Рішення № 141195433, 04.11.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12336/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) в особі представника адвоката Гущіної Ірини Олексіївни звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 951050832760 про відмову у перерахунку пенсії від 24.12.2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення нею підприємницької діяльності: з 19.01.1998 року по 30.06.2000 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, з 04.02.2004 року по 29.02.2004 року, з 04.03.2004 року по 31.03.2004 року; з 04.04.2004 року по 30.04.2004 року, з 04.05.2004 року по 31.05.2004 року, з 04.06.2004 року по 30.06.2004 року, з 04.07.2004 року по 31.07.2004 року, з 04.08.2004 року по 31.08.2004 року, з 04.09.2004 року по 30.09.2004 року; з 04.10.2004 року по 31.12.2004 року та перерахувати ОСОБА_1 розмір пенсії, починаючи з дати призначення пенсії 25.10.2008 року.

Суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяви та в ухвалі про відкриття провадження у справі початок другого періоду зазначено як « 01.01.2021 року», а кінець четвертого періоду як « 31.03.2024 року». З огляду на зміст позовної заяви, в якій позивач просить зарахувати періоди підприємницької діяльності з 19.01.1998 по 31.12.2004, а також на зміст ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року про виправлення описок і постанови Верховного Суду від 18 вересня 2026 року у цій справі, такі дати є очевидними описками, а предметом спору є періоди з 01.01.2001 по 31.12.2003 та з 04.03.2004 по 31.03.2004.

В обґрунтування позову зазначено, що 02.10.2023 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 19.01.1998 по 21.01.2005 та перерахунок пенсії з урахуванням цього стажу. Оскільки відповідач належної оцінки заяві не надав і рішення за нею не прийняв, позивач оскаржила таку бездіяльність до суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 420/3090/24 відповідач прийняв рішення від 24.12.2024 № 951050832760 про відмову у перерахунку пенсії, яким відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 19.01.1998 по 21.01.2005.

Позивач зазначає, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 19.01.1998 по 26.08.2005, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00, довідкою відділу документального та інформативного забезпечення управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17.10.2023 № 1630-23 та листом відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цього управління від 17.10.2023 № 3-314-23.

Згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 25.01.2007 № 143 позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 26.01.1998 по 21.01.2005 і заборгованості перед бюджетом не мала. Відповідно до додатка № 1 до обхідного листа Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 02.06.2005 № 289/17-0112/1965515465 позивач з 01.01.2002 по 23.05.2005 здійснювала підприємницьку діяльність на умовах сплати фіксованого податку відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», ставка податку становила 80 грн на місяць, податок сплачувався своєчасно. Листом Головного управління ДПС в Одеській області від 21.07.2023 № 34149/6/15-32-24-07-10 підтверджено сплату фіксованого податку у 2001 році в сумі 960 грн, у 2002 році в сумі 960 грн, у 2003 році в сумі 960 грн, у 2004 році в сумі 560 грн, а також повідомлено про неможливість надати документи за період з 26.01.1998 по 31.12.2000 у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

На думку позивача, з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для зарахування періоду з 01.01.1998 по 30.06.2000 достатньо свідоцтва про державну реєстрацію, а для періоду з 01.07.2000 умовою зарахування є сплата фіксованого податку, частина якого відповідно до Порядку перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.11.1998 № 233, перераховувалась до Пенсійного фонду України не платником, а фінансовими органами. Тому неперерахування цих коштів або невідображення їх у персоніфікованому обліку не може позбавляти позивача права на зарахування стажу. Крім того, позивач зазначає, що всупереч твердженню відповідача про врахування періоду з 01.01.2004 по 31.10.2004 до страхового стажу за формою РС-право їй зараховано лише окремі дні 2004 року: з 01.01.2004 по 03.02.2004 та по три перші дні кожного місяця з березня по жовтень 2004 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року (суддя Завальнюк І.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву від 13.05.2025, в якому зазначено, що відповідно до пункту 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, та підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, періоди підприємницької діяльності зараховуються до страхового стажу лише за певних умов, а саме: з 01.01.1998 по 31.12.2003 у разі ведення діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування чи фіксованого податку, що має бути підтверджено відповідними документами, а з 01.01.2004 за умови сплати страхових внесків, що підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб. Позивачем звіти до органів Пенсійного фонду не подавались, а документи, які б підтверджували ведення з 19.01.1998 підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, відсутні. Обов`язок подання доказів сплати внесків покладено на особу, яка здійснювала підприємницьку діяльність. Відповідач також зазначив, що позивач не позбавлена можливості повторно звернутися із заявою, додавши документи про сплату страхових внесків. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 24.12.2024 № 951050832760, зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди підприємницької діяльності та перерахувати пенсію з дати її призначення 25.10.2008.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області задоволено частково, абзаци перший та третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції викладено в новій редакції: позов задоволено частково, зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди та здійснити перерахунок пенсії з 02.04.2023, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року та від 25 лютого 2026 року призначено до розгляду в порядку письмового провадження заяви ГУ ПФУ в Одеській області та представника позивача про виправлення описок у постанові від 13 січня 2026 року. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у задоволенні заяви ГУ ПФУ в Одеській області відмовлено, заяву представника позивача задоволено та виправлено описки в постанові, зазначено періоди «з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року» та «з 04.03.2004 року по 31.03.2004 року».

