня набрання цим рішенням законної сили припинити дії, що порушують особисте немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, шляхом видалення з публікацій, зазначених у пункті 2 (два) резолютивної частини цього рішення, в усіх мовних версіях цих публікацій (у тому числі за URL-адресами з мовними префіксами та без них, у мобільних і AMP-версіях, у стрічках RSS) усіх позначень імені та прізвища ОСОБА_1 , а саме: « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_12 », « ОСОБА_13 », « ОСОБА_14 », «ОСОБА_11», в усіх відмінках, а також їх написань латиницею: «ОСОБА_12», в усіх варіантах написання, у тому числі у заголовках публікацій, заголовках та описах веб-сторінок, підзаголовках, текстах, метаданих веб-сторінок, тегах, анонсах цих публікацій в інших розділах веб-сайту, у підписах до ілюстрацій, а також у текстовій частині інтернет-адрес (URL), за якими зазначені публікації розміщені (у тому числі у транслітерації « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та « ІНФОРМАЦІЯ_8 »).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УЯВИ!» на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди та 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) гривень 92 копійок судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 05 листопада 2026 року.

Суддя: