Рішення № 141266774, 09.10.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 490/7462/25

Провадження № 2/488/867/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09.10.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

09.09.2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Цибульска О.В., звернулась до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просив суд:

- визнати дії Миколаївської міської ради, в частині не внесення змін до рішення Миколаївської міської ради №51/128 від 09.04.2019 року «Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по Корабельному району м. Миколаєва» незаконними;

- зобов`язати Миколаївську міську раду внести зміни в рішення №51/128 від 09.04.2019 року «Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по Корабельному району м. Миколаєва», в частині надання громадянці ОСОБА_1 у власність 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, площею 1000 кв.м. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 26.03.2018 №15-510,

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 1 211,20 грн., та витрати на сплату професійної правничої допомоги (адвокатські послуги) в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог сторона позивача зазначає наступне 21 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого сторони мають двох дітей доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між ними розірвано рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2023 року, яке набрало законної сили 29 серпня 2023 року.

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2024 року у справі № 488/890/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Зокрема, за кожним із колишнього подружжя визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,1 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м. У задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 4810136600:05:060:0030, розташованої за цією ж адресою, відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка перебувала в комунальній власності та не належала відповідачу.

Позивачка зазначає, що право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку зареєстровано за нею 22 липня 2024 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №387807148. При цьому земельна ділянка, на якій розташований будинок, має кадастровий номер 4810136600:05:060:0030, площу 0,1000 га та, за твердженням позивачки, залишається в комунальній власності, оскільки право власності на неї за третьою особою не зареєстровано.

Як убачається з рішення Миколаївської міської ради № 23/16 від 27 липня 2017 року, ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки в натурі. Надалі рішенням Миколаївської міської ради № 51/128 від 09 квітня 2019 року погоджено відповідну технічну документацію із землеустрою та зобов`язано третю особу одержати документи, що посвідчують право на земельну ділянку.

Однак, за твердженням позивачки, ОСОБА_2 не здійснив державної реєстрації права на земельну ділянку, унаслідок чого позивач позбавлена можливості оформити право на відповідну частину землі як співвласниця розташованого на ній житлового будинку.

Позивачка також посилається на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2025 року у справі № 488/4430/24, яким їй відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки.

З метою врегулювання питання оформлення прав на земельну ділянку представник позивачки 19 березня 2025 року звернулася до Миколаївської міської ради із заявою про внесення змін до рішень № 23/16 від 27 липня 2017 року та № 51/128 від 09 квітня 2019 року в частині надання земельної ділянки у власність. Листом Миколаївської міської ради №7372/02.02.01-40/12/3/25 від 25.03.2025 року Позивачу було відмовлено у внесенні змін у вищезазначені рішення з пропозицієї звернутися до Департаменту з подання адміністративних послуг Миколаївської міської ради разом зі співвласником майна (далі Третя особа) з відповідною заявою щодо затвердження технічної документації та передачі Позивачу у спільну сумісну власність земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, по АДРЕСА_1 .

Позивач наголосила, що вона та ОСОБА_4 не спілкуються, останній перебуває за кордоном та не має наміру реєструвати право власності на вищезазначену земельну ділянку з 2019 року. З цих причин Позивач не має змоги зареєструвати своє право власності на частину земельної ділянки, як співвласник будинку.

27.05.2025 року представник позивача адвокат Цибульська О.В., в інтересах ОСОБА_1 звернулася на адресу відповідача з заявою про скасування рішень Миколаївської міської ради: № 23/16 від 27.07.2017 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та рішення №51/128 від 09.04.2019 року про погодження технічної документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на земельну ділянку, з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, загальною площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом Миколаївської міської ради №14553/02.02.01-40/12/3/25 від 03.06.2025 року Позивачу було відмовлено у скасувані вищезазначених рішень з підстав відсутності повноважень у Миколаївської міської ради щодо скасування рішень № 23/16 від 27.07.2017 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та №51/128 від 09.04.2019 року про погодження технічної документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на земельну ділянку, з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, загальною площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповіді відповідач зазначив, що орган місцевого самоврядування не має права скасовувати чи змінювати раніше прийняті рішення, якщо на їх підставі виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а також наголосив, що ненормативні правові акти вичерпують свою дію фактом їх виконання, водночас не надавши доказів заперечень третьої особи щодо внесення змін до зазначених рішень.

Крім того, 17.07.2025 року адвокат Цибульська О.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 як власниці 1/2 частини житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, звернулася до Миколаївської міської ради з клопотанням про надання у власність земельної ділянки площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 20.08.2025 року № 21766/02.02.01-40/12/3/25 Виконавчий комітет Миколаївської міської ради відмовив у виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки, посилаючись на те, що міська рада не є розпорядником земель приватної власності. При цьому відповідач зазначив, що рішеннями Миколаївської міської ради від 27.07.2017 року № 23/16 та від 09.04.2019 року № 51/128 ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення та погоджено технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030. Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2025 року № 434869689, право власності на зазначену земельну ділянку не зареєстровано, у зв`язку з чим, на думку позивача, вона продовжує перебувати в комунальній власності.

Позивач наголосила, що третя особа до цього часу не зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, у зв`язку з чим, на її думку, зазначена земельна ділянка продовжує перебувати в комунальній власності Миколаївської міської ради, що стало підставою для звернення до суду з вимогами про визнання дій відповідача щодо невнесення змін до відповідних рішень незаконними та зобов`язання внести зміни до рішення Миколаївської міської ради від 09.04.2019 року № 51/128.

Позивачка вважає зазначені відмови необґрунтованими, оскільки право власності на земельну ділянку за третьою особою не зареєстровано, а отже, вона продовжує перебувати в комунальній власності. На її думку, відсутність державної реєстрації права на землю за третьою особою, а також набуття нею права власності на 1/2 частину житлового будинку є обставинами, які мають бути враховані міською радою під час вирішення питання про внесення змін до раніше прийнятого рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається, зокрема, на положення статей 120, 121, 122, 125 Земельного кодексу України, статтю 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а також на правові позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо правового режиму земельних ділянок, розташованих під об`єктами нерухомого майна, і повноважень органів місцевого самоврядування щодо зміни та скасування власних рішень.

У зв`язку з викладеним позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

05.11.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Миколаївської міської ради надійшло клопотання про закриття провадження, у якому останній зазначив, що, з огляду на характер заявлених позовних вимог та їх спрямованість на оскарження дій і бездіяльності органу місцевого самоврядування під час здійснення ним владних управлінських функцій, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративних судів. Представник відповідача просив закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

10.11.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цибульської О.В. надійшли заперечення на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, у яких остання просила відмовити в його задоволенні. На обґрунтування заперечень зазначила, що позивач раніше зверталася до Миколаївського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом, однак ухвалою від 02.09.2025 року у справі № 400/9235/25 у відкритті провадження було відмовлено з огляду на приватноправовий характер спірних правовідносин та наявність спору про право на земельну ділянку між позивачем і третьою особою. Також представник позивача послалася на відкриття провадження у цій справі Корабельним районним судом м. Миколаєва, положення ст. 19 ЦПК України та правові висновки Верховного Суду щодо розмежування цивільної й адміністративної юрисдикції та ефективності способу захисту порушеного права. Вважала, що спір виник із земельних правовідносин та спрямований на захист майнових прав та інтересів позивача, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Просила відмовити у задоволенні клопотання Миколаївської міської ради про закриття провадження у справі.

17.11.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Миколаївської міської ради Бублич Н.П., надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

На обґрунтування заперечень представник відповідача зазначила, що спір, на її думку, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявлені позовні вимоги стосуються оскарження дій та бездіяльності органу місцевого самоврядування під час здійснення ним владних управлінських повноважень.

Крім того, представник відповідача зазначила, що рішенням Миколаївської міської ради від 09.04.2019 № 51/128 «Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по Корабельному району м. Миколаєва» земельну ділянку площею 1000 кв. м., кадастровий номер 4810136600:05:060:0030, розташовану по АДРЕСА_1 , було передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. При цьому, як зазначила представник відповідача, ОСОБА_2 не здійснив державної реєстрації набутого речового права на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Посилаючись на положення статей 2, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», представник відповідача наголосила, що державна реєстрація речових прав є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас, зазначила, що державна реєстрація не є самостійним способом набуття права власності, а виступає засобом підтвердження відповідного речового права, виникнення якого пов`язується з наявністю передбачених законом юридичних фактів.

З огляду на викладене Миколаївська міська рада вважає, що відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 не спростовує факту набуття ним права власності на таку земельну ділянку на підставі рішення міської ради від 09.04.2019 № 51/128, а тому, на думку відповідача, зазначена земельна ділянка належить на праві приватної власності саме ОСОБА_2 .

Також представник відповідача, посилаючись на статтю 19 Конституції України та правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, зазначила, що органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, а також не вправі скасовувати власні попередні рішення чи вносити до них зміни у випадку, якщо на їх підставі вже виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідні особи заперечують проти їх зміни чи припинення.

У цьому контексті представник відповідача вказала, що ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їх виконання, у зв`язку з чим не можуть бути скасовані або змінені органом, який їх прийняв, після виконання. Відповідно, рішення Миколаївської міської ради від 09.04.2019 № 51/128, яким земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 передано у власність ОСОБА_2 , на думку відповідача, є таким, що вичерпало свою дію, а тому міська рада не має правових підстав та повноважень для внесення до нього змін у частині визначення іншого власника земельної ділянки або її частини.

Водночас представник відповідача зазначила, що відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України та статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, за загальним правилом є об`єктом їхньої спільної сумісної власності. Разом із тим, посилаючись на статтю 57 СК України та положення земельного законодавства, наголосила, що земельні ділянки, набуті одним із подружжя у власність у порядку приватизації, належать до його особистої приватної власності, оскільки право на приватизацію земельної ділянки має особистий характер.

Разом із тим представник відповідача звернула увагу на положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, якими врегульовано перехід права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на розташований на ній житловий будинок, будівлю або споруду. Зокрема, зазначила, що у разі набуття права власності на житловий будинок кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток таких осіб у праві власності на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Посилаючись на зазначені положення законодавства, а також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в пункті 61 постанови від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, представник відповідача вказала, що позивачці належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,1 кв. м., житловою площею 40,4 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 402132248101. У зв`язку з цим, на думку відповідача, позивачка набуває право на відповідну частину земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 пропорційно до належної їй частки у праві власності на житловий будинок.

Окремо представник відповідача заперечила щодо обраного позивачкою способу судового захисту, посилаючись на положення статті 15 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, а також у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Зазначила, що обраний спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам такого порушення, а також забезпечувати реальне поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду. При цьому представник відповідача наголосила, що застосування неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, посилаючись на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

З огляду на викладене представник відповідача просила визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та продовжити такий строк, долучити відзив до матеріалів справи, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а розгляд справи проводити за відсутності представника Миколаївської міської ради.

18.11.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача Рютіної Л.В. адвоката Цибульської надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечувала проти доводів відповідача та просила суд врахувати наведені у ній обставини й правове обґрунтування.

На обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначила, що відповідач помилково ототожнює факт прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки у власність із фактом набуття особою права власності на таку земельну ділянку.

Зокрема, представник позивача наголосила, що правова позиція відповідача щодо державної реєстрації як засобу підтвердження факту набуття речового права могла б застосовуватися у випадку, якби відповідна особа раніше набула право власності на земельну ділянку на підставі державного акта на право власності на землю або цивільно-правового договору. Натомість у цій справі третя особа ОСОБА_2 набував право на земельну ділянку шляхом розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості як особа, якій належав розташований на ній об`єкт нерухомого майна.

У зв`язку із цим представник позивача послалася на положення статті 125 Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на наведене представник позивача вважала безпідставним твердження відповідача про належність ОСОБА_2 на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки державна реєстрація права власності за ним не проводилася.

На підтвердження відсутності зареєстрованого права приватної власності на спірну земельну ділянку представник позивача звернула увагу суду на долучені до позовної заяви інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, у якій зазначено форму власності комунальна, а також інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших відповідних реєстрів № 434869689 від 10.07.2025, відповідно до якої відомості про зареєстроване право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 або іншою фізичною чи юридичною особою відсутні.

Стосовно доводів відповідача про неможливість внесення змін до раніше прийнятого рішення Миколаївської міської ради представник позивача зазначила, що ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування є індивідуальними актами одноразового застосування, які породжують юридичні наслідки для конкретних суб`єктів правовідносин, а їхня дія вичерпується фактом виконання.

При цьому представник позивача послалася на положення статті 3 Конституції України, статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та правову позицію Конституційного Суду України, викладену в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 13.05.1997 № 1-зп, щодо необхідності забезпечення стабільності суспільних відносин та недопустимості свавільного втручання органів місцевого самоврядування у правовідносини, які виникли на підставі прийнятих ними рішень.

Водночас представник позивача звернула увагу, що відповідач, посилаючись на неможливість зміни або скасування ненормативного акта після його виконання, не надав доказів того, що ОСОБА_2 як суб`єкт відповідних правовідносин заперечує проти внесення змін до рішення міської ради або припинення його дії.

Крім того, представник позивача зазначила, що рішенням Миколаївської міської ради від 09.04.2019 № 51/128 було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, за доводами представника позивача, зазначеним рішенням на ОСОБА_2 було покладено обов`язок одержати документи, які посвідчують право на земельну ділянку, однак такий обов`язок ним виконаний не був, оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ним не здійснена.

У зв`язку із цим представник позивача вважала, що рішення Миколаївської міської ради від 09.04.2019 № 51/128 не може вважатися виконаним у повному обсязі, а отже, не вичерпало своєї дії. Також вона наголосила, що відповідач, як орган, який прийняв відповідне рішення, мав забезпечувати контроль за його виконанням, тим більше, що пунктом 2 цього рішення контроль за його виконанням було покладено на постійну комісію міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології, а також заступника міського голови Андрієнка Ю.Г. Однак протягом шести років після прийняття зазначеного рішення належного контролю за його виконанням, на думку представника позивача, здійснено не було, що в подальшому призвело до порушення прав позивача.

Заперечуючи проти посилань відповідача на положення статей 368, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України та статей 60, 61 Сімейного кодексу України, представник позивача зазначила, що відповідні положення регулюють правовідносини щодо спільної сумісної власності подружжя та переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на розташований на ній об`єкт нерухомості.

Водночас, на її думку, застосування зазначених норм у цій справі є передчасним, оскільки право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не виникло в установленому законом порядку та не зареєстроване у відповідному державному реєстрі, а згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка продовжує обліковуватися як об`єкт комунальної власності.

Також представник позивача звернула увагу суду на обставини формування спірної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера ще до прийняття Миколаївською міською радою рішення від 27.07.2017 № 23/16 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтовною площею 1000 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, представник позивача послалася на договір купівлі-продажу житлового будинку від 11.07.2014, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Гарбуровим К.Є., у пункті 1 якого зазначено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 1000 кв. м, якій присвоєно кадастровий номер 4810136600:05:060:0030.

На думку представника позивача, зазначене свідчить про те, що спірна земельна ділянка була сформована та мала присвоєний кадастровий номер ще до 2017 року, тобто до звернення ОСОБА_2 до міської ради щодо оформлення землевпорядної документації. При цьому попередній власник житлового будинку, як і ОСОБА_2 після набуття права власності на нього, не здійснили державної реєстрації права приватної власності на відповідну земельну ділянку.

Щодо доводів відповідача про набуття позивачем права власності на земельну ділянку пропорційно розміру її частки у праві спільної власності на житловий будинок представник позивача зазначила, що позивач не заперечує проти набуття нею права на 1/2 частину спірної земельної ділянки як співвласницею розташованого на ній житлового будинку.

Разом із тим представник позивача наголосила, що реалізація такого права шляхом державної реєстрації відповідної частки земельної ділянки наразі є неможливою, оскільки документи, які могли б бути підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, оформлені виключно на ОСОБА_2 , тоді як право власності останнього на земельну ділянку в установленому законом порядку не зареєстроване.

У цьому контексті представник позивача послалася на положення частини першої статті 31-6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою передбачено одночасну державну реєстрацію переходу права власності на об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, на якій він розташований, за умови, що така земельна ділянка перебувала у власності відчужувача відповідного об`єкта.

Однак, за твердженням представника позивача, оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у зареєстрованій приватній власності ОСОБА_2 , положення зазначеної норми не можуть бути застосовані для автоматичної державної реєстрації за позивачем 1/2 частки земельної ділянки у зв`язку з належністю їй 1/2 частки житлового будинку.

Крім того, представник позивача зазначила, що наявні у позивача документи не дають їй можливості самостійно звернутися до державного реєстратора або нотаріуса для оформлення права власності на відповідну частку земельної ділянки, оскільки рішення Миколаївської міської ради, на які посилається відповідач як на підставу набуття права на землю, прийняті виключно стосовно ОСОБА_2 .

За таких обставин представник позивача вказала, що звернення до суду з відповідним позовом зумовлене необхідністю отримання судового рішення, яке надало б їй можливість подати належні документи для державної реєстрації права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 як співвласниці розташованого на ній об`єкта нерухомого майна. Іншого способу отримання документів, необхідних для державної реєстрації відповідного речового права, представник позивача не вбачала.

З огляду на викладене, представник позивача просила прийняти відповідь на відзив у справі № 490/7462/25 та врахувати наведені в ній аргументи під час вирішення спору.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні, призначеному на 24.09.2026 року, представник позивачки підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Зазначала, що спірна земельна ділянка не перебуває у приватній власності будь-якої особи, а її власником та розпорядником є Миколаївська міська рада. У зв`язку з цим просила визнати дії відповідача незаконними, а також стягнути солідарно з Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Представник третьої особи у судовому засіданні, призначеному на 24.09.2026 року, просила з врахування досліджених доказів, позиції відповідача відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Відповідач Миколаївська міська рада, свого представника у судове засідання не направила, сторона повідомлена своєчасно та належним чином. Як убачається зі змісту відзиву на позовну заяву, представник відповідача просив розглянути справу за відсутності представника міської ради, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Сторони у судове засідання, призначене на 09.10.2026 року, повідомлені своєчасно та належним чином не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.03.2026 року відмовлено у прийнятті заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цибульської О.В. про зміну предмету позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22.05.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотиви суду.

Суд, дослідивши матеріали та обставини справи, письмові докази, взявши до уваги заяви сторін по справі прийшов до наступного.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує,чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між позивачем по справі ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб 21.03.2007 року про що зроблено запис №81 Корабельним відділом реєстрації актів громадянського стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

Від шлюбу мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (неповнолітня), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (неповнолітня). На даний час обидві неповнолітні доньки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходяться на утриманні позивача.

Шлюб між позивачем та відповідачем розірвано рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27.07.2023 року. Рішення вступило в законну силу 29.08.2023 року.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, відповідно до яких обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, та принципу res judicata суд позбавлений можливості повторного розгляду питань, які вже були предметом розгляду судом та по яких постановлено судові рішення, що набрали законної сили, суд зазначає наступне.

Преюдиційні факти це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Так, заочним рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 06.06.2024 року справа №488/890/23, провадження №2/488/272/24 між сторонами було поділено майно подружжя, а саме: визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,1 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта: 402132248101; - 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49,9 кв. м., житловою площею 32,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта: 3556762; - автомобіль марки LEXUS СТ 200Н, 1797 куб.см., 2014 р. в., № куз. НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності по 1/2 частині за кожним на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,1 кв. м., житловою площею 40,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта: 402132248101; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності в 1/2 частині, яка належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2011 реєстровий № 1732, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49,9 кв. м., житловою площею 32,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта: 3556762 по 1/4 частині за кожним; визнано за ОСОБА_2 після сплати компенсації, в порядку поділу майна подружжя право приватної власності на автомобіль LEXUS СТ 200Н, 1797 куб.см., 2014 р. в., № куз. НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля марки LEXUS СТ 200Н, 1797 куб.см., 2014 р. в., № куз. НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , в сумі 281 170,00 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 13 420,00 грн.

В іншій частині позовних вимог, а саме: визнання права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 4810136600:05:060:0030, судом було відмовлено, оскільки суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні вказаної вимоги через наступне.

Як було встановлено судом під час розгляду даної справи, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та має площу 0.1 га перебуває у комунальній власності та надана в користування для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та, відповідно, не належить на праві власності сторонам по справі.

Враховуючи те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 перебуває у комунальній власності та не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд був позбавлений процесуальної можливості визнати за позивачем право власності на частку вказаної земельної ділянки в порядку поділу майна подружжя.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.06.2024 року у справі №488/890/23 набрало законної сили та оскаржено не було.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України»(Khristov v. Ukraine)№24465/04 одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

На теперішній час за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,1 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 402132248101.

Як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за двома співвласниками, а саме: за ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку, номер відомостей про речове право: 55952657, дата державної реєстрації 16.07.2024. Підставою для державної реєстрації зазначено рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.06.2024 у справі № 488/890/23.

Інша 1/2 частка зазначеного житлового будинку зареєстрована за ОСОБА_2 , номер відомостей про речове право: 6309598, дата державної реєстрації 11.04.2017. Підставою для державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу від 11.07.2014, серія та номер 2093, посвідчений Гарбуровим К.Є. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області.

Отже, позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 є співвласниками зазначеного житлового будинку, кожному з яких належить по 1/2 частці у праві власності на нього.

Більше того, рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29.05.2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Миколаївська міська рада, про стягнення грошової компенсації вартості збудованого житлового будинку, у задоволенні позову відмовлено. Зазначеним судовим рішенням, зокрема, встановлено, що позивачкою не заявлялися вимоги про припинення її права власності на частку у спільному майні та визнання за відповідачем права власності на будинок у цілому, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для присудження грошової компенсації відповідно до статті 365 ЦК України. Водночас судом зазначено, що земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності та не належить сторонам спору на праві власності, а тому не може бути об`єктом поділу між ними в порядку поділу майна подружжя. При цьому судом також було враховано, що рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.06.2024 року у справі № 488/890/23 набрало законної сили та не було оскаржене позивачкою.

Таким чином, питання щодо правового статусу спірної земельної ділянки, зокрема її перебування у комунальній власності, а також відсутності у сторін права спільної власності на неї, вже були предметом судового розгляду та отримали правову оцінку в межах справи № 488/890/23. Вказані обставини мають враховуватися судом під час розгляду цієї справи з огляду на положення частини четвертої статті 82 ЦПК України щодо преюдиційного значення обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Звертаючись до суду, позивачка просить визнати незаконними дії Миколаївської міської ради щодо невнесення змін до рішення від 09.04.2019 № 51/128 та зобов`язати міську раду внести до нього зміни шляхом надання їй у власність 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030.

Рішенням Миколаївської міської ради № 23/16 від 27.07.2017 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївської міської ради від 09.04.2019 № 51/128 Третій особі ОСОБА_2 було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, загальною площею 1000 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із земель комунальної власності, із зарахуванням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Пунктом 1.1 зазначеного рішення Миколаївська міська рада надала ОСОБА_2 у власність вказану земельну ділянку відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 26.03.2018 № 15-510.

Водночас цим рішенням на ОСОБА_2 покладено обов`язок одержати документи, які посвідчують право на землю, забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки, а також виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статей 91, 96 Земельного кодексу України.

Крім того, пунктом 2 рішення контроль за його виконанням покладено на постійну комісію міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології, а також заступника міського голови Андрієнка Ю.Г.

19.03.2025 року представник позивачки адвокат Цибульська О.В., діючи в її інтересах, звернулася до Миколаївської міської ради із заявою про внесення змін до рішень міської ради від 27.07.2017 № 23/16 та від 09.04.2019 № 51/128, якими відповідно було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою та погоджено таку документацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 25.03.2025 № 7372/02.02.01-40/12/3/25 Миколаївська міська рада відмовила у внесенні відповідних змін, запропонувавши позивачці звернутися до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради спільно зі співвласником житлового будинку ОСОБА_2 із заявою щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у спільну сумісну власність.

У подальшому, 27.05.2025 року представник позивачки адвокат Цибульська О.В. повторно звернулася до Миколаївської міської ради із заявою, у якій просила скасувати рішення від 27.07.2017 № 23/16 та від 09.04.2019 № 51/128 щодо надання дозволу на виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою стосовно зазначеної земельної ділянки.

Листом від 03.06.2025 № 14553/02.02.01-40/12/3/25 Миколаївська міська рада відмовила у задоволенні цієї заяви, мотивуючи відмову відсутністю у міської ради повноважень на скасування зазначених рішень.

17.07.2025 року представник позивачки адвокат Цибульська О.В., діючи в її інтересах як співвласниці житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, звернулася до Миколаївської міської ради з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2025 № 21766/02.02.01-40/12/3/25 позивачці відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки площею 1000 кв. м. Мотивуючи відмову, орган місцевого самоврядування зазначив, що Миколаївська міська рада не є розпорядником земель приватної форми власності.

У зазначеному листі також наведено відомості про те, що рішенням Миколаївської міської ради від 27.07.2017 № 23/16 ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтовною площею 1000 кв. м, а рішенням від 09.04.2019 № 51/128 погоджено відповідну технічну документацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 площею 0,1000 га.

Разом із тим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 434869689 від 10.07.2025, на яку посилається позивачка, відомості про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 або іншою особою відсутні.

Вирішуючи питання щодо правового режиму зазначеної земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Статею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року по справі № 7- рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Також, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп зазначено, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Суд встановив, що рішенням Миколаївської міської ради № 51/128 від 09.04.2019 року питання щодо надання спірної земельної ділянки у власність було вирішено стосовно конкретної особи ОСОБА_2 . Водночас після набуття позивачкою права власності на 1/2 частку житлового будинку остання не набула автоматично права вимагати внесення змін до зазначеного рішення шляхом заміни особи, якій передбачено надати земельну ділянку у власність, оскільки реалізація права на набуття земельної ділянки комунальної власності здійснюється у порядку, визначеному земельним законодавством.

Згідно зі статтями 116, 118, 121 Земельного кодексу України набуття громадянами права власності на земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється у порядку їх безоплатної передачі або за іншими передбаченими законом підставами.

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 434869689 від 10.07.2025 року, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:060:0030 не зареєстровано.

Разом із тим судом встановлено, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.06.2024 року у справі № 488/890/23 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя визнано право власності по 1/2 частці за кожним на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,1 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м. Зазначене рішення набрало законної сили 09.07.2024 року

Відповідно до відомостей з Витягу з Державного реєстру речових прав №387807148 від 22.07.2024 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 402132248101, номер відомостей про речове право: 55952657 від 16.07.2024 право власності на нерухоме майно зареєстровано на підставі рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва, серія та номер: 488/890/23, виданого 06.06.2024 року на частини житлового будинку: житлова площа: 40,4 кв.м, адреса: АДРЕСА_1 . з відповідною частиною побутових будівель та споруд: вбиральня В дерево, огорожі та споруди №№2,3,4,5 за громадянкою ОСОБА_1 .

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення позивача із вказаним позовом) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець пов`язує право на земельну ділянку не лише з первісною підставою набуття права власності на неї, а й з правом власності на розташований на такій земельній ділянці об`єкт нерухомості.

Зазначене відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості, відповідно до якого перехід права власності на будинок має наслідком перехід відповідного права на земельну ділянку або її частину, на якій такий будинок розташований.

При цьому застосування статей 120 ЗК України та 377 ЦК України у даному випадку не означає визнання спірної земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не змінює встановленого судом її первісного правового режиму.

Оскільки судом встановлено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожному з яких належить по 1/2 частці у праві власності на нього, суд враховує, що право позивачки на відповідну частину земельної ділянки має визначатися з урахуванням правового режиму самої земельної ділянки та передбаченого законом порядку набуття права власності на землі комунальної власності.

Оцінюючи встановлені обставини справи у їх сукупності, зміст заявлених позовних вимог та наведені правові висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивачка фактично просить визнати незаконними дії Миколаївської міської ради щодо невнесення змін до рішення № 51/128 від 09.04.2019 року та зобов`язати відповідача внести до нього зміни шляхом передбачення надання ОСОБА_1 у власність 1/2 частини земельної ділянки площею 1000 кв. м, кадастровий номер 4810136600:05:060:0030, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 26.03.2018 року № 15-510.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Разом із тим, суд наголошує, що рішенням Миколаївської міської ради № 51/128 від 09.04.2019 року питання щодо надання спірної земельної ділянки у власність було вирішено стосовно конкретної особи ОСОБА_2 . Водночас набуття позивачкою права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, саме по собі не є безумовною підставою для внесення змін до рішення Миколаївської міської ради № 51/128 від 09.04.2019 року в частині визначення іншої особи набувачем земельної ділянки. Реалізація права на оформлення речових прав на земельну ділянку комунальної власності має здійснюватися з дотриманням установленого земельним законодавством порядку, з урахуванням правового режиму земельної ділянки, змісту раніше прийнятого рішення органу місцевого самоврядування та прав осіб, яких воно стосується.

Суд наголошує, що позивачка не позбавлена можливості реалізувати своє право на оформлення земельної ділянки у порядку, встановленому законом.

Отже, суд доходить висновку, що позивачкою обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного, на її думку, права, що відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, врахувавши встановлені фактичні обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі судові витрати у справі суд залишає за позивачем.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20;

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Повний текст судового рішення складено 06.11.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська