Ухвала суду № 141198576, 04.11.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

04 листопада 2026 року справа № 200/3090/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Григоров Д.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї документи Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу від 19.03.2026 р №80427457,-

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати поважною причину пропуску строку на подання позовної заяви про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 19 березня 2026 року у розмірі 5100,00 грн. по виконавчому провадженню № 80427457, винесеної Старшим державним виконавцем Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сірика Станіслава Володимировича, при примусовому виконанні виконавчого листа № 200/108/23, виданого 10 листопада 2023 Донецьким окружним адміністративним судом.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026р. №960/0/15-26 справа №200/3756/26 передана Харківському окружному адміністративному суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2026р. у справі визначено суддю Григорова Д.В.

Частиною 8 ст.171 КАС України встановлено, що питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 161 КАС України передбачено, щодо позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3328,00 грн.

А отже, ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру за одну вимогу, який подано фізичною особою становить 1331,20 грн.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем доказів сплати судового збору суду не надано.

Таким чином суд зазначає, що позивачу необхідно сплатити судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Крім того, представником позивача до суду заявлено клопотання про відстрочення сплату судового збору, згідно якого заявник просить відстрочити Головному управлінню сплату судового збору за подання позовної заяви про скасування постанови та накладення штрафу до прийняття до розгляду позовної заяви.

Дослідивши вказану заяву, суд зауважує, що за змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов`язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.

Положення ч.3 ст.161 КАС України та норм Закону України "Про судовий збір" в частині обов`язку позивача сплатити судовий збір за подання позову є офіційно оприлюдненими та загальновідомими, чіткими і зрозумілими, що унеможливлює виникнення випадку неусвідомлення учасником суспільних відносин такого обов`язку.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд повинен забезпечити однаковий підхід до вирішення питання з приводу оплати судового збору як суб`єктами владних повноважень, так і приватними суб`єктами права.

Тому майновий (фінансовий) стан учасника суспільних відносин може бути кваліфікований у якості виключної поважної причини для продовження строку на усунення недоліків в оформленні позову в частині оплати судового збору або у разі, коли мова йде про захист життєво важливих (природних) інтересів учасника суспільних відносин, або у разі, коли відповідний стан фінансової спроможності був спричинений дією раптового і непереборного (нездоланного) чинника, ані передбачити настання якого, ані відвернути який учасник суспільних відносин не міг.

Крім того, суд зазначає, що не зумовлена дією раптового фактору непереборної чи невідворотної сили специфіка організації роботи органу державної влади чи будь-якого іншого суб`єкта владних повноважень не повинна слугувати поважною причиною для відстрочення або звільнення від сплати судового збору, адже у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії сформульована правова позиція, згідно з якою держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

В даному випадку жодних обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачу - органу Пенсійного фонду України організувати претензійно-позовну роботу таким чином, щоб належно розпорядитися наявними для сплати судового збору коштами (або забезпечити формування фінансових резервів для цих цілей на майбутнє), а також щоб кожний поданий позов було оплачено судовим збором, позивачем не зазначено.

Окрім того суд зазначає, що порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України "Про судовий збір". Серед наведених у зазначеній нормі підстав для звільнення від сплати, розстрочення або відстрочення його сплати, відсутні такі, які передбачають зазначене з огляду на неузгодженість дій органів управління юридичної особи - позивача або керівних органів, які призвели до невчасного забезпечення оплати судового збору.

Таким чином, для відстрочення сплати судового збору повинні бути відповідні вагомі правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі", вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

З врахуванням викладеного суд зазначає, що у позивачем не зазначено причини, які б об`єктивно перешкоджали своєчасній сплаті судового збору, а отже, суд вважає необґрунтованим та формальним подане клопотання з цього приводу, яке задоволенню не підлягає.

Також суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 287 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, передбачений скорочений строк для звернення до адміністративного суду, а саме: десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення (постанова) державного виконавця було ухвалено 19.03.2026р. За доводами позовної заяви позивач отримав примірник оскаржуваного рішення 20.03.2026р., а звернувся до суду 22.04.2026р., з огляду на що ним пропущено десятиденний строк звернення до суду.

Разом з позовною заявою до суду було надано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обгрунтування чого зазначалося про те, що на території Донецької області проводяться бойові дії, що створює загрозу життю працівників Фонду та перешкоджає здійсненню та реалізації права на захист інтересів Фонду безпосередньо на території області з використанням напрацьованих архівів, інформаційно-комунікаційних та електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів. Крім того, позивач зазначав, що Головне управління вживало всіх заходів щодо збирання необхідних доказів виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 по справі №200/108/23, в зв`язку з виконанням якого було ухвалено оскаржувану в цій справі постанову державного виконавця.

Дослідивши зазначену заяву, суд вважає її необгрунтованою та формальною.

При цьому суд зауважує, що сам лише факт запровадження воєнного стану в Україні з 24.02.2022р. без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення строку звернення до суду. Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. у справі № 500/1912/22. За сформульованим Верховним Судом у постанові від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20 правовим висновком, саме позивач повинен довести дотримання строку звернення до суду, приєднавши до матеріалів позову докази або дотримання строку на звернення до суду або пропуску строку на звернення до суду з поважних причин.

В даному випадку позивач обмежився формальним посиланням на запровадження в Україні воєнного стану та ведення бойових дій на території Донецької області, однак конкретних підстав яким чином вказані обставини, які є загальновідомими та судом в цілому визнаються, позивач не навів. Так само, посилання на діяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо "збирання доказів" виконання ним самим судового рішення, в зв`язку з яким було ухвалено оскаржувану постанову державного виконавця, суд розцінює як недоліки організації роботи позивача, які не мають об`єктивного характеру та не можуть свідчити про поважність підстав пропуску строку звернення до суду.

Що стосується посилань позивача на необхідність забезпечення йому доступу до суду, зроблені з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, то суд зазначає таке.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України»,«Щокін проти України» тощо).

Так, з аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо:

1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»);

2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»);

3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).

При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справ «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися:

1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду;

2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін;

3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення;

4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі;

5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункт 54 рішення "Круз проти Польщі").

Аналіз вищезазначеного вказує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після спливу таких строків відносини вважаються стабільними.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Крім цього, згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Варто зазначити, що початок перебігу строку звернення до суду визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому, при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)

Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява N 28090/95, пункт 45).

Співставляючи можливість настання негативних наслідків для позивача в цій справі із необхідністю дотримання принципу правової визначеності, суд ураховує характер спору та його значимість, з огляду на що не вбачає підстав для визнання поважними підстав пропуску строку звернення до суду.

Згідно частини першої, другої ст.123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 160, 161, 169, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання позивача про відстрочення від сплати судового збору - відмовити.

Визнати неповажними причини пропуску звернення до суду.

Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу від 19.03.2026 р №80427457 - залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме:

-надати до суду платіжний документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. на наступні реквізити: Отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA678999980313141206084020661, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу *;101;(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Харківський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа);

-надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із наданням належних доказів цього, в якій вказати інші підстави для поновлення цього строку ніж ті, що вже були повідомлені суду.

Встановити позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.

Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику з усіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д.В. Григоров