Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 757/17768/23-к
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28.10.2026 Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 62022050020000400, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.08.2022, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сватове Луганської області, громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є Російська Федерація), Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а згодом до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
Кожна держава має невід`ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили, як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статут ООН.
Кожна держава зобов`язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканою.
Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 Російською Федерацією.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ).
Відповідно до ст.ст. 2, 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та Російською Федерацією та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.
Водночас ст. 69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до ст. 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.
У порушення вищевказаних умов міжнародних договорів та ігноруючи положення Конституції України, 24.02.2022 вище політичне та військове командування Російської Федерації розпочало агресію та вторгнення до суверенних кордонів України.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України. Указом Президента України № 133 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України № 259 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України № 341 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України № 573 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України № 757 від 07.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території України, в тому числі Луганської області.
Зокрема, починаючи з початку березня 2022 року (більш точна дата в ході досудового розслідування не встановлена), Російською Федерацією тимчасово окуповано територію м. Сватове Луганської області.
З метою створення окупаційної адміністрації в м. Сватове Луганської області, за вказівки невстановлених представників РФ, у районних центрах та містах на території Луганської області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, створюються непередбачені законодавством України так звані «органи МВД ЛНР». З метою надання вигляду законності діяльності вказаним структурним підрозділам, керівниками «ЛНР» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:
- так званою Конституцією «ЛНР» від 14.05.2014, у ст. 54 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями «ЛНР» є райони та міста республіканського значення;
- так званою Постановою «Ради міністрів ЛНР» «Про введення державних адміністрацій на звільнених територіях Луганської народної республіки» № 32-6 від 08.09.2014, у якій зазначається, що Голови «державних адміністрацій» в адміністративно-територіальних одиницях призначаються розпорядженням Голови ради міністрів «ЛНР»;
- 10.11.2014 окупаційною владою так званої ЛНР створюється закон «О полиции» № 38-І, а саме в ст.43 якого вказано перехідні положення для працівників поліції, які проходили службу в Україні;
- так званим Указом «Голови ЛНР «Про створення народної міліції ЛНР» № 14 від 07.10.2014, відповідно до якого, з метою «захисту територіальної цілісності звільнених територій», тобто території, яка перебуває під контролем учасників терористичної організації «ЛНР».
На підставі вказаних документів, у порушення порядку, встановленого Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами на території Луганської області, яка є невід`ємною складовою частиною території України, так званим указом терористичної організації «ЛНР» було створено «МВД ЛНР», центральне управління якого розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Луначарського, 38.
Встановлено, що на початку липня 2022 року, більш точну дату встановити не виявилося за можливе, ОСОБА_8 , діючи умисно, за власною ініціативою, перебуваючи на території м. Сватове, Луганської області, прийняв рішення про добровільне зайняття однієї із посад в структурі так званого «МВД ЛНР», надавши при цьому згоду на виконання функцій по захисту територіальної цілісності територій так званої «ЛНР».
Так, на початку липня 2022 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливе, ОСОБА_8 , будучи колишнім працівником структури МВС України, а саме Національної поліції України, займав посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Сватівського районного відділу поліції ГУНП в Луганській області, діючи умисно, перебуваючи за адресою: Луганська область, м. Сватове, вул. Державна, 11 добровільно прийняв пропозицію невстановленої досудовим розслідуванням особи та увійшов до складу незаконного правоохоронного органу так званого «МВД ЛНР».
Надавши добровільну згоду на виконання функцій працівника правоохоронного органу у незаконно створеному правоохоронному органі, так званому «МВД ЛНР», у невстановлений час, але не пізніше ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_8 , діючи умисно, прибув до окупованого м. Сватове, Луганської області, де приймав участь в заході, а саме складанні присяги працівника поліції на вірність народу «ЛНР», таким чином ОСОБА_8 добровільно приймає участь у незаконному правоохоронному органі - так званому «МВД ЛНР».
Після зайняття посади в незаконному формуванні, відповідно до закону ЛНР «О полиции» № 38-І на ОСОБА_8 покладено обов`язки щодо забезпечення дотримання законності, охорони, права і свобод громадян, охорони публічного порядку, виявлення та розкриття злочинів, тощо.
Отже ОСОБА_8 , будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
2. Застосовані судом правові процедури при розгляді кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_8 неодноразово викликався до суду, а саме на 20.06.2023, 17.07.2023 та 14.08.2023 шляхом публікації повісток про виклик у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційних вебсайтах Печерського районного суду м. Києва та Офісу Генерального прокурора.
Однак обвинувачений ОСОБА_8 у судові засідання не з`являвся, про причини неявки суд не повідомляв.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2023 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження (підготовче судове засідання та судовий розгляд) стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження з урахуванням особливостей, установлених законом, та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 24.05.2007 у справі «Да Лус Домингеш Ферейра проти Бельгії», судовий розгляд за відсутності підсудного не суперечить вимогам ст. 6 Конвенції, якщо останній зможе згодом домогтися нового судового рішення за його участю, у якому буде надано оцінку висунутим проти нього обвинуваченням з огляду на фактичні та юридичні обставини справи.
У судові засідання 11.04.2024, 06.08.2024, 18.11.2024, 22.11.2024, 04.02.2025, 17.03.2025, 04.06.2025, 02.10.2025, 01.04.2026, 27.10.2026 обвинувачений ОСОБА_8 також не з`являвся, будучи належним чином повідомленим про розгляд кримінального провадження відповідно до вимог ст. 323 КПК України шляхом опублікування повісток про виклик на офіційних вебсайтах Печерського районного суду м. Києва та Офісу Генерального прокурора, у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр», а також врученням судових повісток про виклик захисникові.
Спеціальне судове провадження у цьому кримінальному провадженні здійснювалося за обов`язкової участі захисника, який був забезпечений державою з Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (правонаступник Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві).
Суд доходить висновку, що наявні у справі документи підтверджують обізнаність ОСОБА_8 про розпочате кримінальне провадження та свідчать про його ухилення від участі в судовому розгляді й реалізації права постати перед судом України для захисту від висунутого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення на території суверенної України.
Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Також порушень вимог процесуального закону під час здійснення кримінального провадження на стадії досудового розслідування судом не встановлено.
Стороною обвинувачення під час досудового розслідування вжито передбачених законом заходів для забезпечення процесуальних прав обвинуваченого. Зокрема, повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування та повістки про його виклик відповідно до вимог ч. 8 ст. 135 КПК України було опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, а копії процесуальних документів було вручено захиснику.
3. Позиції сторін кримінального провадження.
За наслідками судового розгляду прокурор вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 повністю доведена письмовими матеріалами, які зібрані в ході досудового розслідування, а також показаннями свідків. Просив визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років з позбавленням права займатись певною діяльністю та обіймати посади на строк 15 (п`ятнадцять) років, без конфіскації майна.
Позиція прокурора в частині непризначення додаткового покарання у виді конфіскації майна обґрунтована тим, що на стадії досудового розслідування не встановлено наявності у ОСОБА_9 майна, що може бути конфісковане.
На переконання захисника, обвинувачення, викладене прокурором, не доведено, оскільки воно ґрунтується на припущеннях, що суперечить ст. 62 Конституції України. Просила ухвалити виправдувальний вирок на підставі ч. 1 ст. 373 КПК України та закрити кримінальне провадження у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_10 в суді та вичерпано можливості їх отримати - на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Зважаючи на особливості спеціального судового провадження, передбаченого ч. 3 ст. 323 КПК України, суд має забезпечити дотримання прав і законних інтересів обвинуваченого, який не бере безпосередньої участі в судовому розгляді, та гарантувати проведення повного й неупередженого розгляду справи з дотриманням належної правової процедури, визначеної ст. 2 КПК України, та загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.
З огляду на здійснення судового розгляду за відсутності обвинуваченого суду необхідно ретельно перевірити належність, допустимість та достовірність кожного доказу, наданого стороною обвинувачення, а також оцінити достатність доказів у їх сукупності для встановлення обставин, які підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 1 ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Частиною 1 статті 94 КПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру та спеціальної конфіскації.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на прокурора.
Частиною 1 статті 2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_8 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях у справах «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine, заява № 39598/03, від 21.10.2011), «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom, від 18.01.1978), а також «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine, від 14.02.2008) Європейський суд з прав людини зазначив, що під час оцінки доказів застосовується стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або неспростованих презумпцій факту.
Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд, провівши розгляд в межах висунутого обвинувачення у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, дослідивши докази, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за встановлених судом обставин, яка підтверджується сукупністю зібраних доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, а саме:
- протоколом огляду від 11.08.2022, в ході якого в соціальній мережі «Telegram» на каналі «МВД ЛНР» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 зафіксовано опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_6 публікацію з відеоматеріалом «ІНФОРМАЦІЯ_5», у змісті якої зазначено про складання присяги понад 100 працівниками Троїцького, Сватівського та Новоайдарського РОВД «МВД ЛНР», після чого вони «приступили к выполнению своих служебных обязанностей»; у проміжку часу відео 0:20-0:21 зафіксовано ОСОБА_8 , який перебував у залі захопленої будівлі Сватівського РВП ГУНП та зачитував присягу на вірність т.зв. «ЛНР». Також за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 зафіксовано публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_6 «ІНФОРМАЦІЯ_7», на п`ятому фото якої зображено ОСОБА_8 , який сидів у залі серед співробітників незаконного правоохоронного органу під час прийняття присяги, а в мережі «ВКонтакте» виявлено сторінку « ОСОБА_11 » /т. 2 а.м. 149-159/;
- протоколами огляду від 11.08.2022, за участю свідка ОСОБА_12 , та від 12.08.2022, за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , в ході яких оглянуто зазначену публікацію на каналі «МВД ЛНР» від ІНФОРМАЦІЯ_6 та зафіксовано її зміст, аналогічний наведеному вище. На 00 год. 00 хв. 20 сек. відеозапису камера фіксує особу, що у формі, яку використовують представники «мвд лнр» приймає присягу працівник так званого «мвд лнр», якого свідки, за участю яких проводились огляди, впізнають як ОСОБА_8 /т. 2 а.м. 52-54, 55-57, 58-60/;
- протоколами огляду від 16.09.2022, складеними за участю свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , предметом яких була відеопублікація на веб-сторінці «Министерство внутренних дел Луганской народной республики» від ІНФОРМАЦІЯ_6 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ; загальна тривалість відеофайлу 00:03:19, на 00:00:04 з`являється напис «ЦОС МВД ЛНР» та зображення герба з написом «Полиция ЛНР МВД», на 00:00:20 камера фіксує особу, яку свідки, за участю яких проводився огляд, впізнають як ОСОБА_8 , який у формі, яку використовують представники «МВД ЛНР», приймає присягу працівника так званого «МВД ЛНР» /т. 3 а.м. 38-43/;
- протоколом огляду комп`ютерних даних від 30.11.2022, в ході якого на веб-сторінці «Министерство внутренних дел Луганской народной республики» зафіксовано текст публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6 про складання присяги «более ста вновь прибывших сотрудников Троицкого, Сватовского и Новоайдарского РОВД МВД ЛНР», серед яких «бывшие сотрудники органов внутренних дел и национальной полиции Украины», та відеоролик тривалістю 3 хв. 19 сек., на 20 секунді якого виявлено ОСОБА_8 , який зачитував текст присяги /т. 2 а.м. 37-39/;
- висновком експерта Київського НДЕКЦ МВС від 27.01.2023 № СЕ-19/111-23/3586-ФП (судова портретна експертиза), відповідно до якого у відеофайлі «Правоохранители Троицкого Сватовского и Новоайдарского РОВД МВД ЛНР приняли присягу на верность народу ЛНР.mp4» та графічному файлі « ОСОБА_16 png», що знаходились у каталозі «присяга ОСОБА_8 » на диску, та у порівняльних зразках ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зображена одна й та сама особа /т. 2 а.м. 41-51/;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.08.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 впізнала ОСОБА_9 на фотознімку № 1 /т. 3 а.м. 23-26/;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.08.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_9 на фотознімку № 1 /т. 3 а.м. 19-22/;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.08.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_9 на фотознімку № 1 /т. 3 а.м. 15-18/;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.12.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_17 впізнав ОСОБА_9 на фотознімку № 1 /т. 2 а.м. 33-36/;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.01.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_18 впізнала ОСОБА_9 на фотознімку № 1 /т. 3 а.м. 9-12/
- довідкою УКЗ ГУНП в Луганській області від 05.12.2022 та витягами з наказів ГУНП в Луганській області від 26.12.2016 № 887 о/с і від 16.10.2018 № 491 о/с, відповідно до яких ОСОБА_8 проходив службу в ОВС з 06.03.2015 по 06.11.2015 та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 16.10.2018, останню посаду - дільничного офіцера поліції сектору превенції Сватівського ВП ГУНП в Луганській області (спеціальний жетон 0122084), звільнений за власним бажанням у званні старшого лейтенанта поліції /т.2 а.м. 78-80/;
- витягами з наказів ДУ «Центр пробації» від 25.10.2018 № 136/к та від 21.04.2022 № 117/к, відповідно до яких ОСОБА_8 з 01.11.2018 працював провідним інспектором Сватівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Луганській області та звільнений 20.04.2022 за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) на підставі власної заяви /т.2 а.м. 62, 63/;
- копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого Сватівським РВ УМВС України в Луганській області 20.06.2007 на ім`я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відомостями ГСЦ МВС від 01.03.2023 про видачу йому посвідчення водія НОМЕР_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), які підтверджують його громадянство України та анкетні дані /т.2 а.м. 66, 98-99/.
Свідок ОСОБА_17 , допитаний у судовому засіданні 27.10.2026, показав, що з обвинуваченим ОСОБА_8 знайомий, оскільки протягом певного часу проходив з ним службу у Сватівському районному відділі поліції ГУНП в Луганській області, де останній обіймав посаду дільничного офіцера поліції. У 2018 році обвинувачений ОСОБА_19 звільнився з поліції та за конкурсом перейшов на службу до органу пробації у м. Сватове. Неприязних відносин з обвинуваченим не має, стосунки між ними були виключно службовими. Після початку повномасштабного вторгнення та заходження військ РФ до м. Сватове керівництво повідомило працівників поліції про евакуацію до м. Дніпро. Оскільки місто на той час ще не було повністю окуповане, вони продовжували нести службу приблизно до 08.03.2022. Після повної окупації міста свідок ще деякий час залишався в м. Сватове та виїхав громадським транспортом приблизно 18-19.03.2022. Протягом цього періоду обвинуваченого не бачив.
Про те, що ОСОБА_8 перейшов на бік окупаційної влади та проходить службу в так званому «МВС ЛНР», йому стало відомо із соціальних мереж, де було видно, що обвинувачений прийняв присягу. На зображеннях упізнав ОСОБА_8 за зовнішніми ознаками.
Свідок ОСОБА_18 , допитана у судовому засіданні 27.10.2026, показала, що обвинуваченого ОСОБА_8 знає з 2018 року, коли під час навчання проходила стажування у Сватівському районному відділі поліції, де він працював, наскільки вона пам`ятає, на посаді дільничного офіцера поліції. Постійно бачила його у відділі. Неприязних відносин з обвинуваченим не мала.
У 2022 році вона році побачила в соціальних мережах допис про те, що ОСОБА_8 працює в так званій «поліції ЛНР» у м. Сватове, до якого було додано фотознімок, на якому серед працівників цього утворення вона впізнала обвинуваченого.
На запитання захисника свідок пояснила, що ОСОБА_8 середнього зросту, має темне волосся та темні очі. На фотознімку в дописі, на якому вона йогов перше впізнала, він стояв боком та був одягнений у камуфляжну форму.
Відповідаючи на запитання суду, свідок ОСОБА_18 пояснила, що під час досудового розслідування з нею проводилося впізнання за фотознімками та сумнівів у тому, що вона впізнала саме ОСОБА_8 , не має, оскільки неодноразово бачила його особисто.
Показання свідків узгоджуються з протоколами огляду Інтернет-ресурсів та висновком судової портретної експертизи.
