Ухвала суду № 141263996, 06.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у розподілі судових витрат

м. Київ

06.11.2026Справа № 910/8216/26Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши

заяву Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської»

про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача

у справі № 910/8216/26

за позовом Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (вул.Михайла Омеляновича-Павленка, буд.4/6, м.Київ, 01010; ідентифікаційний код 23527052)

до 1) Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської» (вул.Будіндустрії, буд.7, м.Київ, 01013; ідентифікаційний код 05523398)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» (вул.Пшенична, буд.2, м.Київ, 03680; ідентифікаційний код 39038754)

про визнання недійсним попереднього договору

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон», у якій просило суд визнати недійсним укладений між відповідачами попередній договір купівлі-продажу майнових прав від 20.12.2022 № РАД27/284.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2026 позов Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» до Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» про визнання недійсним попереднього договору було залишено без розгляду.

26.10.2026 від Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської» надійшла заява про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, відповідно до якої відповідач-1 просить стягнути з позивача на свою користь 21 000,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, відповідач-1 зазначив, що необґрунтованість дій позивача полягає в тому, що він ініціював завідомо безпідставний судовий спір за відсутності порушеного права, підтримував його протягом тривалого часу, змушуючи відповідача-1 нести суттєві фінансові та часові витрати на правничу допомогу, після чого без жодного об`єктивного обґрунтування заявив про залишення позову без розгляду на етапі, коли відповідач-1 повністю виконав роботу щодо спростування позовних вимог.

30.10.2026 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача-1, у яких він зазначив, що в його діях відсутні ознаки недобросовісності або зловживання процесуальними правами, а звернення до суду було способом реалізації конституційного права на судовий захист та ґрунтувалося на оцінці позивачем обставин і правових наслідків укладення спірного договору й лише під час судового розгляду та дослідження позицій сторін позивач дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для подальшого підтримання заявлених вимог та, не продовжуючи безпідставно судовий процес і не створюючи відповідачам додаткових витрат, скористався своїм процесуальним правом на подання заяви про залишення позову без розгляду. Крім того позивач зазначив, що заявлена сума витрат є неспівмірною з фактичною складністю справи, кількістю судових засідань, обсягом процесуальних дій та тривалістю розгляду справи, у зв`язку з чим просив зменшити їх розмір у разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для компенсації таких витрат.

Розглянувши заяву відповідача про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, суд дійшов наступних висновків.

За приписами пункту 5 частини 1, частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з частиною 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (частина 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, враховуючи те, що при постановленні ухвали про залишення позову без розгляду судом не було вирішено питання про всі судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом цієї справи, і докази понесення судових витрат подані відповідачем-1 з дотриманням встановленого законом строку, наявні підстави для прийняття заяви відповідача-1 до розгляду.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

При компенсації витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат в ініційованій позивачем справі.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (див., зокрема постанову Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2017/17).

Отже, при застосуванні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Відтак відповідно до приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:

- чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов;

- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;

- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;

- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Близька за змістом позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 та Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.

Відповідач-1 у заяві посилається на те, що подача даного позову та його тривалий розгляд ініційовані позивачем виключно з суб`єктивних мотивів та без належних матеріально-правових підстав, що підтверджується залишенням позову без розгляду. Звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майнових прав, що укладений ще 20 грудня 2022 року, позивач змусив відповідача-1 вступити у судовий процес та залучити кваліфікованого адвоката для розробки стратегії захисту, підготовки детальних процесуальних документів (відзиву, заперечень) та безпосередньої участі у засіданнях. Необґрунтованість дій позивача, на думку відовідача-1, полягає в тому, що він ініціював завідомо безпідставний судовий спір за відсутності порушеного права, підтримував його протягом тривалого часу, змушуючи відповідача-1 нести суттєві фінансові та часові витрати на правничу допомогу, після чого без жодного об`єктивного обґрунтування заявив про залишення позову без розгляду на етапі, коли відповідач-1 повністю виконав роботу щодо спростування позовних вимог. Отже, за доводами відповідача-1, заява позивача про залишення позову без розгляду та ненадання суду доказів того, що закриття провадження викликане усуненням порушення зі сторони відповідачів після відкриття справи, свідчать про необґрунтованість дій позивача. Жодних доказів того, що дії відповідача-1 були неправомірними чи стали причиною для подання заяви позивачем про залишення позову без розгляду, позивач суду не надав. Таким чином фінансовий тягар витрат, понесених відповідачем-1 через недобросовісне та безпідставне звернення позивача до суду, має бути покладений виключно на позивача.

Отже відповідач-1 вважає необґрунтованою дією позивача пред`явлення ним цього позову, який він вважає безпідставним, доказом чого є залишення позову без розгляду за заявою позивача.

Водночас суд не погоджується з такими висновками відповідача-1, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу понесених відповідачем витрат.

Відповідно до положень статей 2, 4, 14, 226 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Залишення позову без розгляду за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд виходить із того, що подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.

Так само і сам по собі факт подання заяви про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18-ц та Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21.

Наведене також відповідає принципам «qui jure suo utitur, nemini facit iniuriam» (хто здійснює своє право, той не утискає прав інших) та «nullus videtur dolo faure, qui jure suo utitur» (ніхто не вважається тим, хто робить зловмисно, якщо він користується належним йому правом).

Суд наголошує, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, відповідачем-1 не обґрунтовано і судом не встановлено того, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою до залишення позову без розгляду діяв недобросовісно відносно відповідача-1, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача-1.

Навпаки, як свідчать обставини справи, установлений законом строк підготовчого провадження не було перевищено, представник позивача був присутній у кожному підготовчому засіданні та упродовж розгляду справи позивач послідовно обстоював свою вимогу про недійсність укладеного відповідачами попереднього договору купівлі-продажу майнових прав від 20.12.2022 № РАД27/284. При цьому підстави, з яких позивач вважає правочин недійсним, не мають визначального значення, адже позивач самостійно визначає предмет, підстави позову і склад сторін, а відтак може вільно використовувати різні способи захисту своїх порушених прав.

Наведене свідчить про наявність між сторонами невирішеного правового спору, тому подання позову в цій справі, як і подання заяви про залишення позову без розгляду, на думку суду, саме по собі не є доказом (ознакою) необґрунтованості дій позивача.

У цьому контексті суд відзначає непослідовність відповідача-1, адже очевидна, за доводами відповідача-1, безпідставність позову не вимагала б використання професійної правничої допомоги.

Натомість, стверджуючи про «безпідставність спору», «відсутність порушеного права позивача», «відсутність матеріально-правових підстав позову» тощо, відповідач-1 надає докази понесення судових витрат за складання 2 заяв по суті справи, 2 заяв з процесуальних питань (заперечення і заяви) та за участь у 3 судових засіданнях, що вочевидь не відповідає ставленню відповідача-1 до спору та своїми діями сам відповідач-1 спростовує його штучність.

Більше того Верховний Суд у постанові від 26.03.2026 у справі № 910/14863/22 виходив з того, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Отже, необґрунтованість дій позивача у цій справі не доведена відповідачем-1, який звернувся із заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу, та не встановлена судом в межах розгляду цієї справи, що свідчить про відсутність підстав для компенсації витрат відповідача-1 у справі за рахунок позивача на підставі частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на викладене, у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської» про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтями 130, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім.Світлани Ковальської» про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача у справі № 910/8216/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Капцова