Єдиний державний реєстр судових рішень справа № 202/1093/25
провадження № 2/208/8284/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 р. м. Кам`янське
Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:
Головуючого судді - Гречаної В.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Грищенко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 202/1093/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулось до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 31.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3163712.
Відповідно до п.1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 грн. Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 2250,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п.1.6. стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п.2.1. кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.
Станом на день подачі позову строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
26.07.2024 було укладено договір №26-07/2024 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3163712. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 3163712.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 3163712 від 31.12.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 32750,00 грн, з яких:
-заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 10000 грн.;
-заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 21750 грн.;
-заборгованість за комісіями - 1000 грн.
Враховуючи викладене позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 3163712 від 31.12.2021 року у розмірі 32750 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2025 року, цивільну справу №202/1093/25 передано за підсудністю до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025, по цивільній справі №202/1093/25 визначено головуючого суддю Гречану В.Г.
Згідно із відповіддю №1262753 від 03.04.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04.04.2025 року зобов`язано Міністерство соціальної політики України надати інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, щодо відповідача ОСОБА_1 .
29.04.2025 року отримавши відповідь від Міністерства соціальної політики України, згідно відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб станом на 24.04.2025 року, інформація щодо ОСОБА_1 - відсутня.
Ухвалою суду від 30.04.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 202/1093/25 за правилами спрощеного позовного провадження.
31.11.2025 року заочним рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», заборгованість за Договором № 3163712 від 31.12.2021 року у розмірі 32750 грн, витрати по оплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
22.05.2026 року представник відповідача адвокат Михайлова Ольга Вікторівна через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 21.11.2025 року.
В обґрунтування заяви відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, також зазначає, що не доведено що відповідач отримав грошові кошти, відсотки за користування кредитом не погоджені сторонами.
10.06.2026 року ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Михайлової Ольги Вікторівни про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення задоволено. Поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 214.11.2025 року.
20.06.2026 року відповідачем надано додаткові пояснення.
Ухвалою від 17.08.2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Михайлової О.В., про перегляд заочного рішення в межах цивільної справи № 202/1093/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено. Заочне рішення Заводського районного суду м. Кам`янського 21.11.2025 року по цивільній справі № 202/1093/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором скасовано.
24.08.2026 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.
31.08.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також зазначає що у анкеті-заяві процентна ставка не зазначена, та відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки. Зауважує, що позивачем не надано доказів того, що саме ОСОБА_1 заповнив та підписав анкету-заяву. Позивач не довів підстав для нарахування відсотків. Також зазначає, що відповідачем дії щодо пролонгації кредитного договору не вчинялись, а розмір процентів є явно завищеним порівняно з зіборгованістю за тілом кредиту.
Враховуючи викладене просила у задоволенні позову відмовити, та застосувати строки позовної давності.
04.09.2026 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.
04.09.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що на підтвердження позовних вимог надано належні докази укладення кредитного договору. На підтвердження факту отримання грошових коштів позивачем надано довідку ТОВ ФК «Елаєнс». Зауважує, що договором передбачено порядок пролонгації кредитного договору.
22.09.2026 року судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
05.10.2026 року на виконання ухвали суду АТ «Універсал Банк» надано витребувані докази.
Представник позивача у позовних вимогах просить судове засідання проводити за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача 29.10.2026 року надала суду клопотання про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до положень ч.4 ст.174, ч.8 ст.178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст.279 ЦПК України.
Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.
Судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 31.12.2021 року укладено Договір про споживчий кредит № 3163712, згідно до якого сума кредиту становить 10 000,00 грн., строком на 15 днів з 31.12.2021 року по 15.01.2022 року, проценти та комісія складають 3250 грн., комісія за надання кредиту складає 1000 грн., процент нараховуються за ставкою 1,5% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день, базова процентна ставка - 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день.
У паспорті споживчого кредиту № 3163712 зазначені ті ж істотні умови.
У анкеті-заяві відповідач ОСОБА_1 зазначив особисту інформацію про себе та зазначені умови щодо отримання кредиту.
З розрахунку ТОВ «Мілоан» вбачається, що відповідачу відсотки нараховано за період з 01.01.2022 року по 04.03.2022 року. Загальна заборгованість за кредитом 32750 грн, заборгованість за тілом кредиту 10000 грн, заборгованість по відсотках 21750 грн, заборгованість по комісії 1000 грн.
З розрахунку заборгованості ТОВ Факторинг Партнерс» вбачається, що позивачем відсотки за користування кредитом не нараховувались.
До правовідносин, що склались між сторонами суд застосовує наступні норми права.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205,207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресові на пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Щодо заперечень відповідача про недоведеність укладення кредитного договору суд зазначає, що спірний договір підписано відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
При цьому на підтвердження підписання відповідачем кредитного договору позивачем надано довідку про ідентифікацію, відповідно до якої одноразовий ідентифікатор S79073, відправлений 31.12.2021 року на номер телефона НОМЕР_1 .
Вказаних доказів відповідачем не спростовано.
Заперечуючи обставини підписання саме відповідачем кредитного договору представником відповідача в порушення вимог ст. 81 ЦПК України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, не надано суду жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. В цій частині суд зауважує, що відповідачем не надано доказів звернення до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним або неукладеним, доказів звернення до правоохоронних органів із відповідними заявами на підтвердження обставин заволодіння телефоном відповідача, втрати фінансового номера телефону тощо. Також не заявлено клопотань про витребування оригіналів електронних доказів за наявності сумнівів щодо підписання договору електронним цифровим підписом.
Суд зауважує, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (Постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Таким чином, враховуючи надані позивачем докази також відсутність доказів на спростування вказаних обставин, суд вважає доведеним факт укладення між сторонами договору від 31.12.2021 року в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
За таких обставин суд вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, оскільки договір містить істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування, при цьому вказаний договір недійсним або неукладеним не визнавався.
Щодо набуття позивачем права вимоги за вказаними кредитними договорами суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором /частина перша статті 519 ЦК України.
За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір, за яким відступається право вимоги, з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.
Договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
У статті 1077 ЦК України закріплено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) /частина перша статті 1078 ЦК України/.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
У постанові від 16 березня 2021року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Тож, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що за договором факторингу відступлення права грошової вимоги здійснюється на платній основі, тобто передбачає передачу фактором клієнту грошових коштів або іншої форми фінансування в обмін на набуття права грошової вимоги до боржника.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач зазначав, що набув право вимоги за кредитним договором внаслідок укладення договору факторингу, а саме:
26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 26-07/2024.
Відповідно до п. 6.1.3 договору факторингу перехід від клієнта до фактора права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту приймання- передачі Реєстру Боржників для другу згідно додатку № 4.
26.07.2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ Факторинг Партнерс» підписали акт приймання-передачі Реєстру Боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024.
На підтвердження оплати за договором фаторингу позивачем надано платіжну інструкцію № 4480900005 від 26.07.2024 року.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №26-07/2024 від 26 липня 2024 року, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 3163712 від 31.12.2021 року у сумі 32750 грн.
Враховуючи надані позивачем докази а також те що сторонами обумовлено момент переходу права вимоги - підписанням сторонами акта приймання-передачі відповідного реєстру боржників, суд вважає що позивачем доведено право набуття права вимоги за договором № 3163712 від 31.12.2021 року.
Щодо доводів про не доведення факту отримання відповідачем кредитних коштів, суд зазначає таке.
Відповідно до відомостей, наданих АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду про витребування доказів від 22.09.2026 року, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . 31.12.2021 року на платіжну карту було зараховано коштів у сумі 10000 грн. Номер на який надсилалась інформація про підтвердження здійснення операцій за вказаною платіжною карткою за період з 31.12.2021 року по 04.01.2021 року - НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_1 є фінансовим номером телефону за картковим рахунком № НОМЕР_3 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .
Також на ухвалу про витребування доказів надано копію виписки по рахунку з якої вбачається, що 31.12.2021 року відбулось зарахування на платіжну картку коштів у розмірі 10000 грн.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до положень нормативно-правових актів Національного банку України, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
З огляду на усталену судову практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц), виписки за картковими рахунками є належними первинними доказами, що підтверджують рух коштів та наявність заборгованості за кредитним договором.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 10000 грн.
Жодних доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.
Оскільки вказані обставини відповідачем не спростовані, а доказів добровільного погашення заборгованості суду не надано, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу у розмірі 10000 грн підлягають задоволенню.
Щодо заборгованості зі сплати відсотків.
З розрахунку ТОВ «Мілоан» вбачається, що відповідачу відсотки нараховано за період з 01.01.2022 року по 04.03.2022 року. Загальна заборгованість за кредитом 32750 грн, заборгованість за тілом кредиту 10000 грн, заборгованість по відсотках 21750 грн, заборгованість по комісії 1000 грн.
Разом з тим, відповідно до вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 01.01.2022 року по 15.01.2022 року нарахування відсотків здійснювалось за погодженою сторонами відсотковою ставкою у розмірі 150 грн щоденно, у подальшому з 17.01.2022 року по 24.02.2022 року нарахування відсотків здійснювалось за стандартною процентною ставкою 5% у розмірі 500 грн щоденно.
Пункт 2.3. договору передбачає пролонгацію строку кредитування як на пільгових умовах (п. 2.3.1.1), так і на стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.2).
За змістом пункту 2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій. Таке збільшення строку кредитування відбувається кожного разу, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, однак загалом не може перевищувати 60 днів.
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору.
Відповідно до пункту 2.3.2 договору розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної обставини відповідно до статті 212 ЦК України.
Після настання визначених цим пунктом обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3 термін повернення кредиту та сплати винагород визначений п. 1.4 змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому Графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку № 1 та розміщуються в особистому кабінеті позичальника та не потребує буть якого-іншого оформлення.
Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
У постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, у разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору під час вирішення спору суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про його тлумачення.
Водночас оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може.
Переглядаючи зазначену справу, Об`єднана палата, встановивши відмінність між передбаченими договором умовами нарахування процентів та конкретною сумою процентів, визначеною у заяві-анкеті, дійшла висновку, що такі умови є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру процентів, а тому відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають тлумаченню на користь споживача.
У справі, яка переглядається, індивідуальною частиною кредитного договору прямо визначено строк кредитування 15 днів з 31.12.2021 року, конкретну дату повернення кредиту 15.01.2022 року, процентну ставку протягом такого строку 1,5 % на день та загальну суму процентів 2250 грн.
Такий же строк кредитування, дата повернення кредиту та сума процентів зазначені в Анкеті-заяві на кредит № 3163712 від 31.12.2021, Паспорті споживчого кредиту та Графіку платежів, які оформлені під час укладення кредитного договору.
Водночас, інші положення цього ж договору передбачають можливість автоматичного щоденного продовження строку кредитування ще до 60 днів лише внаслідок подальшого користування неповернутими кредитними коштами після 16.01.2022 року із одночасним застосуванням іншої процентної ставки - 5 % в день.
При цьому застосування такого механізму призвело до збільшення визначеної при укладенні договору суми процентів та процентної ставки.
Суд також враховує, що пунктом 2.3.2 договору передбачено відображення в разі пролонгації нової дати платежу та актуальної суми заборгованості в оновленому Графіку платежів із розміщенням такого графіка в особистому кабінеті позичальника.
Проте, матеріали справи не містять оновленого Графіка платежів та доказів його розміщення в особистому кабінеті відповідача, які б підтверджували реалізацію передбаченого пунктом 2.3.2 договору порядку та давали можливість установити конкретну нову дату повернення кредиту і суму зобов`язання після зміни первісного строку кредитування.
За таких обставин, умови кредитного договору в сукупності з Анкетою-заявою, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів допускають різне тлумачення щодо погодженого сторонами строку правомірного користування кредитом та загального розміру процентів, які підлягають сплаті позичальником.
Окрім того, відповідно до п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частиною 2 статті 625 ЦІК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі №146/1094/21).
Тому відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначені положення підлягають тлумаченню на користь споживача.
Суд звертає увагу на те, що таке тлумачення не є визнанням пункту 2.3.1.2 та п. 4.2 договору недійсними, зміною умов кредитного договору судом чи зменшенням погодженого сторонами розміру процентів із мотивів їх несправедливості, а є встановленням змісту договірних умов, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
З наведеного позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика 15 днів, а також після закінчення цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
Тож, нарахування заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору є незаконним.
Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 1,50% у відповідності до положень п.п. 1.5.2 Договору № 3163712.
Отже, суд витлумачивши умови кредитного договору, вважає, що останній містить двозначні положення, а умови є вкрай невигідними, які відповідач як слабша сторона не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права.
Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягають відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 15 днів, починаючи з 31.12.2021 року по 15.01.2022 року складають 2250 грн (10000 грн х 1,50%= 150 грн х 15 днів), які і підлягали б стягненню з відповідача.
Щодо заборгованості за комісією
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за комісією у розмірі 1000 грн.
Відповідно до п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту 1000 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту (п. 1.1.5.1 договору), враховуючи принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України), а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Зважаючи на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення заборгованості з комісії у розмірі 1000 грн.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача заборгованість за договором № 3163712 від 31.12.2021 року у розмірі 13250 грн, що складається з: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2250 грн - заборгованість за відсотками, 1000 грн - заборгованість за комісією.
Щодо заяви про застосування строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, тобто, обмежується загальною позовною давністю тривалістю три роки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження №61-6640 св 21).
За таких обставин, суд зазначає, що перебіг строку позовної давності у рамках даної справи щодо стягнення, не закінчився оскільки Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
При цьому, востаннє дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30 червня 2023 року постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383. Тобто, з 1 липня 2023 року дію карантину через COVID-19 зупинено.
Проте, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України з 24 лютого по теперішній час.
Відповідачем доказів сплати заборгованості та переривання строку позовної давності не надано.
Враховуючи продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в 3 три роки продовжено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд приходить до наступного висновку.
До матеріалів позовної заяви долучено копію договору про надання правничої допомоги від 02 липня 2024 року №02-07/2024, укладеного між ТОВ «Сучасний факторинг» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс».
Відповідно до заявки про надання юридичної допомоги №114 від 02.12.2024 року надан наступні послуги: -надання усної консультації з вивченням документів - 3000 грн., -складання позовної заяви - 6000 грн., всього - 9000 грн
Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При вирішенні питання розподілу судових витрат враховуються: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості письмових доказів на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час.
За таких обставин, беручи до уваги предмет позову, часткове задоволення позовних вимог, та суму заборгованості, присуджену до стягнення, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (40,46 %), в розмірі 980,10 грн, оскільки його розмір є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.1, 2, 12,ч.2 ст.13,81, 141, 174,263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371, заборгованість за Договором № 3163712 від 31.12.2021 року у розмірі 13250 грн (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371, витрати по оплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 980 (дев`ятсот вісімдесят) гривень 10 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.
Сторони по справі:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса реєстрації: 03150, місто Київ, вулиця Ґедройця Єжи, будинок 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя В.Г.Гречана
Судове рішення № 141244364, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 202/1093/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: