Єдиний державний реєстр судових рішень справа № 208/4482/26
провадження № 2/208/4456/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 р. м. Кам`янське
Заводський районний суд м. Кам`янського у складі:
головуючого судді - Гречаної В.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Грищенко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 208/4482/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до Заводського районного суду міста Кам`янського із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначило, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено договір № 9563049 від 01.02.2022 року.
В подальшому, ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали Договір факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за вказаними вище кредитними договорами.
Заборгованість за договором № 9563049 від 01.02.2022 складає 16475 грн, з яких:
10000 грн. - сума заборгованості за основним зобов`язанням,
5375 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги,
1100 грн. - сума заборгованості за комісією.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму заборгованості за Договором № 9563049 від 01.02.2022 року в розмірі 16475 грн, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2662.40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із відповіддю №2614449 від 16.04.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається із відповіді №2617038 від 17.04.2026 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери - довідки ВПО щодо ОСОБА_3 відсутні.
Ухвалою суду від 17.04.2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 208/4482/26 за правилами спрощеного позовного провадження.
25.05.2026 року від відповідача через "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить суд позовні вимоги задовольнити частково, зменшити розмір нарахованих відсотків, комісії, та інших додаткових платежів, відмовити у стягненні витрат на правову допомогу як неспівмірних.
Зазначає, що факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не заперечує, однак не погоджується з розміром заявлених до стягнення процентів, комісій, а також витрат на правничу допомогу. Вважає розмір витрат на правову допомогу у розмірі 9000 грн завищеним. Крім того, просив суд врахувати, що нараховані проценти та комісії є надмірними з урахуванням короткого строку кредитування, складного матеріального становища відповідача, проходження військової служби, статусу УБД та ВПО, відсутністю офіційного доходу та наявності трьох дітей на утриманні.
26.05.2026 року від відповідача через "Електронний суд" надійшло клопотання про розстрочення виконання рішення строком на 36 місяців у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності, статусом учасника бойових дій, статусом внутрішньо переміщеної особи, утриманням 3 неповнолітніх дітей.
26.05.2026 року від відповідача через "Електронний суд" надійшло клопотання про врахування матеріального становища в якій просить врахувати тяжке матеріальне становище та зменшити розмір додаткових нарахувань, процентів та витрат на правничу допомогу.
29.05.2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив якій посилався на те, що період нарахування відсотків за договором - з 01.02.2022 року по 24.02.2022 року, доказів перебування відповідача у статусі військовослужбовця за контрактом та здійснення відповідачем заходів зазначених у п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 02.02.2022 року по 24.02.2024 року не надано. Враховуючи викладене позивач просив задовольнити вимоги повністю.
Представник позивача в позовній заяві просив розгляд справи провести без його участі.
Відповідач в судове засідання не з`явився. 27.05.2026 року подав суду заяву в якій просить справу розглядати за його відсутності.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
01.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_3 укладено договір споживчого кредиту № 9563049, відповідно до умов якого сума кредиту становить 10000 грн, а строк кредитування - 15 днів, починаючи з 01.02.2022 року. Датою повернення кредиту, сплати комісії за його надання та процентів за користування кредитом визначено 16.02.2022 року.
Згідно з пунктом 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1100 грн, що нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом становлять 1875 грн та нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним протягом установленого строку кредитування. Стандартна базова процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним. Тип процентної ставки - фіксована.
Договір кредиту підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором J39384.
Відповідно до довідки ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію позичальника та акцепт договору, відповідач прийняв умови договору за допомогою одноразового ідентифікатора J39384 від 01.02.2022 року, надісланого на номер телефону НОМЕР_1 .
На підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів позивач надав квитанцію ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс», відповідно до якої 01.02.2022 року на платіжну картку № НОМЕР_2 було зараховано 10 000 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, здійсненим первісним кредитором - ТОВ «Мілоан», заборгованість відповідача становить: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 375 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1100 грн - заборгованість за комісією. Загальний розмір заборгованості становить 16475 грн.
До правовідносин у цій справі суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредита сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем належним чином підписано та погоджено всі істотні умови спірного договору та отримано кредитні кошти.
Щодо відступлення права вимоги то суд зазначає.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
26.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 26-07/2024.
Відповідно до пункту 6.1.3 зазначеного договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників для друку згідно з додатком № 4. Після цього фактор стає новим кредитором щодо відповідних боржників та набуває права вимоги за їхньою заборгованістю. Підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт приймання-передачі реєстру боржників для друку підтверджує факт переходу права вимоги від клієнта до фактора та є невід`ємною частиною договору факторингу.
26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» підписано акт приймання-передачі реєстру боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року.
Згідно реєстру прав вимоги до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором № 9563049 від 01.02.2022 року. Загальний розмір заборгованості становить 16 475 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 375 грн - заборгованість за процентами та 1 100 грн - заборгованість за комісією.
На підтвердження оплати за договором факторингу позивач надав платіжну інструкцію № 4480-90005 від 26.07.2024 року, відповідно до якої ТОВ «Факторинг Партнерс» перерахувало на користь ТОВ «Мілоан» 3 310 395 грн 81 коп. із призначенням платежу: оплата за договором факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року.
Відповідачем факт набуття позивачем права вимоги за кредитними договорами не заперечується, тому враховуючи надані позивачем докази, суд вважає доведеним перехід до позивача прав вимоги за спірним кредитним договором.
Оскільки, судом встановлено, що відповідач отримані кошти у визначений договором строк не повернув, зазначені обставини відповідач не заперечує та позов визнає в цій частині, тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу є обґрунтованими, доводів щодо погашення заборгованості або неправильного розрахунку матеріали справи не містять, відповідачем у відзиві розмір заборгованості за тілом кредиту не заперечувався, тому вимоги про стягнення за № 9563049 від 01.02.2022 року суми заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 10000 грн підлягають задоволенню.
Щодо нарахованих відсотків.
Відповідач просить суд врахувати, що нараховані проценти та комісії є надмірними з урахуванням короткого строку кредитування, складного матеріального становища відповідача, проходження військової служби, статусу УБД та ВПО, відсутністю офіційного доходу та наявності трьох дітей на утриманні.
Суд зазначає, що відповідач підписуючи договір кредиту, погодився з його істотними умовами, зокрема і строком кредитування - 15 днів, що починаючи з 01.02.2022 року. Датою повернення кредиту - 16.02.2022 року.
Згідно з пунктом 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1100 грн, що нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом становлять 1875 грн та нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним протягом установленого строку кредитування. Стандартна базова процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним. Тип процентної ставки - фіксована.
Разом з тим, пунктом 2.3.1.2. Договору визначено порядок пролонгації на стандартних (базових) умовах. Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6. Договору.
У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості нарахування відповідачу відсотків здійснювалось за період з 02.02.2022 року по 16.02.2022 року у розмірі 125 грн щоденно, що відповідає погодженій сторонами відсотковій ставці у розмірі 1.25%. В подальшому, за період з 17.02.2022 року по 24.02.2022 року нарахування відсотків за користування кредитом відбувалось згідно погодженої відсоткової ставки у розмірі 5% - по 500 грн щоденно.
Оскільки позивачем здійснювалось нарахування відсотків у розмірі погодженому у договорі та у погоджений з урахування умов пролонгації строк кредитування, то суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих відсотків.
Також суд не знаходить підстав для застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», оскільки кредитний договір укладено 01.02.2022 року, та нарахування відсотків здійснювалось до 24.02.2022 року, тобто до набрання чинності вказаним законом.
Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, в якій суд зазначив, що «встановлені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, обмеження максимальної денної процентної ставки не поширюються на договір, укладений у 2021 році, якщо строк кредитування за ним не був продовжений після 24 грудня 2023 року».
Відповідачем до відзиву долучено копію військового квитка серії НОМЕР_3 відповідно до якого відповідач з 12.02.2022 року на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_4 № 32-РС прийнятий у Збройні Сили України за контрактом.
Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Отже суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б на підставі пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин (укладення кредитного договору) звільняли його від сплати заборгованості за кредитним договором.
З приводу комісії, суд зазначити, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін в 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування», тобто саме з цього часу, законодавець залишив за банком можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.
Зокрема 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Аналогічні за змістом висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20.09.2024 року у справі № 331/2974/23.
Тому підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії передбаченої п. 1.5.1 кредитного договору, який підписав позичальник відсутні.
З огляду на викладене, суд вважає що позивачем належними доказами доведено факт підписання договору, видачі кредитних коштів та виникнення заборгованості у заявленому розмірі, разом з тим, відповідачем наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, власного розрахунку не надано, підстав на які посилався відповідач не дають суду можливості зменшити розмір заявлених до стягнення сум.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Також суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення на підставі тяжкого матеріального становища, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що питання відстрочення або розстрочення виконання рішення вирішується судом у порядку ст. 435 ЦПК, якою визначено порядок подання та розгляду заяви про розстрочення виконання рішення суд. Тому відповідач не позбавлений після постановлення рішення звернутись до суду з заявою у порядку ст. 435 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно положень ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.
У справі заявлено до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: договір про надання правничої допомоги, витяг з акту про надання юридичної допомоги № 29, прайс лист АО «Лігал Ассістанс».
Згідно витягу з акту про надання юридичної допомоги № 29 АО «Лігал Ассістанс» надало послуги з надання усної консультації - 2 години по 1500 грн - 3000 грн, складання позовної заяви - 2 години - по 3000 грн - 6000 грн. Загальна вартість 9000 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на неспівмірний до стягнення розмір витрат на правову допомогу, суд погоджується з вказаними доводами та зазначає таке.
Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При вирішенні питання розподілу судових витрат враховуються: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості письмових доказів на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час.
За таких обставин, беручи до уваги предмет позову, часткове задоволення позовних вимог та суму заборгованості, присуджену до стягнення, а також враховуючи надані відповідачем догази щодо скрутного матеріального становища, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2662,40 грн, оскільки позов задоволено повністю в частині заборгованості.
Керуючись ст.ст.1, 2, 12, 13, 81, 141, 174, 263-265 ЦПК України суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на корись Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» місцезнаходження: м. Київ вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за Договором № 9563049 від 01.02.2022 року в розмірі 16475 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на корись Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» місцезнаходження: м. Київ вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) витрати по оплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.
Сторони по справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» місцезнаходження: м. Київ вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371).
Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя В.Г. Гречана
Судове рішення № 141221361, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 208/4482/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: