Рішення № 141198211, 03.11.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року № 520/25512/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року до Харківського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі УПФ), в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 жовтня 2025 року П/С № 914370116779 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оформити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі двомісячної пенсії відповідно до статті 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи з установленого в пенсійній справі розміру призначеної ОСОБА_2 пенсії, шляхом перерахування належної до виплати суми на банківський рахунок позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулася до УПФ із заявою щодо отримання допомоги на поховання. Проте рішенням від 30 жовтня 2025 № № 914370116779 їй відмовлено у виплаті допомоги, оскільки виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01.04.2025 на підставі пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, а тому на момент смерті вона пенсію не отримувала. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки тимчасове призупинення виплати пенсії не позбавляє особу статусу пенсіонера, стаття 53 вказаного Закону пов`язує право на допомогу з фактом смерті пенсіонера та здійсненням поховання, а пункт 14-4 розділу XV Закону регулює виплату пенсії самому пенсіонеру і не встановлює підстав для відмови у виплаті допомоги на поховання особі, яка здійснила поховання.

У зв`язку з чим позивач звернулася до суду із цим позовом.

31 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву. Також поновлено строк для звернення до адміністративного суду із вказаним позовом.

07 вересня 2026 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив, що ОСОБА_2 перебувала на обліку як отримувач пенсії за віком, проте виплата пенсії їй була призупинена з 01.04.2025 відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, оскільки вона проживала на тимчасово окупованій території (с. Нова Каракуба Волноваського району Донецької області) та за життя не повідомила органи Пенсійного фонду України про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Відтак пенсія за період з 01.04.2025 по 21.08.2025 не була нарахована. На думку представника відповідача, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 пенсію не отримувала, підстави для обчислення та виплати допомоги на поховання відсутні.

У зв`язку з наведеним просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

08 вересня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначив, що посилання на норми спадкового законодавства не стосуються предмета спору, оскільки допомога на поховання не є недоотриманою пенсією та виплачується особі, яка здійснила поховання.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за життя перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 11.10.2025 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті Донецька область, Волноваський район, село Нова Каракуба, про що 09.10.2025 складено актовий запис № 3020.

13.10.2025 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України (відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області) із заявою № 4709 про виплату допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 , до якої було додано: паспорт громадянина України ОСОБА_1 ; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.09.2022 № 7102-5002161501; реквізити банківського рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк»; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 11.10.2025; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 11.10.2025 № 00054121695.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.10.2025 П/С № 914370116779 позивачу відмовлено в оформленні та виплаті допомоги на поховання, оскільки ОСОБА_2 не отримувала пенсію на момент смерті, підстави для обчислення та виплати допомоги на поховання відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

Згідно зі ст. 53 Закону № 1058 у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Звернення за допомогою на поховання регламентовано нормами розділу V Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 5.1 розділу V Порядку № 22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з пунктом 5.2 розділу V Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що допомога на поховання виплачується у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

При цьому Порядком № 22-1 визначена єдина підстава невиплати допомоги на поховання смерть особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Законом № 1058 та Порядком № 22-1 не передбачено такої підстави для відмови у виплаті допомоги на поховання, як призупинення (припинення) виплати пенсії померлій особі за її життя.

Стаття 53 Закону № 1058 пов`язує виплату допомоги на поховання з фактом смерті пенсіонера та здійсненням його поховання, тому виплата допомоги на поховання не може бути обмежена у зв`язку із призупиненням виплати пенсії померлій особі через її проживання на тимчасово окупованій території України.

Як встановлено судом, за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у смт. Велика Новосілка та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058. Виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена з 01.04.2025 у зв`язку з відсутністю інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, що передбачено пунктом 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058. Разом з цим, припинення виплати пенсії не є тотожним припиненню права на пенсію та не позбавляє особу статусу пенсіонера.

Пункт 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, на який послався відповідач, визначає умови виплати пенсії громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації виїхали на підконтрольну Україні територію, тобто регулює правовідносини щодо виплати пенсії самому пенсіонеру. Водночас право на допомогу на поховання, передбачену статтею 53 Закону № 1058, виникає після смерті пенсіонера в іншої особи особи, яка здійснила поховання, і зазначена норма не містить положень, які б обмежували чи виключали виплату такої допомоги.

Суд звертає увагу, що Законом № 1058 та Порядком № 22-1 не передбачено такої підстави відмови у виплаті допомоги на поховання, як зупинення виплати пенсії померлій особі за її життя, а виплата допомоги на поховання не може бути обмежена у зв`язку із припиненням виплати пенсії померлій особі через її перебування на тимчасово окупованій території України.

Як свідчать матеріали справи, позивач відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Порядку № 22-1 звернулася до пенсійного органу із заявою про виплату допомоги на поховання, до якої додала відповідні документи. Відповідач у оскаржуваному рішенні не встановив неподання позивачем будь-яких документів, передбачених Порядком № 22-1, не заперечив факту смерті ОСОБА_2 та перебування її на пенсійному обліку.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 жовтня 2025 року № 914370116779 є протиправним та підлягає скасуванню.

При обранні способу захисту порушеного права позивача суд виходив з таких міркувань.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Норма ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, що прямо передбачено п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС.

За приписами ч. 4 ст. 245 КАС у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як вже зазначалось судом, єдиною підставою для відмови у виплаті допомоги на поховання слугувало неотримання ОСОБА_2 пенсії на момент смерті у зв`язку з призупиненням її виплати з 01.04.2025. Будь-яких інших підстав для відмови позивачу у виплаті допомоги на поховання відповідач не встановив і в оскаржуваному рішенні не навів.

При зверненні до відповідача із заявою про виплату допомоги на поховання ОСОБА_1 виконала вимоги п. 5.1 Порядку № 22-1.

Крім того, норма ст. 53 Закону № 1058 в контексті спірних правовідносин передбачала лише один правомірний варіант поведінки пенсійного органу у разі смерті пенсіонера виплатити особі, яка здійснила його поховання, допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Отже, покладання на відповідача обов`язку виплатити позивачу допомогу на поховання є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача та не призводить до втручання суду у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 жовтня 2025 № 914370116779 про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити і виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у розмірі двох розрахункових сум пенсії, яку вона отримувала.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.