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2026 року касаційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області залишено без руху. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 17 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року касаційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2026 року справу передано на розгляд судді Басовій Н.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2026 року справу прийнято до провадження, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язано сторони протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали надати додаткові письмові пояснення разом з відповідними доказами з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 вересня 2026 року.

20.10.2026 року на виконання ухвали суду відповідач через підсистему «Електронний суд» надав додаткові пояснення від 16.10.2026, в яких, повторюючи доводи відзиву, зазначив, що зарахування періодів підприємницької діяльності з 01.01.1998 можливе виключно у разі ведення діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а з 01.02.2003 по 31.06.2010 у разі сплати за місяць внеску в сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок, і подання звіту за формою ІНДАНІ-СПД. Звіти позивачем не подавались, документи на підтвердження ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування відсутні. Просив відмовити в задоволенні позову.

Суд зауважує, що в додаткових поясненнях відповідач зазначив спірним період з 17.09.1998 по 31.12.2010, який не відповідає предмету цього спору, тому суд оцінює доводи відповідача лише в частині, що стосується заявлених позивачем періодів.

Позивач додаткових пояснень і доказів на виконання ухвали суду від 02 жовтня 2026 року не надала.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 25.10.2008 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Страховий стаж позивача, врахований при призначенні пенсії, становить 29 років 10 місяців і обчислений по 28.02.2023. Для обчислення пенсії враховано заробітну плату за періоди з 01.05.1980 по 30.04.1985 згідно з довідкою про заробітну плату та з 01.01.2004 по 31.10.2004 за даними персоніфікованого обліку.

Згідно з довідкою відділу документального та інформативного забезпечення управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17.10.2023 № 1630-23 державна реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця проведена 19.01.1998 Центральною районною адміністрацією Одеського міськвиконкому, номер запису 0723.

Відповідно до листа відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17.10.2023 № 3-314-23 21.01.2005 державним реєстратором проведено державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру, а 26.08.2005 на підставі поданих нею документів проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

У свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00, виданому виконавчим комітетом Одеської міської ради, датою проведення державної реєстрації зазначено 26.01.1998.

Згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 25.01.2007 № 143, виданою для подання до центру зайнятості, позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 26.01.1998 по 21.01.2005 і заборгованості перед бюджетом станом на 19.01.2007 не мала.

Відповідно до додатка № 1 до обхідного листа Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 02.06.2005 № 289/17-0112/1965515465, складеного за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2002 по 20.05.2005, позивач взята на облік у Державній податковій інспекції у Центральному районі м. Одеси з 06.04.1998, з 06.02.2003 перебувала на обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси, розрахункових рахунків не відкривала, найманих працівників не використовувала, здійснювала роздрібну торгівлю на ринку «Чорноморець». За період з 01.01.2002 по 23.05.2005 згідно з наданими деклараціями про доходи та за перевіркою позивач здійснювала підприємницьку діяльність на умовах сплати фіксованого податку відповідно до вимог статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян». Ставка податку складала 80 грн у місяць, фіксований податок до бюджету сплачувався своєчасно, заборгованість відсутня.

Листом Головного управління ДПС в Одеській області від 21.07.2023 № 34149/6/15-32-24-07-10 повідомлено, що згідно з інформаційно-комунікаційною системою ДПС України позивач перебувала на обліку в Приморській ДПІ з 26.01.1998 по 24.01.2005 та сплатила фіксований податок (загальна система оподаткування, фіксований податок): у 2001 році 960 грн, у 2002 році 960 грн, у 2003 році 960 грн, у 2004 році 560 грн. Надати документи, що підтверджують сплату фіксованого податку за період з 26.01.1998 по 21.01.2005, а також інформацію про систему оподаткування та сплачені податки за період з 26.01.1998 по 31.12.2000 неможливо у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку зберігання облікових справ платників податків, встановленого Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

У матеріалах електронної пенсійної справи позивача наявна довідка Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 05.02.2009, згідно з якою за період з 26.01.1998 по 30.06.2000 страхові внески не сплачувались, а також лист цього управління від 19.01.2009 № 1075/12, яким надано інформацію щодо застрахованої особи за 2004 рік і повідомлено про неможливість надати дані за 2000-2003, 2005 роки, оскільки звіти до управління не подавались.

За даними форми РС-право позивачу до страхового стажу за 2004 рік зараховано періоди з 01.01.2004 по 03.02.2004, з 01.03.2004 по 03.03.2004, з 01.04.2004 по 03.04.2004, з 01.05.2004 по 03.05.2004, з 01.06.2004 по 03.06.2004, з 01.07.2004 по 03.07.2004, з 01.08.2004 по 03.08.2004, з 01.09.2004 по 03.09.2004, з 01.10.2004 по 03.10.2004.

02.10.2023 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 19.01.1998 по 21.01.2005 та перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого стажу, до якої додала копії паспорта, картки платника податків, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00, довідки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25.01.2007 № 143, листа ГУ ДПС в Одеській області від 21.07.2023 № 34149/6/15-32-24-07-10, довідки Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17.10.2023 № 1630-23, листа від 17.10.2023 № 3-314-23, листа СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 02.06.2005 № 289/17-0112/1965515465 з додатком № 1 та повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення підприємницької діяльності.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 420/3090/24, яке набрало законної сили після перегляду П`ятим апеляційним адміністративним судом 19.12.2024, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо розгляду заяви позивача від 02.10.2023 та зобов`язано відповідача розглянути цю заяву і прийняти рішення про зарахування або про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 19.01.1998 по 21.01.2005.

На виконання зазначеного рішення суду ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення від 24.12.2024 № 951050832760 про відмову у перерахунку пенсії, в якому зазначило, що для врахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності відсутні підстави, а саме: за період з 26.01.1998 по 30.06.2000 страхові внески не сплачувались згідно з довідкою від 05.02.2009 № 2163/07; за період з 01.07.2000 по 31.12.2003 відсутні свідоцтво про сплату єдиного податку, патент про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян або довідка про сплату страхових внесків; за період з 01.11.2004 по 21.01.2005 відсутні дані в системі персоніфікованого обліку. Страховий стаж ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.10.2004 враховано до страхового стажу при призначенні пенсії.

Копію рішення від 24.12.2024 № 951050832760 представник позивача отримала 07.03.2025 разом з листом Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Одеській області від 06.03.2025 № 1500-0307-8/56686, наданим у відповідь на адвокатський запит.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач 23.04.2025 звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004.

Частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік) це організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною третьою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де: ТП тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; В мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 3-1, згідно з яким до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2022 № 1058, чинній на час звернення позивача із заявою та прийняття оскаржуваного рішення, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Згідно з абзацом третім пункту 4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2026 № 1246 абзац другий пункту 4 Порядку № 637 доповнено положенням, відповідно до якого періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту можуть підтверджуватися також інформацією податкових органів про сплату єдиного чи фіксованого податку. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду про те, що офіційна інформація податкового органу про сплату фіксованого податку є юридично значущим доказом, який підлягає оцінці.

За змістом абзацу четвертого підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматися інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, у тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватися до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку, спеціального торгового патенту, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Правовий режим фіксованого податку у спірний період визначався статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі Декрет № 13-92), яка в редакції Закону України від 13.02.1998 № 129/98-ВР передбачала, що громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (фіксований податок) шляхом придбання патенту, зокрема у разі здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках. Фіксований податок сплачується громадянином до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі податковим органом патенту. Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.

Наказом Міністерства фінансів України від 10.11.1998 № 233 було затверджено Порядок перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, що надходять до відповідних місцевих бюджетів. Отже, у період дії цього нормативного регулювання сплата фізичною особою-підприємцем фіксованого податку передбачала спрямування визначеної частини такого платежу до Пенсійного фонду України, а обов`язок такого перерахування покладався не на платника податку, а на органи, що забезпечують виконання місцевих бюджетів.

Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії у разі виникнення права на підвищення пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Частиною другою цієї статті передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Частиною п`ятою статті 353 КАС України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2026 року виходив з того, що пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV безпосередньо визначає умови включення періодів підприємницької діяльності до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за віком. Оскільки предметом спору є зарахування відповідних періодів до страхового стажу з метою перерахунку розміру вже призначеної пенсії, питання про правове значення таких періодів підлягає вирішенню в системному зв`язку зі статтею 24 Закону № 1058-IV, зокрема її частиною четвертою, та законодавством, що визначало умови зарахування відповідних періодів до стажу на час їх набуття (пункт 47 постанови).

Застосування пункту 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV передбачає встановлення того, що у відповідний період особа здійснювала підприємницьку діяльність саме із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку. Сам факт державної реєстрації фізичної особи-підприємця не є тотожним установленню застосованого нею режиму оподаткування (пункт 49 постанови).

Сам по собі документ про сплату фіксованого податку не є юридично тотожним документу про сплату страхового внеску. Водночас він не може бути відхилений як доказ, що не має значення для підтвердження сплати внесків на пенсійне страхування, оскільки чинне у відповідні періоди законодавство передбачало спрямування частини фіксованого податку до Пенсійного фонду України (пункт 72 постанови). Щодо періодів до 01 січня 2004 року сплата фіксованого податку, частина якого відповідно до законодавства спрямовувалася до Пенсійного фонду України, могла підтверджувати сплату страхових внесків у складі такого податку та бути підставою для зарахування відповідного періоду до стажу в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV. Натомість щодо періодів починаючи з 01 січня 2004 року необхідно враховувати правила Закону № 1058-IV (пункти 74, 75 постанови).

Відсутність у державних органів окремих відомостей у зв`язку із закінченням установлених строків їх зберігання не створює презумпції існування обставин, на які посилається особа, проте не може автоматично свідчити і про їх відсутність. Відповідні факти підлягають установленню на підставі оцінки всієї сукупності доступних доказів, у тому числі непрямих, з урахуванням їх походження, змісту, достовірності та взаємного зв`язку (пункт 79 постанови).

Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору суд повинен установити щодо кожного спірного періоду: чи здійснювала позивач підприємницьку діяльність; яку систему оподаткування вона застосовувала; чи сплачувала фіксований податок; за які конкретно місяці його сплачено; чи передбачало чинне на той час законодавство спрямування частини відповідного платежу до Пенсійного фонду України; та чи дає сукупність установлених обставин підстави вважати виконаною передбачену законом умову щодо сплати страхових внесків для включення відповідного періоду до страхового стажу (пункт 77 постанови). Крім того, суду належить окремо вирішити питання дотримання строку звернення до суду та, у разі встановлення права позивача на перерахунок пенсії, визначити дату такого перерахунку відповідно до норм матеріального права (пункт 123 постанови).

Подібні висновки щодо необхідності належного підтвердження обставин, з якими закон пов`язує зарахування періодів підприємницької діяльності до страхового стажу, викладені також у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у справі № 580/7175/21 та від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23, а щодо обов`язку пенсійного органу та суду оцінювати офіційну інформацію податкового органу про сплату податків фізичною особою-підприємцем у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/25128/19.

Проаналізувавши наведені норми та висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що до страхового стажу включаються періоди здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов: з 01.01.1998 по 30.06.2000 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку за умови підтвердження як державної реєстрації особи суб`єктом підприємницької діяльності, так і застосування нею у відповідний період спрощеної системи оподаткування чи фіксованого податку; з 01.07.2000 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням фіксованого податку за умови підтвердження його сплати за відповідні місяці, оскільки до 01.01.2004 сплата фіксованого податку, частина якого спрямовувалася до Пенсійного фонду України, підтверджує сплату страхових внесків у складі такого податку; з 01.01.2004 для обчислення розміру пенсії періоди підприємницької діяльності зараховуються за даними персоніфікованого обліку в порядку, визначеному частиною третьою статті 24 Закону № 1058-IV, тобто як повний місяць за умови сплати страхових внесків у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок, або пропорційно сумі фактично сплачених внесків.

Надаючи оцінку кожному зі спірних періодів, суд зазначає наступне.

Щодо періоду з 19.01.1998 по 30.06.2000.

Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2026 року зазначив, що судами не встановлено, на підставі яких доказів може бути підтверджено здійснення позивачем підприємницької діяльності у період з 19 по 25 січня 1998 року, та який режим оподаткування вона застосовувала у період з 19.01.1998 по 30.06.2000.

Суд встановив, що факт державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця саме 19.01.1998 підтверджується довідкою Юридичного департаменту Одеської міської ради від 17.10.2023 № 1630-23 з посиланням на архівний запис № 0723 Центральної районної адміністрації Одеського міськвиконкому. Зазначення у свідоцтві серії НОМЕР_2 дати 26.01.1998 не спростовує дати державної реєстрації, оскільки це свідоцтво містить номер запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру, а відповідно до листа від 17.10.2023 № 3-314-23 відомості про позивача включено до цього реєстру лише 21.01.2005, тоді як первинна державна реєстрація проведена 19.01.1998 Центральною районною адміністрацією.

Водночас сама по собі державна реєстрація не дає підстав для застосування спеціального правила пункту 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV. Для зарахування періоду з 01.01.1998 по 30.06.2000 до страхового стажу необхідно встановити, що позивач у цей період здійснювала підприємницьку діяльність саме із застосуванням спрощеної системи оподаткування або фіксованого податку, або що за цей період сплачувались страхові внески.

Таких доказів матеріали справи не містять. Податковий орган повідомив про неможливість надати інформацію про систему оподаткування та сплачені податки за період з 26.01.1998 по 31.12.2000 у зв`язку із закінченням строку зберігання документів. Додаток № 1 до обхідного листа від 02.06.2005 № 289/17-0112/1965515465 стосується лише періоду з 01.01.2002 по 20.05.2005, а лист ГУ ДПС в Одеській області від 21.07.2023 містить відомості про сплату фіксованого податку починаючи з 2001 року. Свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого податку, документів про сплату такого податку чи страхових внесків за 1998-2000 роки позивач ні відповідачу, ні суду не надала. Натомість довідкою органу Пенсійного фонду від 05.02.2009 підтверджено, що страхові внески за період з 26.01.1998 по 30.06.2000 не сплачувались.

Довідка ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25.01.2007 № 143 про відсутність заборгованості перед бюджетом підтверджує лише факт перебування позивача на податковому обліку, однак не містить відомостей про застосовану нею систему оподаткування. Подібна правова позиція щодо того, що лист про відсутність заборгованості не є доказом сплати внесків, викладена у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у справі № 580/7175/21.

Обставини здійснення позивачем у 2001-2005 роках роздрібної торгівлі на ринку із застосуванням фіксованого податку самі по собі не дають підстав для висновку про застосування нею такого ж режиму оподаткування у 1998-2000 роках, оскільки вибір способу оподаткування за статтею 14 Декрету № 13-92 здійснювався громадянином самостійно шляхом придбання патенту на визначений строк, а відомостей про придбання позивачем патенту у 1998-2000 роках матеріали справи не містять.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2026 року сторонам було запропоновано надати додаткові пояснення та докази з урахуванням висновків Верховного Суду, однак позивач жодних доказів щодо цього періоду не надала.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обставина застосування позивачем у 1998-2000 роках спрощеної системи оподаткування чи фіксованого податку є умовою виникнення права, на яке посилається позивач, тому саме вона мала підтвердити цю обставину наявними в неї або отриманими доказами.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач правомірно не зарахував до страхового стажу позивача період з 19.01.1998 по 30.06.2000, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо періоду з 01.01.2001 по 31.12.2003.

Застосування позивачем у 2002-2003 роках режиму сплати фіксованого податку та сплата нею відповідних платежів безпосередньо підтверджуються додатком № 1 до обхідного листа СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 02.06.2005 № 289/17-0112/1965515465, складеним за результатами документальної перевірки на підставі облікової справи підприємця, декларацій за 2002-2004 роки та даних державного реєстру фізичних осіб, згідно з яким ставка фіксованого податку становила 80 грн на місяць, податок сплачувався своєчасно, заборгованість відсутня.

Щодо 2001 року, офіційним листом ГУ ДПС в Одеській області від 21.07.2023 № 34149/6/15-32-24-07-10, складеним за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, підтверджено, що у 2001 році позивач сплатила саме фіксований податок у сумі 960 грн. Ця сума відповідає дванадцяти місячним платежам за ставкою 80 грн, яка застосовувалась до позивача у наступних роках, позивач здійснювала один і той самий вид діяльності (роздрібна торгівля на ринку «Чорноморець»), без найманих працівників та без розрахункових рахунків. Сукупність зазначених доказів, які походять від податкового органу, узгоджуються між собою та відповідачем не спростовані, дає суду підстави для висновку, що у 2001 році позивач також здійснювала підприємницьку діяльність на умовах сплати фіксованого податку.

Сплачені позивачем у 2001, 2002 та 2003 роках суми фіксованого податку по 960 грн щороку відповідають сплаті податку за кожен місяць відповідного року за ставкою 80 грн. Отже, сплата фіксованого податку підтверджена за всі місяці періоду з 01.01.2001 по 31.12.2003.

У цей період діяв Порядок перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 10.11.1998 № 233, тобто чинне законодавство передбачало спрямування частини сплаченого позивачем фіксованого податку до Пенсійного фонду України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 вересня 2026 року у цій справі, щодо періодів до 01.01.2004 сплата фіксованого податку, частина якого спрямовувалася до Пенсійного фонду України, підтверджує сплату страхових внесків у складі такого податку та є підставою для зарахування відповідного періоду до стажу в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV. За законодавством, що діяло до 01.01.2004, період підприємницької діяльності, за який сплачено страхові внески, зараховувався до стажу роботи в повному обсязі (пункт «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Посилання відповідача на неподання позивачем звітів до органів Пенсійного фонду та відсутність даних персоніфікованого обліку суд відхиляє, оскільки частина фіксованого податку перераховувалась до Пенсійного фонду України не платником податку, а органами, що забезпечують виконання місцевих бюджетів, а система персоніфікованого обліку, за даними якої обчислюється страховий стаж, впроваджена лише з 01.01.2004. Неперерахування чи невідображення відповідними органами частини фіксованого податку в обліку Пенсійного фонду України не залежало від позивача, і такі адміністративні недоліки не можуть покладати на добросовісну особу непропорційний тягар, що узгоджується з принципом належного урядування, на який звернув увагу Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2026 року.

Посилання відповідача на необхідність сплати внеску в сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок, та подання звіту за формою ІНДАНІ-СПД стосуються періодів після впровадження системи персоніфікованого обліку і до періоду з 01.01.2001 по 31.12.2003 не застосовуються.

При цьому в оскаржуваному рішенні відповідач не надав жодної оцінки листу ГУ ДПС в Одеській області від 21.07.2023 та додатку № 1 до обхідного листа від 02.06.2005, які були додані позивачем до заяви, а обмежився формальним посиланням на відсутність свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту чи довідки про сплату страхових внесків.

Такі дії не відповідають критеріям обґрунтованості та врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 24.12.2024 № 951050832760 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 та відмови у перерахунку пенсії з урахуванням цього періоду, а також про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати цей період до страхового стажу позивача.

Щодо періодів 2004 року.

З 01.01.2004 страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними системи персоніфікованого обліку. Як зазначив Верховний Суд, пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV, який передбачає зарахування періодів підприємницької діяльності за умови сплати внесків незалежно від їх розміру, визначає умови включення таких періодів до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії, тоді як у цій справі спір стосується перерахунку розміру вже призначеної пенсії. Для обчислення розміру пенсії періоди після 01.01.2004 зараховуються до страхового стажу з урахуванням частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV, тобто пропорційно сумі фактично сплачених страхових внесків, якщо такі внески за відповідний місяць сплачено в сумі, меншій за мінімальний страховий внесок, і доплату не здійснено.

Судом встановлено, що відомості про сплату позивачем страхових внесків у 2004 році містяться в системі персоніфікованого обліку за період з січня по жовтень 2004 року, на їх підставі заробітну плату за цей період враховано при обчисленні пенсії, а до страхового стажу зараховано з 01.01.2004 по 03.02.2004 та по три перші дні кожного місяця з березня по жовтень 2004 року. Такий порядок зарахування відповідає частині третій статті 24 Закону № 1058-IV і свідчить про сплату за ці місяці внесків у сумі, меншій за мінімальний страховий внесок. Доказів сплати страхових внесків у більшому розмірі чи здійснення доплати позивач не надала.

