Рішення № 141226742, 05.11.2026, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
05.11.2026
Номер справи
910/10019/26
Номер документу
141226742
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2026Справа № 910/10019/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР ГЛОБУС" (01001, майдан Незалежності, ПТП №1, Сектор В, м. Київ, код 35234901)

до Фізичної особи-підприємця Гнезділової Олени Валеріївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 399 895,82 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

11.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛР ГЛОБУС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Гнезділової Олени Валеріївни про стягнення 399 895,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди № 01/05/23-О від 01.05.2023. Після дострокового розірвання договору 28.02.2025 відповідач визнав заборгованість у розмірі 455 390,66 грн та зобов`язався погасити її до 30.09.2025. Однак сплатив лише 223 000,00 грн, залишок боргу становить 232 390,66 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 232 390,66 грн, пеню у розмірі 141 702,95 грн, 3 % річних - 6 422,26 грн та інфляційні втрати - 19 379,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/10019/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

27.08.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у своєму відзиві визнає основний борг у розмірі 232 390,66 грн та заперечує проти позову в частині стягнення 94 867,59 грн пені та 244,23 грн інфляційних втрат. Зазначає, що Додатковою угодою № 1 сторони встановили строк погашення заборгованості до 30.09.2025, тому прострочення виникло лише з 01.10.2025. Посилаючись на статтю 5 Цивільного кодексу України та постанову Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23, відповідач зазначає, що оскільки правовідносини сторін виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, нарахування пені обмежується шістьма місяцями відповідно до частини 6 статті 232 цього Кодексу, тобто до 31.03.2026. За контррозрахунком відповідача пеня становить 46 835,36 грн, а інфляційні втрати з урахуванням індексу інфляції за червень 2026 року 19 135,72 грн.

31.08.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач у відповіді на відзив погоджується, що Додатковою угодою № 1 сторони змінили строк виконання грошового зобов`язання і прострочення настало 01.10.2025. Водночас зазначає, що прострочення виникло після втрати чинності Господарським кодексом України 28.08.2025, тому частина 6 статті 232 цього Кодексу до спірних правовідносин не застосовується.

08.09.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач у запереченнях зазначає, що правовідносини сторін виникли з договору суборенди від 01.05.2023, а Додаткова угода № 1 лише змінила строк виконання вже існуючого грошового зобов`язання і не створила нового. Тому до відповідальності за порушення цього зобов`язання застосовується частина 6 статті 232 Господарського кодексу України. Посилається на рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 у справі № 916/538/26 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, згідно з якою формулювання «за кожен день прострочення» не є встановленням іншого строку нарахування пені.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

01.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛР ГЛОБУС» (далі за текстом - орендар) та Фізичною особою-підприємцем Гнезділовою Оленою Валеріївною (далі за текстом - суборендар) укладено Договір суборенди № 01/05/23-О (далі за текстом - Договір).

За умовами Договору орендар передає, а суборендар приймає в суборенду приміщення 1/1.WH.5 загальною площею 80,31 кв.м у будівлі за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, підземний торговий простір № 1, сектор В (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Орендар користується приміщенням на підставі договору оренди № 1 від 26.02.2008, згідно з яким має право здавати приміщення в суборенду (пункт 1.1 Договору). Приміщення використовується суборендарем для надання послуг платних туалетів у торговому центрі (Додаток В до Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору строк суборенди встановлено з 01.05.2023 по 31.12.2023 включно з автоматичним продовженням на 12 місяців, але не довше ніж до 29.04.2026, за відсутності заяви будь-якої зі сторін про його припинення або зміну.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 Договору щомісячна орендна плата становить 85 % прибутку включаючи податок на додану вартість; прибутком вважається вся виручка, отримана суборендарем у приміщенні. Орендна плата вноситься щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним (пункт 5.7 Договору).

Пунктом 5.8 Договору визначено, що якщо який-небудь платіж за Договором прострочений, суборендар виплачує орендарю додатково до простроченої суми пеню за прострочення в сумі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення відповідної суми.

Згідно з пунктом 8.2.1 Договору у випадку розірвання, припинення, визнання недійсним Договору не призупиняються та залишаються дійсними умови та положення Договору, котрі стосуються наслідків його розірвання, припинення, сплати заборгованостей, сум неустойки та збитків.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв приміщення за Актом прийому-передачі приміщення від 01.05.2023, підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

28.02.2025 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору (далі за текстом - Додаткова угода № 1), за умовами якої дійшли взаємної згоди про дострокове розірвання Договору 28.02.2025 (пункт 1). Сторони домовились, що існуючу заборгованість за Договором у розмірі 455 390,66 грн з податком на додану вартість суборендар зобов`язується сплатити (погасити) в строк до 30.09.2025 включно (пункт 2). З 01.03.2025 всі взаємні права та обов`язки сторін за Договором припиняють дію, за винятком правовідносин щодо здійснення розрахунків, які діють до повного виконання обов`язків сторонами (пункт 3).

Того ж дня сторони підписали Акт прийому-передачі (повернення) приміщення від 28.02.2025, за яким суборендар повернув приміщення орендарю, а також Додаткову угоду № 2, якою уточнили реєстраційний номер облікової картки платника податків суборендаря - 3233602467.

Відповідач частково сплатив заборгованість у загальній сумі 223 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: від 02.05.2025 на суму 10 000,00 грн; від 28.05.2025 на суму 12 000,00 грн; від 02.06.2025 на суму 11 000,00 грн; від 30.06.2025 на суми 22 000,00 грн та 10 000,00 грн; від 18.09.2025 на суму 15 000,00 грн; від 19.09.2025 на суму 20 000,00 грн; від 02.10.2025 на суму 15 000,00 грн; від 31.01.2026 на суму 108 000,00 грн. Залишок непогашеної заборгованості становить 232 390,66 грн. й ці обставини сторони не оспорюють.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з наведених нижче підстав.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором піднайму (суборенди).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з частиною 1 статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Водночас розірвання договору не припиняє грошових зобов`язань, які виникли до його розірвання і залишилися невиконаними.

Сторони прямо передбачили це у пункті 3 Додаткової угоди № 1, згідно з яким правовідносини щодо здійснення розрахунків діють до повного виконання обов`язків, а також у пункті 8.2.1 Договору, який зберігає дію умов про сплату заборгованостей та сум неустойки після розірвання Договору.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 1 сторони погодили розмір заборгованості за Договором - 455 390,66 грн та встановили новий строк її сплати до 30.09.2025 включно. Така домовленість є зміною умов Договору за згодою сторін у розумінні частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач у встановлений строк до 30.09.2025 включно заборгованість у повному обсязі не сплатив. Станом на 01.10.2025 непогашеним залишалося 355 390,66 грн, після часткових оплат 02.10.2025 та 31.01.2026 - 232 390,66 грн.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих сумнівів щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Відповідач у відзиві визнав наявність основного боргу у розмірі 232 390,66 гр. - це визнання узгоджується з Додатковою угодою № 1 та платіжними інструкціями, а підстав сумніватися у його достовірності суд не вбачає. Доказів погашення цієї суми матеріали справи не містять.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 232 390,66 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 141 702,95 грн пені суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пункт 5.8 Договору встановлює пеню саме в такому розмірі.

Також згідно з абзацом другим частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, який додано Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені, а обмеження строку нарахування пені ця норма не містить.

Як зазначено вище, дія умови пункту 5.8 Договору щодо сплати неустойки не припинилася в результаті розірвання Договору (пункт 8.2.1 Договору, пункт 3 Додаткової угоди № 1). Відповідач право позивача на пеню по суті не заперечує, а оспорює лише період її нарахування.

Позивач нарахував пеню з 28.02.2025, однак Додатковою угодою № 1 сторони встановили строк сплати всієї заборгованості у розмірі 455 390,66 грн до 30.09.2025 включно. До спливу цього строку відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов`язання (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Позивач у відповіді на відзив ці обставини визнав і погодився, що прострочення настало 01.10.2025. Тому пеня за період з 28.02.2025 по 30.09.2025 нарахована безпідставно.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України було визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб». Цивільний кодекс України аналогічного обмеження строку нарахування пені не містить.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з частинами 1, 3 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив, що дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 908/3049/19, який Верховний Суд застосував і у постанові від 28.10.2025 у справі № 920/51/23, на яку посилається відповідач. У справі № 920/51/23 Верховний Суд застосував цей принцип для визначення нормативного акту, яким мали керуватися сторони під час укладення договору, оскільки спір стосувався змісту договірних зобов`язань. Предметом спору в цій справі є відповідальність за порушення зобов`язання, тому до неї застосовується закон, чинний на момент порушення, тобто на момент настання юридичного факту, з яким пов`язане виникнення права на пеню.

Право кредитора на стягнення пені та кореспондуючий обов`язок боржника її сплатити виникають не з моменту укладення договору, а з моменту порушення зобов`язання (статті 549, 610, 611 Цивільного кодексу України). Саме прострочення є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення права на неустойку.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України також регулювала не зміст основного зобов`язання, а відповідальність за його порушення, і пов`язувала початок шестимісячного строку з днем, коли зобов`язання мало бути виконано. Це визнає і відповідач, зазначаючи у запереченнях, що ця норма встановлювала «не момент виникнення самого грошового зобов`язання, а законодавче обмеження періоду нарахування штрафних санкцій за його прострочення».

У цій справі день, коли зобов`язання мало бути виконано (30.09.2025), і день початку прострочення (01.10.2025) настали після 28.08.2025, тобто після втрати чинності Господарським кодексом України. Отже, право позивача на пеню виникло в період, коли частина 6 статті 232 цього Кодексу вже не діяла. Застосування цієї норми до порушення, яке сталося після втрати нею чинності, означало б поширення дії скасованого акту на майбутнє. Така можливість має бути прямо передбачена законом. Стаття 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4196-IX, частиною 3 якої Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, не передбачає застосування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України до порушень зобов`язань, вчинених після втрати ним чинності. Єдине перехідне положення щодо штрафних санкцій за Господарським кодексом України міститься у частині 4 статті 17 цього Закону, воно стосується лише штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 цього Кодексу, за державними контрактами з оборонних закупівель і до спірних правовідносин не відноситься. Відповідач не посилається на інші положення закону, які б зберігали дію частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Доводи відповідача про те, що Додаткова угода № 1 не створила нового зобов`язання, а лише змінила строк виконання існуючого, суд вважає обґрунтованими, однак ця обставина не змінює висновку суду. Вирішальним є не момент виникнення основного зобов`язання, а момент його порушення, з яким пов`язане виникнення права на пеню.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 у справі № 916/538/26 не є обов`язковим для суду. Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, стосується тлумачення умов договору в період чинності частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Водночас у цій постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала механізм обчислення пені (за кожен день прострочення), визначений частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, та строк її нарахування, який установлювала частина 6 статті 232 Господарського кодексу України, і зазначила, що перебіг такого строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане (пункти 83, 89 постанови).

Отже, шестимісячне обмеження строку нарахування пені випливало саме з норми закону, а не з умов договору, і після втрати цією нормою чинності не може застосовуватися до прострочення, яке почалося 01.10.2025.

Таким чином, пеня підлягає нарахуванню за кожен календарний день прострочення відповідної суми, як передбачено пунктом 5.8 Договору, без обмеження шестимісячним строком.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд здійснив власний перерахунок за період прострочення з 01.10.2025 по 08.07.2026, за яким розмір пені становить:

- за 01.10.2025 (1 день), нарахована на суму боргу 355 390,66 грн, - 301,84 грн;

- за період з 02.10.2025 по 29.01.2026 (120 днів), нарахована на суму боргу 340 390,66 грн, - 34 691,87 грн;

- за 30.01.2026 (1 день), нарахована на суму боргу 340 390,66 грн, - 279,77 грн;

- за період з 31.01.2026 по 08.07.2026 (159 днів), нарахована на суму боргу 232 390,66 грн, - 30 369,96 грн.

Загальний розмір обґрунтовано нарахованої пені становить 65 643,44 грн. У цьому розмірі вимога про стягнення пені підлягає задоволенню. У стягненні 76 059,51 грн пені, нарахованої за період з 28.02.2025 по 30.09.2025, слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував 3 % річних за період з 02.10.2025 по 30.01.2026 на суму 340 390,66 грн (3 385,26 грн) та з 31.01.2026 по 08.07.2026 на суму 232 390,66 грн (3 037,00 грн), всього 6 422,26 грн. Відповідач цей розрахунок не оспорює, перевіривши його, суд дійшов висновку про те, що він здійснений арифметично правильно та в межах періоду прострочення. Вимога про стягнення 6 422,26 грн 3 % річних підлягає задоволенню.

Позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 19 379,95 грн: на суму 340 390,66 грн за жовтень 2025 року - січень 2026 року (7 545,61 грн) та на суму 232 390,66 грн за лютий - травень 2026 року (11 834,34 грн). Відповідач зазначає, що позивач не врахував індекс інфляції за червень 2026 року (99,9 %), і за його розрахунком інфляційні втрати становлять 19 135,72 грн.

Суд здійснив перерахунок за період з 01.10.2025 по 08.07.2026 з урахуванням індексу за червень 2026 року й інфляційні втрати становлять 19 392,65 грн. Доводи відповідача про необхідність врахування індексу за червень 2026 року суд вважає обґрунтованими, проте навіть з його урахуванням правильно обчислена сума інфляційних втрат перевищує заявлену позивачем.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог (стаття 14, частина 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України), вимога про стягнення 19 379,95 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 232 390,66 грн основного боргу, 65 643,44 грн пені, 6 422,26 грн 3 % річних та 19 379,95 грн інфляційних втрат, всього 323 836,31 грн. У решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 857,55 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76- 80, 86, 129, 232, 233, 236- 242, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР ГЛОБУС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гнезділової Олени Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛР ГЛОБУС» (01001, м. Київ, майдан Незалежності, ПТП № 1, сектор В; код 35234901) 232390 (двісті тридцять дві тисячі триста дев`яносто) грн 66 коп. основного боргу, 65643 (шістдесят п`ять тисяч шістсот сорок три) грн 44 коп. пені, 6422 (шість тисяч чотириста двадцять дві) грн 26 коп. 3 % річних, 19379 (дев`ятнадцять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн 95 коп. інфляційних втрат та 4857 (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят сім) грн 55 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА

Часті запитання

Який тип судового документу № 141226742 ?

Документ № 141226742 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141226742 ?

Дата ухвалення - 05.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141226742 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141226742 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141226742, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 141226742, Господарський суд м. Києва було прийнято 05.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 141226742 відноситься до справи № 910/10019/26

Це рішення відноситься до справи № 910/10019/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141226740
Наступний документ : 141226743