Рішення № 141262589, 06.11.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2026Справа № 904/5354/26За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс», м. Київ

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Візард ЛТД», Дніпро

Про: стягнення 135 551,58 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ : не викликались

СУТЬ СПОРУ :

ТОВ «Експресс-Транс» (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» (відповідач) про стягнення 135 551,58 грн. (в т.ч. : 134 268,16 грн. - основного боргу , 268,13грн. інфляційних втрат та 1 015,29 грн. - 3% річних ) заборгованості з оплати послуг міжнародного автомобільного перевезення вантажу за договором-заявкою № 02 від 23.04.26р. Також ТОВ «Експресс-Транс» подано заяву про розподіл судових витрат від , у якій заявлено вимогу про покладення на відповідача 7 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» ( відповідач) заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на неналежне виконання позивачем зобов`язань за договором перевезення ( несвоєчасну доставку вантажу та доставку його місце ,яке не було узгоджено сторонами підчас укладання договору-заявки № 02 від 23.04.26р.). В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що 23.04.26р. між сторонами було укладено договір-заявку № 02 на перевезення автомобільним транспортом, відповідно до якого позивач зобов`язався доставити вантаж (попкорн у ящиках на палетах) за маршрутом: м. Дніпро - м. Альценау (Німеччина), зі строком розвантаження 06.05.26р. до 12:00 за місцевим часом та вартістю перевезення 2 600,00 євро. Відповідач стверджує , що вантаж було прийнято позивачем до перевезення 27.04.26р. , однак у погоджений сторонами строк вантаж до місця призначення доставлений не був. Згідно з відміткою у графі 24 CMR вантаж було прийнято компанією C. Contino Transporte GmbH у м. Людвігсгафен лише 13.05.26р., тобто із простроченням на 7 діб та в іншому місці, ніж передбачено договором-заявкою.

Крім того, відповідач зазначив, що внаслідок несвоєчасної доставки вантажу покупцю товару - компанії BOOMZA sp. z o.o. , ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» було пред`явлено вимогу про відшкодування збитків у розмірі 9 630,00 євро, з яких 4 050,00 євро становили витрати на перевантаження та подальше розвезення товару, а 5 580,00 євро - нарахування компанії Lidl Stiftung & Co. KG у зв`язку з непоставкою або несвоєчасною поставкою замовлень.

Відповідач вважає, що зазначені обставини свідчать про неналежне виконання позивачем зобов`язань за договором-заявкою № 02 та спростовують його твердження про здійснення перевезення належним чином і в повному обсязі.

Також відповідач звернув увагу суду на те, що у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13944/26 за позовом ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» до ТОВ «Експресс-Транс» про відшкодування збитків у розмірі 1 377 488,80 грн., завданих неналежним виконанням зобов`язань за тим самим договором-заявкою № 02 від 23.04.26р.

На думку відповідача, оскільки обставини виконання договору перевезення, дотримання строків доставки, причин зміни місця розвантаження та наслідків порушення зобов`язань є предметом дослідження в обох справах, існує необхідність зупинення провадження у справі № 904/5354/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/13944/26 на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Окремо відповідач заперечив проти твердження позивача про належне виконання перевезення, зазначивши, що підпис та печатка вантажоодержувача у графі 24 CMR підтверджують лише факт прийняття вантажу 13.05.26р., але не засвідчують дотримання погодженого строку та місця доставки.

Також відповідач заперечив проти стягнення 7 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність договору про надання правничої допомоги, детального опису виконаних адвокатом робіт та розрахунку витраченого часу, що, на його переконання, унеможливлює перевірку реальності, необхідності, обґрунтованості та співмірності заявлених витрат.

Щодо дотримання процесуального строку подання відзиву відповідач зазначив, що його представник приєдналася до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд» 15.10.26р., а ухвалою суду відповідачу було встановлено 15-денний строк для подання відзиву з моменту отримання ухвали. У зв`язку із цим відповідач просив поновити строк на подання відзиву та прийняти його до розгляду.

ТОВ «Експресс-Транс» ( позивач ) звернувся до суду із заявою про залишення без розгляду відзиву ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» на позовну заяву, посилаючись на те, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав через електронний кабінет 08.09.26р., а встановлений судом п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву закінчився 23.09.2026. Водночас відзив подано до суду лише 02.11.26р. - тобто з пропуском встановленого процесуального строку, без заяви про його поновлення та наведення поважних причин пропуску. На підставі статей 118, 119 ГПК України позивач просить залишити відзив без розгляду.

ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» ( відповідач) також подало до господарського суду Дніпропетровської області клопотання про об`єднання в одне провадження справ № 904/5354/26, № 904/5188/26, № 904/5201/26, № 904/5365/26 та № 904/6071/26, які перебувають на розгляді суду за позовами ТОВ «Експресс-Транс» до ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» про стягнення заборгованості за договорами-заявками на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що вказані справи виникли з однорідних господарських правовідносин, мають однаковий суб`єктний склад, аналогічний предмет позовних вимог та подібні фактичні підстави. Зокрема, у кожній зі справ позивач заявляє вимоги про стягнення заборгованості за послуги автомобільного перевезення вантажу, посилаючись на укладення відповідного договору-заявки, фактичне здійснення перевезення, оформлення товарно-транспортних документів та невиконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг. На думку відповідача, спільний розгляд зазначених справ сприятиме процесуальній економії, забезпечить єдність судової практики під час оцінки аналогічних договірних умов та доказів, дозволить уникнути дублювання процесуальних дій і судових витрат, а також усуне ризик ухвалення суперечливих судових рішень у спорах між тими самими сторонами. Посилаючись на положення статті 173 ГПК України, відповідач просить об`єднати зазначені справи в одне провадження для їх спільного розгляду.

ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» також подано клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, зокрема міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 000201 від 27.04.26р., договору-заявки № 02 від 23.04.26р., листа відповідача вих. № 13 від 13.05.26р., акта надання послуг № 923 від 13.05.26р., рахунку та супровідного листа № 923, а також даних GPS-моніторингу, тахографа та страхового поліса CMR. Обґрунтовуючи необхідність витребування зазначених доказів, відповідач посилається на наявність сумнівів щодо відповідності поданих позивачем копій оригіналам, окремі розбіжності у змісті документів, а також необхідність встановлення фактичного маршруту та дати доставки вантажу.

Окрім того , ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» подано заяву про залучення до участі у справі № 904/5354/26 компанії BOOMZA sp. z o.o. (Республіка Польща) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. В обґрунтування заяви відповідач зазначає, що спірне перевезення здійснювалося на виконання зовнішньоекономічного контракту № 12К від 26.10.23р., укладеного між відповідачем та компанією BOOMZA sp. z o.o. При цьому, за твердженням відповідача, внаслідок несвоєчасної доставки вантажу та його доставки не в погоджене місце компанія BOOMZA sp. z o.o. зазнала збитків у розмірі 9 630,00 євро та пред`явила відповідачу претензію про їх відшкодування. На думку відповідача, встановлення судом обставин належного або неналежного виконання перевезення може вплинути на права та обов`язки компанії BOOMZA sp. z o.o. у правовідносинах із відповідачем.

Також , ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі № 904/5354/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/13944/26, що перебуває на розгляді господарського суду міста Києва, за позовом ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» до ТОВ «Експресс-Транс» про відшкодування збитків та стягнення договірної неустойки. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає про взаємопов`язаність зазначених справ, оскільки вони виникли з договірних відносин щодо міжнародних автомобільних перевезень, мають спільні обставини доказування, а встановлені у справі № 910/13944/26 обставини можуть вплинути на визначення наявності та розміру заборгованості у цій справі, зокрема з огляду на можливість зарахування зустрічних однорідних вимог.

ТОВ «Експресс-Транс» (позивач) подано заперечення на клопотання (заяви) відповідача, у яких просить суд відмовити у задоволенні клопотань про об`єднання справ № 904/5354/26, № 904/5188/26, № 904/5201/26, № 904/6071/26 та № 904/5365/26 в одне провадження, про зупинення провадження у справі № 904/5354/26, про залучення компанії BOOMZA sp. z o.o. до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, а також витребування доказів у позивача. В обґрунтування заперечень позивач зазначає, що об`єднання справ є неможливим, оскільки у більшості з них уже розпочато розгляд по суті, а за окремими справами ухвалено судові рішення. Також позивач вказує на відсутність об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи № 910/13944/26, оскільки провадження у зазначеній справі не відкрито, а наявні докази дозволяють суду самостійно встановити всі обставини спору. Щодо залучення третьої особи позивач зазначає, що компанія BOOMZA sp. z o.o. не є стороною договору-заявки на перевезення, а відповідачем не доведено, яким чином рішення у цій справі може вплинути на її права чи обов`язки. Крім того, клопотання про залучення третьої особи подано після закінчення встановленого процесуального строку. Стосовно витребування доказів позивач зазначає, що відповідач не довів неможливості самостійного отримання запитуваних документів, не надав доказів вжиття відповідних заходів та не звертався до позивача з вимогою про їх надання.

Розглянувши клопотання ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» про об`єднання в одне провадження справ, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, а також основні та похідні позовні вимоги. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 173 ГПК України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача. Водночас вирішення питання про об`єднання справ є процесуальним правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справ, характеру спірних правовідносин, взаємопов`язаності позовних вимог та доцільності їх спільного розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у справі № 904/5354/26 є стягнення заборгованості за договором-заявкою № 02 від 23.04.26р. на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Водночас предметом розгляду в інших справах, об`єднання яких просить відповідач, є вимоги про стягнення заборгованості за іншими договорами-заявками, укладеними між тими самими сторонами, які стосуються окремих перевезень вантажів. Отже, незважаючи на однаковий суб`єктний склад сторін та подібний характер господарських правовідносин, кожна із зазначених справ стосується самостійного договірного зобов`язання, має окремий предмет доказування та потребує встановлення індивідуальних фактичних обставин виконання відповідного договору-заявки. Зокрема, у кожній справі підлягають окремому встановленню обставини укладення відповідного договору-заявки, погоджені сторонами умови перевезення, факт та обсяг надання послуг, дотримання маршруту і строків доставки, належність оформлення первинних та товарно-транспортних документів, порядок їх направлення відповідачу, настання строку оплати та наявність або відсутність заборгованості. При цьому сам по собі факт того, що позовні вимоги виникли між тими самими суб`єктами господарювання, стосуються однорідних правовідносин та мають однаковий спосіб судового захисту, не свідчить про наявність достатніх підстав для їх обов`язкового об`єднання в одне провадження. Суд також враховує, що подібність правового регулювання та необхідність дослідження однотипних за своїм характером доказів не виключають можливості самостійного розгляду кожної справи, оскільки обставини виконання окремих договорів-заявок можуть відрізнятися, а правова оцінка доказів залежить від їх змісту та сукупності у кожній конкретній справі.Крім того, об`єднання справ не повинно призводити до ускладнення їх розгляду, збільшення строків судового провадження або порушення принципу своєчасного вирішення спору. У цьому випадку об`єднання п`яти справ, які стосуються окремих перевезень та різних за змістом договірних документів, об`єктивно потребуватиме дослідження значного обсягу самостійних доказів щодо кожного перевезення, що не свідчить про безумовну процесуальну доцільність їх спільного розгляду. Посилання відповідача на можливість ухвалення різних за змістом судових рішень також не є самостійною підставою для об`єднання справ, оскільки судове рішення у кожній справі має ґрунтуватися на встановлених саме в цій справі обставинах та оцінці наданих сторонами доказів. При цьому доводи відповідача щодо необхідності зменшення витрат на професійну правничу допомогу можуть бути предметом окремої оцінки суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат у кожній справі та самі по собі не обумовлюють необхідності об`єднання відповідних проваджень. Також, суд враховує ,що по частині вищезазначених справ судом вже ухвалені рішення. Таким чином, суд доходить висновку, що наведені відповідачем обставини свідчать переважно про однорідність спірних правовідносин та подібність заявлених позовних вимог, однак не підтверджують такої взаємопов`язаності справ, за якої їх спільний розгляд був би процесуально необхідним та сприяв би більш ефективному вирішенню спорів.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстави для об`єднання справ № 904/5354/26, № 904/5188/26, № 904/5201/26, № 904/6071/26 та № 904/5365/26 в одне провадження відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Розглянувши клопотання ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи має право звернутися до суду з клопотанням про витребування доказів у разі неможливості самостійно надати їх суду. Таке клопотання повинно містити, зокрема, конкретизацію доказу, обставини, які він може підтвердити, підстави вважати, що доказ перебуває у відповідної особи, а також обґрунтування неможливості самостійного отримання доказу.

Водночас саме по собі посилання учасника справи на наявність сумнівів щодо достовірності документів або незгоду з їх змістом не є безумовною підставою для витребування судом усіх зазначених у клопотанні документів. Суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач щодо оформлення CMR, зазначення у акті певних посадових осіб, маршруту перевезення, а також часу направлення рахунку та супровідного листа, стосуються оцінки достовірності та доказового значення відповідних документів і можуть бути предметом дослідження суду під час розгляду справи по суті. При цьому відповідач не позбавлений можливості викласти свої заперечення щодо змісту та достовірності поданих доказів, надати власні докази на їх спростування та обґрунтувати відповідні доводи у відзиві на позовну заяву. Щодо вимоги про витребування GPS-даних та відомостей тахографа суд зазначає, що відповідачем не наведено достатнього обґрунтування необхідності отримання саме таких даних у заявленому обсязі, не конкретизовано, які саме обставини, що мають значення для вирішення спору, можуть бути встановлені виключно або переважно за допомогою цих відомостей, а також не надано достатнього підтвердження неможливості їх самостійного отримання. Щодо витребування страхового поліса CMR суд враховує, що відповідачем не обґрунтовано, яким чином наявність або відсутність страхового покриття відповідальності перевізника впливає на встановлення обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, та на вирішення заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до статті 91 ГПК України письмові докази можуть подаватися до суду в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Водночас питання відповідності поданих копій оригіналам та наслідки неподання оригіналів письмових доказів підлягають вирішенню судом з урахуванням положень частини шостої зазначеної статті та обставин конкретної справи. Отже, наведені відповідачем доводи самі по собі не свідчать про наявність достатніх підстав для задоволення заявленого клопотання в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про витребування доказів є необґрунтованим, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

Розглянувши заяву ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» про залучення до участі у справі № 904/5354/26 компанії BOOMZA sp. z o.o. (Республіка Польща) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін.

Водночас предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором-заявкою № 02 від 23.04.26р., сторонами якого є ТОВ «Експресс-Транс» та ТОВ «Фірма «Візард ЛТД». Компанія BOOMZA sp. z o.o. стороною зазначеного договору не є, а відповідачем не доведено, яким чином ухвалення судового рішення у цій справі безпосередньо вплине на права чи обов`язки вказаної компанії щодо позивача або відповідача. Посилання відповідача на наявність зовнішньоекономічного контракту з компанією BOOMZA sp. z o.o., а також пред`явлення останньою претензії про відшкодування збитків стосуються окремих договірних правовідносин між відповідачем та зазначеною компанією і самі по собі не свідчать про необхідність її залучення до участі в цій справі. При цьому встановлення обставин виконання договору перевезення та надання їм правової оцінки здійснюється судом у межах предмета доказування у цій справі та не вирішує безпосередньо питання про права й обов`язки компанії BOOMZA sp. z o.o.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність передбачених статтею 50 ГПК України підстав для залучення компанії BOOMZA sp. z o.o. до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Розглянувши клопотання ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» про зупинення провадження у справі № 904/5354/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/13944/26, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки сама по собі взаємопов`язаність справ та наявність спільних обставин доказування не свідчать про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої. Обставини належного виконання позивачем зобов`язань за договором перевезення можуть бути самостійно встановлені судом на підставі наявних у матеріалах цієї справи доказів. Крім того, відповідач не позбавлений можливості навести відповідні заперечення та подати докази на їх підтвердження в межах цього провадження. Отже, оскільки об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення справи № 910/13944/26 не встановлено, передбачені пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України підстави для зупинення провадження відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

23.04.26р. між ТОВ «Експресс-Транс» (перевізник) та ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» (замовник) було укладено договір-заявку на перевезення автомобільним транспортом № 02, за умовами якого перевізник зобов`язався здійснити міжнародне перевезення вантажу попкорну в ящиках на палетах, у кількості 36 палет, загальною вагою до 20 тонн, за маршрутом: м. Дніпро, Україна м. Альценау, Німеччина.

Відповідно до умов зазначеної заявки вартість перевезення становила 2 600 євро з оплатою у гривнях за курсом Національного банку України на день розвантаження. Строк оплати визначений сторонами як 14 21 день після розвантаження.

Як зазначає позивач, 13.05.26р. відповідач повідомив про зміну адреси місця розвантаження вантажу з Industriegebiet Sud B 50, 63755, Alzenau, Deutschland на C. Contino Transporte GmbH, Am Herrschaftsweiher 45, 67071 Ludwigshafen, Deutschland.

Позивач стверджує, що перевезення вантажу було здійснено належним чином та у повному обсязі, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 000201 від 27.04.26р., яка містить відмітки про прийняття та доставку вантажу, підпис уповноваженої особи та відбиток печатки вантажоодержувача.

Після виконання перевезення позивач направив відповідачу оригінали документів, необхідних для здійснення оплати, зокрема рахунок, акт надання послуг, міжнародну товарно-транспортну накладну та договір-заявку. Відповідно до експрес-накладної ТОВ «Нова пошта» № 59001685379178 від 19.06.26р. зазначені документи були отримані відповідачем 22.06.26р. Проте відповідач акт надання послуг не підписав, заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг не заявив, оплату за перевезення не здійснив.

Позивач зазначає, що зобов`язання з оплати вартості перевезення мало бути виконане не пізніше 03.06.26р., у зв`язку з чим із 04.06.26р. існує прострочення виконання грошового зобов`язання зі сторони відповідача.

З метою досудового врегулювання спору позивач 17.08.26р. направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості та повторно пакет документів, яка була отримана відповідачем 27.08.26р. Оскільки заборгованість не була погашена, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини з міжнародного автомобільного перевезення вантажу, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про автомобільний транспорт» та Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ/CMR).

Згідно зі статтею 1 Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли місце прийняття вантажу для перевезення та місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незалежно від місця проживання і громадянства сторін.

Відповідно до статті 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи втрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення.

За змістом частини першої статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Отже, укладення між сторонами договору-заявки № 02 від 23.04.26р., погодження його істотних умов, зокрема предмета перевезення та розміру провізної плати, підтверджується письмовим договором-заявкою, а фактичне прийняття та передання вантажу - міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 000201 від 27.04.2026.

Дослідивши зміст зазначених документів, суд встановив, що сторони погодили перевезення вантажу - попкорну в ящиках на палетах, у кількості 36 палет, загальною вагою до 20 тонн, за маршрутом Україна - Німеччина, з визначенням місця розвантаження в м. Альценау, Німеччина, та строку доставки до 06.05.26р. до 12:00 за місцевим часом.

Також сторонами погоджено вартість перевезення у розмірі 2 600,00 євро, що підлягала сплаті у гривні за курсом Національного банку України на день розвантаження, протягом 14-21 дня після розвантаження.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відтак обов`язок відповідача оплатити послуги перевезення виник на підставі укладеного сторонами договору-заявки та фактичного надання позивачем відповідних послуг.

Щодо заперечень відповідача про неналежне виконання позивачем зобов`язань у зв`язку з порушенням строку та місця доставки вантажу суд зазначає таке.

Згідно з умовами договору-заявки № 02 від 23.04.26р. вантаж мав бути доставлений до м. Альценау, Німеччина, не пізніше 06.05.26р. до 12:00 за місцевим часом. Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідно до відмітки у графі 24 CMR № 000201 вантаж був прийнятий 13.05.26р. компанією C. Contino Transporte GmbH за адресою: Am Herrschaftsweiher 45, 67071 Ludwigshafen, Deutschland. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що фактична дата та місце прийняття вантажу відрізняються від первісно погоджених сторонами у договорі-заявці.

Разом із тим суд враховує, що 13.05.26р. позивачем було отримано лист відповідача № 13, яким останній повідомив про зміну адреси місця розвантаження з Industriegebiet Sud B 50, 63755, Alzenau, Deutschland на C. Contino Transporte GmbH, Am Herrschaftsweiher 45, 67071 Ludwigshafen, Deutschland. Саме за зазначеною у листі адресою вантаж було прийнято вантажоодержувачем, що підтверджується відповідною відміткою у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 000201.

За таких обставин суд вважає доведеним факт доставляння та передання вантажу позивачем за адресою, повідомленою відповідачем, що підтверджується відповідними відмітками у міжнародній товарно-транспортній накладній.

Водночас суд не залишає поза увагою доводи відповідача про те, що доставка вантажу відбулася із порушенням строку, встановленого договором-заявкою, а зміна місця розвантаження була зумовлена несвоєчасним прибуттям транспортного засобу перевізника.

Проте сам по собі факт порушення строку доставки вантажу не свідчить про відсутність у замовника обов`язку оплатити фактично надані та прийняті послуги перевезення.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У цій справі встановлено, що вантаж фактично доставлено та передано одержувачу, що підтверджується CMR № 000201 від 27.04.26р. із відповідною відміткою у графі 24. Доказів втрати вантажу, його пошкодження або непередання вантажоодержувачу відповідачем не надано.

При цьому відповідач не заперечує самого факту здійснення перевезення та отримання вантажу, а обґрунтовує свої заперечення переважно порушенням строку доставки та зміною місця розвантаження.

Суд зазначає, що порушення перевізником строку доставки може бути підставою для застосування до нього передбачених договором або законом заходів відповідальності, зокрема відшкодування доведених збитків, однак таке порушення саме по собі не припиняє основного грошового зобов`язання замовника з оплати фактично наданої послуги.

Зі змісту статей 598, 599 ЦК України вбачається, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Водночас відповідачем не доведено наявності , передбачених законом або договором підстав для звільнення його від обов`язку сплатити погоджену сторонами провізну плату за фактично здійснене перевезення.

Посилання відповідача на пред`явлення компанією BOOMZA sp. z o.o. претензії про відшкодування збитків у розмірі 9 630,00 євро також не спростовує факту виникнення та існування грошового зобов`язання з оплати послуг перевезення.

Суд зазначає, що правовідносини між відповідачем та компанією BOOMZA sp. z o.o., які виникли на підставі зовнішньоекономічного контракту № 12К від 26.10.23р., є самостійними правовідносинами та не змінюють автоматично обсяг прав і обов`язків сторін за договором-заявкою № 02 від 23.04.26р. Сам факт пред`явлення третьою особою претензії про відшкодування збитків не підтверджує ані фактичного понесення відповідачем таких збитків, ані наявності всіх передбачених законом умов для покладення відповідальності за їх виникнення саме на позивача. Крім того, відповідачем не надано доказів фактичного відшкодування компанії BOOMZA sp. z o.o. заявлених сум, належних доказів визначення розміру збитків та їх причинно-наслідкового зв`язку з діями позивача.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

За змістом статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Отже, питання наявності підстав для стягнення з позивача на користь відповідача збитків, їх розміру та причинного зв`язку з порушенням зобов`язань підлягає встановленню у відповідному спорі за умови належного заявлення та доведення таких вимог.

Суд також враховує, що у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13944/26 за позовом ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» до ТОВ «Експресс-Транс» про відшкодування збитків та стягнення договірної неустойки, які, за твердженням відповідача, виникли внаслідок неналежного виконання зобов`язань за тим самим договором-заявкою.

Проте наявність іншого спору між тими самими сторонами щодо відповідальності за порушення умов договору перевезення не свідчить про припинення або відсутність зобов`язання відповідача з оплати вартості фактично наданих послуг.

При цьому відповідачем не доведено здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 ЦК України, а також наявності інших передбачених законом підстав для припинення грошового зобов`язання з оплати послуг перевезення. Саме по собі звернення з позовом про відшкодування збитків не є зарахуванням зустрічних однорідних вимог та не припиняє грошового зобов`язання відповідача перед позивачем. Таким чином, доводи відповідача щодо наявності претензій компанії BOOMZA sp. z o.o. та судового спору № 910/13944/26 не спростовують заявлених позивачем вимог про стягнення основної заборгованості.

Щодо посилань відповідача на непідписання акта надання послуг суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, після здійснення перевезення позивач направив відповідачу оригінали документів, необхідних для здійснення оплати, зокрема рахунок, акт надання послуг, міжнародну товарно-транспортну накладну та договір-заявку.

Факт направлення відповідних документів підтверджується листом вих. № 923 від 13.05.26р. та експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» № 59001685379178 від 19.06.26р., а факт їх отримання відповідачем 22.06.26р. - відомостями про вручення відповідного поштового відправлення.

Водночас відповідач акт надання послуг не підписав, мотивованих заперечень щодо обсягу, вартості або факту надання послуг позивачу не направив, про недоліки наданих послуг чи документів у встановленому порядку не повідомив.

Суд зазначає, що відсутність підпису замовника на акті надання послуг сама по собі не спростовує факту надання послуг та не є безумовною підставою для звільнення замовника від обов`язку їх оплати, якщо факт надання послуг підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

У цьому випадку факт здійснення перевезення та передачі вантажу підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 000201, а також іншими матеріалами справи.

За таких обставин суд доходить висновку, що непідписання відповідачем акта надання послуг без наведення належних та обґрунтованих заперечень щодо факту здійснення перевезення не спростовує обов`язку відповідача оплатити отриману послугу.

Отже, суд вважає доведеним факт надання позивачем послуг міжнародного автомобільного перевезення вантажу за договором-заявкою № 02 від 23.04.26р. та виникнення у відповідача обов`язку з оплати таких послуг.

Щодо розміру основного боргу суд зазначає таке.

Відповідно до умов договору-заявки № 02 від 23.04.26р. вартість перевезення становила 2 600,00 євро з оплатою у гривні за курсом Національного банку України на день розвантаження. Згідно з матеріалами справи розвантаження вантажу відбулося 13.05.26р., а сума провізної плати за офіційним курсом Національного банку України на зазначену дату становить 134 268,16 грн. Відповідачем не надано доказів оплати зазначеної суми повністю або частково.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

З огляду на погоджений сторонами строк оплати протягом 14-21 дня після розвантаження, останнім днем виконання грошового зобов`язання є 03.06.26р. Отже, починаючи з 04.06.2026 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 134 268,16 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що інфляційні втрати та три проценти річних є особливими мірами відповідальності за порушення грошового зобов`язання, які спрямовані на компенсацію кредиторові майнових втрат від знецінення грошових коштів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Як встановлено судом, відповідач повинен був здійснити оплату вартості перевезення до 03.06.26р. включно, однак свого грошового зобов`язання не виконав.

Таким чином, наявні правові підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем визначено період нарахування з 04.06.2026 по 31.07.26р. Сума інфляційних втрат визначена позивачем у розмірі 268,13 грн.

Перевіривши наведений розрахунок, суд вважає його арифметично правильним та таким, що відповідає визначеному позивачем періоду прострочення і розміру основної заборгованості.

Щодо розрахунку трьох процентів річних суд зазначає, що позивачем нараховано 3 % річних за період з 04.06.26р. по 03.09.26р., що становить 92 календарні дні. Перевіривши наведений розрахунок, суд встановив, що він є арифметично правильним. Відповідачем контррозрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних не надано, а також не наведено обґрунтованих заперечень щодо правильності визначення позивачем періоду та розміру відповідних нарахувань.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 268,13 грн. - інфляційних втрат та 1 015,29 грн. -3 % річних.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 135 551,58 грн.( в т.ч. : з яких: 134 268,16 грн. - основний борг; 268,13 грн. - інфляційні втрати; 1 015,29 грн. 3% річних).

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору-заявки № 02 від 23.04.26р., надання послуг міжнародного автомобільного перевезення вантажу, настання строку виконання відповідачем грошового зобов`язання та його невиконання.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт виникнення заборгованості, підтверджували її погашення або свідчили про припинення грошового зобов`язання на інших передбачених законом підставах.

Доводи відповідача щодо порушення строку доставки, зміни місця розвантаження, пред`явлення претензій компанією BOOMZA sp. z o.o. та наявності іншого судового спору не спростовують встановленого судом факту надання послуг та виникнення обов`язку з їх оплати, а тому не є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Експресс-Транс» про стягнення з ТОВ «Фірма «Візард ЛТД» 134 268,16 грн. - основного боргу, 268,13 грн. - інфляційних втрат та 1 015,29 грн. 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Після звернення до суду з позовною заявою позивачем подано заяву про розподіл судових витрат від 10.09.26р., у якій заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 28/08 від 28.08.26р., укладений між Адвокатським бюро «Гончар та партнери» та ТОВ «Експресс-Транс»; акт надання послуг № 44 від 04.09.26р.; рахунок на оплату № 44 від 04.09.26р.; платіжну інструкцію № 7238 від 04.09.26р.; детальний опис робіт (наданих послуг) від 03.09.26р. за договором № 28/08 від 28.08.26р.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Водночас за змістом частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також поведінку сторін під час розгляду справи та їхні дії щодо досудового врегулювання спору.

Як убачається з матеріалів справи, 28.08.26р. між позивачем та Адвокатським бюро «Гончар та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги № 28/08.

Відповідно до пункту 1.2. зазначеного договору бюро зобов`язалося надати позивачу правничу допомогу, зокрема: вивчити договір-заявку на перевезення автомобільним транспортом № 02 від 23.04.26р., міжнародну товарно-транспортну накладну CMR № 000201, первинну бухгалтерську документацію та інші документи, що підтверджують виникнення заборгованості; надати консультацію та рекомендації щодо формування правової позиції; підготувати позовну заяву про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також забезпечити подання відповідних документів до суду.

Згідно з пунктом 3.1 договору вартість однієї години правничої допомоги становить 1 750,00 грн без ПДВ. Відповідно до пункту 3.2 договору вартість послуг, передбачених підпунктами 1.2.1- 1.2.3 договору, становить 7 000,00 грн. без ПДВ, з яких: вивчення документів, надання консультації та рекомендацій щодо правової позиції - 1 година, вартістю 1 750,00 грн.; підготовка позовної заяви та подання документів до суду - 3 години, вартістю 5 250,00 грн.

Факт надання зазначених послуг підтверджується актом надання послуг № 44 від 04.09.26р., а їх вартість - рахунком на оплату № 44 від 04.09.26р. та платіжною інструкцією № 7238 від 04.09.26р., відповідно до якої позивач сплатив 7 000,00 грн. Крім того, позивачем надано детальний опис робіт від 03.09.26р., у якому конкретизовано перелік виконаних адвокатом робіт, їх зміст та витрачений час.

Отже, надані позивачем документи підтверджують факт укладення договору про надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг, погоджену сторонами вартість таких послуг та фактичну сплату позивачем 7 000,00 грн.

Суд враховує, що предметом спору є стягнення заборгованості за договором міжнародного автомобільного перевезення вантажу. Для підготовки позову необхідно було дослідити договірну документацію, міжнародну товарно-транспортну накладну, первинні бухгалтерські документи, встановити момент виникнення прострочення грошового зобов`язання, а також здійснити розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних.

З огляду на характер спірних правовідносин, обсяг документів, необхідних для підготовки позовної заяви, складність правових питань, ціну позову та обсяг фактично наданих послуг, суд вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн. обґрунтованим та співмірним.

Суд також враховує, що заявлений розмір витрат відповідає погодженій сторонами вартості послуг за чотири години роботи адвоката, що підтверджується умовами договору та детальним описом виконаних робіт.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом також враховано, що позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн, а заяву про розподіл судових витрат із документами, що підтверджують їх фактичне понесення, подав 10.09.26р.

За умови подання цієї заяви до закінчення судових дебатів та до ухвалення рішення судом процесуальні вимоги щодо заявлення відповідних витрат дотримані.

При цьому суд бере до уваги правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за умови підтвердження їх розміру та обсягу наданих послуг, а питання їх співмірності вирішується з урахуванням критеріїв, визначених статтею 126 ГПК України.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, документальне підтвердження факту надання та оплати правничої допомоги, а також співмірність заявлених витрат із складністю справи, обсягом виконаних робіт та ціною позову, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Експресс-Транс" про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір». Відповідно до ст. 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з урахуванням норм частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 328,00 грн.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», п.8.23 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22).

Ціна позову становить 135 551,58 грн. , отже, сума судового збору за подання даного позову через систему «Електронний суд» складала 2 662,40грн. (3 328,00грн. * 0,8).

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 328,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №7226 від 02.09.26р. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 665,60 грн. (3328,00грн. -2 662,40грн.), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у сумі 2 662,40грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Візард ЛТД» (49081, м. Дніпро, вул. Старозаводська, буд. 21Д, код ЄДРПОУ 41156891) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» (02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, 5, офіс 4, код ЄДРПОУ 33739797): 134 268, 16 грн . - основного боргу, 268,13 грн. - інфляційних втрат, 1 015, 29 грн. 3% річних, 2662,40грн. - судового збору та 7 000,00грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 06.11.26р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.