Те, що свідок ОСОБА_18 пригадала обвинуваченого на фотознімку в камуфляжній формі, не суперечить даних, зафіксованих в протоколі впізнання, проведеного із нею, оскільки свідок в показаннях описувала інший фотознімок, розміщений у соціальних мережах, на якому вона вперше побачила ОСОБА_8 із дописом, з якого вона дізналась, що обвинувачений працює в «поліції ДНР». Натомість впізнання проводилось із свідком за іншим фотознімком, та свідок в наданих в судовому засіданні показаннях підтвердила, що впізнала ОСОБА_8 на фотознімку впевнено, сумнівів щодо цього не має.
Також судом досліджено службові характеристики ГУНП в Луганській області від 21.09.2022 та філії ДУ «Центр пробації» в Луганській області, відповідь з ГСЦ МВС від 01.03.2023, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.02.2023 та відповідь КНП «Центр психічного здоров`я» від 28.02.2023 (відомості відсутні).
З досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_8 , будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
У суду не виникає сумніву в тому, що ОСОБА_8 безумовно усвідомлював факт окупації та агресії з боку РФ та створення окупаційною владою незаконних органів. Так, ОСОБА_19 , маючи достатній рівень освіти, життєвого досвіду та спеціальних знань, будучи колишнім працівником структури МВС України, а саме Національної поліції України, не міг не розуміти незаконності вчинених ним дій та їх наслідків.
Вирішуючи питання щодо добровільності зайняття ОСОБА_8 посади в незаконному правоохоронному органі, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024 у справі 638/5446/22, відповідно до якої у кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_8 примушували до зайняття посади в незаконному правоохоронному органу, створеному на тимчасово окупованій території. Також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 перебував під фізичним та/або психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - РФ, чи відносно його родини вчинялися такі заходи.
Таким чином, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за обставин, встановлених судом.
З огляду на наведене доводи захисника про недостатність доказів винуватості ОСОБА_8 та ґрунтування обвинувачення на припущеннях повністю спростовані сукупністю оцінених судом доказів, зміст яких розкрито вище.
5. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Судом встановлено, що обставини, які відповідно до вимог ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_8 , відсутні.
6. Мотиви призначення судом покарання.
Відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо призначення покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про призначення покарання, суд самостійно визначає його вид та розмір у межах санкції відповідної статті КК України з урахуванням обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого.
Так, приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_8 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відсутність пом`якшуючої та обтяжуючої покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції встановленої ч. 7 ст. 111-1 КК України, у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та правозахисних і правоохоронних органах на строк 15 (п`ятнадцять) років.
Крім того, санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Згідно з ч. 1 ст. 59 КК України конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Відповідно до 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
Враховуючи те, що ОСОБА_8 вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, суд вважає, що досягнення мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України, потребує застосування до обвинуваченого також додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Відсутність у матеріалах кримінального провадження інформації про наявність у власності обвинуваченого ОСОБА_9 зареєстрованого нерухомого майна та транспортних засобів не свідчить про відсутність у нього іншого майна. Зокрема, під час досудового розслідування не перевірялася наявність у ОСОБА_8 коштів на банківських рахунках, іншого рухомого майна, корпоративних прав та цінних паперів.
Крім того, закон не пов`язує можливість призначення конфіскації майна з встановленням конкретного майна на час ухвалення вироку, оскільки конфіскації підлягає майно, яке є власністю засудженого на час виконання вироку.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 додаткове покарання у виді конфіскації майна належного йому на праві приватної власності.
При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою та необхідною для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
7. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Таким чином, процесуальні витрати за проведення судової експертизи № СЕ-19/111-23/3586-ФП від 27.01.2023 слід стягнути з ОСОБА_8 на користь держави.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 369-371, 373, 374, 376, 392- 95 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Призначити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та правозахисних і правоохоронних органах на строк 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
Стягнути з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати в розмірі 3020 (три тисячі двадцять) гривень 32 копійки за залучення експерта (висновок експерта № СЕ-19/111-23/3586-ФП від 27.01.2023).
Речові докази в провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.
Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.
Копію вироку, яка підлягає врученню обвинуваченому, вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному вебсайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Суддя ОСОБА_1
Судове рішення № 141253025, Печерський районний суд міста Києва було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Вирок. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 757/17768/23-к. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: