Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
03.11.2026Справа № 910/6536/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" (пр-т Берестейський, 35, м. Київ, 03056)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" (пр-т Маяковського, 68, оф. 233, м. Київ, 02232)
про стягнення 294 154,70 грн.
Представники сторін: без виклику.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" про стягнення 87 821, 26 грн., а саме 35 724, 00 грн. пені та 52 097, 26 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 432-НХ-24 від 18.07.2024 року в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6536/25, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/6536/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 29.05.2025 була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 30.05.2025 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 29.05.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 18.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Каблекс-Україна» (відповідач у справі, постачальник за договором) та Комунальним товариством «Київський метрополітен» (позивач у справі, постачальник за вказаним договором) укладено Договір № 432-НХ-24, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити кабельно-провідникову продукцію, код 31320000-5 «Електророзподільні кабелі» за ДК 021:2015 (товар) згідно зі специфікацією (додаток 1), яка є невід`ємною частиною договору.
Розділами 1 - 11 договору сторони узгодили предмет договору, якість товару, ціну договору та порядок розрахунків, порядок поставки товару, відповідальність сторін та розгляд спорів, а також строк договору та порядок внесення змін і розірвання договору тощо.
Відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та вартість, а також умови його поставки.
Договір, відповідно до п. 10.1., набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення підписів печатками сторін і діє до 31.03.2025 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як вбачається з наданої позивачем копії договору, вказаний договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України).
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами п. 1.2 Договору найменування товару, ціна, кількість, асортимент, якість товару, вимоги до пакування, інші індивідуально визначені відомості, характеристики товару зазначені у специфікації до договору.
Так, на виконання п. 1.2 Договору сторонами погоджено Специфікацію (Додаток № 1 до Договору) на суму 897 757,20 грн. з ПДВ, якою передбачене найменування та маркування товару (кабель), його кількість, виробник товару, ціна за одиницю та загальна сума, а також умови поставки тощо.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами п. 2.1 Договору постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого відповідатиме чинним нормам якості для цього виду та іншим вимогам, зазначеними у специфікації (додаток 1) до договору.
Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється партіями згідно з окремими письмовими замовленнями покупця, виходячи з його фінансових можливостей та виробничих потреб. Замовлення направляється постачальнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення, при цьому копія замовлення направляється покупцем постачальнику електронною поштою або іншим незабороненим чинним законодавством України та узгодженим сторонами способом, з обов`язковим повідомленням або відміткою про отримання замовлення.
Згідно з п. 5.2 Договору поставка партії товару здійснюється протягом 14 календарних днів від дати направлення покупцем письмового замовлення постачальнику.
Датою поставки товару (партії товару) є дата, коли замовлений товар (партія товару) належної якості був переданий у власність покупця в місці поставки (п. 5.6 Договору).
Докази того, що сторони узгодили інший строк поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як встановлено у п. 6.3.1 Договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору ціни на товар встановлюються в національній валюті України - гривні. Ціна цього Договору включає вартість товару, вартість всіх супутніх робіт/послуг, пов`язаних з поставкою товару та інші витрати, необхідні для виконання умов цього Договору.
Ціна Договору складає 897 757,20 грн., у тому числі ПДВ 20% - 149 626,20 грн. (п.3.3 Договору).
Згідно п.3.4 Договору ціна товару та ціна Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін з підстав та у випадках, визначених чинним законодавством України, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Відповідно до п. 11.10 Договору обмін кореспонденцією (листами, документами, повідомленнями) за цим договором між сторонами відбувається шляхом направлення рекомендованого листа за місцезнаходженням сторони (одержувача) відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або за його фактично/поштовою адресою, якщо така зазначена в розділі 13 цього договору.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 21.10.2024 року позивач направив на вказану в розділі 13 Договору адресу відповідача (Одеська обл., с. Усатове, вул. Альмі, 10) замовлення № 1 від 18.10.2024 року на поставку товару на загальну суму 744 246, 60 грн. з ПДВ, наведений в якому перелік найменувань товару та його ціна за одиницю відповідає визначеному Специфікації (додаток 1).
Факт направлення вказаного замовлення № 1 підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень № 10605 від 21.10.2024 року, на якому міститься календарний штемпель Укрпошти та фіскального чеку від 21.10.2026 року.
З матеріалів справи вбачається, що адресований ТОВ «Каблекс-Україна» конверт був повернутий відправнику неврученим адресату 07.11.2024 року за закінченням терміну зберігання.
Отже, з урахуванням погодженого сторонами у п. 5.2 Договору строку та враховуючи, що замовлення на поставку товару відправлено на адресу відповідача 21.10.2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Каблекс-Україна» зобов`язане було поставити відповідний товар не пізніше 04.11.2024 року.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до абз. 4 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Каблекс-Україна» листом № 30/10-1 від 30.10.2024 року повідомило позивача про неможливість здійснення поставки товару за ціною, визначеною в Договорі, посилаючись на збільшення ставки Військового збору у зв`язку з прийняттям 10.10.2024 року Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування у період воєнного стану» та підвищення вартості 1 тонни міді, яка станом на дату укладення Договору складала 9340,00 дол. США та станом на дату отримання першого замовлення - 9472,00 дол. США. У зв`язку з викладеним відповідач просив розглянути можливість внесення змін до спірного Договору з визначенням нової ціни за одиницю товару та укладенням нової редакції Специфікації, а у разі неможливості - розірвати Договір за взаємною згодою сторін.
До листа також було додано Цінову тендерну пропозицію на загальну суму 942 758,10 грн. з ПДВ, згідно якої зазначено підвищені ціни за одиницю товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно п. 5.7 Договору зобов`язання постачальника щодо поставки замовленого товару (партії товару) вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання замовленого товару (партії товару) належної якості у власність покупця у місці поставки на підставі видаткової накладної.
Проте, у вказаний строк відповідач не виконав свого обов`язку з поставки товару, натомість повідомивши позивача про неможливість виконання зобов`язання за погодженою сторонами у Договорі ціною.
Суд зазначає, що статтею 525 ЦК України та 188 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється (частини 1, 3 статті 615 ЦК України).
Згідно з п. 6.2.5 Договору покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, повідомивши письмово про це постачальника за 20 календарних днів до бажаної дати розірвання. В такому випадку договір вважається розірваним через 20 календарних днів з моменту направлення покупцем повідомлення про розірвання договору.
Відповідно до п. 7.3 Договору у разі прострочення поставки товару (партії товару) більш ніж на один місяць понад строк, визначений п. 5.2 Договору, покупець має право в односторонньому порядку припинити дію цього договору (повідомивши про це постачальника письмово) стосовно непоставленого товару без будь-якої компенсації за збитки, які постачальник поніс або може понести через таке розірвання договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 04.12.2024 року позивачем було направлено відповідачу (на адресу: Одеська обл., с. Усатове, вул. Альмі, 10) повідомлення про розірвання Договору № 432-НХ-24 від 18.07.2024 року (вих. № 17/11-624 від 04.12.2024 року) на підставі п.7.3 Договору, ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання щодо поставки товару у встановлений договором строк, що підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист з календарним штампом Укрпошти від 04.12.2024 року, фіскального чеку від 04.12.2024 року та накладної № 0305613688639 від 04.12.2024 року.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відтак, оскільки сторони в спірному Договорі погодили можливість розірвання договору в односторонньому порядку, зважаючи на направлення позивачем 04.12.2024 року відповідного повідомлення про розірвання договору у відповідності до п. 7.3 правочину, за висновками суду, вказаний Договір є розірваним з 25.12.2024 року.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначає позивач в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами товару на загальну суму 897 757,20 грн., позаяк товар не було поставлено взагалі.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Як встановлено п.п. 7.1, 7.2 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. За порушення строків поставки товару (партії товару) або поставки товару не в повному обсязі, замовленому покупцем, відповідно до п. 5.2 Договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.
У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання в частині дотримання встановленого Договором позивача строку поставки товару позивачем було направлено на адресу відповідача листом №12/03-4 від 13.01.2025 року претензію про сплату штрафних санкцій за Договором у розмірі 87 821,26 грн. (25724,00 грн. пені та 87 821,26 грн. штрафу), які нараховані позивачем на підставі пункту 7.2 Договору за порушення відповідачем строків поставки товару.
Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення №03056000027064 від 13.01.2025 року, фіскального чеку від 13.01.2025 року та накладної №03056000027064 від 13.01.2025 року.
Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору та Замовлення товару, позивачем на підставі пункту 7.2 Договору нараховано відповідачеві пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки в сумі 32 724,00 грн. За період 05.11.2024 - 22.12.2024, а також штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару у сумі 52 097,26 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання ним свого зобов`язання з поставки товару, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують чи спростовують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 432-НХ-24 від 18.07.2024 р. та/або окремих його положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів.
Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Як передбачено умовами п. 11.2 Договору зміни, доповнення та розірвання Договору допускаються за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено цим Договором або чинним законодавством України. Істотні умова цього Договору можуть бути змінені лише у випадках та з підстав, передбачених чинним законодавством України.
Згідно п.11.3 Договору якщо інше не передбачено умовами Договору, зміни, доповнення та розірвання цього Договору оформлюються шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін, скріплюється печатками сторін та є його невід`ємною частиною.
Окрім цього, як зазначалось судом вище, згідно п.3.4 Договору ціна товару та ціна Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін з підстав та у випадках, визначених чинним законодавством України, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
При цьому, докази укладення додаткової угоди про зміну такої істотної умови Договору як ціна товару в матеріалах відсутні.
Додатково суд зазначає, що зміна або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, передбачена у статті 652 ЦК, за змістом якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
Суд звертає увагу, що на відміну від форс-мажору, істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).
Торгово - промислова палата відповідно до Закону України «Про Торгово-промислові палати» в межах повноважень ТПП України надає за дорученням українських юридичних осіб послуги, пов`язанні із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів, в тому числі готує фахові висновки щодо підтвердження істотних змін обставин у разі суттєвого ускладнення виконання зобов`язань за договором, зумовленого істотною зміною обставин (hardship), в рамках норми ст. 652 ЦК України, як доказ необхідності внесення змін до договору або його розірвання.
Проте, матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду доказів реалізації як передбаченого статтею 652 ЦК України права на звернення до суду з вимогами про внесення змін до Договору у зв`язку з істотною зміною обставин, так і отриманого відповідного фахового висновку ТПП про істотні зміни обставини, наданого в межах вище передбачених ст. 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" повноважень ТПП.
Щодо посилання відповідача на прийняття 10.10.2024 року № 4015-IX Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування у період воєнного стану» в частині підвищення ставки військового збору з 1,5 до 5 відсотків для фізичних осіб суд зазначає, що вказаний закон набрав чинності 1 грудня 2024 року та згідно останнього з 01.01.2025 року запроваджено обов`язкову сплата військового збору для всіх ФОП, незалежно від групи чи системи оподаткування, що свідчить про відсутність підстав для застосування вказаного закону до спірних правовідносин з поставки товару в строк до 04.11.2024 року.
Також суд звертає увагу як на відсутність в матеріалах справи, так і не надання документального підтвердження зміни ціни на мідь, на яку посилався відповідач в листі № 30/10-1 від 30.10.2024 року.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином, пеня, передбачена п. 7.2 Договору може нараховуватись за порушення зобов`язань, які мали місце під час дії Договору, за період до моменту припинення дії останнього.
Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Так, згідно п. 7.2 Договору за порушення строків поставки товару (партії товару) або поставки товару не в повному обсязі, замовленому покупцем, відповідно до п. 5.2 Договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.
При цьому, суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19.
З огляду на вищевказане, враховуючи, що сторони Договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили, зокрема, і відповідальність за порушення договірних зобов`язань, суд вважає, що стягнення з відповідача і штрафу і пені за прострочення господарського зобов`язання відповідає нормам чинного законодавство України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
З урахуванням фактичних обставин справи, оскільки за умовами Договору відповідач зобов`язаний був поставити товар протягом 14 календарних днів з дати відправлення позивачем замовлення та позивачем замовлення відправлене 21.10.2024 року, зобов`язання з поставки товару є простроченим з 05.11.2024 року (тобто зі спливом 14 днів з моменту відправлення замовлення).
За результатами здійсненої судом самостійної перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу) встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, а також з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 724,00 грн. пені та 52 097,26 грн. штрафу, за висновками суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" (02232, м. Київ, пр-т Маяковського, 68, оф. 233, код ЄДРПОУ 33398849) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр-т Берестейський, 35, код ЄДРПОУ 03328913) 35 724 (тридцять п`ять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 00 коп. пені, 52 097 (п`ятдесят дві тисячі дев`яносто сім) грн. 26 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03 листопада 2026 року.
Суддя А.М. Селівон
Судове рішення № 141226517, Господарський суд м. Києва було прийнято 03.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/6536/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: