Рішення № 141253169, 04.11.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/19792/25

пр. № 2-о/759/56/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Красовській В.В.,

за участі представника заявника - адвоката Ісаєнка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: Дванадцята київська державна нотаріальна контора Міністерства юстиції України (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9), Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 разом зі спадкодавцями - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 2000 року по день смерті спадкодавців.

Дану заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 20.10.1999 ОСОБА_2 , діючи від свого імені та імені своїх малолітніх синів - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , уклала договір міни, відповідно до якого ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули у рівних долях (по частині) право власності на квартиру АДРЕСА_3 . 05.01.2000 вказаний договір було посвідчено у Київському міському бюро технічної інвентаризації за №631/31965. Із вказаної дати він разом із матір`ю та братами проживав у вказаній квартирі до дня їх смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_4 . За життя вказані особи не розпорядилися своїм майном на випадок своєї смерті, тобто не складали заповіту, інших спадкоємців не мають, а тому ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем. З метою реалізації своїх спадкових прав він звернувся до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, державний нотаріус якої відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у порядку спадкування після смерті братів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки він пропустив встановлений законом шестимісячний строк для звернення із заявою про прийняття спадщини. Натомість, в рамках спадкової справи, заведеної щодо майна померлої ОСОБА_2 , відмова нотаріуса відсутня.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 для розгляду вказаної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою суду від 08.09.2025 провадження за заявою ОСОБА_1 відкрито, розгляд справи вирішено проводити у порядку окремого провадження.

30.09.2025 через систему «Електронний суд» до суду надійшли письмові пояснення заінтересованої особи Київської міської ради, в яких уповноважений представник просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , зважаючи на відсутність доказів, які б підтверджували викладені у заяві обставини та обґрунтовували заявлені вимоги (т. 1 а.с. 26-28).

Ухвалою від 04.11.2025 витребувано від Дванадцятої київської державної нотаріальної контори (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9) копії спадкових справ: №584/2025, заведеної щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; №855/2025, заведеної щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; №743/2025, заведеної щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18.11.2025 до суду засобами поштового зв`язку надійшло клопотання від Київської міської ради, в якому уповноважений представник вказує на те, що у даній справі вбачається спір про право, а тому ініційовані заявником питання підлягають розгляду саме у порядку позовного провадження (т. 1 а.с. 43).

У судовому засіданні 28.04.2026 судом допитано у якості свідка ОСОБА_5 , яка є рідною тіткою заявника. Остання повідомила суду, що заявник разом із матір`ю та братами, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , раніше проживали у АДРЕСА_4 ), а потім ОСОБА_2 обміняла вказану квартиру на квартиру АДРЕСА_3 . Всі разом вони проживали у вказаній квартирі до моменту смерті кожного із них. Причини відсутності реєстрації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за вказаною адресою їй не відомі. Також зазначила, що часто бувала у них в квартирі, а також була на похоронах матері заявника та братів.

Також судом допитано свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що вона є цивільною дружиною заявника ОСОБА_1 . Разом вони проживають у квартирі АДРЕСА_3 із 2021 року, після смерті матері заявника, однак знайомі з 2008 року. Після смерті ОСОБА_2 вони проживали спільно з братом заявника - ОСОБА_7 , який періодично не проживав за вказаною адресою. Квартира є однокімнатною, розташована на 16 поверсі будинку.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка заявник ОСОБА_1 повідомив суду, що проживає у квартирі АДРЕСА_3 з дня набуття її у власність на підставі договору міни. Він та його мати ОСОБА_2 бажали зареєструвати своє місце проживання за вказаною адресою, а брати відмовилися це робити. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 взагалі не мали місця реєстрації. ОСОБА_7 вів розгульний спосіб життя, іноді декілька днів не ночував вдома, але це було його єдине житло.

18.05.2026 до суду надійшла копія спадкової справи №855/2025, заведена щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 88-100). Також надійшла спадкова справа №743/2025, заведена щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 101-135). Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 04.11.2025, до суду із Дванадцятої київської державної нотаріальної контор надійшла також спадкова справа №854/2025, заведена щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 136-153).

26.10.2026 засобами поштового зв`язку до суду надійшли письмові пояснення представника заявника - адвоката Ісаєнка О.В., в яких останній звертає увагу суду на те, що державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори в рамках спадкової справи №743/2025, заведеної щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня постанова нотаріуса про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину. Відмовляючи заявнику у видачі свідоцтв про право на спадщину, нотаріус, на переконання сторони заявника, керувався приписами Інструкції про вчинення нотаріальних дій, яка не узгоджується зі сталою практикою судів та вимогами ЦК України. Як вказує адвокат, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мали місця реєстрації проживання, однак постійно проживали за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/61914/14-ц брати заявника були зняті із реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

У судовому засіданні 26.10.2026 представник заявника просить задовольнити заяву ОСОБА_1 , вказуючи на те, що, заявник та його рідні брати - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 набули право власності у рівних долях на квартиру АДРЕСА_3 , будучи неповнолітніми. Від їх імені діяла їх мати - ОСОБА_2 , яка також набула права власності на частину квартири згідно з договором міни. Заявник та його мати зареєстрували своє місце проживання у вказаній квартирі, а брати заявника не виявили такого бажання та продовжували бути фактично зареєстрованими у Оболонському районі м. Києва. Водночас, рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/1914/14-ц брати були позбавлені права користування квартирою АДРЕСА_5 , оскільки після укладення договору міни не були зняті з реєстрації. Факт постійного проживання спадкодавців у квартирі АДРЕСА_3 підтверджується показами свідків, які, склавши присягу, повідомили обставини, що викладені у заяві ОСОБА_1 . Також даний факт підтверджується відсутністю у власності померлих іншого майна на праві власності.

Заінтересовані особи, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату і час розгляду заяви ОСОБА_1 , до суду явку уповноважених представників не забезпечили.

В силу приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи міститься документальне підтвердження своєчасного та належного виклику заінтересованих осіб, то суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Вислухавши позицію сторони заявника, дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Суд не підтримує твердження представника Київської міської ради про те, що у даному провадженні вбачається спір про право та звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.09.2026 у справі №644/2440/24. Так, у вказаному рішенні суд виснував, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, отже, спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який оспорював би право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Для висновку про наявність спору про право необхідним є встановлення спору щодо конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а не лише існування передбаченого законом механізму набуття територіальною громадою майна як відумерлої спадщини. Подання відповідним органом місцевого самоврядування від імені територіальної громади заяви про визнання спадщини відумерлою є реалізацією передбаченого частиною першою статті 1277 ЦК України обов`язку органу місцевого самоврядування щодо ініціювання відповідної судової процедури, однак саме по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність спору про право. Водночас неподання такої заяви також не може розглядатися як безумовне під твердження відсутності спору про право. Вирішальне значення для застосування частини шостої статті 294 ЦПК України має встановлення наявності або відсутності спору щодо конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а не факт звернення або не звернення територіальної громади до суду із заявою, передбаченою статтею 1277 ЦК України.

Встановлення відповідного юридичного факту не є достатньою підставою для висновку про наявність спору про право. Звернення особи до суду із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини не повинно автоматично зумовлювати залишення такої заяви без розгляду.

Територіальна громада до моменту визнання спадщини відумерлою не є спадкоємцем, не набуває права на спадщину і не має права власності на спадкове майно. Її інтерес щодо такого майна має особливу природу: він пов`язаний із покладеним на орган місцевого самоврядування публічним обов`язком звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою за наявності визначених законом умов

У зв`язку з цим до моменту визнання спадщини відумерлою між заявником і територіальною громадою не може існувати спір про вже набуте територіальною громадою право на спадкове майно, оскільки такого права ще немає. Водночас територіальна громада може мати заінтересованість у встановленні або невстановленні юридичного факту, оскільки такий факт може вплинути на можливість подальшого застосування статті 1277 ЦК України.

Заінтересованість територіальної громади не є тотожною спору про право. Територіальна громада як заінтересована особа може брати участь у справі, подавати докази, надавати пояснення, заперечувати проти заяви. Водночас участь територіальної громади у справі, її заперечення проти заяви або посилання на можливість майбутнього визнання спадщини відумерлою не повинні автоматично кваліфікуватися як спір про право.

Таким чином, викладене вище дозволяє сформулювати висновок, що між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Подання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має значення для оцінки її заінтересованості і свідчить про виконання органом місцевого самоврядування встановленого законом публічного обов`язку. Подання такої заяви не означає, що територіальна громада набула право на спадщину або право власності на спадкове майно.

Неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою також не має вирішального значення. Воно не усуває заінтересованості територіальної громади, якщо за обставинами справи спадщина потенційно може бути визнана відумерлою. Водночас неподання такої заяви не створює автоматичного висновку ані про наявність, ані про відсутність спору про право.

Наведене свідчить про те, що подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не с самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

Встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не є тотожним визнанню права на спадщину або права власності на спадкове майно. У такій справі суд не встановлює остаточно, кому належить спадкове майно, не вирішує питання про видачу свідоцтва про право на спадщину не визнає спадщину відумерлою і не визначає правовий режим спадкового майна. Судове рішення про встановлення юридичного факту лише підтверджує одну з передумов, яка може мати значення для подальшого оформлення спадщини.

Подальше оформлення спадщини здійснюється у нотаріальному порядку, а за наявності спору щодо спадкового права - у позовному провадженні. Саме тому потрібно розрізняти встановлення юридичного факту як передумову реалізації спадкового інтересу та вирішення спору про спадкове право. Перше за загальним правилом може бути предметом окремого провадження, а друге потребує позовного провадження.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність у даному випадку спору про право та відсутність підстав для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Положеннями ч. 2 ст. 293 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

01.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищевказаною заявою, у якій просить встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 разом зі спадкодавцями - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 2000 року по день смерті спадкодавців.

Згідно зі ст. 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з абзацом 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі №5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

У ході розгляду справи встановлено, що на підставі договору міни від 12.10.1999, посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Качельніковим С.В., та зреєстрованим у реєстрі за №4с-891, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули у рівних долях (по частині) право власності на квартиру АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 13).

Право власності заявника, його матері та братів було зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації Київської міської державної адміністрації 05.01.2000 за №631/31965 (т. 1 а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві (актовий запис №8002 від 19.05.2016 року) (т. 1 а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис №19472 від 09.09.2021 року) (т. 1 а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим повторно Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис №16162 від 27.09.2024 року) (т. 1 а.с. 7).

Як вбачається із наданих суду спадкових справ №855/2025, №743/2025 та №854/2025, заведених щодо майна ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказані особи за життя не реалізували право на визначення подальшої долі свого майна на випадок їх смерті, тобто не складали заповіту на належну кожному із них частину квартири АДРЕСА_3 .

Вказані спадкові справи заведені на підставі заяв ОСОБА_1 , який є рідним братом померлого ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження останніх, повторно виданих Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), рідним братом ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , повторно виданого Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та даними витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_3 , а також сина ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , повторно виданого Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 93-94, 114, 143, 144).

Із наявних у розпорядженні суду документів вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що й стало підставою для висновку державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори про відсутність фактичного прийняття ОСОБА_1 спадщини. Факт відсутності реєстрації спадкодавців та спадкоємця за однією адресою породжував у заявника обов`язок у визначений законом строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак останній, як вбачається зі змісту наданих спадкових справ №855/2025 та 854/2025, пропустив вказаний строк (т. 1 а.с. 100,153).

Суд зауважує, що зі змісту постанов нотаріуса вбачається, що саме пропуск заявником строку звернення із заявою про прийняття спадщини є підставою для відмови у видачі йому свідоцтв про право на спадщину, а питання спільного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцями не є фактором, який унеможливлює реалізацію ОСОБА_1 спадкових прав.

Заявник стверджує, що він у період з 2000 року, тобто з дня реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 , постійно проживав у вказаній квартирі разом із матір`ю ОСОБА_9 та рідними братами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

На підтвердження такого просив викликати для допиту безпосередньо у судовому засіданні свідків, які, на його переконання, можуть підтвердити обставини спільного проживання його, як спадкоємця, разом зі спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Суд сприймає надані свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 покази, однак не вважає їх достатніми для встановлення факту спільного проживання спадкоємця ОСОБА_1 разом зі спадкодавцями - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 2000 року по день смерті спадкодавців. При цьому, слід зазначити, що ОСОБА_1 фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки і заявник, і його матір проживали та були зареєстровані за однією адресою.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 93 ЦПК України в порядку цивільного судочинства розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю.

У п. 23 вищевказаної Постанови вказано, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

За змістом пунктів 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року№296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Надані стороною заявника докази, якими є виключно покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та самого ОСОБА_1 , не підтверджуються іншими доказами, зокрема письмовими доказами, фотознімками, відеоматеріалами. Більше того, сам факт проживання заявника у квартирі АДРЕСА_3 не підтверджується доказами, окрім як показами заявника та його цивільної дружини ОСОБА_8 , яка фактично зацікавлена у результаті розгляду даної справи з огляду на тісний тривалий контакт із заявником.

Суд наголошує на тому, що жоден із доказів не має наперед встановленої сили, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окремо суд зауважує на тому, що вимога ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 не має свого підґрунтя, оскільки зі змісту спадкової справи №743/2025 вбачається, що державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори не винесено постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, заявник зареєстрований за тією ж адресою, що і спадкодавець, а отже є таким, що фактично прийняв спадщину відповідно до вимог нотаріального законодавства.

З огляду на недоведеність заявником обставин, на які він посилається у своїй заяві, відсутність доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 проживав спільно зі спадкодавцями на день відкриття спадщини, суд доходить висновку про відсутність підтав для задоволення заяви.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 18, 76-83, 89, 258, 263-265, 272, 273, 315-319, 352, 353 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: Дванадцята київська державна нотаріальна контора Міністерства юстиції України (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9), Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.