Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 600/4295/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернув до суду з позовом, в якому, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить:
визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Міністерства розвитку громад та територій України оформлене протоколом засідання даної комісії від 13.02.2025 в частині не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов`язати комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Міністерства розвитку громад та територій України розглянути подану заяву від 01.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відповідно до якої ОСОБА_2 просив встановити факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в період часу з 10 липня 2022 року і документи щодо встановлення факту позбавлення свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 із застосуванням принципу обґрунтованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідачами не було здійснено належного та повного розгляду його заяви у встановленому законодавством порядку, що в свою чергу призвело до прийняття протиправного рішення, у зв`язку з чим таке підлягає скасуванню. За відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (далі відповідач, Комісія) подала до суду відзив, в якому зазначала, що надані заявником до матеріалів справи документи не містять жодних підтверджень від Міжнародного комітету Червоного Хреста, будь яких інших громадських організацій, окупаційних органів влади (наприклад, рішення окупаційного суду про арешт особи, протокол затримання, обвинувальний висновок тощо) чи свідчень громадян про перебування позивача у місцях позбавлення особистої свободи та/або які перебували разом з позивачем у місцях позбавлення особистої свободи, що в свою чергу не дає змоги підтвердити встановлення такого факту. При цьому, пояснення ОСОБА_3 , додані до заяви позивача не можуть вважатися об`єктивними та достовірними, оскільки вона є дружиною позивача, а отже у таких свідченнях наявна упередженість. Одночасно, матеріали справи не містять доказів того, що позивач перебував в місцях позбавлення особистої свободи саме через здійснення ним діяльності або вчинення по відношенню до нього дій, передбачених підпунктами а, б пункту 2 частини першої статті 2 Закону України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.
У відзиві відповідач також наголошував, що звертаючись до Комісії із заявою позивач зосередився виключно на обставинах викрадення, утримання в неволі та заподіяння йому фізичних і моральних страждань, але повністю оминає необхідний елемент причинно-наслідкового зв`язку між таким позбавленням свободи та його участю у будь-якій із трьох визначених законом форм діяльності. За відсутності доказів особистої та безпосередньої участі у зазначеній діяльності, Комісія не має об`єктивної можливості підтвердити факт позбавлення свободи саме у зазначенні, визначеному Законом України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.
Додатково відповідач вказував, що вплив на прийняття Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України напряму залежить від наданих позивачем на розгляд Комісії документів та з огляду на вищезазначене здійснюється у межах законодавчо визначених дискреційних повноважень такої Комісії.
Міністерство розвитку громад та територій України (далі - відповідач) відзив до суду не надало, правом передбаченим ст. 162 КАС України не скористалося, хоча належним чином було повідомлено про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.
З`ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.07.2023 № 7726-5002859451, зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 (а.с. 132).
27.05.2024 на підставі матеріалів правоохоронних органів до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ст. 127 ч. 3 Кримінального кодексу України відносно позивача, номер кримінального провадження № 22023000000000479, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 16.09.2024 (а.с. 15-16, 130-131).
Згідно Висновку судово-психіатричної експерти № 493 від 27.06.2024, потерпілий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період кримінального правопорушення (позбавлення волі, нанесення ударів, завдання особами фізичного болю, катування), вчиненого відносно нього, страждав на посттравматичний стресовий розлад; потерпілий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у даний час (27.06.2024) страждає на посттравматичний стресовий розлад, який виник внаслідок вчинення відносно нього протиправних дій (позбавлення волі, нанесення ударів, завдання особами фізичного болю, катування), скоєних проти нього (а.с. 122-128).
01.11.2024 позивач звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (в подальшому перейменоване на Міністерство розвитку громад та територій України) із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, в якій просив встановити факт позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в період часу з 10.07.2022 по 13.07.2022 та з 06.08.2022 по 03.09.2022 (а.с. 119 - 121).
За результатами розгляду заяви, 20.03.2025 Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України листом за вих. № 4588/35/14-25 повідомила позивача, що на своєму засіданні, яке відбулося 13.02.2025, розглянула його заяву та додані до неї документи. Дослідивши додані документи, Комісією прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами а, б, пункту 2 частини першої статті 2 Закону України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей. У листі також зазначено, що у разі наявності додаткових відомостей або документів, що підтверджують факти та обставини позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, позивач може повторно звернутися до Комісії (а.с. 48, 57).
У позові та клопотанні про визнання поважними причини пропуску процесуального строку та його поновлення позивач стверджував, що лист № 4588/35/14-25 від 20.03.2025 він отримав тільки у липні 2025 року.
Під час розгляду справи по суті відповідачі не надали до суду належні та допустимі докази на спростування доводів позивача щодо отримання ним згаданого вище листа тільки у липні 2025 року.
Матеріали справи не містять надіслання (вручення) позивачу копії витягу рішення, оформленого протоколом засідання Комісії від 13.02.2025.
На виконання вимог ухвали суду, Міністерством розвитку громад та територій України надано до суду витяг з протоколу від 13.02.2025 № 05/35-803 ДСК засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, який судом досліджено під час розгляду справи по суті.
Не погодившись із рішенням Комісії, оформлене протоколом від 13.02.2025, в частині не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, позивач звернувся в суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей від 26.01.2022 №2010-ІХ (далі - Закон №2010-ІХ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на:
1) громадян України яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 на громадян України;
2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
Згідно зі ст. 3 Закону №2010-ІХ, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Положеннями ст. 4 Закону №2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту першого, пункту другого частини першої статті 2 цього Закону.
Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту першого частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) один із таких документів:
а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;
б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;
3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Згідно із ч. 6 ст. 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Положеннями ч. 7 ст. 4 Закону №2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Згідно пункту 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1281 (далі - Положення, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.
Згідно з п. 4 Положення, Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:
1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;
2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;
3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;
4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.
Згідно пункту 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно пункту 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Приписами пункту 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.
Частиною 3 ст. 1 Закону № 2010-ІХ передбачено, що відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
15.12.2023 набрав чинності Закон України "Про адміністративну процедуру" від 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (ч. 1 ст. 1 Закону № 2073-IX).
За визначеннями наведеними в п. 1 - 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073-IX адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.
Адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом.
Адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).
У ст. 3 Закону № 2073-IX вказано, що адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.
Пунктом 3 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2073-IX встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2073-IX принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Зміст наведених вище принципів адміністративної процедури, а також обов`язки, покладені на суб`єкта владних повноважень з метою їх належної реалізації, деталізовано у ст. 5 - 18 Закону № 2073-IX. Ці положення визначають стандарти діяльності адміністративного органу під час розгляду адміністративних справ, зокрема щодо дотримання принципів законності, обґрунтованості рішень та забезпечення участі особи у провадженні.
Так, ч. 1 ст. 6 Закону № 2073-IX визначено, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону (ч. 3 ст. 8 Закону № 2073-IX).
Статтею 18 цього закону гарантовано ефективні засоби правового захисту. Цією нормою передбачено, що особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.
Статтею 27 Закону № 2073-IX визначено коло осіб, які є учасниками адміністративного провадження. Відповідно до частини першої цієї норми учасником адміністративного провадження є: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі: а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник); б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження; в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник); 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
Підпунктом 11 ч. 1 ст. 28 Закону № 2073-IX передбачено право учасників адміністративного провадження оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу.
За правилами ст. 36 Закону № 2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.
Процедура прийняття рішення у справі в адміністративному провадженні передбачена ст. 69 Закону № 2073-IX, відповідно до якої за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Стаття 71 Закону № 2073-IX визначає зміст адміністративного акта, за правилами якої письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
Відповідно до ст. 72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.
Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.
Отже в процедурі прийняття відповідачем оскаржуваного рішення застосуванню підлягають не лише норми Закону № 2010-ІХ, а й норми Закону № 2073-IX, які запроваджують єдиний підхід до прийняття рішень і здійснення дій у цій сфері шляхом застосування адміністративної процедури, зокрема, шляхом встановлення чітких вимог до строків розгляду заяв, порядку повідомлення сторін та обґрунтування прийнятих рішень.
Верховний Суд у постановах від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 27.03.2025 у справі № 480/5652/24 наголошував, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб`єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, першою чергою, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань.
Тому дослідженню у цій справі підлягає питання дотримання відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення процедури, визначеної Законом № 2073-IX.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.11.2024 позивач звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (в подальшому перейменоване на Міністерство розвитку громад та територій України) із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, в якій просив встановити факт позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в період часу з 10.07.2022 по 13.07.2022 та з 06.08.2022 по 03.09.2022 (а.с. 119 - 121).
Вказана заява зареєстрована за вх. № Б -16338 від 08.11.2024.
До заяви позивачем додано наступні документи: копію висновку судово-психіатричної експертизи від 11.06.2024; копію заяви про залучення до провадження як потерпілого; копію витягу з ЄРДР № 22023000000000479; копію витягу з ЄРДР № 12022262020002672; копію паспорту громадянина України; копію ідентифікаційного коду; копію довідки ВПО від 12.07.2023 № 7726-5002859451; копію довідки за реквізитами АТ КБ ПриватБанк; копію пояснення ОСОБА_4 ; копію пояснення ОСОБА_5 ; згоду на обробку персональних даних від 10.10.2024.
За результатами розгляду заяви, 20.03.2025 Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України листом за вих. № 4588/35/14-25 повідомила позивача, що на своєму засіданні, яке відбулося 13.02.2025, розглянула його заяву від 08.11.2024 та додані до неї документи. Дослідивши додані документи, Комісією прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених п.п. а, б п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей. У листі також зазначено, що у разі наявності додаткових відомостей або документів, що підтверджують факти та обставини позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, позивач може повторно звернутися до Комісії (а.с. 48, 57).
На виконання вимог ухвали суду, Міністерством розвитку громад та територій України надано до суду витяг з протоколу від 13.02.2025 № 05/35-803 ДСК засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, який за змістом аналогічний змісту листа від 20.03.2025 № 4588/35/14-25.
Отже, Комісію прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача, у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ним діяльності або дій по відношенню до нього, передбачених п.п. а, б п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-ІХ.
Водночас суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні Комісія не зазначила: посилання на фактичні обставини справи; результати дослідження документів та відомості, які враховані Комісією під час розгляду справи; посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки Комісії; детальної правової оцінки обставин, виявлених Комісією за результатами розгляду заяви, та чітке зазначення висновку щодо вимоги викладеної в заяві, зробленої на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Відсутні такі відомості щодо мотивування оскаржуваного рішення в листі Комісії від 20.03.2025 № 4588/35/14-25.
Викладене свідчить про те, що Комісія не дала належну оцінку заяви позивача, що підтверджує її формальний розгляд.
У контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, та проаналізувавши оскаржуване рішення, суд приходить до переконання, що воно є формальним та неконкретизованим, оскільки у ньому абстрактно зроблено покликання на відсутність у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення позивачем діяльності або дій по відношенню до нього, передбачених п.п. а, б п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-ІХ.
Суд наголошує, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме документи для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не були подані позивачем.
Крім того, оскаржуване рішення Комісії не містить належного правового обґрунтування та мотивів, з яких виходив вказаний колегіальний орган під час його прийняття. Відповідно, навіть дотримання Комісією встановленої законом процедури та форми його оформлення (на засіданні шляхом голосування, як це передбачено Законом № 2010-ІХ та Положенням), без наявності правової підстави для відмови у розгляді заяви позивача, не може вважатися правомірним.
Зокрема, витяг із протоколу про невстановлення факту позбавлення особистої свободи позивача внаслідок збройної агресії проти України не містить відомостей про обставини, які зумовили такий висновок.
Більше того, Комісія обмежилася лише загальним посиланням на відсутність підтверджуючих документів щодо здійснення діяльності або дій стосовно позивача, передбачених п.п. а, б п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-ІХ.
На переконання суду, ухвалюючи спірне рішення, Комісія не конкретизувала правових та фактичних підстав для відмови у підтвердженні зазначеного факту стосовно позивача.
Згідно з листом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.03.2025 № 4588/35/14-25 позивача повідомлено, що Комісією прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Суд зазначає, що у вказаному листі та спірному рішенні не зазначено, які саме документи для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не були подані, чи які конкретно із поданих документів не були враховані Комісією і чому, чи про інші обставини, які стали підставою для висновків про не встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Також позивач у заяві послався на свідків, які можуть підтвердити описані обставини та надав належні докази. Утім, спірне у справі рішення не містить ані аналізу таких доказів, ані мотивів їх неприйняття.
Отже, за відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме такі документи повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.
Таким чином, не зазначивши належного правового обґрунтування та мотивів, з яких виходив колегіальний орган під час прийняття оскаржуваного рішення, а також чіткої і вмотивованої відмови на заяву позивача, Комісія прийняла необґрунтоване рішення від 13.02.2025, чим порушила його права та інтереси.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073-IX дискреційне повноваження - це таке, що надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Крім того, положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.80 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
На підставі вищенаведених норм слід дійти висновку про те, що дискреція Комісії не є абсолютною і передбачає свободу вибору виключно з-поміж кількох юридично допустимих, правомірних рішень, прийнятих для досягнення визначеної законом мети. Оскільки рішення Комісії як адміністративний акт відповідно до ч. 7 ст. 4 Закону № 2010-ІХ має беззастережно відповідати імперативним критеріям законності, зокрема встановленим ч. 3 ст. 6 Закону № 2073-IX, будь-який відступ від меж, способу чи засад адміністративної процедури нівелює правомірний характер розсуду органу, перетворюючи його на свавілля, що виключає правомірність посилань на дискреційні повноваження у разі ухвалення необґрунтованого або протиправного рішення.
Крім того, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень є достатньою, за визначених обставин справи, підставою для визнання такого рішення протиправним.
Отже, оскільки оскаржуване рішення не містить належного правового обґрунтування та мотивів, з яких виходив вказаний колегіальний орган під час його прийнятті, а також чіткої і вмотивованої відмови на заяву (кожну вимогу) позивача, відповідно, на переконання суду, воно не може вважатися правомірним.
Водночас, приписи законодавства не звільняють Комісію як суб`єкта виконання завдань, визначених Законом № 2010-ІХ від обов`язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення у відповідності до положень чинного законодавства.
Суд також враховує, що згідно ч. 7 ст. 4 Закону № 2010-ІХ рішення про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру".
Стаття 17 Закону № 2073-IX гарантує право особи на участь в адміністративному провадженні.
Особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.
Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.
Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
Доказів того, що Комісією приймалося оскаржуване рішення за умови забезпечення права позивача на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону № 2073-IX, суду надано не було.
Комісія має право витребувати та одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що заява позивача з доданими до неї доказами розглянута Комісією не належно та не в повному обсязі.
На переконання суду, Комісією не здійснено належного та повного розгляду заяви позивача у встановленому законодавством порядку, що, у свою чергу, призвело до прийняття протиправного рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо позивача.
З огляду на викладене вище, наявні правові підстави для скасування оскаржуваного рішення Комісії, оформленого протоколом від 13.02.2025 № 05/35-803 ДСК, в частині п. 82, що стосується позивача, та задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті Комісія, як суб`єкт владних повноважень, не довела належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Між тим, суд враховує твердження представника відповідача, наведені у відзиві на позов, про дискреційність повноважень відповідача щодо прийняття того чи іншого рішення, але звертає увагу, що дискреція не дає правових підстав для недотримання порядку прийняття того чи іншого рішення та не надає суб`єкту владних повноважень можливості приймати рішення не у спосіб, визначений чинним законодавством та без дотримання встановленого порядку.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Враховуючи, що під час розгляду справи суд не встановив обставин здійснення відповідачем належного та повного розгляду заяви позивача від 01.11.2024 та доданих до такої заяви доказів, тому належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 01.11.2024 про встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Інші доводи відповідачів суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують протиправність спірного рішення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи зазначене вище, суд стягує з Міністерства розвитку громад та територій України, як органу, при якому діє Комісія, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене протоколом засідання від 13.02.2025 № 05/35-803 ДСК, в частині, що стосується ОСОБА_1 .
3. Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути подану заяву ОСОБА_1 від 01.11.2024 із доданими до неї документами, про встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
5. В іншій частині позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (проспект Берестейський, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 37472062);
відповідач - Міністерство розвитку громад та територій України (проспект Берестейський, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 37472062).
Суддя В.К. Левицький
Судове рішення № 141199821, Чернівецький окружний адміністративний суд було прийнято 04.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 600/4295/25-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: