Ухвала суду № 141226473, 04.11.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/1193/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

04.11.2026м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретар судового засідання Полівода С.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ульма Опалубка Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ТРЦ"

про стягнення заборгованості в сумі 9 057 512,11 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Коваль О.Л.;

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ульма Опалубка Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ТРЦ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 9 057 512,11 грн, з них: 5 673 709,99 грн - борг за послуги з оренди, 3 383 802,12 грн - неустойка за липень 2026.

03.11.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 10137/26 від 03.11.2026). Обґрунтовуючи подану заяву, заявник зазначає, що тривалий розгляд справи, значний розмір суми боргу, а також те, що відповідач ухиляється від добровільного виконання зобов`язань, зумовлює існування реального ризику виведення чи приховування відповідачем грошових коштів. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може суттєво ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення. У зв`язку з цим, керуючись статтями 136-139 ГПК України, заявник просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на кошти відповідача в межах суми позову - 9 057 512,11 грн, які містяться на рахунках в АБ "УКРГАЗБАНК" (IBAN НОМЕР_1 ), ПАТ "МТБ БАНК" (IBAN НОМЕР_2 ), а також на інших банківських рахунках, що належать ТОВ "ФЕНІКС ТРЦ".

04.11.2026 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. № 20671/26) про відкладення підготовчого судового засідання та розгляд заяви позивача про забезпечення позову за участі представника відповідача. Водночас, будь-яких письмових заперечень щодо недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення , пояснень чи доказів по суті заявлених позивачем вимог про забезпечення позову, які б вимагали додаткового дослідження в судовому засіданні за участю сторін - відповідач суду не надав, як і не навів будь-якої поважної причини неявки в судове засідання. Сама лише незгода відповідача з можливим забезпеченням позову, за відсутності належного правового обґрунтування, не є винятковою обставиною для відхилення судом загального правила безвикличної процедури розгляду.

При цьому , відповідно до частини першої статті 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів із дня її надходження без повідомлення учасників справи.

За змістом частин третьої та четвертої статті 140 ГПК України розгляд заяви про забезпечення позову за загальним правилом здійснюється без повідомлення учасників справи, а виклик особи, яка подала заяву, є правом, а не обов`язком суду, і застосовується у разі необхідності надання додаткових пояснень чи доказів.

Суд враховує, що у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Зважаючи на те , що заява про забезпечення позову надійшла до суду 03.11.2026 , а судовий розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 04.11.2026 та з огляду на імперативно визначений законом скорочений дводенний строк для розгляду такої категорії заяв, а також відсутність потреби у додаткових поясненнях сторін, суд вважає доцільним розглянути подану заяву саме в цьому судовому засіданні . При цьому відповідач знав та мав можливість , як приймати участь у розгляді чи подати відповідні визначені процесуальним законом заяви , клопотання , докази в підтвердження наявності поважних причин .

З`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви ТОВ "Ульма Опалубка Україна" про забезпечення позову, заслухавши представника позивача, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши подані докази, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає заяву вх. № 10137/26 від 03.11.2026 такою, що підлягає задоволенню.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Приписами статті 136 ГПК України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.

Позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) перебуває в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частин четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21).

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, поза як це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012).

Так, позовні вимоги в цій справі мотивовані тим, що відповідач систематично порушував умови договору оренди в частині сплати орендної плати. Незважаючи на направлені ТОВ "Ульма Опалубка Україна" вимоги, заборгованість у повному обсязі не погашена, у зв`язку з чим позивач просить стягнути основну заборгованість, а також неустойку у розмірі подвійної місячної орендної плати за липень 2026 року за прострочення виконання грошового зобов`язання на загальну суму 9 057 512,11 грн.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

Водночас, згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова КГС ВС від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23), заявник, який просить накласти арешт на суму боргу, не зобов`язаний доводити очевидні речі, як-от потенційну можливість відповідача розпорядитися своїми коштами чи вчинити недобросовісні дії.

Судом враховано, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на грошові кошти відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У пункті 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

У випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23).

В силу положень статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2025 у справі №915/1386/24).

При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22).

Суд зазначає, що задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а також створення перешкод у господарській діяльності відповідача.

Вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та обраний позивачем у спосіб накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявленого позову, відповідає фактичним обставинам та вимогам процесуального законодавства.

Слід зазначити, що у випадку звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. При цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом спору у справі № 909/1193/26 є стягнення з ТОВ "Фенікс ТРЦ" грошових коштів у розмірі 9 057 512,11 грн.

З огляду на значний розмір суми стягнення та тривалість строків розгляду справи, існує об`єктивний та реальний ризик того, що відповідач може вчинити дії, спрямовані на приховування, зменшення чи виведення наявних грошових коштів з відкритих банківських рахунків на користь третіх осіб.

Обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову безпосередньо пов`язаний із предметом спору та є повністю співмірним із заявленими позовними вимогами. Зазначений захід має виключно тимчасовий характер і спрямований на збереження балансу інтересів сторін та гарантування реального виконання судового рішення у майбутньому. Він не позбавляє відповідача права власності на активи, а лише обмежує право розпорядження ними у визначених межах.

Невжиття заходів забезпечення позову у цьому випадку може призвести до ситуації, коли ухвалене судом рішення про стягнення коштів у разі задоволення позову залишиться декларативним через відсутність у боржника ліквідного майна, що знівелює саму суть судового захисту.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд встановив наявність прямого зв`язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову, існування загрози невиконання судового рішення в разі задоволення позову та дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

За приписами ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи необхідність належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважає за необхідне продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Керуючись ст. 136 - 141, 144, ч. 3 ст. 177, 234, 235 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ульма Опалубка Україна" (вх. № 10137/26 від 03.11.2026) про забезпечення позову задовольнити.

2. Накласти арешт на грошові кошти, які розміщені на рахунках, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Фенікс ТРЦ" (участок Прелуки, будинок 607Ш, село Поляниця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78593, код ЄДРПОУ 44876218) в межах суми позову у розмірі 9 057 512,11 грн (дев`ять мільйонів п`ятдесят сім тисяч п`ятсот дванадцять гривень 11 копійок), а саме:

IBAN НОМЕР_1 в АБ «УКРГАЗБАНК» (МФО 320478);

IBAN НОМЕР_2 у ПАТ «МТБ БАНК» (МФО 328168);

інших банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ТРЦ" (код ЄДРПОУ 44876218).

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ульма Опалубка Україна" (Набережно-Печерська дорога, м. Київ, 01013, код ЄДРПОУ 31563803).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс ТРЦ" (участок Прелуки, будинок 607Ш, село Поляниця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78593, код ЄДРПОУ 44876218).

3. Продовжити строк підготовчого провадження у справі № 909/1193/26 на тридцять днів до 23.12.2026.

4. Підготовче судове засідання відкласти на 09.12.2026 о 12:10 год. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Івано-Франківської області за адресою: вул. Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, 76018, зал судових засідань № 6.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст. 255-257 ГПК України.

Ухвалу підписано 04.11.2026.

Набрання ухвалою законної сили 04.11.2026.

Строк пред`явлення ухвали до виконання з 05.11.2026 до 05.11.2029.

Суддя Світлана КОБЕЦЬКА