Рішення № 141264142, 22.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026Справа № 910/5993/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Батій О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт»

до 1) Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича

2) ОСОБА_1

про визнання недійсним договору, солідарне стягнення 2 766 600,00 грн

за участю представників:

від позивача: Пономаренко І. С.

від відповідача-1: Кравець О. І.

від відповідача-2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду м. Києва з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» (далі - ТОВ «Медіалайт», позивач) до Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича (далі - ФОП Андрусишин В.Й., відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024, укладеного колишнім директором ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_1 з ФОП Андрусишиним В.Й., а також про солідарне стягнення з відповідачів збитків в сумі 2 766 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 2020-2025 років з розрахункових рахунків ТОВ «Медіалайт» систематично здійснювалися перекази грошових коштів на користь ФОП Андрусишина В.Й. на підставі договору оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024, укладеного між колишнім директором ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_1 та його учасником з часткою 40% статуту товариства Андрусишиним В.Й., який також здійснює діяльність як фізична особа-підприємець. Водночас позивач стверджує, що справжній договір оренди відповідачами не укладався, фактично це була злочинна домовленість сторін, адже послуги за цим договором відповідачем-1 ніколи не надавалися, ФОП Андрусишин В.Й. не мав ні у власності, ні у користуванні обладнання, яке він міг передавати в оренду позивачу (про що свідчить його декларація), та не мав фізичної можливості для виконання таких зобов`язань, при цьому будь-які первинні бухгалтерські документи щодо цього договору відсутні. На думку позивача вищевказані неправомірні відповідачів спричинили ТОВ «Медіалайт» збитки у вигляді безпідставно відчужених коштів товариства.

У позові заявник просить, відповідно до ст. 232 ЦК України, визнати недійсним договір оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024 та солідарно стягнути з ФОП Андрусишина В.Й. і ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 766 600,00 грн на користь ТОВ «Медіалайт».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач-1 (ФОП Андрусишин В.Й.) надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що оспорюваний договір був укладений з метою використання орендованого обладнання для надання послуг з технічного забезпечення театральних та концертних заходів третім особам, що свідчить про економічну доцільність укладення цього договору, його спрямованість на досягнення господарської мети та відсутність будь-яких ознак фіктивності чи удаваності. Натомість позивач не надав доказів на підтвердження зловмисної домовленості відповідачів на укладення договору оренди з метою завдання збитків товариству, а посилання ТОВ «Медіалайт» на відсутність у декларації Андрусишина В.Й. відомостей про майно, яке він передав у оренду за цим договором, є необґрунтованими, оскільки відомості з декларації не свідчать і не спростовують права власності на майно та не є належним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України. Відповідач-1 вважав, що на момент здійснення платежів між сторонами існували договірні відносини, що підтверджується наданим суду договором оренди, актами приймання-передачі майна та актами його повернення, тому відсутні підстави для визнання договору недійсним і стягнення за ним грошових коштів.

Відповідач-2 у своєму відзиві проти позову також заперечив, зазначив, що надані ФОП Андрусишиним В.Й. первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій за спірним договором; доводи позивача про зловмисну домовленість відповідачів на укладення договору оренди є необґрунтованими припущеннями, адже перерахунок коштів ФОП Андрусишину В.Й. був фактичною платою за користування орендованим обладнанням, яке в подальшому використовувалося у господарській діяльності ТОВ «Медіалайт» для виконання договорів із замовниками про надання послуг з технічного забезпечення різноманітних заходів і зйомок телевізійних програм, що свідчить про відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним та стягнення грошових коштів.

У відповіді на відзиви відповідачів позивач стверджував, що ОСОБА_3 після звільнення з посади директора товариства залишила у своєму володінні документацію та печатку ТОВ «Медіалайт», що створило можливість їх використання для виготовлення та оформлення документів від імені товариства без його волі та згоди, формування штучної доказової бази та легалізації дій, спрямованих на виведення коштів товариства, а також для подальшого уникнення цивільно-правової відповідальності. Позивач також вказав, що вартість переданого обладнання за спірним договором багаторазово перевищує встановлений законодавством поріг декларування цінного рухомого майна та об`єктивно ставить під сумнів доводи Андрусишина В.Й. у відсутності його обов`язку з відображення такого майна в деклараціях, а також щодо фактичної наявності у нього майна. Крім того позивачем були встановлені обставини, що свідчать про існування узгодженої схеми виведення грошових коштів ТОВ «Медіалайт» під виглядом виконання різноманітних договорів оренди за участю колишнього директора товариства ОСОБА_1 та низки посадових осіб товариства.

Відповідачі надали суду свої заперечення до відповіді на відзиви, в яких зазначили, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що обладнання, передане в оренду за оскаржуваним договором, перевищило встановлений законом вартісний критерій та підлягало обов`язковому декларуванню; посилання ТОВ «Медіалайт» на відомості з декларації та абстрактні ринкові ціни на вживане обладнання не утворюють належної доказової бази та не вказують на наявність у відповідачів зловмисної домовленості на виведення коштів товариства за спірним договором; надана відповідачами первинна документація засвідчує фактичний рух активів і використання майна у господарській діяльності товариства із контрагентами.

У підготовчому засіданні представник відповідача-2 заявив клопотання про залишення позову без розгляду та застосування до позивача заходів процесуального примусу, яке обґрунтоване тим, що ТОВ «Медіалайт» неодноразово зверталося до Господарського суду міста Києва з позовами, що є тотожними до позову, який розглядається, за предметом, підставами та суб`єктним складом, проте, такі позови поверталися судом через недоліки, які позивачем не усувалися, що свідчить про зловживання ТОВ «Медіалайт» своїми процесуальними правами та є підставою для залишення позову без розгляду і застосування до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Розглянувши вказане клопотання та заслухавши думку учасників справи, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 09.07.2026, вирішив відмовити у його задоволенні з наступних підстав.

Згідно зі ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Пунктом 4 ст. 43 ГПК України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Отже зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21, від 27.07.2023 у справі № 910/12713/22.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (позиція Верховного Суду в постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20).

У даному випадку судом встановлено, що в провадженні Господарського суду м. Києва перебували на розгляді позовні заяви ТОВ «Медіалайт» у справах № 910/14986/25, № 910/963/26 та № 910/5993/26, які подавалися позивачем з різними предметами та підставами спору (за схожими договорами оренди, укладеними між тими ж відповідачами), зі значним проміжком часу, при цьому позивач не здійснював одночасного подання кількох однакових позовних заяв, відкликання таких заяв з подальшим їх переподанням, що виключає можливість здійснення впливу на автоматизований розподіл справ. Позивачем також не вчинялися заходи зі штучного чи формального коригування позовних вимог, вони залишилися незмінними за своїм змістом, ґрунтувалися на наявних доказах та відображали дійсну правову позицію позивача без їх спотворення чи редагування з метою створення видимої відмінності від раніше поданої заяви.

Із урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду та застосування до позивача заходів процесуального примусу.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 30.07.2026, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях у справі, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, у минулому судовому засіданні надав пояснення по суті спору, в яких позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення їх представників у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що 23.01.2012 була здійснена державна реєстрація юридичної особи ТОВ «Медіалайт» (номер запису: 10671020000017490).

Із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що видами діяльності ТОВ «Медіалайт» є, зокрема, діяльність із підтримки театральних і концертних заходів (90.02); оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення (46.43); прокат побутових виробів і предметів особистого вжитку (77.29); надання в оренду інших машин, устаткування та товарів (77.39); функціювання театральних і концертних залів (90.04); спеціалізована діяльність із дизайну (74.10).

Засновниками (учасниками) та кінцевими бенефіціарними власниками вказаного товариства є фізичні особи: ОСОБА_4 - із часткою 30% статутного капіталу, ОСОБА_5 - із часткою 30% статутного капіталу та Андрусишин Володимир Йосифович - із часткою 40% статутного капіталу.

Також матеріали справи свідчать, що з 15.01.2013 посаду директора (керівника) товариства займала ОСОБА_1 , проте, рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Медіалайт», оформленого протоколом № 15/09-2025 від 15.09.2025, ОСОБА_1 була відсторонена з посади директора товариства на підставі ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а тимчасово виконуючим обов`язки директора товариства призначена ОСОБА_6 - з 15.09.2026.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Медіалайт», оформленого протоколом № 20/12-2025 від 20.12.2025, ОСОБА_1 була звільнена з посади директора ТОВ «Медіалайт» на підставі п. 5 ч. 1 статті 41 КЗпП України, ОСОБА_6 призначено на посаду директора товариства з 21.12.2025.

У подальшому новопризначений директор ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_6 направляла на адресу ОСОБА_1 письмові вимоги про передачу та повернення документації і майна товариства, печаток та інших матеріальних цінностей (вимоги № 17/09-2025 від 17.09.2025, № 22/09-2025-1 від 22.09.2025, № 19/11-2025 від 19.11.2025). Однак у задоволенні вказаних вимог позивачу було відмовлено через відсутність інформації про проведення загальних зборів учасників та відповідних рішень загальних зборів.

04.02.2026 Деснянського УП ГУНП в м. Києві було зареєстровано кримінальне провадження № 12026105030000065 на виконання ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 17.12.2025 у справі № 754/20196/25 за заявою представника ТОВ «Медіалайт» Мілорадової О.В. від 12.11.2025 про вчинення кримінального правопорушення колишнім директором ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 357 КК України.

01.12.2025 ТОВ «Медіалайт» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути товариству первинну документацію за весь період її перебування на посаді директора. Зазначений позов рішенням суду від 22.04.2026 у справі № 910/14932/25 був задоволений, ОСОБА_1 зобов`язано повернути ТОВ «Медіалайт» первинну документацію товариства.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Медіалайт» зазначає, що після відновлення доступу до первинних документів товариства, зокрема до банківського рахунку, з відповідних виписок позивачу стало відомо про систематичні протягом 2020-2025 років перекази грошових коштів з розрахункових рахунків ТОВ «Медіалайт» на користь одного із учасників товариства - ФОП Андрусишина В.Й. (відповідач-1). У якості підстав для таких переказів було вказане, серед іншого, надання ФОП Андрусишиним В.Й. послуг позивачу за договором оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024 на загальну суму 2 766 600,00 грн.

Позивач вважає, що зазначений договір був укладений відповідачами за зловмисною домовленістю в розумінні ст. 232 ЦК України, оскільки наслідками такого договору є відсутність дійсної мети на його укладення та відсутність реальних господарських операцій, що заподіяло шкоду інтересам товариства шляхом незаконного виведення грошових коштів та є підставою для визнання цього договору недійсним.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходив з наступного.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.

У даному випадку правовою підставою, що зумовлює визнання недійсним договору оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024, позивач визначив статтю 232 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, не виключаючи випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Також у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц зроблено правовий висновок про те, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя з волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, - є неприйнятними для довірителя (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 638/2324/14-ц).

Щодо питання про застосування частини 1 статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 дійшла висновку про можливість застосування вказаної норми у подібних правовідносинах з огляду на таке.

Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Отже орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема, відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Так, у матеріалах справи наявна копія договору оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024 (далі - договір), укладеного колишнім директором ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_1 (орендар) та ФОП Андрусишиним В.Й. (орендодавець), за умовами якого орендодавець зобов`язується надати орендарю майно виробничо-технічного призначення, що належить орендодавцеві, а саме: професійне світлове обладнання, засоби управління таким обладнанням, засоби підключення такого обладнання та інші технічні засоби, а орендар зобов`язується прийняти у орендодавця в строкове платне користування обладнання, яке визначено у додатках до цього договору, та зобов`язується оплачувати орендодавцеві орендну плату (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору відносини, вказані в п. 1.1 цього договору є оперативним лізингом (орендою) в розумінні п. 14.1.97 ст. 14 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 1.4 договору орендоване майно буде використовуватись орендарем для надання послуг з технічного забезпечення різноманітних культурно-розважальних заходів та під час зйомок телевізійних передач. Перелік та кількість обладнання, інші істотні умови будуть назначатися в додатках до цього договору, які після підписання є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що передання орендованого майна від однієї сторони до другої сторони здійснюється кваліфікованими фахівцями сторін і оформлюється актами прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. В актах зазначається найменування, комплектація (склад) переданого майна, а також його стан.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір орендної плати за користування орендованим майном впродовж дії договору та за відповідний період визначається в додатках до цього договору та актах про використання орендованого майна. Сторони підписують акти про використання орендованого майна на суми, згідно відповідних додатків до цього договору після закінчення строку оренди (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3, 3.5 договору орендар оплачує вартість послуг, визначену п. 3.1 цього договору, протягом 10 банківських днів після підписання відповідного акту про використання орендованого майна, попередня оплата допускається.

Пунктом 8.1 договору визначено, що після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом 2 календарних днів повернути орендоване майно орендодавцю за актом прийому-передачі (повернення) орендованого майна. Повернення орендованого майна здійснюється на складі орендаря. Поверненням також може вважатись доставка орендарем орендованого майна в інше, вказане орендодавцем місце в межах міста Києва (п. 8.2).

Згідно з п. 10.1, 10.2 договору цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору, та діє до 31.12.2024 року, але в будь-якому випадку не раніше виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань за цим договором.

Дослідивши зміст оспорюваного правочину, суд дійшов висновку, що він за своєю правовою природою є договором найму (оренди), за яким відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Частиною 1 статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ч. 2 ст. 761 ЦК України).

Отже наймодавцем (орендодавцем) може бути власник речі або особа, якій належать майнові права, або особа, уповноважена на укладення договору найму.

За твердженнями позивача ФОП Андрусишин В.Й. не є власником обладнання, яке виступало предметом оренди за оспорюваним договором, а тому він не міг передавати майно в найм ТОВ «Медіалайт» за оспорюваним договором.

Разом з тим встановлено, що ФОП Андрусишин В.Й. та ТОВ «Медіалайт» в особі директора ОСОБА_1 підписали додатки до договору № 1 від 31.01.2024, № 2 від 01.02.2024, № 3 від 01.02.2024, № 4 від 02.02.2024, № 5 від 16.02.2024, № 6 від 16.02.2024, № 7 від 21.02.2024, № 8 від 01.03.2024, № 9 від 08.03.2024, № 10 від 10.07.2024, № 11 від 09.09.2024, № 12 від 09.09.2024, № 13 від 09.09.2024, № 14 від 12.09.2024, № 15 від 03.10.2024, № 16 від 25.10.2024, в яких узгодили перелік орендованого майна та його вартість.

Згідно з указаними додатками відповідачі без будь-яких претензій та/або зауважень підписали акти приймання-передачі орендованого майна, акти повернення майна, а також акти про використання цього майна на загальну суму 2 980 600,00 грн.

Водночас доказів того, що ФОП Андрусишин В.Й. є власником майна, яке було зазначено у додатках до договору, чи особою, якій належать майнові права, або уповноваженою особою на укладення оспорюваного договору найму, матеріали справи не містять та не були надані відповідачами.

При цьому наявність у ФОП Андрусишина В.Й. відповідного зареєстрованого виду економічної діяльності (КВЕД) не є належним доказом наявності у нього матеріально-технічних можливостей для здійснення такої діяльності, оскільки сама реєстрація виду економічної діяльності надає лише право здійснювати певний вид господарської діяльності, однак, не підтверджує наявності матеріально-технічної бази у відповідача-1 для її здійснення.

Також судом також встановлено, що Андрусишин В.Й. є депутатом Київської міської ради, тобто особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, яка, відповідно до чинного законодавства України, має подавати щорічні декларації про власний майновий стан та майновий стан членів своєї родини.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право, які включають, зокрема, дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування.

При цьому відповідними роз`ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції не встановлено окремого статусу майна фізичної особи-підприємця, відтак, цінне рухоме майно, яке набуте суб`єктом господарювання та/або членами його сім`ї для здійснення підприємницької діяльності (як фізичною особою - підприємцем). підлягає відображенню у декларації на загальних підставах.

У той же час із публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ведення якого здійснює Національне агентство з питань запобігання корупції, вбачається, що ані у власності, ані у користуванні Андрусишина В.Й. з 2020 року і по теперішній час відсутнє обладнання, яке він мав би змогу надавати в оренду позивачу.

Твердження відповідача-1 про відсутність в матеріалах справи доказів перевищення майном (предметом оренди) вартісного критерію та відсутність підстав декларування такого майна суд відхиляє, адже тягар доведення наявності у Андрусишина В.Й. права власності на обладнання та того, що його вартість не перевищувала 100 прожиткових мінімумів, лежить на ньому самому. Проте належних доказів відповідач-1 не надав.

За таких обставин суд робить висновок про те, що ФОП Андрусишин В.Й. не міг бути наймодавцем (орендодавцем) вищезазначеного майна за договором оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024.

Судом також встановлено, що на виконання оспорюваного договору оренди у період, коли посаду директора ТОВ «Медіалайт» займала ОСОБА_1, позивач в якості оплати за оренду обладнання сплатив користь ФОП Андрусишина В.Й. грошові кошти в сумі 2 766 600,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками за рахунками позивача за період з 04.04.2024 - 18.08.2025.

Таким чином матеріали справи свідчать, що за участю колишнього директора ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_1 був укладений оспорюваний договір, на підставі якого з рахунків позивача були списані кошти на користь ФОП Андрусишина В.Й.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ГК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Таким чином у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже за змістом статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, пункту 13 ч. 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Отже між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема, відповідальність представника за неналежне здійснення представництва. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

Таким чином перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_1 , як директор ТОВ «Медіалайт», мала б пересвідчитися щодо можливості ФОП Андрусишина В.Й. бути орендодавцем (наймодавцем) вищезазначеного обладнання.

Натомість укладення колишнім директором ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_1 з особою, яка не може бути наймодавцем (орендодавцем), безумовно свідчить про те, що такий правочин суперечать волі довірителя ТОВ «Медіалайт», а перерахування коштів на користь вказаної особи є неприйнятними та негативними наслідками для позивача.

При цьому вже встановлено, що у період вчинення оспорюваного правочину та підписання додатків і актів до нього ОСОБА_1 займала посаду керівника ТОВ «Медіалайт», а Андрусишин В.Й., маючи статус фізичної особи-підприємця, був учасником вказаного товариства, що також свідчить про неправомірну змову сторін на виведення коштів із товариства.

Надані ФОП Андрусишиним В.Й. первинні документи бухгалтерського обліку, складені відповідачами на виконання договору оренди, що на їх думку свідчать про реальність правочину, суд вважає неналежними доказами, оскільки в контексті встановлених обставин вони були виготовлені з метою реалізації зловмисних намірів та для отримання обопільної вигоди.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що схожа схема перерахування коштів застосовувалася не лише щодо ФОП Андрусишина В.Й., а й щодо ФОП Андрусишиної Л.М. та ФОП Лобасєва К.В., які є пов`язаними особами з товариством та його виконавчими органами, у зв`язку з чим позивачем були подані численні позови до Господарського суду міста Києва про визнання аналогічних договорів недійсними та стягнення завданих збитків.

Сукупність наведених вище обставин свідчить, що оскаржуваний договір за зловмисною домовленістю відповідачів був спрямований на створення формальних договірних відносин без реального економічного змісту з метою систематичного виведення грошових коштів товариства, що призвело до порушення інтересів ТОВ «Медіалайт» та підпадає під регулювання ст. 232 ЦК України.

Таким чином суд дійшов до висновку, що є підстави для визнання договору оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024, укладеного колишнім директором ТОВ «Медіалайт» ОСОБА_7 та ФОП Андрусишиним В.Й., недійсним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, за якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1).

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3).

Особливий правовий наслідок правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, встановлено у частині 2 статті 232 ЦК України: довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Судом вже встановлено, що на виконання умов договору оренди № 260124-О від 26.01.2024 ТОВ «Медіалайт» перерахувало на користь ФОП Андрусишина В.Й. грошові кошти в якості оплати за оренду обладнання в сумі 2 766 600,00 грн.

Зазначені кошти, за висновком суду, були сплачені за недійсним правочином та набули статусу збитків, тому на підставі ч. 2 статті 232 ЦК України вказані кошти у розмірі 2 766 600,00 грн підлягають солідарному стягненню з ФОП Андрусишина В.Й та ОСОБА_1

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Медіалайт» в повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку усім доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог, встановлених обставин та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що при ухваленні рішення ним повно і всебічно з`ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та надано оцінку всім аргументам і поданим учасниками справи доказам.

При цьому всі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак, вони не спростовують зроблених вище висновків та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідачів порівну.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» до Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, солідарне стягнення 2 766 600,00 грн задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди обладнання № 260124-О від 26.01.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» та Фізичною особою - підприємцем Андрусишиним Володимиром Йосифовичем.

Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 22, ідентифікаційний код 38013409) грошові кошти в сумі 2 766 600 (два мільйони сімсот шістдесят шість тисяч шістсот) грн 00 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 22, ідентифікаційний код 38013409) витрати зі сплати судового збору в сумі 17 930 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять) грн 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 22, ідентифікаційний код 38013409) витрати зі сплати судового збору в сумі 17 930 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять) грн 80 коп.

Скорочене рішення оголошено в судовому засіданні 22 жовтня 2026 року.

Повне рішення буде складене 5 листопада 2026 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.