Рішення № 141263119, 06.11.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2026м. ДніпроСправа № 904/5010/26за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Парітет-2000", Дніпропетровська область, м. Кам`янське

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (повідомлення) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Парітет-2000" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю № 24266 від 03.10.2024 у розмірі 244 379,56 грн, з яких: 205 136,98 грн - основна заборгованість, 11 236, 81 грн - пеня, 28 005, 77 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 25.08.2026 позовну заяву залишено без руху. Позивачу запропоновано протягом 7 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до суду: докази сплати судового збору в розмірі 0,08 грн.

26.08.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Парітет-2000" надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 07.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/5010/26. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.

21.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.09.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві та відповіді на відзив

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю № 24266 від 03.10.2024 в частині своєчасної оплати за поставлений товар. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нараховано інфляційних втрат у розмірі 28 005, 77 грн, а також пеню у розмірі 11 236, 81 грн на підставі п.7.5 договору.

Позивач зазначає, що пунктом 4.2. договору чітко визначено, що оплата поставленого товару здійснюється з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки партії товару. Будь-яких додаткових умов, про які стверджує відповідач, стосовно того, що оплата здійснюється на наступний день після спливу строку, зазначеного в п. 4.2. цього договору, договір не містить, тому таке тлумачення відповідачем норм договору є помилковим. Позивач вказує на те, що норми ч. 6 ст. 232 ГКУ втратили чинність 28.08.2025. Спір між сторонами щодо оплати за видатковими накладними №240302 від 24.03.2025, №280301 від 28.03.2025 та звернення позивача з позовом до суду виник після втрати чинності Господарським кодексом України, то положення щодо шестимісячного обмеження нарахування пені не підлягають застосуванню. Позивач вказує, що ним не заявлялось позовних вимог щодо стягнення з відповідача відсотків річних, оскільки в пункті 11.1. договору сторони зменшили їх розмір до нуля відсотків, однак заявлено до стягнення інфляційні втрати, договірна зміна розміру яких законом не допускається.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач заперечує заявлені позивачем позовні вимоги та вказує на те, що пунктом 4.2 договору сторонами визначено обов`язок замовника зі сплати поставленого товару виникає зі відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару, це розуміється сторонами як здійснення замовником оплати на наступний день після спливу строку визначеного в п. 4.2 договору. Відповідач акцентує на тому, що неправильно визначений позивачем строк здійснення оплати за видатковими накладними став підставою для неправильного розрахунку пені. Відповідач зазначає, що на момент укладання договору (03.10.2024) була чинна норма законодавства щодо строку нарахування штрафних санкцій, а саме норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Тому, за видатковими накладними № 240302 від 24.03.2025; № 280301 від 28.03.2025, позивачем перевищено шестимісячний строк нарахування пені.

Крім того, відповідач посилається на п.11.1 договору, згідно з яким сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків, тому вважає, що позовні вимоги щодо інфляційних втрат є необґрунтованими.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

03.10.2024 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (замовником) та Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (постачальник) укладено договір про закупівлю № 24266.

Відповідно до пунктів 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Найменування (асортимент) товару: азбовироби (пароніт).

Кількість товару: згідно зі специфікацією.

Ціна товару, що поставляється за договором, указана в специфікації.

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору (пункти 1.2 - 1.5 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна сума (ціна) договору становить 778 968 грн, в т.ч. 20% ПДВ 129 828 грн.

Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди (пункт 3.2 договору).

У разі коливання ціни товару на ринку, ціни вказані за одиницю товару, можуть бути змінені за умови, що така зміна не призведе до збільшення загальної суми договору, з відповідною зміною кількості товару, що підлягає постачанню за договором. Коливання ціни товару на ринку сторона-ініціатор підтверджує довідкою Торгово-промислової палати України або її регіональним органом, довідкою Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", іншим документом, погодженим сторонами, які підтверджують відповідне коливання ціни товару на ринку. У разі прийняття пропозиції сторони - ініціатора про зміну ціни на товар сторони укладають відповідну додаткову угоду до договору (пункт 3.3 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки провадяться у безготівковій формі на рахунок постачальника, вказаний у договорі, в національній валюті України гривні.

Згідно з пунктом 4.2 договору, замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД.

Поставка товару здійснюється партіями, не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою або шляхом передачі на e-mail постачальника, яка зазначена в розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника (пункт 5.1 договору).

Відповідно до пункту 5.2 договору, передача товару замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатковою накладною постачальник зобов`язується надати замовнику 1 екземпляр товарно-транспортної накладної, документи, визначені в пункті 2.2 договору, та, за необхідності, документи, визначені підпунктом 6.3.6 цього договору.

Умови поставки: DDР відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010", транспортом та за рахунок постачальника. Місце поставки (передачі) товару: Україна, 49038, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського,7 (склад замовника) (пункт 5.5 договору).

Згідно з підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Підпунктом 6.2.5 пункту 6.2 договору замовнику надано право залишити рахунок постачальника без оплати у разі ненадання або неналежного оформлення товаросупровідних документів, поставки неякісного, некомплектного товару.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Сторонами підписано специфікацію № 1 до договору про закупівлю № 24266 від 03.10.2024, якою погоджено поставку товару:

- пароніт листовий XB-450 (еквівалент ПОН-Б 0,5-3,0мм) кількістю 2000 кг, загальною сумою без ПДВ 153 240 грн;

- пароніт листовий NY-510 (еквівалент ПМБ-І 0,6-3,0мм) кількістю 3000 кг, загальною вартістю без ПДВ 376 050 грн;

- пароніт листовий NY-250 (еквівалент ПМБ 1 1.0-2,0мм) кількістю 1000 кг, загальною вартістю без ПДВ 119 850 грн.

Загальна сума (ціна) специфікації складає 778 968 грн в т.ч. 20 % ПДВ 129 828 грн.

Крім того, сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про закупівлю № 24266 від 03.10.2024, якою погоджено сторонами викласти пункт 10.1 договору в наступній: «Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань».

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 722 462, 50 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № 91001 від 09.10.2024 на суму 176 575, 39 грн; № 271101 від 27.11.2024 на суму 91 304, 94 грн; № 4 від 14.01.2025 на суму 149 445, 19 грн; № 240302 від 24.03.2025 на суму 204 917, 78 грн; № 280301 від 28.03.2025 на суму 100 219, 20 грн.

За змістом наявних у матеріалах справи квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- податкова накладна № 5 від 09.10.2024, зареєстрована в ЄРПН 21.10.2024;

- податкова накладна № 12 від 27.11.2024, зареєстрована в ЄРПН 03.12.2024;

- податкова накладна № 2 від 14.01.2025, зареєстрована в ЄРПН 27.01.2025;

- податкова накладна № 21 від 24.03.2025, зареєстрована в ЄРПН 03.04.2025;

- податкова накладна № 22 від 28.03.2025, зареєстрована в ЄРПН 03.04.2025.

Позивачем для оплати поставленого товару виставлені відповідачу наступні рахунки:

- № 1 від 09.01.2025 на суму 149 445, 19 грн;

- № 58 від 24.03.2025 на суму 204 917, 78 грн;

- № 61 від 28.03.2025 на суму 100 219, 20 грн;

- № 41001 від 04.10.2024 на суму 176 575, 39 грн;

- № 271101 від 27.11.2024 на суму 91 304, 94 грн.

Однак, відповідачем належним чином не виконані зобов`язання щодо своєчасної та оплати поставленого товару та здійснено часткову оплату у розмірі 517 325, 52 грн (докази оплати наявні в матеріалах справи), у зв`язку з чим заборгованість відповідач на час розгляду справи складає 205 136, 98 грн.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем не надано суду.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати заборгованості, позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховано інфляційних втрат у розмірі 28 005, 77 грн, а також пеню у розмірі 11 236, 81 грн на підставі п.7.5 договору.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.

Щодо суми основної заборгованості

За приписом частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт прийняття покупцем товару на загальну суму 722 462, 50 грн підтверджується матеріалами справи.

Згідно з пунктом 4.2 договору, замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД.

Суд зазначає, що сторонами встановлений договором строк - 30 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 4.2. договору).

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі № 904/6136/26, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2026. Конец формы

Таким чином, враховуючи умови п.4.2 договору строк оплати поставленого товару:

- за видатковою накладною № 91001 від 09.10.2024 на суму 176 575, 39 грн 08.11.2024 включно;

- за видатковою накладною № 271101 від 27.11.2024 на суму 91 304, 94 грн 27.12.2024 включно;

- за видатковою накладною № 4 від 14.01.2025 на суму 149 445, 19 грн 13.02.2025 включно;

- за видатковою накладною № 240302 від 24.03.2025 на суму 204 917, 78 грн 23.04.2025 включно;

- за видатковою накладною № 280301 від 28.03.2025 на суму 100 219, 20 грн. 28.04.2025 включно.

За твердженням позивача, відповідач своє зобов`язання з оплати вартості поставленого йому товару належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість за договором у розмірі 205 136, 98 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На момент розгляду справи відповідачем не надано суду доказів погашення перед позивачем боргу за поставлений товар у розмірі 205 136, 98 грн.

Таким чином, вимога про стягнення основного боргу у розмірі 205 136, 98 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо суми пені

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.5 договору сторонами узгоджено, що у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

У випадку порушення строків оплати більше ніж на 20 календарних днів замовник на підставі заяви сплачує штраф у розмірі 5 % від вартості товару, що був поставлений , але не оплачений замовником.

Позивачем надано розрахунок пені за загальний період з 09.11.2024 по 18.08.2026 (по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням часткової оплати) складає 11 236, 81 грн.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунок пені та встановлено, що розрахунок пені здійснено арифметично правильно за видатковими накладними № 91001 від 09.10.2024; № 271101 від 27.11.2024; № 4 від 14.01.2025.

Щодо здійснення розрахунки пені за видатковими накладними: № 240302 від 24.03.2025, № 280301 від 28.03.2025 суд зазначає, що розрахунок пені здійснений позивачем без враховано норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Суд зазначає наступне, що у визначений позивачем період виникнення грошового зобов`язання та нарахування пені діяла норма частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20: "Приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.".

Як встановлено з матеріалів справи, за видатковою накладною № 240302 від 24.03.2025 строк виконання зобов`язання до 23.04.2025; за видатковою накладною № 280301 від 28.03.2025 строк виконання зобов`язання до 28.04.2025, а тому прострочення виконання зобов`язання відповідачем настало з наступного дня.

Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.

Таким чином, суд констатує, що загальний період нарахування пені з 24.04.2025 по 18.08.2026 (по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням часткової оплати) перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись відносно застосування норми частини шостої статті 232 Господарського кодексу України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 визначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Проаналізувавши зміст договорів суд встановив, що їх положеннями не визначено більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій.

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань з оплати наданих послуг слід проводити:

- за видатковою накладною № 240302 від 24.03.2025 період прострочення з 24.04.2025 по 24.10.2025;

- за видатковою накладною № 280301 від 28.03.2025 період прострочення з 29.04.2025 по 29.10.2025.

Таким чином, розмір пені за всіма видатковими накладними за загальний період з 09.11.2024 по 29.10.2025 (по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням часткової оплати) складає у розмірі 5 173, 83 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 5 173, 83 грн.

Щодо суми інфляційних втрат

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в сумі 28 005, 77 грн розраховані за загальний період з 09.11.2024 по 18.08.2026 (по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням часткової оплати) із заборгованості за кожною із спірних накладних.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок здійснений без урахування наступного.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

З огляду на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 25 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

З урахуванням того, що за видатковою накладною № 4 від 14.01.2025 період прострочення складає 14.02.2025 по 20.02.2025, тобто заборгованість існувала лише 7 днів, що є менше 15 днів, відповідно інфляційні втрати не підлягають нарахуванню. Решта розрахунку інфляційних нарахувань є правильним.

Таким чином, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню складає 26 810, 21 грн.

Судом не приймаються заперечення відповідача щодо необґрунтованості заявлених до стягнення позовних вимог в частині нарахування позивачем інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктом 11.1. договору, сторони погодили, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання сторін договору. Сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюється до нуля відсотків.

У статтях 6, 627 ЦК України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

За змістом статті 625 ЦК України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних.

Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше.

У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3 %. Тобто 3 % - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру.

Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі.

Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить « 0»

Положення спірного договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів « 0», вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.

Оскільки частина 2 статті 625 ЦК України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.

Хоча зобов`язання сплатити проценти річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Оскільки спірний договір містить положення щодо розміру процентів, то відсутні підстави стверджувати про звільнення відповідача від відповідальності, адже таке трактування договору нівелює можливість сторін на власний розсуд застосувати приписи статті 625 ЦК України у відповідних межах.

Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд, в своїх постановах неодноразово робив наступний правовий висновок щодо можливості зміни у договірний спосіб порядку стягнення інфляції у частині застосування ст. 6 та 625 ЦК України: "Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. (Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.).

Із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора.

Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних.

Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Але, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. (постанови ВС від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 25.05.2021 у справі № 904/2112/200)

Суд зазначає, що втрата вартості коштів від інфляційних процесів захищена можливістю стягнення індексу інфляції, що і заявлено позивачем.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд зазначає, що відповідач не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені позивачем у позові аргументи та надані ним докази.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 205 136,98 грн, пені у розмірі 5 173, 83 грн, інфляційних втрати у розмірі 26 810, 21 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, місто Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, 7, код ЄДРПОУ 00659101) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Парітет-2000" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, проспект Свободи, буд. 55, кв. 107, код ЄДРПОУ 30815120) основної заборгованості у розмірі 205 136, 98 грн, пені у розмірі 5 173, 83 грн, інфляційних втрати у розмірі 26 810, 21 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 845, 45 грн.

В іншій частині відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко