Рішення № 141208607, 28.10.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4159/26

Провадження № 2/345/2896/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.10.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Онушканича В.В.

з участю секретаря судового засідання Бандури Г.М.

представника відповідача Висоцької Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,

в с т а н о в и в:

Позивачі звернулися до суду із вищевказаним позовом, а саме просять стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на їхню користь по 120 600,00 грн. регламентної виплати, пов`язаної з втратою годувальника та по 14 976,00 грн. судових витрат, пов`язаних з надання професійної правничої допомоги.

Позов мотивують тим, що 27.04.2023 року близько 19 год. 40 хв. ОСОБА_3 в денний час доби, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює належним чином оцінювати дорожню обстановку, керуючи технічно справним мотоциклом марки "KAWASAKI EX 500D", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ділянкою автодороги Н-10 сполученням Стрий-Чернівці із двостороннім рухом. В цей час, попереду мотоцикла в попутному напрямку, рухався технічно справний автомобіль марки "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , а в зустрічному напрямку наближався технічно справний автомобіль марки "Seat Ibiza", реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водійки ОСОБА_8 . Водій ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює належним чином оцінювати дорожню обстановку, керуючи технічно справним мотоциклом марки "KAWASAKI EX 500D", р.н. НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю приблизно 100-120 км/год., що значно перевищує максимально допустиму на даній ділянці дороги, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, виконавши маневр обгону автомобіля марки "Toyota Camry", р.н. НОМЕР_2 , що рухався у попутному з ним напрямку, не обрав безпечної швидкості на даній ділянці дороги в умовах її заокруглення праворуч по напрямку його руху та без причин технічного характеру, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки "Seat Ibiza", р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водійки ОСОБА_8 , яка рухалася в зустрічному до нього напрямку.

Внаслідок зіткнення з вищевказаним мотоциклом, автомобіль марки "Seat Ibiza", р.н. НОМЕР_3 , винесло на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з автомобілем марки "Toyota Camry", р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 , а мотоцикл марки "KAWASAKI EX 500D", р.н. НОМЕР_1 , перекинувся та шляхом ковзання боковою частиною по асфальту, з`їхав за межі правої смуги за напрямком свого руху. В результаті порушення ОСОБА_3 вказаних пунктів ПДР сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої водійці автомобіля марки "Seat Ibiza", р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_8 , заподіяно тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з забійними ранами, саднами та синцями в ділянці голови, переломи кісток склепіння та основи черепа, забоєм головного мозку важкого ступеня, крововиливами під оболонки головного мозку та мозочка, в речовину головного мозку та м`які тканини голови, що ускладнилась набряком та набуханням головного мозку, внаслідок яких настала її смерть. 26.11.2024 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області винесено вирок, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначено йому покарання у виді 6 (шість) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 (десять) років.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.07.2025 року вищезазначеним вирок скасовано та направлено на новий розгляд в суді першої інстанції. 05.12.2025 року ухвалою Калуського міськрайонного суду (по справі №345/3235/24) було зупинено судове провадження у кримінальному провадженні №12023090000000247 від 28.04.2023 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, - до звільнення обвинуваченого з військової служби (оскільки судом отримано інформацію, що ОСОБА_3 перебуває на військовій службі).

Вказані факти підтверджуються обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12023090000000247, відносно ОСОБА_3 ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.07.2025 р., листом-відповіддю Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.05.2026 р., свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 .

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. «Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини». Внаслідок вищевказаної ДТП, було завдано матеріальної шкоди близьким родичам загиблої, зокрема: дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього дітям потерпілої, позивачам завдано шкоду, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, у розмірі та з підстав викладених нижче. Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "KAWASAKI EX 500D", реєстраційний номер НОМЕР_1 , не була застрахована, відповідно Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) відшкодовує завдану шкоду. Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., в редакції чинній на дату ДТП, визначено, що: «Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу». Відповідно до ст. 22 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р.: «У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.».

Згідно п. 41.1. ст. 41 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Представник позивачів надіслав на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному в Законі України №1961-IV від 01.07.2004 р., із заявами на регламентну виплату (копії повідомлення про ДТП, заяв на виплату, поштові документи додаються до позовної заяви). Серед заявлених позивачами до відшкодування вимог, містились: 241 200,00 грн. в рахунок відшкодування пов`язаного із втратою годувальника для неповнолітніх дітей загиблої, встановленої п. 27.2. ст. 27 Закону України №1961-ІV від 01.07.2004 р.

Водночас своїм листом відповідач повідомив представника позивачів про відсутність підстав для здійснення регламентної виплати за рішенням суду, оскільки кримінальне провадження №12023090000000247 від 28.04.2023 зупинено, остаточного рішення у кримінальній справі не прийнято. Згідно пункту 36.2. статті 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р.: «Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати)».

Проте, станом на дату написання цієї позовної заяви, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки, встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., що стало підставою для звернення позивачів в суд за захистом порушеного права на регламентну виплату. На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6700 гривень. Згідно п.27.2 ст.27 Закону України №1961-IV, загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Тобто при покладенні обов`язку по відшкодуванню шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, на страховика, діюче законодавство передбачає певні межі такої відповідальності. Зокрема, загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2. ст. 27 Закону № 1961-ІV). Отже, мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, становить 241 200,00 грн, який розрахований за формулою: 36 х 6 700,00. Отже, шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів, становить 241 200,00 грн, мінімально гарантованого розміру страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника. Тому позивачі змушені звернутися із вищевказаним позовом до суду.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву. Зазначає, що МТСБУ заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. По-перше, позивачі дійсно звертались до МТСБУ із заявою про страхове відшкодування. Пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) визначено підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду. Саме користуючись зазначеним вище правовим механізмом, МТСБУ листом від 21.05.2026 року повідомило позивачів, що лише після отримання рішення у кримінальній справі (щодо притягнення до відповідальності винуватця ДТП), яке набрало законної сили повернеться до розгляду питання здійснення регламентної виплати на їх користь. Тобто, дії МТСБУ цілком відповідають вимогам закону. Більше того, зазначена норма закону чітко регламентує, що до моменту ухвалення остаточного рішення суду у кримінальній справі та набрання таким законної сили, вирішення питання про здійснення страхового відшкодування/ регламентної виплати є неможливим.

По-друге, позивачі просять стягнути на їх користь 241 200 грн. (по 120 600 грн. кожній) відшкодування по втраті годувальника, на підставі п.27.2 ст.27 Закону № 1961-IV. Однак, при формулюванні таких вимог не врахований повний зміст такої норми. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2 ст.27 Закону № 1961-IV). Тобто, для того, щоб визначити частку кожної особи, яка перебувала в померлої потерпілої особи на утриманні, потрібно встановити коло таких осіб в кожному конкретному випадку. Відповідно до ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Відповідно до відомостей наявних в розпорядженні МТСБУ, на момент смерті ОСОБА_8 , її батько ОСОБА_4 досяг пенсійного віку (повних 65 років). Що підтверджується доданими копіями свідоцтва про народження та інформації про склад сім`ї. Тобто, при визначенні часток, потрібно враховувати ще й батька померлої, і відповідно розмір частки кожного з позивачів становить 241 200/3 = 80 400,00 грн. Тобто, позовні вимоги кожного з позивачів завищені як мінімум на 40 200,00 грн. Крім того, жодних відомостей про те, що у померлої були наявні/відсутні інші діти, окрім позивачів, також не відомо. При цьому, законом чітко передбачено, що розподіл здійснюється на кожну особу, яка має право на таке відшкодування (не залежно від того чи вона реалізувати таке право вимоги). Тому, поки не буде достатньо доказів, щоб визначити перелік усіх осіб, які мали право на отримання такого відшкодування, визначити належних розмір частки кожного з позивачів не можливо. Таким чином, представник відповідача просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача подала відповідь на відзив. Вважає доводи представника відповідача необґрунтованими, незаконними та такими, що не відповідають правовій позиції Верховного Суду, з урахуванням наступного. Щодо доводів представника відповідача про обов`язкову наявність вини водія забезпеченого транспортного засобу, встановлену виключно в рамках кримінального провадження. Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Не погоджуємося з твердженнями представника відповідача, щодо того, що спеціальним законодавством передбачено право на зупинення розгляду страхової справи у зв`язку з відсутністю кінцевого рішення у кримінальному провадженні, що на думку представника відповідача означає, що в кожному страховому випадку страховик вправі використовувати зазначене право. Так, справді спеціальним законодавством передбачено право на зупинення розгляду справи, однак таке рішення має бути обґрунтованим, із зазначенням об`єктивної неможливості здійснити виплату страхового відшкодування третім особам, а не зупиняти виключно з формальних підстав, що в свою чергу свідчить про зловживання відповідачем своїми правами, та порушує право на отримання належної регламентної виплати. Отже, представник відповідача у відзиві на позовну заяву, посилається виключно на право відповідача зупинити розгляд страхової справи, у зв`язку з відсутністю кінцевого рішення у кримінальному провадженні, яке набрало законної сили, однак не надає обґрунтування свого рішення. Тобто, відсутні конкретні підстави, об`єктивної неможливості розгляд справи та здійснення регламентної виплати.

Щодо визначення кола осіб, які мають право на отримання регламентної виплати, пов`язаної з втратою годувальника. Згідно частини 2 статті 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 в редакції чинній на дату пригоди, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2022 року № 109 "Про розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цією постановою за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, у розмірі 320 000 гривень на одного потерпілого. Заявлений позивачами розмір страхового відшкодування, не перевищує страхову суму за заподіяну шкоду життю.

Також представник позивачів звертає увагу на позицію Верховного Суду, щодо подібних правовідносин. Так, в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/9280/18 від 26.11.2024 року, зазначено, що якщо батьки померлої особи з вимогою про виплату страхового відшкодування/регламентної виплати до страховика/ МТСБУ не звернулися і в матеріалах справи відсутні докази перебування батьків на утриманні в загиблого, тоді такі доводи відповідача про визнання розміру відшкодування моральної шкоди, втрати годувальника з урахуванням частки батьків померлої є безпідставними. Станом на дату подання цієї позовної заяви, своє правом на отримання регламентної виплати реалізувала тільки дочки загиблої. Отже, загальна сума регламентної виплати, з якою звернулися позивачі становить 241 200,00 грн., тобто заявлений розмір відшкодування знаходиться в межах страхових сум встановлених чинним законодавством (320 000,00 грн.). Жодних вимог про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника інші особи до відповідача не пред`являли, а тому право на отримання страхового відшкодування мають лише ті особи, які подали заяви про свої вимоги. Більше того ДТП відбулося 27.04.2023 року, тобто минув трирічний термін на звернення із заявою на отримання регламентної виплати до відповідача, що є підставою відмови у здійсненні регламентної виплати особам, які в майбутньому можуть звернутися до відповідача (п. 37.2. статті 37 Закону України №1961-IV від 01.07.2004). Тому представник позивачів просить позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Представник позивачів подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі позивачів. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, наведених у відзиві. Наголосила, що на даний час кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, перебуває на стадії судового розгляду. Оскільки, відсутнє судове рішення у кримінальній справі (щодо притягнення до відповідальності винуватця ДТП), тому до моменту ухвалення остаточного рішення суду у кримінальній справі та набрання таким законної сили, вирішення питання про здійснення на користь позивачів страхового відшкодування/ регламентної виплати є неможливим.

Щодо заявлених позивачами до відшкодування сум витрат за надання правничої допомоги, представник відповідача підкреслила, що такі витрати є явно завищеними, не відповідають критеріям реальності наданих послуг. Адже адвокат, яка здійснює представництво позивачок, власне спеціалізується на справах у сфері страхування, для її рівня кваліфікації та досвіду роботи така справа є шаблонною і не потребує значного часу, необхідного для написання позовної заяви. Окрім того, долучені до позовної заяви детальні розрахунки витрат за надання правничої допомоги свідчать, що надані позивачам послуги повністю дублюються. Також представник відповідача просить врахувати, що представників позивачів не брала безпосередньої участі у судовому засіданні, просила розгляд справи здійснювати без її участі. Тому вважає, що заявлені витрати за надання правничої допомоги необґрунтованими. Таким чином, представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явився з невідомих для суду причин, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку. Жодних заяв чи клопотань від нього не надходило.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 надіслав на адресу суду письмові пояснення. А саме повідомив, що не претендує на отримання регламентної виплати, пов`язаної із втратою годувальника у зв`язку із загибеллю його дочки ОСОБА_8 та не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 надіслала на адресу суду письмові пояснення. А саме повідомила, що не претендує на отримання регламентної виплати, пов`язаної із втратою годувальника у зв`язку із загибеллю її дочки ОСОБА_8 та не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 надіслав на адресу суду письмові пояснення. А саме повідомив, що не претендує на отримання регламентної виплати, пов`язаної із втратою годувальника у зв`язку із загибеллю його дружини ОСОБА_8 та не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що 27.04.2023 приблизно о 19:40 год ОСОБА_3 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює належним чином оцінювати дорожню обстановку, керуючи технічно справним мотоциклом марки Kawasaki EX 500D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевозячи ним пасажира ОСОБА_9 , рухався ділянкою автодороги Н-10 сполученням Стрий-Чернівці в напрямку м. Чернівці із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, розмежованих між собою лінією дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія), та яка знаходиться по вул. Львівська в м. Калуш Івано-Франківської області, а саме поблизу в`їзду до домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто в межах населеного пункту. В цей час, попереду мотоцикла під керуванням ОСОБА_3 , в попутному з останнім напрямку, рухався технічно справний автомобіль марки Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_7 , а в зустрічному напрямку наближався технічно справний автомобіль марки Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_8 . Водій ОСОБА_3 рухаючись із швидкістю приблизно 100-120 км/год., що значно перевищує максимально допустиму на даній ділянці дороги, проігнорувавши вимоги п. 1.5. п.1.10, пп. «б», «д» п.2.3. пп. «а» п.2.9, п. 10.1. п. 12.1, п. 12.4, пп. «б» п.12.9, абз. 4, абз. 54-55. глави 1 Розділу 34 ПДР, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, виконавши маневр обгону автомобіля марки Toyota Camry, що рухався у попутному з ним напрямку, не обрав безпечної швидкості на даній ділянці дороги в умовах її заокруглення праворуч по напрямку його руху та без причин технічного характеру, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки Seat Ibiza, під керуванням водія ОСОБА_8 , яка рухалася в зустрічному до нього напрямку. Внаслідок зіткнення з вищевказаним мотоциклом, автомобіль Seat Ibiza, винесло на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з автомобілем Toyota Camry, під керуванням ОСОБА_7 , а мотоцикл Kawasaki EX 500D, перекинувся та шляхом ковзання боковою частиною по асфальту, з`їхав за межі правої смуги за напрямком свого руху. У результаті порушення ОСОБА_3 вказаних пунктів ПДР сталася дорожньотранспортна пригода, внаслідок якої водію автомобіля Seat Ibiza - ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження внаслідок яких настала її смерть, а пасажиру мотоцикла Kawasaki EX 500D - ОСОБА_9 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечні для життя в момент спричинення.

За фактом дорожньо-транспортної пригоди слідчим управління ГУНП в Івно-Франківській області 28.04.2023 року внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023090000000247.

21.05.2024 року слідчим Головного управління Національної поліції Івано-Франківській області було складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023090000000247 від 28.04.2023 стосовно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.11.2024 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначено йому покарання у вигляді 6 (шість) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 (десять) років. Водночас ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.07.2025 року вище зазначенй вирок скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

05.12.2025 року ухвалою Калуського міськрайонного суду (по справі №345/3235/24) було зупинено судове провадження у кримінальному провадженні №12023090000000247 від 28.04.2023року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, - до звільнення обвинуваченого з військової служби. Отже, на даний час кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 зупинено.

Умови та порядок виплати страхового відшкодування станом на час ДТП були врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон №1961-ІУ, який втратив чинність 01 січня 2025 року на підставі Закону №3720-ІХ), відповідно до пункту 2.1 статті 2 якого відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прирівняними до них; якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно статті 6 Закону №1961-ІУ, чинного на час ДТП, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-ІУ, чинного на час ДТП, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.41.1ст.41Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника наземного транспортного засобу, не була застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-ІУ, чинного на час ДТП, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається у цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Суд наголошує, що відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Правовідносини з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, урегульовано нормами ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За положеннями статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано статтею 1187 ЦК України. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки, тобто особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування); до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким, серед іншого, визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 Закону №1961-ІУ); об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону №1961-ІУ); страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону№1961-ІУ); у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст.22 Закону).

Статтею 23 Закону №1961-ІУ врегульовано відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого. У пункті 23.1 даної статті визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) викладено висновок, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

За частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною 2 статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19) зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування; особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача; страховик є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом №1961-ІУ порядку.

Оскільки, наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні, то відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Верховний Суд виходить з того, що висновки судів про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності судового рішення у кримінальному провадженні по фату ДТП є такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права (постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №242/1930/21, від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20, від 05 жовтня 2022 року у справі №208/4598/21 тощо).

З огляду на викладене та усталену судову практику, покликання представника відповідача, що до моменту ухвалення остаточного рішення суду у кримінальній справі та набрання таким законної сили, вирішення питання про здійснення страхового відшкодування/ регламентної виплати є неможливим є абсолютно безпідставними та не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи встановлено, що шкоду потерпілій було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілої.

Згідно п.23.1 ст.23 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, серед іншого, є шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, врегульовано статтею 27 Закону №1961-ІУ. Відповідно до пункту 27.1 статті 27 Закону України №1961-IV, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2 ст.27 Закону №1961-ГУ).

Вказана вище норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.1200 ЦК України:

«1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

інвалідам - на строк їх інвалідності;

одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував».

У потерпілої ОСОБА_8 на день її смерті, на утриманні перебували такі члени сім`ї: дочка ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на час смерті матері були неповнолітніми.

Згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до приписів статті 77 СК України утримання може бути як у натуральній формі так і в грошовій формі.

Отже, в розумінні вищенаведеної норми ст.1200 ЦК України, неповнолітні діти є особами, яка має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю матері.

Частиною 2 статті 1200 ЦК України встановлено, що: "Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував".

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році (на час смерті потерпілої ОСОБА_8 ) мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6 700,00 грн.

Як вказувалося вище, згідно із п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Отже, мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, становить 241 200,00 грн, який розрахований за формулою: 36 х 6 700,00.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Матеріалами справи встановлено, що із заявами на виплату страхового відшкодування звернулися лише дочки потерпілої - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Жодних вимог про здійснення регламентної виплати інші особи до відповідача не пред`являли, а тому право на отримання страхового відшкодування мають лише ті особи, які подали заяви про свої вимоги у строки, встановлені відповідно до Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р. До вказаного висновку прийшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №643/207/16-ц, який викладений у його постанові від 13.03.2019 р.

Отже, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із смертю потерпілої, є виключно її дочки, які були неповнолітніми на час її смерті.

Щодо ліміту відповідальності відповідача. Відповідно до п.27.5 ст. 27 Закону України №:1961-IV від 01.07.2004 р., загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2022 року № 109 "Про розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цією постановою за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, у розмірі 320 000 гривень на одного потерпілого.

Отже, заявлений розмір відшкодування знаходиться в межах страхових сум встановлених чинним законодавством (320 000,00 грн). Таким чином, вимоги позивачів про стягнення з відповідача на їхню користь по 120 600,00 грн. (241200,00 грн./2) регламентної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», зважаючи на те, що позивачі були звільнені від сплати судового збору при поданні даного позову до суду, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 2412,00 грн.

Щодо витрат за надання правничої допомоги.

За правилами ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога позивачам надавалася адвокатом Чабан І.В. на підставі договорів про надання правничої допомоги від 20.04.2026 року, укладеними між позивачами та адвокатським об`єднанням «Автопоміч», надано детальний розрахунок робіт виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 10.07.2026 року на загальну суму 29 952,00 грн., тобто по 14 976,00 грн. на кожного позивача.

Суд звертає увагу, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 р. у справі № 317/1209/19, від 3 лютого 2021 р. у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 р. у справі № 753/1203/18.

Отже, дослідивши надані стороною позивача документи, суд дійшов висновку, що витрати за надання правничої допомоги підтверджені належними та допустимими доказами.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 211/3113/16-ц (провадження N 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі N 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, те, що позовна заява була подана від імені двох позивачів у рамках одного провадження, враховуючи, що представник позивачів не брала безпосередньої участі у судових засіданнях, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена сума витрат є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, наданими адвокатом послугами, їх обсягом та часом витраченим на виконання.

За таких обставин, враховуючи складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру витрат на правничу допомогу з 29 952,00 грн. до 10 000,00 грн., тобто по 5000,00 грн. на кожного позивача.

На підставі викладеного, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.1187, 1200 ЦК України, керуючись ст.ст. 137, 141, 259, 265, 268 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) 120 600,00 грн. (сто двадцять тисяч шістсот гривень 00 копійок) регламентної виплати, пов`язаної з втратою годувальника та 5000,00 грн. витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 ) 120 600,00 грн. (сто двадцять тисяч шістсот гривень 00 копійок) регламентної виплати, пов`язаної з втратою годувальника та 5000,00 грн. витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ:21647131) на користь держави 2412,00 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 04.11.2026 року.

Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