Рішення № 141226728, 04.11.2026, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
04.11.2026
Номер справи
910/10493/26
Номер документу
141226728
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2026Справа № 910/10493/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, м. Київ, вулиця Ю.Іллєнка, буд. 31, ідентифікаційний код 41916045)

про стягнення 3 956 284,55 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Яковченко Р.Г

Від відповідача: Жовтун О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 255 460 378,58 грн, з яких: 251 504 094,03 грн основного боргу, 2 379 099,21 грн 3 % річних та 1 577185,34 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором № 0205-02024-ПП від 01.01.2024 про надання послуг з передачі електричної енергії, у частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг з передачі електричної енергії за травень-червень 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10493/25. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 23.09.2026.

14.09.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, він зазначив, що після подачі позовної заяви останнім були здійсненні наступні оплати, що підтверджується платіжною інструкцією № 4716831 від 31.08.2026 на суму 251428739,53 грн, № 4716829 від 31.07.2026 на суму 13958,98 грн та № 4716833 від 31.08.2026 на суму 13947,53 грн. З огляду на зазначене, відповідач просив суд закрити провадження у частині стягнення основного боргу у сумі 251 504 094,03 грн у зв`язку із відсутністю предмета спору.

17.09.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив, в якому, серед іншого позивач зазначив, що враховуючи погашення основного боргу, позивач не заперечує проти закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 251 504 094,03 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Дослідивши в судовому засіданні 23.09.2026 долученні до матеріалів справи докази та розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 910/10493/26 в частині стягнення основного боргу в сумі 251 504 094,03 грн, суд задовольнив його, виходячи з наступного.

В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначає, що відповідачем сплачено на рахунок позивача 251 504 094,03 грн. Також на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов`язань відповідачем та позивачем подано до суду копії платіжних доручень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 провадження у справі № 910/10493/26 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення 251 504 094,03 грн основного боргу - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" постановлено здійснювати про стягнення 2 379 099,21 грн 3 % річних та 1 577185,344 грн інфляційних втрат.

У засіданні суду 23.09.2026 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2026.

28.10.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про відстрочення виконання рішення.

У судовому засіданні 04.11.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.11.2026 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

04.11.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «НЕК «Укренерго» є оператором системи передачі електричної енергії та здійснює відповідну діяльність на підставі Закону України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на підставі договорів, укладених відповідно до типового договору, затвердженого Регулятором.

Згідно з положеннями Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання.

Наказом ПрАТ «НЕК «Укренерго» від 03.10.2023 № 549 затверджено умови договору про надання послуг з передачі електричної енергії, які набрали чинності з 01.01.2024.

14.11.2023 відповідач подав позивачу заяву-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії.

Листом від 15.11.2023 № 01/61595 позивач підтвердив приєднання відповідача до умов договору з 01.01.2024.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору останній є публічним договором приєднання, який визначає порядок та умови надання послуг з передачі електричної енергії.

Згідно з пунктом 2.1 договору оператор системи передачі зобов`язується безперервно надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач - здійснювати оплату послуги відповідно до умов договору.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що розрахунковим періодом є один календарний місяць.

Відповідно до пункту 6.2 договору користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а саме:

перший платіж - до 18 числа розрахункового періоду;

другий платіж - до 28 числа розрахункового періоду;

третій платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунків та актів приймання-передачі послуги.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у травні-червні 2026 року надав відповідачу послуги з передачі електричної енергії загальною вартістю 525 728 445,11 грн, що підтверджується актами приймання-передачі послуги:

- від 31.05.2026 № ПРА-0018809 на суму 274 285 746,60 грн;

- від 30.06.2026 № ПРА-0019602 на суму 251 442 698,51 грн.

Відповідні акти та рахунки сформовані в електронній формі та направлені відповідачу через систему електронного документообігу.

Позивачем також надано розрахунок заборгованості, в якому враховано здійснені відповідачем платежі та коригування вартості послуг.

Зокрема, відповідач здійснив часткову оплату в загальному розмірі 274 184 244,09 грн.

Крім того, на підставі актів коригування від 10.08.2026 № ПРА_К-0016148 та від 13.08.2026 № ПРА_К-0016286 вартість послуг зменшено на 40 106,99 грн.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з неналежним здійсненням відповідачем розрахунків та з урахуванням проведених ним часткових оплат станом на дату звернення до суду несплаченою залишилася заборгованість у загальному розмірі 251 504 094,03 грн.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем установлених договором строків здійснення розрахунків за червень 2025 року та січень-лютий 2026 року, позивачем на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 2 379 099,21 грн 3 % річних та 1 577185,344 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 6.2 договору користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а саме:

перший платіж - до 18 числа розрахункового періоду;

другий платіж - до 28 числа розрахункового періоду;

третій платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунків та актів приймання-передачі послуги.

Отже, договором встановлено строки здійснення поетапних платежів протягом розрахункового періоду і строк остаточного розрахунку за фактично надані послуги.

Судом встановлено, що у травні-червні 2026 року позивач надав відповідачу послуги з передачі електричної енергії загальною вартістю 525 728 445,11 грн, що підтверджується актами приймання-передачі послуги: від 31.05.2026 № ПРА-0018809 на суму 274 285 746,60 грн та від 30.06.2026 № ПРА-0019602 на суму 251 442 698,51 грн.

Відповідні акти та рахунки сформовані в електронній формі та направлені відповідачу через систему електронного документообігу.

Позивачем також надано розрахунок заборгованості, в якому враховано здійснені відповідачем платежі та коригування вартості послуг.

Зокрема, судом встановлено, що відповідач здійснив часткову оплату в загальному розмірі 274 184 244,09 грн.

Крім того, на підставі актів коригування від 10.08.2026 № ПРА_К-0016148 та від 13.08.2026 № ПРА_К-0016286 вартість послуг зменшено на 40 106,99 грн.

Рахунки, акти приймання-передачі послуг та відповідні документи формувалися в електронній формі, підписувалися електронними підписами та направлялися відповідачу через систему електронного документообігу відповідно до погодженого сторонами порядку.

Відповідач доказів ненадання позивачем послуг, невідповідності зазначених в актах фактичних обсягів послуг або оспорювання відповідних актів у передбаченому договором порядку до матеріалів справи не надав.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду відповідач мав прострочену заборгованість за договором у загальному розмірі 251 504 094,03 грн.

Водночас, судом встановлено, що після виникнення спору відповідачем здійснено платежі в рахунок погашення основної заборгованості.

Так, відповідачем надано платіжні інструкції:

- від 31.08.2026 № 4716831 на суму 251 428 739,53 грн;

- від 31.07.2026 № 4716829 на суму 13 958,98 грн;

- від 31.08.2026 № 4716833 на суму 13 947,53 грн.

Загальна сума зазначених платежів становить 251 456 646,04 грн.

Крім того, відповідачем надано акт коригування від 21.08.2026 № ПРА_К-0016406 на суму 29 450,19 грн та акт коригування від 24.08.2026 № ПРА_К-0016515 на суму 17 997,80 грн.

Загальна сума здійснених платежів та коригувань становить 251 504 094,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 провадження у справі №910/10493/26 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення 251 504 094,03 грн основного боргу - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" постановлено здійснювати про стягнення 2 379 099,21 грн 3 % річних та 1 577185,34 грн інфляційних втрат.

Щодо вимог про стягнення 2 379 099,21 грн 3 % річних та 1 577 185,34 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені статтею 625 ЦК України нарахування не є штрафними санкціями, а становлять спосіб захисту майнового права кредитора, який полягає у компенсації втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у компенсації користування боржником утримуваними ним грошовими коштами.

Визначальним у цій справі є питання, чи виникає прострочення грошового зобов`язання та, відповідно, можливість застосування статті 625 ЦК України у разі порушення відповідачем установлених договором строків сплати планової вартості послуги, до проведення остаточного розрахунку за її фактичний обсяг.

Отже, передумовою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Суд також враховує висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2026 у справі №914/2625/23, відповідно до яких вирішення питання про існування в користувача зобов`язання з оплати планових та фактичних обсягів послуги у визначені строки залежить передусім від конкретно погоджених сторонами умов договору. Верховний Суд наголосив на необхідності досліджувати саме зміст укладеного сторонами договору, а не механічно застосовувати положення Типового договору незалежно від погодженої сторонами редакції.

Наведений висновок набув подальшого розвитку у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №904/2616/24.

У цій постанові Верховний Суд, аналізуючи договір, яким так само передбачено поетапну оплату планової вартості послуги до 18 та 28 числа розрахункового місяця і до 8 числа наступного місяця, а також остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги, дійшов висновку, що плановий та фактичний обсяги послуги є взаємопов`язаними і не замінюють один одного. Користувач не має права обирати, здійснювати планові платежі чи сплачувати лише фактичну вартість після закінчення місяця.

Верховний Суд безпосередньо зазначив, що за наявності відповідних договірних умов неналежне виконання як обов`язку зі сплати планового обсягу послуги на умовах попередньої оплати, так і обов`язку зі сплати фактичного обсягу послуги є порушенням грошового зобов`язання, що тягне передбачені статтями 611, 625 ЦК України правові наслідки.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 14.05.2026 у справі №918/604/25 та від 02.06.2026 у справі №924/1083/25.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування з урахуванням погоджених договором строків планових платежів, строку проведення остаточного розрахунку за фактичними обсягами послуг, здійснених відповідачем оплат та періодів прострочення, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення 2 379 099,21 грн 3 % річних та 1 577 185,344 грн. інфляційних втрат не перевищують розміру нарахувань, який належить до стягнення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а відтак вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Щодо доводів відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Заперечення відповідача щодо відсутності належних доказів визначення планових обсягів послуг самі по собі не спростовують установленого договором обов`язку здійснювати поетапні платежі та остаточний розрахунок за фактично надані послуги.

Суд враховує, що наявність договірних відносин між сторонами, факт надання послуг та їх фактична вартість підтверджуються наданими актами, а відповідачем здійснено оплату відповідних послуг.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували фактичні обсяги послуг, відображені в актах приймання-передачі, або підтверджували інші строки виконання грошових зобов`язань за спірним договором.

Суд відхиляє контррозрахунок відповідача, оскільки останній не враховує тривалість прострочення в липні 2026 року та фактично виключає відповідний місяць із розрахунку без урахування правового висновку Верховного Суду щодо округлення неповного місяця прострочення.

Відповідач також заперечує проти стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, посилаючись на обставини непереборної сили, пов`язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

На підтвердження відповідних обставин відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати від 15.02.2023 № 3200-23-0754.

Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас, наявність форс-мажорних обставин не має преюдиційного характеру та підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру спірного зобов`язання і наданих сторонами доказів.

Аналогічний підхід щодо необхідності доведення впливу обставин непереборної сили на виконання конкретного господарського зобов`язання викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

Судом встановлено, що сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати від 15.02.2023 № 3200-23-0754 виданий щодо договору від 01.01.2019 № 0205-02024 та стосується періоду з 24.02.2022 до 15.02.2023.

Натомість, предметом спору у цій справі є неналежне виконання зобов`язань за договором від 01.01.2024 № 0205-02024-ПП щодо оплати послуг, наданих у травні-червні 2026 року.

Отже, зазначений сертифікат стосується інших договірних правовідносин та іншого періоду, ніж ті, які є предметом розгляду в цій справі.

Крім того, договір від 01.01.2024 укладено сторонами після початку повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану.

Відповідач, приєднуючись до умов договору, був обізнаний про обставини, в яких здійснюватиметься господарська діяльність, та прийняв на себе відповідні договірні зобов`язання.

Посилання на воєнний стан, складне фінансове становище та несвоєчасне надходження коштів від споживачів не доводить об`єктивної неможливості виконання конкретного грошового зобов`язання перед позивачем.

Крім того, відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд також враховує правову природу інфляційних втрат та трьох процентів річних, які не є штрафними санкціями, а мають компенсаційний характер.

Таким чином, посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили не спростовує обґрунтованості вимог позивача про стягнення передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань.

За таких обставин суд відхиляє зазначені доводи відповідача.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідач просить у разі повного або часткового задоволення позовних вимог відстрочити виконання рішення суду строком на 6 календарних місяців, посилаючись на запровадження та тривалу дію в Україні воєнного стану, систематичні ракетні атаки на об`єкти енергетичної інфраструктури, особливий статус відповідача як оператора системи розподілу електричної енергії, необхідність першочергового спрямування наявних фінансових ресурсів на відновлення та ремонт пошкоджених електричних мереж, а також забезпечення безперебійного електропостачання споживачів Київської області.

Також відповідач посилається на те, що основним джерелом його доходів є кошти, які надходять від споживачів електричної енергії як плата за послуги з її розподілу, тоді як значна частина таких коштів та сформованих резервів спрямовується на відновлення і ремонт об`єктів енергетичної інфраструктури та підготовку до осінньо-зимового періоду.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що основну заборгованість за спірний період ним погашено в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення відповідно до частини третьої статті 331 Господарського процесуального кодексу України є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення суд враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі №920/199/16 звернув увагу на необхідність при вирішенні питання щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення враховувати доводи обох сторін, їх матеріальні інтереси та фінансовий стан, причини неналежного виконання боржником зобов`язань перед кредитором, а обраний строк має забезпечувати баланс інтересів стягувача та боржника і сприяти реальному виконанню судового рішення.

Вирішуючи подану відповідачем заяву, суд враховує, що ТОВ "Київські енергетичні послуги" здійснює діяльність оператора системи розподілу електричної енергії, а належне функціонування електричних мереж має істотне значення для безперебійного електропостачання населення та функціонування об`єктів критичної інфраструктури.

Суд також враховує загальновідомі обставини систематичного пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації об`єктів енергетичної інфраструктури України та необхідність здійснення операторами систем розподілу постійних аварійно-відновлювальних робіт.

Водночас, визначальним для вирішення поданої заяви у цій справі суд вважає те, що відповідач під час розгляду справи повністю погасив суму основної заборгованості у розмірі 251 504 094,03 грн, що підтверджується наданими платіжними документами.

Наведена обставина свідчить про вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на виконання основного грошового зобов`язання, та не дає підстав для висновку про ухилення останнього від виконання своїх договірних обов`язків.

Суд бере до уваги і те, що після погашення основної заборгованості предметом стягнення фактично залишаються нарахування, пов`язані з простроченням виконання грошового зобов`язання, а тому тимчасове відкладення їх примусового стягнення за встановлених у цій справі обставин не створює для позивача таких наслідків, які були б неспівмірними з необхідністю забезпечення стабільної діяльності відповідача як оператора системи розподілу.

За наведених обставин, оцінивши в сукупності характер спірних правовідносин, повне виконання відповідачем основного грошового зобов`язання, соціальну та стратегічну значимість його господарської діяльності, а також необхідність дотримання справедливого балансу майнових інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про наявність у цьому випадку обставин, які істотно ускладнюють негайне виконання рішення суду.

При цьому надання відстрочки не звільняє відповідача від виконання судового рішення, не змінює обсягу присуджених до стягнення сум, а лише переносить строк його примусового виконання, що за конкретних обставин цієї справи є пропорційним заходом та забезпечує баланс інтересів сторін.

З огляду на викладене, суд вважає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про відстрочення виконання рішення обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим виконання рішення у цій справі підлягає відстроченню строком на шість місяців з дня його ухвалення.

У частині судового збору, сплаченого за вимогу про стягнення основного боргу, яка підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору, питання його повернення з Державного бюджету України вирішується відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» за наявності відповідного клопотання позивача.

Судовий збір, який припадає на задоволені вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, відповідно до статті 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04136, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 1 А; ідентифікаційний код 23243188) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) 2 379 099 (два мільйони триста сімдесят дев`ять тисяч дев`яносто дев`ять) грн 21 коп. трьох процентів річних, 1 577 185 (один мільйон п`ятсот сімдесят сім тисяч сто вісімдесят п`ять) грн 34 коп. інфляційних втрат та 14 431 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять одна) грн 30 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про відстрочення виконання рішення суду задовольнити.

5. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10493/26 строком на 6 (шість) місяців з дня ухвалення рішення, тобто, до 04.05.2027.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина

Часті запитання

Який тип судового документу № 141226728 ?

Документ № 141226728 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141226728 ?

Дата ухвалення - 04.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141226728 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141226728 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141226728, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 141226728, Господарський суд м. Києва було прийнято 04.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.

Судове рішення № 141226728 відноситься до справи № 910/10493/26

Це рішення відноситься до справи № 910/10493/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141226727
Наступний документ : 141226729