Рішення № 141250510, 05.11.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Дата ухвалення
05.11.2026
Номер справи
405/1830/26
Номер документу
141250510
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 405/1830/26

Провадження №2/405/821/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Федченко А.Ю., Нетесі С.М.

за участю учасників справи:

позивача ОСОБА_1 та в його інтересах представника - адвоката Мєдвєдєва В.В., який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції,

представника відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Іванця Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницькому цивільну справу №405/1830/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який сформовано в системі «Електронний суд» 25 березня 2026 року до відповідачів Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України, в якому просив: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його (позивача) користь грошові кошти загальною сумою 210 990,00 грн., з яких 70 000,00 гривень у відшкодування моральної шкоди та 140 990,00 грн. у відшкодування матеріальної (майнової) шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 січня 2026 року він звернувся до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області з заявою про вчинення злочину та за результатами розгляду вказаного звернення отримав дві відповіді.

Зокрема, у листі від 20 січня 2026 року посадові особи Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області повідомили, що за наслідками первинного вивчення матеріалів ознак кримінальних правопорушень не виявлено, у зв`язку з чим матеріали передано для розгляду в порядку Закону України «Про звернення громадян» або Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, у листі від 19 січня 2026 року зазначено про відсутність у події ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 189 Кримінального кодексу України, через відсутність об`єктивних даних, які б підтверджували обов`язкові елементи складу злочину. Також зазначено, що під час перевірки було опитано свідків та вжито інших поліцейських заходів та встановлено, що 10 січня 2026 року близько 13:00 громадянка ОСОБА_2 зателефонувала його (позивача) сестрі - громадянці ОСОБА_3 та повідомила, що її чоловік ( ОСОБА_4 ) та син ( ОСОБА_5 ) затримали його (позивача ОСОБА_1 ) батька ОСОБА_6 під час вирубування дерев та вимагала сплати грошових коштів, погрожуючи, у разі відмови, ініціювати притягнення його (позивача) батька до кримінальної відповідальності шляхом подання заяви до поліції.

Не погоджуючись із позицією відповідача, викладеною в отриманих листах, він (позивач) звернувся до Подільського районного суду міста Кропивницького зі скаргою на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та за наслідками її розгляду, ухвалою слідчого судді від 23 січня 2026 року у справі № 405/318/26, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області розпочати досудове розслідування.

З зазначених підстав, вважає, що вказані протиправні дії посадових осіб Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області є наслідком корумпованості чи професійної некомпетентності зазначених посадових осіб, в зв`язку з чим він звернувся до Державного бюро розслідувань про порушення досудового провадження щодо дій вказаних посадових осіб.

Щодо встановлення розміру завданої шкоди та пов`язаних з нею витрат зазначив, що внаслідок протиправних дій посадових осіб Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області він був змушений звернутися за професійною правничою допомогою до адвоката, який спеціалізується на кримінальних справах, для оскарження зазначених правопорушень, а тому зазнав матеріальної (майнової) шкоди у формі реальних збитків на оплату послуг адвоката в розмірі 140 000 гривень, а також, в розмірі 990 грн., за оплату послуг психолога, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі, на підставі статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Крім того, зазначив, що протиправна бездіяльність посадових осіб Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області заподіяла йому також і моральну шкоду, оскільки правоохоронний орган, замість захисту його 77-річного батька, обмежився формальними відписками. Особливого цинізму ситуації надає те, що у листі № 322/111-2-2026 відповідач фактично зафіксував факт вимагання грошових коштів та погроз, проте протиправно відмовився кваліфікувати ці дії як злочин. Така неправомірна поведінка поліції викликала у нього (позивача) почуття незахищеності, зневіру в правоохоронній системі, у зв`язку з чим він був змушений звернутися за психологічною допомогою через сильний психологічний стрес та душевні хвилювання.

Завдану йому (позивачу) моральну шкоду оцінює в розмірі 70 000 гривень, який є співмірним глибині душевних страждань, тривалості протиправної бездіяльності відповідача, особливим контекстом подій (захист 77-ти річного батька з інвалідністю в умовах воєнного стану), а також зухвалістю і цинізмом відмови у відкритті кримінального провадження попри фактичне підтвердження ознак злочину у службовому листі та вважає, що такий розмір відповідає вимогам розумності та справедливості, усталеним у судовій практиці з відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади.

Таким чином, оскільки протиправна бездіяльність посадових осіб Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області встановлена судовим рішенням (ухвалою слідчого судді), та є безпосередньою причиною завдання йому (позивачу) матеріальної (майнової) та моральної шкоди, він змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та відновленням становища, яке існувало до порушення.

Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 квітня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у вказаній справі за зазначеним позовом та призначено підготовче судове засідання з викликом в судове засідання учасників справи. Надано учасникам процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

Під час підготовчого провадження по справі:

Представником відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області подано відзив на позовну заяву, який сформований в системі «Електронний суд» 20 квітня 2026 року та зареєстрований судом за вх. № 13 230, за яким позов не визнає та заперечує проти заявлених позивачем позовних вимог за їх необґрунтованістю та безпідставністю. На обґрунтування заперечень, зокрема, щодо психологічного висновку від 28.02.2026 лікаря психолога ОСОБА_7 , зазначив, що виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного розладу, а тому вказане психологічне заключення не може бути прийняте судом до уваги як доказ заподіяння позивачу моральної шкоди або стану здоров`я, оскільки базується виключно на суб`єктивних відчуттях позивача які описані в порядку приватної консультації, діагноз психічного розладу встановлено неналежним суб`єктом.

Крім того, зазначив, що відмову у внесенні відомостей до ЄРДР Позивач отримав 20.01.2026. Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 23.01.2026 було поновлено права Позивача. Психологічним заключенням від 28.02.2026 лікар-психолог поставив діагноз: F43.0 Гостра реакція на стрес, тобто через 37 днів після поновлення порушених прав та 40 днів з моменту відмови у внесенні відомостей. Таким чином через 37 днів після поновлення порушених прав та 40 днів з моменту відмови у внесенні відомостей до ЄРДР та настання зі слів Позивача стресової ситуації, лікарем-психологом «діагностовано» Позивачу ГРС, що суперечить Міжнародному класифікатору хвороб 10-го перегляду, який затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України № 297 від 08.10.1998 року та Закону України «Про психіатричну допомогу».

Щодо преюдиції рішення суду про зобов`язання зареєструвати заяву в ЄРДР як доказ встановлення протиправної дії чи бездіяльності та підстави для відшкодування моральної шкоди зазначив, що в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

При цьому, факт того, що ухвалою слідчого судді зобов`язано внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за заявою позивача, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю слідчого, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди.

Крім того, рішенням ЄСПЛ 17.09.2024 № 15541/20 встановлено, що сам факт поновлення прав є достатньою сатисфакцією, особливо якщо порушення було ефективно виправлено на національному рівні.

Аналогічна позиція, щодо належної сатисфакції викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.04.2024 у справі № 686/27885/19, де судом заначено, що права позивача у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи.

Щодо матеріальної шкоди у вигляді оплати послуг на професійну правничу допомогу в розмірі 140 000 грн. зазначив, що такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Таким чином ототожнення позивачем матеріальних збитків із витратами на послуги адвоката під час надання правничої допомоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не можуть бути стягнуті в порядку цивільного судочинства у справі, де адвокат представляв інтереси в рамках іншого провадження.

Що стосується правничої допомоги в рамках цієї справи зазначив, що більш розгорнуті заперечення будуть надані після подання доказів позивачем до суду та відповідачу, щодо понесених ним витрат. Проте попередньо зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи зазначене, вказав, що відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України критеріїв. Ключовим елементом у справах про відшкодування моральної шкоди є причинно- наслідковий зв`язок між діяннями посадової особи держоргану та заподіянням шкоди.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Права позивача у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницький від 23.01.2026, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи, на підставі чого просив відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУНП в Кіровоградській області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Представником відповідача Державної Казначейської Служби України подано відзив на позовну заяву, який сформовано в системі «Електронний суд» 21 квітня 2026 року та зареєстрований судом за вх. № 13437, в обґрунтування якого зазначено, що Казначейство є неналежним відповідачем у справі, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку правоохоронних органів. В свою чергу, на органи Казначейства покладено повноваження щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду і це не свідчить, що такі органи мають бути учасниками по кожній судовій справі, де однією з вимог є стягнення коштів з Державного бюджету України. Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16. Таким чином, належним відповідачем у справі є Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

Щодо правового обґрунтування відшкодування шкоди зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності встановленої незаконності дії/бездіяльності посадових осіб національної поліції, причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Крім того, зазначив, що в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора або слідчого під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого або прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Звернення позивача до суду (як вбачається із позовної заяви) з відповідними скаргами на дії чи бездіяльність слідчих свідчить про реалізацію права останнього на оскарження процесуальної діяльності слідчих, передбаченого статтею 303 КПК України, а винесення ухвали за результатами розгляду такої скарги - є наслідком судового контролю за діяльністю слідчих під час досудового розслідування і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Щодо обґрунтування розміру моральної шкоди вказав, що позивач, звертаючись до суду, повинен довести факт заподіяння шкоди та надати докази встановлення такого порушення, що спричинило шкоду останньому та причинно-наслідковий зв`язок. Тобто, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку та підтверджуватись відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, або рішенням уповноважених посадових осіб органу державної влади, яке матиме преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Докази, на які посилається позивач жодним чином не підтверджують наявність зв`язку між діями органів досудового слідства та наслідками, з якими позивач пов`язує наявність моральної шкоди.

Щодо обґрунтування розміру матеріальної шкоди, яка понесена позивачем у вигляді витрат на правову допомогу в межах оскарження дій/бездіяльності органу посадових осіб Національної поліції України вказав, що відшкодування витрат на правову допомогу, пов`язані з оплатою допомоги захисника, розмір яких згідно з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. При цьому, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні встановлюється спеціальним законодавством. Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. Отже, питання відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених стороною в кримінальному провадженні, повинно вирішуватись під час досудового розслідування, судового розгляду тощо. Чинним законодавством України не передбачено можливості відшкодування витрат на правову допомогу, понесених стороною під час розгляду кримінальної справи в іншому провадженні. Таким чином, вважає, що позивачем не доведено розумність та співмірність витрат на правову допомогу, яку він визначає як матеріальну шкоду у розмірі 140 990,00 грн, заявленим вимогам, відтак, дана вимога не підлягає задоволенню. З огляду на викладене вище, просив прийняти відзив на позовну заяву та врахувати позицію Державної Казначейської Служби України при розгляді справи.

Позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, яка сформована в системі «Електронний суд» 27 квітня 2026 року та зареєстрована судом за вх. № 14295, в якій зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення підтверджується матеріалами справи та, зокрема, факт завдання моральної шкоди підтверджується психологічним заключенням лікаря-психолога ОСОБА_7 від 28.02.2026; протиправність бездіяльності та вина відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області підтверджується ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 23.01.2026 у справі № 405/318/26; причинно-наслідковий зв`язок полягає у виникненні у нього (позивача) душевних страждань і відчуття незахищеності внаслідок відмови правоохоронного органу внести відомості за його заявою до ЄРДР.

Щодо заперечень відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про неналежність доказу - психологічного заключення вказав, що причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю поліції та його стражданнями прямо зафіксований у самому тексті заключення, де відображено психоемоційну реакцію на відмову розслідувати злочин щодо його батька ОСОБА_6 . Крім того, послався на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 372/1652/18, відповідно до якої висновок чи заключення психолога є належним і допустимим письмовим доказом, у розумінні ст. 76, 95 ЦПК України, для встановлення факту й розміру душевних страждань, а тому заперечення відповідача підлягають відхиленню.

Обґрунтовуючи обставини для визначення моральної шкоди в розмірі 70 000,00 грн, зазначив про наявність істотних обставин, що посилили його психоемоційні страждання, зокрема, вчинення протиправної бездіяльності в умовах воєнного стану, що обмежує альтернативні механізми захисту, особливу вразливість його 77-річного батька, особи з інвалідністю IIІ-ї групи, який через бездіяльність поліції залишився без правового захисту після вчиненого щодо нього вимагання, а також факт письмового визнання самим відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Кіровоградській області ознак кримінального правопорушення, що свідчить про свідоме й безпідставне нехтування обов`язком щодо реєстрації заяви в ЄРДР.

Щодо правових підстав стягнення матеріальної шкоди зазначив, що посилання відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на судову практику Верховного Суду є помилковим, оскільки у справі № 757/62500/16-ц судом вирішувалося питання розподілу витрат, понесених безпосередньо у кримінальному провадженні, тоді як чинне КПК України не передбачає можливості відшкодування витрат на правничу допомогу на стадії відкриття досудового розслідування, до внесення відомостей в ЄРДР, а постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 462/6473/16-ц стосувалася повернення процесуальних витрат особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, що взагалі не стосується предмета цього спору, а тому правомірність вимог підтверджується практикою ЄСПЛ як джерелом права, яка прямо ототожнює витрати на правову допомогу через протиправні дії держави з майновою шкодою.

Також зазначив, що посилання Відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на ст. 1176 ЦК України є безпідставним, оскільки її перша частина містить вичерпний перелік дій, до якого бездіяльність щодо реєстрації заяви в ЄРДР не належить, в зв`язку з чим відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, завдана шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах, тобто на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, що фактично визнано самим відповідачем у відзиві. Враховуючи зазначене, просив залишити без розгляду відзив Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та застосувати як джерело права зазначену судову практику Європейського Суду з Прав Людини.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 подано також відповідь на відзив відповідача Державної Казначейської Служби України, яка сформована в системі «Електронний суд» 27 квітня 2026 року та зареєстрована судом за вх. № 14296, в якій зазначив, що залучення Казначейства як другого відповідача повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, згідно з якою, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державними органами, належним відповідачем є держава в особі відповідного органу влади. Таким органом є ГУНП в Сумській області, як особа відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасово вилученого майна та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду. Щодо аргументів про те, що Державна Казначейська Служба України є лише органом, на який покладено функцію виконання судових рішень, а належним відповідачем є держава, вказав на вибіркове тлумачення відповідачем судової практики, оскільки Верховний Суд, визначаючи державу належним відповідачем, не встановлює заборони на залучення Державної казначейської служби України як співвідповідача, а тому з огляду на те, що саме органи Казначейства здійснюють списання коштів бюджету на виконання судових рішень, їх участь у справі забезпечує ефективний судовий захист та реальне виконання рішення суду.

Щодо правового обґрунтування відшкодування шкоди та щодо обґрунтування розміру моральної шкоди зазначив, що відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, настає незалежно від вини цих органів чи їх посадових осіб. Крім того, ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького від 23.01.2026 у справі № 405/318/26, яка набрала законної сили, вже встановлено факт протиправної бездіяльності посадових осіб першого відповідача щодо невнесення відомостей до ЄРДР. При цьому, шкода полягає не лише у факті невнесення відомостей, а у психологічному тиску на нього (позивача), який був змушений боротися за захист свого літнього батька від вимагачів на фоні ігнорування закону поліцією. Відмова у реєстрації злочину за наявності прямих погроз (що визнано самою поліцією у листах) породила у нього (позивача) відчуття безпорадності перед свавіллям влади. Психологічний стан підтверджується доданим до позову висновком фахівця.

Заперечуючи проти доводів відзиву щодо розміру матеріальної шкоди, вказав на помилковість ототожнення збитків із судовими витратами, з тих підстав, що витрати на правову допомогу у розмірі 140 000,00 грн, понесені на стадії оскарження бездіяльності поліції до відкриття кримінального провадження, є прямими реальними збитками в розумінні пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України, оскільки кримінальне процесуальне законодавство не передбачає механізму їх відшкодування. На підтвердження своєї позиції послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (заяви № 73579/17 та № 14620/18), де ЄСПЛ визнав витрати на професійну правничу допомогу майновою шкодою, зазначивши, що ризик будь-якої помилки державного органу має нести сама держава, і такі помилки не повинні виправлятися за рахунок приватних осіб.

Окрім того, заперечив проти доводів відповідача Державної Казначейської Служби України щодо недоведеності розумності та співмірності витрат на правничу допомогу в розмірі 140 990,00 грн., оскільки розмір понесених витрат повністю підтверджується належними письмовими доказами, зокрема: договором про надання правничої допомоги № 17-05 від 17.05.2025, додатковою угодою № 18 від 12.01.2026, актом приймання-передачі наданих послуг № 18 від 16.02.2026 та платіжними інструкціями, в зв`язку з чим, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, вказав, що заявлені витрати відповідають усім критеріям судових витрат, а саме: дійсності, необхідності та розумності їх розміру з урахуванням складності справи.

Крім того, позивач зауважив, що існує суперечлива судова практика Верховного Суду, у тому числі, Великої палати Верховного Суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як матеріальну (майнову) шкоду. Поряд з цим, відповідно до процесуального законодавства практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні. Пунктами 76 та 78 зазначеного рішення ЄСПЛ прямо ототожнив витрати на професійну правничу допомогу з майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню державою у зв`язку з протиправними діями її органів та на його переконання, вказана правова позиція повністю кореспондує з положеннями статті 56 Конституції України, яка гарантує кожному право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб. Таким чином, вважає, що відзив не містить жодного обґрунтованого аргументу, здатного спростувати його позовні вимоги по суті, у зв`язку з чим, просив застосувати як джерело права зазначену судову практику Європейського Суду з Прав Людини.

Представником відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області подано заперечення на відповідь на відзив, які сформовані в системі «Електронний суд» 01 травня 2026 року та зареєстровані судом за вх. № 14928, за якими щодо залишення відзиву без розгляду зазначив, що Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі №761/27076/19 (провадження №6114448св20) зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.

Крім того, щодо необґрунтованості поданого позивачем психологічного висновку зазначив, що лікар-психолог не уповноважений ставити діагнози психологічних розладів, це компетенція належить лікарю-психіатру. Вказане психологічне заключення є недопустимим доказом, не через не визначеність в рамках ЦПК України, а через встановлення діагнозу неуповноваженою особою, та відсутності об`єктивних даних встановлених лікарем-психологом, оскільки зміст психологічного заключення це виключно опис інформації, наданої пацієнтом без встановлення причинно-наслідкового зв`язку, тобто лікар записав те, що казав пацієнт, без перевірки, вивчення та співставленні вказаних даних, і встановив діагноз тимчасового психологічного розладу, що прямо суперечить нормам чинного законодавства. Вказане заключення є неналежним доказом не через не визначеність ЦПК України, а через відсутність будь-який об`єктивних фактичних даних для вирішення справи та постановленні діагнозу неуповноваженим суб`єктом.

Щодо посилання на постанову Верховного суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.02.2026 та рішення ЄСПЛ у справі "CERNIUS AND RINKEVICIUS v. LITHUANIA" (№73579/17 14620/18) зазначив, що предметом розгляду вказаної справи було відшкодування понесених судових витрат (правничої допомоги), що не спростовує доводи викладені в п. 3 відзиву та є неревалентним.

Що стосується загального контексту сатисфакції то у своїй практиці Європейський суд з прав людини так чи інакше враховує тягар, який буде покладений на державу. Зокрема, у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16, рішення від 22.05.2018) Суд не присуджував відшкодування моральної шкоди, оскільки надзвичайно велика кількість осіб зазнає впливу мораторію на продаж сільськогосподарських земель, а присудження відшкодування призвело б до нестримного потоку нових скарг. Зрештою, як зазначив Суд у цій справі (п. 155), ситуації, за яких заявник зазнав явної травми, фізичної або психологічної, болю та страждання, стресу, тривоги, розчарування, почуттів несправедливості або приниження, тривалої невизначеності, порушення життя або реальної втрати можливостей, можна відрізнити від тих ситуацій, коли публічне встановлення порушення, якого зазнав заявник, у рішенні, що є обов`язковим для Договірної Держави, само по собі є належною формою відшкодування. У деяких ситуаціях, коли закон, процедуру або практику було визнано такими, що не відповідають стандартам Конвенції, цього достатньо для виправлення ситуації. Такий висновок узгоджується із висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25 липня 2001 року, заява № 48898/99, п. 54 та у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, заява №33949/02, п. 76, де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в т.ч. як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі.

Щодо моральної шкоди зазначив, що страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Щодо матеріальної шкоди у вигляді оплати послуг на професійну правничу допомогу розмірі 140 000 грн. зазначив, що такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Таким чином ототожнення матеріальних збитків із витратами на послуги адвоката під час надання правничої допомоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не можуть бути стягнуті в порядку цивільного судочинства у справі, де адвокат представляв інтереси в рамках іншого провадження.

Вказав, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчих не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Права Позивача були відновлені ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 23.01.2026, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи. Вказана ухвала усунула недоліки, а не констатувала протиправні дії, на підставі чого просив відмовити в повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУНП в Кіровоградській області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивачем ОСОБА_1 також подані додаткові пояснення у справі, які сформовані в системі «Електронний суд» 06 травня 2026 та зареєстровані судом за вх. № 15329, в яких щодо заперечень, наданих Головним управлінням Національної поліції в Кіровоградській області зазначив, що подана заява про залишення відзиву без розгляду не є зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 44 ЦПК України, оскільки вона була підготовлена добросовісно, виходячи з буквального тлумачення норм пункту 2 частини 3 статті 178 ЦПК України, факт її подання не призвів до жодного процесуального збитку для Відповідача.

Щодо психологічного заключення як доказу зазначив, що психологічне заключення від 28.02.2026 року лікаря-психолога ОСОБА_7 не є медичним висновком про наявність психічного розладу, що потребує лікування та фіксує факт психологічних переживань, спричинених конкретними подіями, що є прямим предметом компетенції лікаря-психолога. Також зазначив, що фіксація симптомів стресу на 37-40 день є клінічно обґрунтованою (згідно з DSM-5 та МКХ-10), оскільки джерело стресу, як бездіяльність поліції, мало тривалий та хронічний характер, а можливі розбіжності у медичному кодуванні не спростовують сам факт наявності душевних страждань.

Щодо встановлення факту протиправності дій відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області зазначив, що зміст ухвали Подільського районного суду міста Кропивницького від 23.01.2026 у справі № 405/318/26 свідчить про те, що слідчий порушив обов`язок встановлений частиною 1 статті 214 КПК України щодо внесення відомостей про злочин до ЄРДР протягом 24 годин, тим самим порушення прямого законодавчого обов`язку є незаконною бездіяльністю правоохоронного органу в розумінні цивільного права..

Щодо достатньої сатисфакції та практики ЄСПЛ зазначив, що посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Зеленчук та Цицюра проти України», «Перна проти Італії» та «Білуха проти України» з метою доведення, що ухвалення судом рішення на користь позивача є «достатньою сатисфакцією» є вирваними із контексту. У пункті 155 рішення «Зеленчук та Цицюра проти України» ЄСПЛ чітко розмежував ситуації, коли констатація порушення є достатньою сатисфакцією, від ситуацій, коли заявник зазнав явної психологічної травми, стресу, тривоги, розчарування чи тривалої невизначеності.

Ухвалою суду від 25 травня 2026 року підготовче провадження по даній цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час судового розгляду справи по суті:

Позивач ОСОБА_1 та в його інтересах представник - адвокат Мєдвєдєв В.В., який приймав участь в режимі відеоконференції в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позові, відповідях на відзиви та додаткових поясненнях, просили позов задовольнити.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Іванець Д.М. позов не визнав, просив відмовити позивачу в задоволенні позову до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, посилаючись при цьому на підстави, викладені у поданому відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не відомі, при цьому подав відзив на позовну заяву, за яким просив врахувати позицію Державної казначейської служби України при розгляді справи та відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши позивача ОСОБА_1 та в його інтересах представника - адвоката Мєдвєдєва В.В, представника відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Іванця Д.М., враховуючи подані учасниками справи заяви по суті справи, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України, до яких, серед іншого, належать відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України) та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст.13 ЦПК України).

В свою чергу, відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову, - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Тлумачення вказаних процесуальних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Крім того, визначаючи розподіл тягаря доведення у даній цивільній справі, суд прийшов до переконання про необхідність застосування до спірних правовідносин правила частини 3 ст.12 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У розумінні наведеного правила необхідно враховувати також правило частини 6 ст.81 ЦПК України, згідно з яким доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і саме таке розуміння процесуального закону найбільшою мірою відповідатиме засадничим принципам цивільного процесу: принципам змагальності сторін та диспозитивності цивільного процесу.

З огляду на зазначене, судом встановлено та письмовими доказами у справі підтверджується, що 11 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області з заявою за вих. № 15 про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, в якій просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань; доручити досудове розслідування слідчому підрозділу, розташованому поза Устинівкою та Долинською територіальними громадами, з огляду на можливий конфлікт інтересів (службові зв`язки підозрюваних); відповідно до ст. 55, 56 КПК України визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який є його батьком - потерпілим від кримінального правопорушення; розпочати розслідування по вищевикладеним фактам; притягти винних осіб до передбаченої законодавством України відповідальності; надати Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань або постанову про відмову у відкритті провадження, з метою реалізації прав, передбачених статтями 303-304 КПК України.

Обґрунтовуючи зазначену заяву, позивач зазначив, що 10 січня 2026 року близько 13:00 група осіб у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є місцевими впливовими особами, вчинили протиправні дії щодо його батька ОСОБА_6 , який є особою похилого віку (77 років), має інвалідність ІІІ-ї групи (вади зору) та вікові когнітивні зміни, Зокрема, ОСОБА_2 у телефонній розмові в ультимативній формі вимагала від його (заявника) сестри ОСОБА_3 , сплати грошових коштів, погрожуючи у разі відмови ініціювати притягнення їх 77-річного батька ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за нібито незаконну вирубку дерев. Безпосередній тиск та вимагання коштів з метою отримання неправомірної матеріальної вигоди здійснювалися фігурантами й прямо на місці події, що змусило батька під психологічним тиском погодитися на умови зловмисників, проте у зв`язку з втручанням його (заявника) матері ОСОБА_8 , яка прийшла на місце події та організувала скандал, призвело до того, що Будяки зрозуміли безперспективність своїх вимог, і вони викликали поліцію. Зазначені умисні дії родини ОСОБА_9 , вчинені за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану щодо вразливої особи похилого віку, містять очевидні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України (вимагання), і вважаються закінченими з моменту пред`явлення ультиматуму, незалежно від фактичної передачі грошей.

За результатами розгляду зазначеної заяви ОСОБА_1 , зареєстрованої в журналі Єдиного обліку за № 322, Відділенням поліції № 1 Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області було надано відповідь листом від 19.01.2026 року № 322/111-2-2026, з якої вбачається, що в ході проведення перевірки органом поліції було встановлено, що 10.01.2026 року близько 13:00 сестрі заявника ОСОБА_1 громадянці ОСОБА_3 на номер телефону зателефонувала громадянка ОСОБА_2 та повідомила, що її чоловік ОСОБА_4 і син ОСОБА_5 затримали батька заявника - громадянина ОСОБА_6 під час вирубування дерев та під час розмови по телефону громадянка ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_3 заплатити грошові кошти, погрожуючи у випадку їх несплати притягнути ОСОБА_6 через заяву до поліції до кримінальної відповідальності. За результатами перевірки в даній події не вбачається ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, оскільки зібрані матеріали не містять об`єктивних фактичних даних, які б підтверджували наявність обов`язкових елементів складу вказаного кримінального правопорушення. Окремо зазначено, що зібрані органом поліції матеріали під час розгляду звернення можуть бути використані як докази обставин обґрунтування позовних вимог у суді.

Також, проінформовано, що поліцейськими під час проведення перевірки за викладеними у його зверненні фактами встановлено відсутність у події ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України «Незаконна порубка лісу», натомість виявлено ознаки адміністративних правопорушень, передбачених статтями 64, 67 КУпАП (порушення встановленого порядку використання лісового фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці та здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку), тому на підставі ст. 255 КУпАП, матеріали перевірки скеровано до Державної екологічної інспекції Придніпровського округу для прийняття рішення згідно з чинним законодавством, а заявнику роз`яснено право у разі незгоди з прийнятим рішенням оскаржити його в порядку, передбаченому статтями 16, 17 Закону України «Про звернення громадян».

Не погоджуючись з отриманою відповіддю позивач ОСОБА_1 в порядку ст. 303-306 КПК України звернувся до слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького зі скаргою на бездіяльність слідчого ГУНП в Кіровоградській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про вчинення злочину від 11.01.2026, мотивуючи її тим, що 11.01.2026 він звернувся із заявою №15 до Головного Управління Національної поліції в Кіровоградській області про вчинення кримінального правопорушення, у якій вказала подію та фігурантів вчинення злочину.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 23 січня 2026 року (справа 405/318/26) задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого ГУНП в Кіровоградській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про вчинення злочину від 11.01.2026.

Зобов`язано посадову особу ГУНП в Кіровоградській області, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв, повідомлень про кримінальні правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 11.01.2026 № І-103/ез, в строки та у порядку, визначеному ст.214 КПК України.

При цьому, з пояснень позивачав судовому засіданні судом також встановлено, що 07.02.2026 року за № 12026121030000031 до ЄРДР були внесені відомості за попередньою правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 189 КК України.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з зазначеним позовом про стягнення з Державного бюджету України матеріальної та моральної шкоди, в обґрунтування підстав позову зазначив, що внаслідок протиправної бездіяльності посадових осіб Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, яка полягала у невнесенні на підставі ст. 214 КПК України за його заявою відомостей до ЄРДР та з метою захисту своїх прав та оскарження дій слідчого в судовому порядку, він був змушений звернутися за професійною правничою допомогою до адвоката Мєдвєдєва В.В., з яким попередньо був укладений Договір про надання правової (правничої) допомоги № 17-05 від 17 травня 2025 року, за умовами якого Сторони погодили, що Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу на умовах, передбачених даним Договором.

Також за Договором визначено представництво інтересів клієнта в судах загальної юрисдикції та інших органах під час розгляду правових спорів, здійснення захисту прав та законних інтересів Клієнта у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, надання правової інформації, консультацій, а також складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав.

Пунктом 4.7 Договору Сторони погодили, що порядок розрахунку вартості кожного окремого Замовлення Клієнта, встановлюється Сторонами у Додатковій Угоді, яка є невід`ємною частиною цього Договору, а вартість (ціна) кожного окремого Замовлення погоджується Сторонами у Акті про прийняття-передачу послуг правничої допомоги, за наслідками виконання адвокатом Замовлення Клієнта на правничу допомогу, згідно погодженої Додаткової Угоди.

Додатковою угодою № 18 до Договору № 17-05 від 17 травня 2025 року про надання правової (правничої) допомоги від 12 січня 2026 року Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу Клієнту у справі, щодо дотримання прав та свобод Клієнта та його тата, щодо імовірної події злочину проти Тата Клієнта - ОСОБА_6 , що трапилася 10 січня 2026 року.

Пунктом 2.1 Додаткової угоди сторони погодили встановити гонорар за супровід цієї справи у формі твердої (фіксованої) суми у розмірі 140 00,00 (сто сорок тисяч) гривень.

До розміру гонорару включено підготовку Адвокатом: скарги у порядку статті 303 КПК України; 20 адвокатських запитів; 10 інших необхідних процесуальних документів; надання 10 різних письмових консультацій щодо запитів Клієнта; надання 10 різних усних консультацій щодо запитів Клієнта (п. 2.2. Додаткової угоди).

На виконання умов Договору та Додаткової угоди № 18 від 12 січня 2026 року, Сторонами було підписано Акт прийняття-передачі послуг правничої допомоги № 18 від 16 лютого 2026 року, яким зафіксовано обсяг наданої правової допомоги та її загальна вартість в розмірі 140 000 грн..

Оплату за послуги Адвоката ним (позивачем) було здійснено двома рівними частинами в безготівковій формі через АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідно до наданих платіжних інструкцій: згідно з платіжною інструкцією № P24A5522417496D5031 від 18 лютого 2026 року у сумі 70 050,00 грн., із призначенням платежу «Переказ власних коштів. Оплата за Додатковою угодою № 18 від 12.01.2026 року до Договору № 17-05 від 17.05.2025 року»; наступного дня, згідно з платіжною інструкцією № P24A5527401868D3812 від 19 лютого 2026 року в сумі 70 050,00 грн. із аналогічним призначенням платежу.

Таким чином, загальна сума фактично сплачених ним (позивачем) коштів на професійну правничу допомогу склала 140 100,00 грн (із яких заявлено до стягнення в межах майнової шкоди 140 000,00 грн), що, за твердженням позивача ОСОБА_1 , є прямими збитками, понесеними ним виключно з метою відновлення порушеного права внаслідок незаконної бездіяльності ГУНП в Кіровоградській області, які призвели до необхідності залучення адвоката, який спеціалізується у кримінальних справах, для усунення цієї бездіяльності.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Так, за змістом ч. 1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення, тощо визначаються в Договорі про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро або адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту), на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання договору.

Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розміру.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правову допомогу.

Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат, пов`язаними з розглядом справи.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, пов`язані з оплатою правовою допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи в суді.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.09.2023 по справі № 757/62500/16-ц, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката), не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень законодавства.

Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Крім того, суд вважає, що не є збитками, в розумінні ст. 22 ЦК України, та відповідно матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню, і оплата позивачем за квитанцією № 6528 від 28.02.2026 року на суму 990,00 грн. за консультацію психолога.

За таких обставин, оцінюючи вимоги позивача в частині стягнення матеріальної шкоди, суд зазначає, що витрати на правничу допомогу адвоката за своєю правовою природою є виключно процесуальними (судовими) витратами, а не реальними збитками чи матеріальною шкодою в розумінні цивільного законодавства України. Факт нереалізації або неможливості реалізації права на відшкодування таких витрат у належному процесуальному порядку не змінює їхнього правового статусу та не перетворює їх на матеріальну шкоду, оскільки чинним законодавством України не передбачено можливості стягнення витрат на правову допомогу, понесених в одному провадженні, шляхом пред`явлення самостійного позову в порядку іншого судочинства, на підставі чого суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди в загальному розмірі 140 990,00 грн., яка полягає в оплаті послуг адвоката в розмірі 140 000,00 грн. та в оплаті за послуги лікаря-психолога в розмірі 990 грн., є необґрунтованими та відповідно такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 70 000,00 грн., судом відзначається, що відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, що виключає можливість вирішення питань розподілу витрат, понесених у межах такого провадження, за правилами іншого судочинства.

Відповідно до змісту пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.

За правилом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їхніх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їхньою діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому, судом відзначається, що лише незгода позивача з не належним проведенням посадовими особами ГУНП в Кіровоградській області процесуальних дій, як і сам факт скасування їх рішень чи визнання бездіяльності протиправною в порядку КПК України, не є безумовною підставою для стягнення відшкодування моральної шкоди.

Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №199/1478/17, та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 12.01.2022 у справі № 461/1727/20.

Згідно з ч.1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч. ч. 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, перш за все, гарантується Конституцією України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Положеннями зазначеної статті також визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування, за яким: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості, що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61/1132св22).

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 та 7 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

При цьому, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності з урахуванням приписів ст.ст.1173, 1174 ЦК України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.04.2020 по справі №925/1196/18 зазначає, що ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».

Дії (бездіяльність) органу державної влади, його посадових осіб або службових осіб, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки відповідно до ст. 11 ЦК України.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» №4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач/позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц зазначено, що навіть сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що бездіяльність відповідача заподіяла позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, унаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 у справі № 285/3475/18-ц, у постанові від 10.07.2019 у справі №522/3429/17, у постанові від 30.01.2019 у справі №199/1478/17, у постанові від 04.03.2020 у справі № 639/1803/18.

Водночас, встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою і моральною шкодою дає можливість визначати суб`єкта її відповідальності та її межі, тобто особа має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана саме її поведінкою.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №199/1478/17.

Крім того, подібного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 27.11.2019 по справі №641/2198/17, у постанові від 13.01.2020 по справі №227/2572/19, у постанові від 19.03.2020 по справі №686/13212/19.

Враховуючи обставини справи, законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового слідства при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

У випадку, якщо помилки посадової особи органу досудового слідства (в даному випадку слідчого) неможливо виправити в такий спосіб, такі порушення повинні вирішуватися поданням позову незадоволеної особи проти держави.

Враховуючи зміст вищевказаних норм у цьому виді деліктних зобов`язань, на обґрунтування заявлених позовних вимог, до предмету доказування та встановлення у цій справі входить факт протиправності дій чи бездіяльності слідчих (службових осіб) Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та причинно-наслідковий зв`язок між ймовірно завданою шкодою та діями чи бездіяльністю вказаних осіб під час розгляду заяви позивача від 11 січня 2026 року та вирішення питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому, сам по собі факт ухвалення слідчим суддею Подільського районного суду міста Кропивницького ухвали від 23 січня 2026 року у справі № 405/318/26, якою зобов`язано посадову особу ГУНП в Кіровоградській області, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв, повідомлень про кримінальні правопорушення внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою позивача ОСОБА_1 від 11.01.2026 року № 1 103/сз, в строки та у порядку визначеному ст. 214 КПК України, свідчить про здійснення належного судового контролю та процесуальне усунення недоліків, проте автоматично не доводить факт заподіяння позивачеві реальної шкоди (як матеріальної, так і моральної) та не підтверджує наявності об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.2, 4 ст. 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.

Відповідно до ч.1 ст.77, ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду ґрунтується на досліджених судом наявних у справі доказах.

Крім того, судом зауважується, що відповідно до ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на зазначене, судом не приймається як належний доказ, наданий позивачем, на підтвердження завдання йому (позивачу) моральної шкоди психологічне заключення від 28.02.2026 лікаря-психолога ОСОБА_7 , яким під час консультації встановлено, що "пацієнт має скарги на підвищення тривожності останнім часом, порушення сну: складнощі з засинанням, нестабільний та неглибокий сон. Також наявні скарги на підвищену дратівливість та моральні страждання у формі агресії та недовіри до поліцейських та органів влади. З анамнезу скарги виникли після несправедливого та злочинного (зі слів пацієнта) поводження працівників поліції та ДБР з ним, щодо (як стверджує пацієнт) злочинів проти його тата ОСОБА_6 , які працівники поліції відмовились розслідувати", та, крім того лікарем-психологом встановлено діагноз: F43.0). Гостра реакція на стрес, з тих підстав, що встановлення клінічного діагнозу психічного розладу (зокрема, гострої реакції на стрес за кодом F43.0) є виключною компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів, у той час як психолог наділений повноваженнями лише на проведення психологічного консультування та надання рекомендацій особам, які перебувають у межах психологічної норми. Надане заключення базується виключно на суб`єктивних твердженнях позивача, проведено в порядку приватної консультації без зазначення об`єктивних методик діагностики, у зв`язку з чим та за відсутності об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку з діями посадових осіб відповідача ГУ НП в Кіровоградській області повністю виключає його доказове значення.

Крім того, як зазначено вище, під поняттям «моральна шкода» слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіянні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.

Разом з тим, суд зауважує, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження фактів погіршення його стану здоров`я, і, зокрема, звернення до медичних закладів, за психологічною допомогою, так само не надано доказів на підтвердження фактів позбавлення його можливостей реалізації своїх звичок і бажань.

При цьому, надаючи оцінку доводам позивача ОСОБА_1 щодо задоволення його скарги ухвалою слідчого судді від 23.01.2026 року, яка є преюдиційною при розгляді даної справи, суд враховує висновок Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 345/4225/18 в подібних правовідносинах, де зазначено, що за ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дії чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, при розгляді цивільної справи ухвала слідчого судді (про вчинення певної процесуальної дії) не належить до преюдиційних судових рішень, передбачених ч. 6 ст.82 ЦПК України.

При цьому, сам лише факт прийняття слідчим суддею процесуальної ухвали за результатами розгляду скарги на дії / бездіяльність слідчого, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що такі дії / бездіяльність заподіяли позивачу моральну шкоду.

Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.

При цьому, щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, встановивши правовідносини сторін та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в загальному розмірі 210 990 грн. є недоведеними та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, вирішуючи в порядку ст.141 ЦПК України питання щодо розподіл між сторонами судових витрат по справі, - судові витрати по справі слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4,5,7,10,12,13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку грошових коштів загальною сумою 210 990, 00 гривень, з яких 70 000, 00 гривень відшкодування моральної шкоди та 140 990, 00 гривень відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, - залишити без задоволення.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції, яким є Кропивницький апеляційний суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Суддя Подільського

районного суду

міста Кропивницького Лілія Андріївна Іванова

Часті запитання

Який тип судового документу № 141250510 ?

Документ № 141250510 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141250510 ?

Дата ухвалення - 05.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141250510 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141250510, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Судове рішення № 141250510, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда) було прийнято 05.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.

Судове рішення № 141250510 відноситься до справи № 405/1830/26

Це рішення відноситься до справи № 405/1830/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141250509
Наступний документ : 141250517