Рішення № 141266524, 06.11.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/24534/26

Провадження 2/127/6701/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.12.2025 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1641-9499, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 6 000, 00 гривень строком на 365 днів. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 12.05.2026 становить 17 340, 00 гривень, з яких: 6 000, 00 гривень заборгованість за кредитом; 7 440, 00 гривень заборгованість за нарахованими процентами; 900, 00 гривень заборгованість по комісії; 3 000, 00 гривень заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1641-9499 від 27.12.2025 в розмірі 17 340, 00 гривень. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 17.07.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (квитанція № 2150074). (а.с. 63-63зв.)

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 17.07.2026, направлене відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, було одержане ним 22.07.2026. (а.с. 75)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 17.07.2026 вважається врученою відповідачу 22.07.2026.

У строк, встановлений судом ухвалою від 17.07.2026, від адвоката відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями щодо задоволення позовних вимог. Так, адвокат відповідача зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 і перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, вимога про стягнення комісії є неправомірною, а нарахування на підставі ст. 625 ЦК Україні процентів не відповідає вимогам чинного законодавства. Також адвокат відповідача зазначив, що докази направлення та отримання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, суду не надані. Адвокат відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вищевказаний відзив було одержано позивачем 30.07.2026, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету позивача. (а.с. 89)

У строк, встановлений судом ухвалою від 17.07.2026, від позивача відповідь на відзив не надійшла.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

27.12.2025 ОСОБА_1 до укладення договору про відкриття кредитної лінії ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Укр Кредит Фінанс». (а.с. 26-43)

Того ж дня, 27.12.2025, між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1641-9499. (а.с. 10-15зв.)

За умовами вищевказаного договору позивач зобов`язався відкрити відповідачу кредитну лінію для задоволення його особистих потреб. Загальний розмір кредиту (кредитного ліміту) 6 000, 00 гривень; строк кредитування 365 календарних днів (до 26.12.2026); тип процентної ставки за користування кредитом фіксована; стандартна процентна ставка 1, 00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору, і 0, 74 % - з 181 дня; денна процентна ставка 0, 918 %; реальна річна процентна ставка на дату укладення договору 3 181, 67 %.

У додатку № 2 до вищевказаного кредитного договору сторони правочину узгодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором). (а.с. 24зв.-25)

У відповідності до п. 12.23 договору про відкриття кредитної лінії № 1641-9499 від 27.12.2025 його невід`ємною частиною є додатки: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України.

У відповідності до п. 12.1 вищевказаного кредитного договору цей договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтвердив, що він попередньо уважно ознайомився із Правилами на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Також відповідач підтвердив, що до укладення договору він уважно ознайомився з текстом цього договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема ч. 2 і ч. 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та ст.ст. 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п. 12.11.1 договору).

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Порядок укладення договору № 1641-9499 від 27.12.2025 в електронній формі узгоджено сторонами правочину в розділі 3.

При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 27.12.2025 договір № 1641-9499 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А5896. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладеним. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Суд зауважує, що у разі надсилання електронного документа кільком адресатам та зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 звернув увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує. Щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина «листа у відповідь». Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Отже, судом встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії № 1641-9499 від 27.12.2025 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, який за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Порядок ідентифікації та верифікації позичальника з метою надання фінансових послуг було узгоджено сторонами правочину в розділі 3 вищевказаного договору.

Враховуючи вищенаведене доводи адвоката відповідача щодо неукладеності договору № 1641-9499 від 27.12.2025, є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісією, а також проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Із розрахунку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1641-9499 від 27.12.2025 вбачається, що заборгованість станом на 12.05.2026 становить 17 340, 00 гривень, з яких: 6 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 7 440, 00 гривень заборгованість по процентам за користування кредитними коштами; 900, 00 гривень заборгованість по комісії; 3 000, 00 гривень нараховані на підставі ст. 625 ЦК України відсотки. (а.с. 46-48)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому виклав свої заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується. Відповідачем оспорюється, зокрема, факт отримання ним кредиту та розмір заборгованості, визначений позивачем.

Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Укладаючи договір про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1641-9499 від 27.12.2025, сторони чітко узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «MiniKasa» та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором), які згідно п. 12.23 цього кредитного договору, є його невід`ємною частиною. (а.с. 16-25)

В обґрунтування розміру заборгованості відповідача перед позивачем, останнім, зокрема, надано довідку про перерахування суми кредиту та повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 14.05.2026. (а.с. 44-45)

Як вбачається із повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 14.05.2026, яке надає послуги з переказу коштів ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на підставі договору № 02.06.2020 від 10.06.2020, успішно здійснено 27.12.2025 транзакцію за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 на суму 6 000, 00 гривень; призначення платежу «видача кредитних коштів за договором 1641-9499, 2025-12-27, ОСОБА_1 , 3724409872,. ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 ». (а.с. 44)

Вищенаведене й узгоджується із довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту. (а.с. 45)

Вищевказаний платіжний засіб - платіжна картка № НОМЕР_1 і такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 (п. 4.6, розділ 13 договору).

Приймаючи до уваги повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 14.05.2026, судом встановлено, що ТОВ «ФК «Контрактовий дім» на виконання умов договору із ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 02.06.2020 від 10.06.2020, тобто за дорученням останнього, перерахувало 27.12.2025 на картковий рахунок № НОМЕР_1 на виконання умов кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 грошові кошти в сумі 6 000, 00 гривень.

Зважаючи на заперечення адвоката відповідача висловлені у відзиві, судом прийнято до уваги наступне.

Підписуючи вищевказаний кредитний договір, відповідач підтвердив, зокрема, що усі документи та інформація (в тому числі персональні, контактні/поштові дані (враховуючи дані електронної пошти, акаунти та дані щодо місця роботи та проживання) надані позичальником кредитодавцю з метою укладення цього договору належать позичальнику, не містять неточних або недостовірних відомостей, є актуальними (чинними) на дату укладання договору, складені та/або отримані у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Усі ризики пред`явлення третіми особами претензій до кредитодавця, які виникають у зв`язку з наданням позичальником недостовірних та/або неточних даних/інформації несе позичальник, а кредитодавець, у разі застосування до нього штрафних санкцій/понесення збитків, має право стягнути відповідну суму штрафних санкцій/збитків з позичальника (п. 12.11.4).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Як вже зазначав суд, за змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Так, у відповідності до ст. 203 ЦК України судом встановлено, що зміст кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 не суперечить законодавству України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідач на момент укладення кредитного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено кредитором та відповідачем. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі встановленій законом і спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Звертаючись до позивача з метою отримання кредиту та підписуючи кредитний договір, відповідач сам зазначив реквізити електронного платіжного засобу, на який він бажає щоб кредитодавець здійснив переказ коштів.

У відповідності до п. 3.2 вищевказаного договору для укладання цього договору, у порядку встановленому Правилами, позичальник надав кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати кредит, шляхом оформлення заявки на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку. Необхідна інформація про особисті дані позичальника передається кредитодавцю за допомогою Системи BankID НБУ, бюро кредитних історій або шляхом використання інструменту покладання.

Згідно із п. 3.4 кредитного договору, під час розгляду заявки та інформації щодо позичальника, кредитодавець також проводить автентифікацію банківської платіжної картки та/або банківського рахунку позичальника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем. Позичальник зобов`язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за цим договором. Кредитодавець має право вимагати від позичальника надання документів/копій документів, необхідних для здійснення належної перевірки Позичальника (зокрема його ідентифікації та верифікації) визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та нормативно-правовими актами Національного банку України у сфері фінансового моніторингу, а також уживати інших заходів, які кредитодавець визнає необхідними для прийняття рішення про можливість укладання цього договору. У разі якщо позичальник надав для перерахування суми кредиту реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать третій особі, позичальник підтверджує передачу майнових прав на отримання грошових коштів такій третій особі. При цьому решта прав та обов`язків за цим договором залишаються за позичальником. Така третя особа не є вигодонабувачем за цим договором. Вигоду за кредитним договором набуває виключно позичальник.

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобов`язання по договору № 1641-9499 від 27.12.2025 і надав у встановлений цим договором спосіб кредитні кошти.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач пред`являв до позивача претензії з приводу невиконання останнім умов договору в частині надання йому кредитних коштів.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Враховуючи вищевикладене, твердження адвоката відповідача про недоведеність надання відповідачу позивачем кредиту по вищевказаному договору є безпідставними й необґрунтованими.

Стороною відповідача не спростовано факт укладення договору про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1641-9499 від 27.12.2025, а також отримання кредитних коштів за цим договором.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, усі права, набуті сторонами кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення цього договору, підлягають виконанню.

Отже, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання 27.12.2025 за вищевказаним договором відповідачем від позивача кредиту в сумі 6 000, 00 гривень.

Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Як вбачається з умов вищевказаного кредитного договору, відповідач зобов`язався здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів, наведеному у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, шляхом сплати щомісячних платежів.

Із умов кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 та графіку платежів, узгодженого сторонами цього договору вбачається, що строк кредитування ще не сплинув.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025, внаслідок чого позивач пред`явив вимогу про дострокове повернення кредиту.

Як слідує з умов договору, укладеного між сторонами по справі, кредит є споживчим, оскільки наданий на споживчі потреби.

Відтак, кредитні правовідносини, які виникли між сторонами за цим договором, мають споживчий характер, а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 звертався до відповідача із досудовою вимогою про погашення заборгованості, направивши її рекомендованим листом з повідомленням на адресу відповідача. (а.с. 49-50) Однак, вимога позивача була повернута 11.06.2026 на його адресу із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання», як те вбачається з офіційного вебсайту Укрпошти (трекінг відправлення R067180263540).

Посилання адвоката відповідача на те, що належними та допустимими доказами направлення та отримання відповідачем вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості є цінний лист з описом вкладення та повідомлення про вручення, а не рекомендований лист, є безпідставними. Кредитним договором, заборгованість за яким є предметом спору у даній справі, не встановлено обов`язок позивача направляти досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості саме ціним листом з описом вкладення. Верховний Суд у постанові від 09.01.2026 по справі № 520/1374/17 зауважив, що сам собою спосіб поштового відправлення, за відсутності доказів порушення прав позичальника чи неможливості отримання вимоги, не свідчить про недотримання позивачем істотних умов договору на не має вирішального значення для правильного вирішення спору.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 553/1501/15-ц зроблено висновок, що «10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII».

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Тлумачення частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» свідчить, що вона є спеціальною нормою закону, що регулює порядок дострокового повернення споживчого кредиту, в якій визначено:

-умови, за яких виникає право на дострокове повернення;

-строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту (один або три календарні місяці з дня одержання повідомлення про таку вимогу);

-спеціальний правовий наслідок усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.

Аналіз частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» дозволяє стверджувати, що вимога кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту не може втілюватися в позовній заяві. Подання кредитодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». У випадку, якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не здійснивши пред`явлення вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то відсутній обов`язок споживача (позичальника) повернути достроково споживчий кредит і відповідно не може відбутися порушення прав кредитодавця.

Схожі по суті висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц при тлумаченні аналогічної норми частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій зроблено висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений постанові від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.02.2026 у справі № 638/14223/19 вказано, що «відповідно до листа АТ «Укрпошта» лист № 6112303042134 надійшов на ВПЗ 174 12 червня 2019 року. Повідомлення про находження доставлено у поштову скриню двічі, надіслано смс на номер, що був указаний на відправленні. Згідно з пунктом 116 Правил надання послуг поштового зв`язку лист повернутий 26 червня 2019 року за зворотною адресою із вказівкою «за закінченням терміну зберігання». За таких обставин у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позичальник таку вимогу одержав. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17, від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23 щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд враховує, що зазначена адреса, на яку позивач направив досудовому вимогу про дострокове повернення кредиту узгоджена сторонами в договірному порядку як адреса для направлення юридично значущих повідомлень, однак відповідач цю вимогу фактично не отримав, а кредитор не вжив додаткових заходів щодо вручення вказаної вимоги, її повторного направлення після повернення у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили, що таке вищевказане повідомлення не отримане відповідачем внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Тому суд вважає, що направлення вимоги рекомендованою кореспонденцією, хоча й на дійсну адресу відповідача, за встановлених судом обставин не є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.

Враховуючи вищенаведене суд прийшов до висновку, що зазначена вимога не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором, тому у цьому випадку встановлена кредитним договором умова дострокового повернення кредиту не настала, а у позичальника не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми кредитних коштів.

Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.09.2026 по справі № 758/7615/23.

Отже, з огляду на викладене відсутні підстави для дострокового стягнення коштів за кредитним договором № 1641-9499 від 27.12.2025.

Водночас, як вже суд зазначав, у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту (позики), що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача за вказаним договором, судом прийнято до уваги, що позивачем пред`явлено до стягнення заборгованість, що виникла за період з 27.12.2025 (з дати видачі кредиту), однак обов`язок чергового платежу - 24.07.2026 ще не настав станом на 11.07.2026 (на день звернення з цим позовом до суду), відповідно правомірним є визначення заборгованості саме за період з 27.12.2025 до 11.07.2026, враховуючи вищевикладене й наступне.

Як вже суд зазначав, у відповідності до умов договору та графіку платежів кожний черговий платіж включає в себе проценти за користування кредитними коштами, крім першого платежу за період з 27.12.2025 до 25.01.2026, який складається з комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитними коштами, та останнього платежу за період з 21.12.2026 до 26.12.2026, який складається з процентів за користування кредитними коштами та містить обов`язок повернення тіла кредиту.

Так, згідно умов кредитного договору № 1641-9499 від 27.12.2025 відповідач зобов`язався сплатити кредитодавцю комісію за видачу кредиту в розмірі 15 % від суми виданого кредиту (п. 4. 11 договору), що становить 900, 00 гривень. За умовами договору дана комісія включена до загальних витрат позичальника за кредитом.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Доводи адвоката відповідача щодо нікчемності комісії є безпідставним й необґрунтованими. Суд зауважує, що у даній справі комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є предметом спору.

Отже, суд прийшов до висновку, що встановлення кредитодавцем одноразової комісії за надання кредиту, в даному випадку, є правомірним.

Визначаючи розмір заборгованості по відсотках по вищевказаному договору, судом прийнято до уваги, що підписуючи кредитний договір відповідач був обізнаний із розміром відсотків, що підлягають сплаті ним протягом строку користування кредитними коштами. Умови договору щодо порядку нарахування відсотків та їх розміру є чіткими та однозначними. Розмір денної процентної ставки, розрахованої у кредитному договорі відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», не перевищує 1 %, що відповідає вимогам частини п`ятої цієї статті.

Як вже суд зазначав, правомірність правочину презюмується.

Підписуючи кредитний договір, відповідач запевнив, зокрема, що він повністю розуміє усі умови договору та Правил, добровільно і свідомо уклав цей договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним (п. 12.1 договору).

Також судом звернуто увагу на те, що у відповідності до умов кредитного договору (п. 6.9) відповідач мав право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитись від договору без пояснення причин. Однак, таких дій відповідачем вчинено не було.

Відповідач на момент укладення договору був обізнаний із орієнтовною вартістю кредиту за весь строк кредитування (п. 4.16 договору).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем, останній неналежним чином виконує умови договору, що призвело до виникнення простроченої заборгованості.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стороною відповідача заявлений позивачем розмір заборгованості по відсотках за користування кредитом не спростовано.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, позивачем за період з 26.01.2026 до 19.02.2026 здійснено нарахування відсотків на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України в сумі 3 000, 00 гривень, які пред`явлені ним до стягнення з відповідача.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування на суму боргу вищевказаних процентів вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що положення п. 6, як і положення п. 61 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», яке було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (№ 3498-ІХ від 22.11.2023), не поширюються на спірні правовідносини.

Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи Цивільного кодексу України (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Отже, суд прийшов до висновку, погоджуючись із доводами адвоката відповідача, що нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти стягненню з відповідача не підлягають.

При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд не перевіряє порядок нарахування позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України процентів і не встановлює правомірність їх розміру.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, виходячи із умов договору та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік внесення щомісячних платежів, заборгованість за кредитним договором № 1641-9499 від 27.12.2025 станом на 11.07.2026 (на день звернення до суду) становить: по відсотках за користування кредитними коштами 7 440, 00 гривень за визначений позивачем період з 27.12.2025 до 11.05.2026, з урахуванням застосування кредитодавцем зниженої процентної ставки за період з 27.12.2025 до 25.01.2026; по комісії за видачу кредиту 900, 00 гривень, яка й підлягає стягненню з відповідача враховуючи приписи ст.ст. 530 і 610 ЦК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 17.07.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені учасниками справи в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1641-9499 від 27.12.2025 в розмірі 8 340, 00 гривень, з яких: 7 440, 00 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 27.12.2025 до 11.05.2026; 900, 00 гривень заборгованість по комісії за видачу кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаним кредитним договором заборгованості по тілу кредиту в сумі 6 000, 00 гривень та по нарахованим на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відсоткам в сумі 3 000, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 06.07.2026. (а.с. 65)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 280, 61 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (48, 10 %). Решту судового збору в сумі 1 381, 79 гривень слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 525-527, 530, 534, 610, 611, 625-628, 633, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1641-9499 від 27.12.2025 в розмірі 8 340, 00 гривень та судовий збір в сумі 1 280, 61 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір в сумі 1 381, 79 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»: код ЄДРПОУ 38548598; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407.

Рішення суду складено 06.11.2026.

Суддя