Ухвала суду № 141259213, 02.11.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4917/24

1-кп/583/71/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р. м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря

судового засідання ОСОБА_2 ,

учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

представниці потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Охтирка клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 липня 2024 року за №12024200460000640, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Целінограда Целіноградської області Казахстан, громадянина України, з професійно технічною освітою, розлученого, фізичної особи-підприємця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області з 27 вересня 2024 року перебуває на розгляді вказане кримінальне провадження.

Ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 липня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 14 вересня 2024 року включно без визначення розміру застави, який було продовжено ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2024 року до 16 жовтня 2024 року, ухвалами Охтирського міськрайонного суду Сумської області в останнє 07 вересня 2026 року до 05 листопада 2026 року без визначення розміру застави.

28 жовтня 2026 року від прокурора ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави, яке мотивує тим, що строк тримання під вартою ОСОБА_5 спливає 05 листопада 2026 року, проте закінчити судовий розгляд до вказаної дати неможливо, оскільки стороною захисту заявлено клопотання про допит слідчого та інших свідків. Вказав, що ризики, які існували на час застосування ОСОБА_5 запобіжного заходу зменшилися, але не перестали існувати, на даний час існує більше двох ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, це переховування від суду та покарання, яке загрожує обвинуваченому, який залишив місце події після ДТП, незаконний вплив на потерпілу, свідків у цьому кримінальному провадженні, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Ці ризики обґрунтовуються тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_5 в разі доведення факту вчинення кримінального правопорушення, наявність обґрунтованої підозри, характер та наслідки інкримінованого злочину, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, відомостями про особу обвинуваченого, його матеріальний стан та стан здоров`я. Вважає, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків. Тому для забезпечення запобігання вказаним ризикам просив клопотання задовольнити / Т. 8 а.с. 185-187/.

Представник потерпілої, адвокат ОСОБА_4 , в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора, вважає, що ризики не зменшилися та не перестали існувати.

02 листопада 2026 року від захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_7 , надійшло письмове заперечення на клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою / Т. 8 а.с. 199-208/, в якому просив скасувати ОСОБА_5 запобіжний захід, посилаючись на те, що обвинуваченому ОСОБА_5 вже 15-й раз подається клопотання прокурором про продовження строку тримання під вартою, які безпідставно продовжуються судом, так 10 березня 2025 року прокурор закінчив надавати суду докази, його клопотання не містить жодних додаткових доказів наявності ризиків для цього. Ризик переховування обвинуваченого обґрунтований тяжкістю покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, цей ризик не може бути однією підставою для його доведеності, посилаючись на практику ЄСПЛ, вказує, що ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою. ОСОБА_5 не може здійснювати впливу на свідків та потерпілу, оскільки вони вже допитані судом, питання щодо їх повторного допиту не вирішувалося, тому можливо цей ризик забезпечити шляхом покладання обов`язку, передбаченого ч. 5 ст. 194 КПК України, як заборону спілкування із вказаними особами; зміна показань обвинуваченим та не визнання винуватості не є підставою для продовження тримання під вартою і не може розцінюватися як відсутність довіри і доводити факт переховування ним від суду. Наразі прокурор надав всі докази, тому сукупність ризиків, визначених пунктами 1-4 частини 1 ст. 194 КПК України не дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Доводи сторони обвинувачення, висунутого ОСОБА_5 , спростовано висновком комплексної судово-медичної та транспортно - трасологічної експертизи № 4435/4435/08-71/2025 від 27 червня 2025 року, проведеної за зверненням сторони захисту. Вважає, що обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, як і підозра, є необґрунтованими, кримінальне провадження не містить об`єктивних даних про здійснення наїзду автомобілем під керуванням ОСОБА_5 на пішохода ОСОБА_8 .

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_6 , в судовому засіданні вказав, що прокурор не враховує фактичні результати вже проведеного судового розгляду, змісту безпосередньо досліджених судом доказів, показань свідків та обставини, зафіксовані технічними засобами судових засідань. Твердження прокурора про беззаперечність здобутих доказів вини є передчасним та не відповідає перебігу судового розгляду. Запобіжний захід не може перетворюватися на форму попереднього покарання до ухвалення вироку суду, а твердження про доведеність вини не може підміняти аналіз реальних і актуальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Результати допиту свідка обвинувачення ОСОБА_9 підлягають оцінці з урахуванням умов сприйняття ДТП та конфлікту із ОСОБА_5 . Обставини щодо автомобіля цього свідка Ауді ставлять під сумнів категоричність висновку прокурора про незмінність та беззаперечність доказової бази. Ризик незаконного впливу на свідків істотно зменшився з їх безпосереднім допитом судом. Реалізація стороною захисту права на виклик та допит свідків не може тлумачитися як створення штучних доказів, цей ризик є припущенням, а не встановленою обставиною. Посилання на залишення місця ДТП не доводить актуального ризику переховування від суду у вересні 2026 року. Прокурор не пояснив яким чином після дослідження доказів ризики можуть збільшуватися. Навпаки під час судового розгляду об`єктивно зменшується частина процесуальних ризиків, так як речові та письмові докази перебувають в матеріалах провадження, значна частина свідків допитана судом, показання зафіксовані, можливість впливати на процес збирання доказів досудового розслідування фактично вичерпана. Це клопотання повторює аргументацію попередніх. Прокурор не довів неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, змінити ОСОБА_5 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід такий як нічний домашній арешт.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 просив застосувати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Вивчивши матеріали справи /в межах заявленого клопотання/, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебуває під вартою з 15 липня 2024 року, вирок відносно нього не ухвалено, триває судовий розгляд.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за що передбачена відповідальність ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Злочин за ч. 3 ст. 286-1 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , відноситься до категорії тяжких, вчинений з необережності. У матеріалах справи відсутні відомості про його ухилення від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, він не перешкоджав встановленню істини у справі, яка розслідувалась.

Суд вважає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою, а ризик переховування від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.

При вирішенні питання щодо зміни чи обрання дії запобіжного заходу, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його вини у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, наявність у останнього постійного місця проживання та реєстрації, його стан здоров"я, міцність соціальних зв`язків, наявність судимості.

З урахуванням того, що відсутні дані про те, що обвинувачений може ухилятись від суду, чи іншим чином перешкоджати правосуддю, а ризик впливу на свідків, потерпілих може бути мінімізований за рахунок інших запобіжних заходів.

Обираючи відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом було враховано наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимог Конвенції заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а, рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з`ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою (рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України").

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений є не судимою особою, має похилий вік, постійне місце проживання, має хронічні захворювання, більше двох років утримується під вартою.

Суд враховує, що метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність.

З урахуванням викладеного суд вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не є доцільним з тих підстав, що на теперішній час, заявлені ризики, що враховані при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені ст. 177 КПК України, зменшилися та не виправдовує тримання особи під вартою.

Крім того у суду відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду, та його належну поведінку. Однак, залишається достатньо підстав вважати, що обвинувачений у разі зміни запобіжного заходу, зможе вплинути на потерпілу чи ухилитись від суду.

За таких обставин, суд, з урахуванням ризику переховування від суду й впливу на потерпілу, дійшов висновку про наявність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому із триманням під вартою на інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, як домашній арешт.

Частинами 1 та 2 ст. 181 КПК України визначено, що домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Тому, обвинуваченому, слід змінити запобіжний захід із тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього відповідних обов`язків.

Виходячи з положень ст.ст.176, 178, 331 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи матеріали кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне змінити раніше обраний у відношенні обвинуваченого запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 2 місяці.

Керуючись ст.ст.131, 132, 154, 155, 156, 158, 177,178, 183 206,331,372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження у кримінальному провадженні за №12024200460000640 від 15 липня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 286-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обрати обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 липня 2024 року за № 12024200460000640, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю, з можливістю отримання медичної допомоги особисто, прямування до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного чи воєнного характеру, строком на два місяці, обчислюючи цей строк з 02 листопада 2026 року і до 02 січня 2027 року включно, та покласти такі обов`язки:

1) цілодобово не залишати місце проживання / АДРЕСА_1 /;

2) прибувати за викликом до суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та /або місця роботи;

4) утриматись від позапроцесуального спілкування з потерпілою ОСОБА_10 ;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити строк дії цієї ухвали до 24 години 00 хвилин 02 січня 2027 року.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Негайно звільнити з-під варти обвинуваченого ОСОБА_5 .

Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_5 передається для виконання Охтирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області за місцем реєстрації та проживання обвинуваченого.

Охтирський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області повинен негайно поставити на облік ОСОБА_5 , до якого застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захисникам.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали проголошено 06 листопада 2026 року о 09 год 45 хв.

Суддя Охтирського міськрайонного

Суду Сумської області ОСОБА_1