Сплачений позивачем у 2004 році фіксований податок у сумі 560 грн відповідає лише семи місячним платежам за ставкою 80 грн, при цьому з наявних у справі доказів неможливо встановити, за які саме місяці 2004 року його сплачено. Відомостей про сплату страхових внесків за листопад і грудень 2004 року в системі персоніфікованого обліку немає, а в додатку № 1 до обхідного листа від 02.06.2005 обсяг реалізації за 2004 рік у розрізі місяців не наведено. Отже, підстав вважати, що за спірні частини місяців 2004 року та за листопад і грудень 2004 року сплачено страхові внески в сумі, достатній для зарахування цих періодів як повних місяців, немає.

Твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про врахування до страхового стажу всього періоду з 01.01.2004 по 31.10.2004 є неточним, проте фактичне зарахування періодів 2004 року відповідачем здійснено відповідно до вимог закону, тому зазначена неточність не впливає на правомірність висновку відповідача щодо цих періодів. Позивач не позбавлена права здійснити доплату страхових внесків за відповідні місяці в порядку, передбаченому абзацом другим частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV.

Таким чином, позовні вимоги щодо зарахування до страхового стажу періодів з 04.02.2004 по 29.02.2004, з 04.03.2004 по 31.03.2004, з 04.04.2004 по 30.04.2004, з 04.05.2004 по 31.05.2004, з 04.06.2004 по 30.06.2004, з 04.07.2004 по 31.07.2004, з 04.08.2004 по 31.08.2004, з 04.09.2004 по 30.09.2004, з 04.10.2004 по 31.12.2004 задоволенню не підлягають.

Щодо строку звернення до суду та дати перерахунку пенсії.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача від 24.12.2024 № 951050832760, прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 02.10.2023 на виконання рішення суду у справі № 420/3090/24. З позовом позивач звернулась 23.04.2025, тобто в межах шестимісячного строку з дня прийняття оскаржуваного рішення. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2026 року у цій справі, шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, є строком звернення до суду, а не строком звернення особи до суб`єкта владних повноважень, а тому дата перерахунку пенсії визначається відповідно до норм матеріального права.

Право позивача на підвищення пенсії у зв`язку із зарахуванням періоду з 01.01.2001 по 31.12.2003 виникло внаслідок її звернення до відповідача із заявою від 02.10.2023 з документами, що підтверджують сплату фіксованого податку, зокрема листом ГУ ДПС в Одеській області від 21.07.2023. Обставина звернення позивача з такою заявою 02.10.2023 встановлена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 420/3090/24, яке набрало законної сили, і відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не доказується.

Доказів того, що зазначені документи подавались позивачем раніше, зокрема при призначенні пенсії у 2009 році, і що відповідач безпідставно не врахував їх, матеріали справи не містять. Навпаки, з листа Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 19.01.2009 № 1075/12 вбачається, що на час призначення пенсії відомостей щодо позивача за 2000-2003 роки у пенсійного органу не було. Отже, підстави для перерахунку пенсії з дати її призначення 25.10.2008 відсутні, а правила частини другої статті 46 Закону № 1058-IV щодо виплати пенсії за минулий час без обмеження строком у цьому випадку не застосовуються.

Оскільки заява з усіма необхідними документами подана позивачем 02.10.2023, тобто до 15 числа місяця, відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого періоду належить провести з 01.10.2023.

Вимога позивача про перерахунок пенсії з 25.10.2008 підлягає задоволенню частково, з 01.10.2023.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та зобов`язання вчинити певні дії.

Справа вже вдруге перебуває на розгляді суду, а заява позивача від 02.10.2023 вже була предметом розгляду відповідача на виконання рішення суду у справі № 420/3090/24.

Оскільки всі обставини, необхідні для вирішення питання про зарахування періоду з 01.01.2001 по 31.12.2003, судом встановлено, а відповідач за наявності визначених законом умов зобов`язаний зарахувати такий період до страхового стажу і не наділений у цьому питанні дискреційними повноваженнями, ефективним способом захисту права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати зазначений період до страхового стажу та провести перерахунок пенсії.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 01.01.2001 по 31.12.2003, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по сплаті судового збору, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 41 від 22.04.2025).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, позивачу необхідно відшкодувати судовий збір у розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.12.2024 № 951050832760 про відмову у перерахунку пенсії в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 та відмови у перерахунку пенсії з урахуванням цього періоду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення нею підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 та здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням зарахованого періоду з 01.10.2023.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова