Рішення № 141263950, 06.11.2026, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
06.11.2026
Номер справи
910/6207/26
Номер документу
141263950
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2026Справа № 910/6207/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКРЕЙТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФМ-СХІД»

про стягнення 16 220, 53 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІКРЕЙТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФМ-СХІД» (надалі - відповідач) про стягнення 16 220, 53 грн пені.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 530, 549, 611-612, 614 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором оренди обладнання №05/2025-137 від 01.04.2025, у частині повної та своєчасної оплати оренди опалубки.

Також у позові позивач просить суд забезпечити участь представника в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

04.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 09.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/6207/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Також відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКРЕЙТ» про участь представника в судових засіданнях в режимі відеоконференції, з підстав зазначених в ухвалі.

17.06.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що протягом усього строку дії договору діяв добросовісно, а порушення строків оплати оренди обладнання в травні 2025 року було зумовлене форс-мажорними обставинами, зокрема нестабільністю в секторі економіки, логістичними труднощами, спричиненими дією правового режиму воєнного стану, а також затримками фінансування з боку третіх осіб. Також відповідач зазначає, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу понесення реальних збитків, майнових втрат чи упущеної вигоди, при цьому, акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, не є первинним документом, що підтверджує здійснення конкретної господарської операції. Крім цього відповідач вважає нараховані штрафні санкції неспівмірними, з огляду на що, просить суд зменшити їх розмір на 90 %.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2025 між позивачем (надалі - орендодавець) та відповідачем (надалі - орендар) укладено договір оренди обладнання № 05/2025-137 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне використання наступне майно (надалі - об`єкт оренди), що належить орендодавцю на праві власності або іншого майнового права.

Найменування: опалубка у комплекті 441 метр квадратний (п.1.1.1. договору).

Згідно з п. 1.1.2. договору, вартість об`єкта оренди виражається в національній валюті України та визначається в актах приймання - передавання обладнання.

Відповідно до п. 3.1. договору, строк оренди складає 1 календарний рік з моменту прийняття об`єкта оренди.

Пунктом 3.2. договору визначено, що після завершення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий термін. В цьому випадку, якщо жодна зі сторін в термін 30 діб до завершення цього договору оренди обладнання письмово не сповістить про свій намір його розірвати, цей договір оренди обладнання автоматично продовжується на строк 1 календарний рік.

Згідно з п. 4.1. договору, розмір орендної плати за об`єкт оренди в цілому визначається у відповідних додаткових угодах та актах наданих послуг, які підписуються та скріплюються печатками сторін один раз на місяць.

Відповідно до п. 4.2. договору, орендна плата виплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15 числа кожного місяця.

Пунктом 5.2. договору визначено, що об`єкт оренди вважається переданим орендодавцем та прийнятим орендарем з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передавання обладнання.

Згідно з п. 6.1.2. договору, орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

Відповідно до п. 8.1. договору, після закінчення строку оренди, орендар зобов`язаний протягом 30 днів повернути орендоване майно орендодавцю разом з тарою, упакуванням та технічною документацією (комплектно) за актом передавання.

Пунктом 9.1.1. договору визначено, що у випадку прострочення в поверненні орендованого майна - пеня в розмірі 0,01% від вартості майна на кожен день прострочення.

Згідно з п. 9.1.2. договору, у випадку прострочення зі сплатою орендних платежів - пеня в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення.

Відповідно до п. 9.2.1. договору, у випадку прострочення з передачі орендарю обладнання - пеня в розмірі 0,01% від його договірної вартості за кожний день прострочення.

Договір оренди обладнання вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором оренди обладнання (п. 10.1. договору).

Згідно з п. 10.4. договору, всі суперечки, пов`язані з цим договором оренди обладнання вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю і підсудністю такого спору, визначеному відповідним діючим законодавством України.

Так, на виконання умов договору, за період квітня 2025 року, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду обладнання на загальну суму 103 797, 29 грн, а саме опалубку (441 м.кв.) кількістю 21 компл., ціною без ПДВ 4 118, 94 грн, сумою без ПДВ 86 497, 74 грн, ПДВ 20% 17 299, 55 грн, що підтверджується актом надання послуг № 286 від 01.05.2025.

Вказаний акт надання послуг підписаний з обох сторін без зауважень та заперечень.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, у частині своєчасної оплати оренди обладнання за квітень 2025 року, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 16 220, 53 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.05.2025 по 15.11.2025.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, на виконання умов договору, за період квітня 2025 року, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду обладнання на загальну суму 103 797, 29 грн, а саме опалубку (441 м.кв.) кількістю 21 компл., ціною без ПДВ 4 118, 94 грн, сумою без ПДВ 86 497, 74 грн, ПДВ 20% 17 299, 55 грн, що підтверджується актом надання послуг № 286 від 01.05.2025.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 251 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п. 4.2. договору, орендна плата виплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15 числа кожного місяця.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного вище, у відповідності до приписів ст. 253 Цивільного кодексу України та пункту 4.2. договору відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату за квітень 2025 року до 15.05.2025 включно.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором у частині своєчасної оплати оренди обладнання позивачем заявлено до стягнення 16 220, 53 грн пені за загальний період з 16.05.2025 по 15.11.2025.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 9.1.2. договору, у випадку прострочення зі сплатою орендних платежів - пеня в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення.

Заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема, зазначає, що порушення строків поставки товару було зумовлене форс-мажорними обставинами, зокрема нестабільністю в секторі економіки, логістичними труднощами, спричиненими дією правового режиму воєнного стану, а також затримками фінансування з боку третіх осіб. Щодо доводів відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, згідно з чинним законодавством, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від виконання в цілому. У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

У свою чергу, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що нестабільність в економічному секторі, логістичні труднощі, спричинені дією правового режиму воєнного стану, а також затримки фінансування з боку третіх осіб об`єктивно унеможливили своєчасну сплату орендної плати за квітень 2025 року.

Відповідачем також не доведено причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними обставинами та неможливістю виконання саме грошового зобов`язання перед позивачем у встановлений договором строк.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на форс-мажорні обставини є необґрунтованим та не є підставою для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оцінюючи доводи відповідача щодо доказового значення акту звірки взаєморозрахунків, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом, що підтверджує здійснення конкретної господарської операції, та не замінює документів, якими така операція оформлена.

Водночас зазначене не позбавляє акт звірки взаєморозрахунків доказового значення при вирішенні спору, оскільки відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємного зв`язку.

У даному випадку акт звірки взаєморозрахунків не є єдиним доказом наявності заборгованості відповідача, а підтверджує стан взаєморозрахунків між сторонами.

Факт виникнення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати та її розмір підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг № 286 від 01.05.2025 на загальну суму 103 797,29 грн. Вказаний акт підписаний сторонами без зауважень та заперечень, що свідчить про погодження відповідачем розміру орендної плати.

При цьому відповідачем не наведено іншого обґрунтованого розрахунку заборгованості, який би спростовував визначену в акті суму, та не надано доказів повної сплати орендної плати за квітень 2025 року.

За таких обставин доводи відповідача про те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, самі по собі не спростовують наявності заборгованості. Розмір орендної плати підтверджується актом № 286 від 01.05.2025, тоді як акт звірки взаєморозрахунків підтверджує стан розрахунків між сторонами та розмір непогашеної заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 16 220, 53 грн за загальний період з 16.05.2025 по 15.11.2025, суд зазначає, що він є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимога про стягнення пені в розмірі 16 220, 53 грн є обґрунтованою.

Одночасно, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 %, посилаючись на недоведеність позивачем збитків та негативних наслідків, а також форс-мажорні обставини, зокрема нестабільність в секторі економіки, логістичні труднощі, спричинені дією правового режиму воєнного стану, а також затримками фінансування з боку третіх осіб.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, зазначено: «реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав».

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У даному випадку суд враховує, що відповідачем не надано суду, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про існування виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення санкцій наслідкам порушення зобов`язання. Посилання відповідача на форс-мажорні обставини є необґрунтованим та не є підставою для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд окремо наголошує, що відповідач є суб`єктом господарювання, який добровільно вступив у договірні правовідносини, погодив умови договору, у тому числі щодо строків оплати за надані послуги та відповідальності за їх порушення, і при цьому не довів наявності будь-яких обставин непереборної сили чи інших об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали належне виконання договору.

Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вживав належних заходів для мінімізації наслідків прострочення, ініціював внесення змін до договору щодо продовження строків оплати за оренду обладнання або належним чином повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання.

Сам по собі факт відсутності доведених збитків у позивача не є підставою для зменшення неустойки, оскільки штрафні санкції у даному випадку мають договірний характер та є погодженим сторонами способом забезпечення належного виконання зобов`язання.

Крім цього, суд зазначає, що загальний розмір заявленої до стягнення пені, з урахуванням, здійсненого судом перерахунку, становить 16 220, 53 грн при розмірі орендної плати 103 797,29 грн, тобто є співмірним наслідкам тривалого невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання.

Суд також враховує, що систематичне та безпідставне зменшення погоджених сторонами штрафних санкцій фактично нівелювало б принцип обов`язковості договору та створювало б для недобросовісної сторони можливість уникати відповідальності за порушення господарських зобов`язань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим, документально не підтвердженим та задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 16 220, 53 грн пені.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФМ-СХІД» (04052, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, офіс 337, ідентифікаційний код 42544285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКРЕЙТ» (35800, Рівненська область, Рівненський район, місто Острог, вулиця Острозької Гальшки, будинок 1-Б, ідентифікаційний код 45020378) 16 220 (шістнадцять тисяч двісті двадцять) грн 53 коп. пені та 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань

Часті запитання

Який тип судового документу № 141263950 ?

Документ № 141263950 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141263950 ?

Дата ухвалення - 06.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141263950 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141263950 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141263950, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 141263950, Господарський суд м. Києва було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141263950 відноситься до справи № 910/6207/26

Це рішення відноситься до справи № 910/6207/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141263947
Наступний документ : 141263952