Рішення № 141195310, 04.11.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31357/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції ядерного регулювання України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної інспекції ядерного регулювання України (далі відповідач, Держатомрегулювання), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції ядерного регулювання України про відмову в задоволенні запиту на публічну інформацію від 26.08.2026 (вх. № 30-із та вх. №31-із), оформлене листом від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30;

- альтернативно (на випадок, якщо суд дійде висновку, що лист від 01.09.2026 не є рішенням про відмову) визнати протиправною бездіяльність Державної інспекції ядерного регулювання України щодо розгляду по суті запиту від 26.08.2026 та ненадання інформації й копій документів за пунктами 1-5 цього запиту;

- зобов`язати Державну інспекцію ядерного регулювання України повторно розглянути запит від 26.08.2026 по суті всіх п`яти питань та надати письмову відповідь, а щодо документів, що містяться в матеріалах ліцензійної справи, завірені копії (витяги) цих документів стосовно трудової діяльності ОСОБА_1 та посадових обов`язків, з урахуванням висновків суду;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення, зобов`язавши відповідача подати звіт про його виконання протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили (ст. 382 КАС України).

В обґрунтування позову зазначено, що 26.08.2026 позивач звернувся до Держатомрегулювання із запитом на публічну інформацію, у якому просив надати інформацію та копії документів з матеріалів ліцензійної справи про отримання, продовження та виконання умов ліцензії на провадження діяльності у сфері використання джерел іонізуючого випромінювання щодо ліцензіата КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради (раніше Одеська обласна клінічна лікарня, код ЄДРПОУ 01998526), підрозділ: Територіальна повірочна дозиметрична лабораторія. Запит зареєстровано відповідачем 26.08.2026 за вх. № 30-із, а продубльований електронною поштою запит зареєстровано 27.08.2026 за вх. № 31-із.

Запит містив п`ять питань: про повний перелік та опис документів ліцензійної справи; про наявність у справі посадових інструкцій (функціональних обов`язків, положення про підрозділ) за посадами «старший технік-рентгенолог», «інженер-рентгенолог», «інженер-радіолог»; про наявність поіменних списків персоналу категорій А та Б, наказів про віднесення працівників до категорії А, про призначення осіб, відповідальних за радіаційну безпеку, та про допуск персоналу до самостійної роботи з джерелами іонізуючого випромінювання; про наявність відомостей і карток індивідуального дозиметричного контролю та періодичних звітів про стан радіаційної безпеки; про наявність актів інспекційних перевірок. У разі наявності зазначених документів позивач просив надати їх завірені копії або витяги стосовно його трудової діяльності та посадових обов`язків.

Листом від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30 відповідач відмовив у задоволенні запиту з посиланням на пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначивши, що документи, які встановлюють та підтверджують факти, обсяг та спеціальний характер трудової діяльності позивача, у Держатомрегулюванні відсутні, а тому запитувана інформація не є публічною.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідач розглянув не той запит, який було подано: позивач не просив документи, що підтверджують його трудову діяльність, а запитував відомості про склад ліцензійної справи та копії документів, що в ній містяться. Відповіді за жодним із п`яти питань у листі немає, що відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є неправомірною відмовою. Позивач зазначає, що відповідач як орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки здійснює ліцензування діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, формує і зберігає ліцензійні справи, тобто володіє і зобов`язаний володіти запитуваною інформацією, а отже підстава для відмови, передбачена пунктом 1 частини першої статті 22 цього Закону, до його запиту не застосовується. Навіть за наявності в окремих документах відомостей про інших осіб відповідач не мав права відмовити в усьому запиті, оскільки обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, а обмеження можливе лише з дотриманням вимог частини другої статті 6 Закону. Крім того, позивач посилається на недоліки оформлення відмови: у ній не зазначено прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту, порядок оскарження викладено формально, а реквізити дати і номера на бланку не заповнені.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), справу вирішено розглядати суддею одноособово.

15 жовтня 2026 року позивачем через підсистему «Електронний суд» подано уточнену позовну заяву (нова редакція), у якій позивач, не змінюючи позовних вимог, уточнив посилання на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» та правове обґрунтування позову. Справа розглядається з урахуванням зазначеної редакції позовної заяви.

Відповідачем через підсистему «Електронний суд» 26 жовтня 2026 року надіслано відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначено наступне.

Держатомрегулювання є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпеки використання ядерної енергії і, зокрема, здійснює ліцензування діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання. Відповідно до статті 12 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» відповідач формує ліцензійну справу щодо кожного ліцензіата. У володінні відповідача наявна ліцензійна справа КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради, яке має ліцензію № ОВ 040305 на право провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання строком дії з 26 квітня 2016 року по 01 жовтня 2029 року.

Відповідач вважає, що розглянув запит по суті з урахуванням його мети, визначеної самим позивачем, і обґрунтовано повідомив про відсутність документів, які встановлюють і підтверджують факти, обсяг та спеціальний характер трудової діяльності позивача. Законодавство про доступ до публічної інформації не покладає на розпорядника обов`язку створювати документи, які ним не отримувалися та не складалися.

У відзиві відповідач також зазначив, що перед наданням відповіді перевірив фактичний склад матеріалів ліцензійної справи за кожним пунктом запиту та встановив: окремого документа у формі повного переліку та опису документів ліцензійної справи не створювалося; посадові інструкції за вказаними посадами у справі відсутні, оскільки їх подання для отримання ліцензії не передбачено; у справі наявні окремі накази щодо допуску персоналу та дані індивідуального дозиметричного контролю, які містять персональні дані третіх осіб; накази про призначення осіб, відповідальних за радіаційну безпеку, за зазначеними посадами, періодичні звіти про стан радіаційної безпеки та акти інспекційних перевірок, які відповідають опису в запиті, у справі відсутні; будь-яка інформація щодо трудової діяльності позивача в матеріалах ліцензійної справи відсутня.

Відповідач зазначає, що не є роботодавцем позивача, не веде його кадрової документації, а позивач намагається використати механізм Закону України «Про доступ до публічної інформації» для вирішення питань підтвердження власного трудового стажу, які мають вирішуватися з роботодавцем. Оскаржуваний лист оформлено відповідно до частини четвертої статті 22 зазначеного Закону та Інструкції з діловодства у Держатомрегулюванні: його підписано керівником розпорядника, у ньому зазначено виконавця, дату і реєстраційний індекс електронного документа, а також роз`яснено право на оскарження до суду. Підстав для повторного розгляду запиту немає, оскільки запитувана інформація у розпорядника відсутня.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

28 жовтня 2026 року позивач через підсистему «Електронний суд» надіслав відповідь на відзив, у якій зазначив, що пояснення щодо складу ліцензійної справи вперше наведені відповідачем у відзиві і не можуть замінити відповідь на запит; що відзив містить визнання наявності у відповідача ліцензійної справи, наказів щодо допуску персоналу та даних індивідуального дозиметричного контролю; що твердження відзиву не підтверджені доказами. Позивач також повідомив, що не підтримує довід уточненої позовної заяви про те, що стаття 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не містить пункту 1 частини першої як підстави відмови, оскільки відповідач послався на належну норму. Просив задовольнити позовні вимоги.

28 жовтня 2026 року позивачем подано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме опису документів ліцензійної справи, документів про перевірку складу ліцензійної справи, а також акта про визначення особи, відповідальної за розгляд запитів на публічну інформацію. Аналогічне клопотання викладено позивачем у відповіді на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2026 року у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.

28 жовтня 2026 року позивачем подано клопотання про підтвердження повноважень представника відповідача, яким підписано відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2026 року у задоволенні клопотання позивача про підтвердження повноважень представника відповідача відмовлено, оскільки відзив підписано Чорноштаном Андрієм Васильовичем у порядку самопредставництва відповідача, а його повноваження підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

26.08.2026 позивач звернувся до Державної інспекції ядерного регулювання України із запитом на публічну інформацію за формою, розміщеною на офіційному веб-сайті відповідача, в якому, керуючись статтями 3, 4, 5, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», просив надати інформацію та копії документів з матеріалів ліцензійної справи про отримання, продовження та виконання умов ліцензії на провадження діяльності у сфері використання джерел іонізуючого випромінювання для ліцензіата КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради (раніше Одеська обласна клінічна лікарня, код ЄДРПОУ 01998526), підрозділ: Територіальна повірочна дозиметрична лабораторія.

У запиті позивач просив надати відповіді на такі питання та копії відповідних документів:

1) який повний перелік та опис документів міститься у матеріалах ліцензійної справи щодо видачі, переоформлення або продовження ліцензії на роботу з джерелами іонізуючого випромінювання для вказаної установи та її підрозділу;

2) чи містять матеріали ліцензійної справи посадові інструкції (або функціональні обов`язки, положення про підрозділ) для посад «старший технік-рентгенолог», «інженер-рентгенолог», «інженер-радіолог», і в разі їх наявності надати завірені копії;

3) чи містяться у матеріалах справи поіменні списки персоналу (категорії А та Б), допущеного до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, накази про віднесення працівників до категорії А, накази про призначення осіб, відповідальних за радіаційну безпеку/радіаційний контроль, та про допуск персоналу до самостійної роботи з джерелами іонізуючого випромінювання за вказаними посадами;

4) чи містяться у матеріалах справи відомості, картки індивідуального дозиметричного контролю (дані про індивідуальні дози опромінення персоналу), а також періодичні звіти про стан радіаційної безпеки за період функціонування підрозділу;

5) чи містяться у справі акти інспекційних перевірок (обстежень) дотримання вимог ядерної та радіаційної безпеки, у яких зафіксовано перелік посадових осіб, інженерно-технічного персоналу та працівників, які здійснювали дозиметричний контроль і повірку.

У разі наявності вказаних документів (або їх частин) позивач просив надати їх завірені копії або витяги з них стосовно його трудової діяльності та посадових обов`язків на адресу електронної пошти. Мету запиту позивач визначив як встановлення та підтвердження фактів, обсягу та спеціального характеру своєї трудової діяльності.

Запит зареєстровано у Держатомрегулюванні 26.08.2026 за вх. № 30-із; запит від 26.08.2026, надісланий електронною поштою, зареєстровано 27.08.2026 за вх. № 31-із.

Листом від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30 «Про розгляд запиту на інформацію», підписаним Головою, Головним державним інспектором з ядерної та радіаційної безпеки України Коріковим О.М., відповідач повідомив позивача, що запитувана інформація, а саме документи, що встановлюють та підтверджують факти, обсяг та спеціальний характер трудової діяльності, виконання посадових обов`язків за посадами «старший технік-рентгенолог», «інженер-рентгенолог» та «інженер-радіолог» Щелчкова Олександра Вікторовича, в Держатомрегулюванні відсутні, оскільки такі документи не отримувалися та не складалися, а значить не відображалися та не задокументовувалися будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації. З урахуванням цього відповідач повідомив, що запитувана інформація не є публічною, і з посиланням на пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмовив у задоволенні запиту. У листі також зазначено, що відповідно до статті 23 цього Закону рішення Держатомрегулювання може бути оскаржено до суду. У листі зазначено виконавця: Марина Рублюк, номер телефону. Дата і реєстраційний індекс листа зазначені у відмітці системи електронного документообігу.

Відповідно до відзиву на позовну заяву у володінні Держатомрегулювання перебуває ліцензійна справа КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради, код ЄДРПОУ 01998526, якому видано ліцензію № ОВ 040305 на право провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання строком дії з 26 квітня 2016 року по 01 жовтня 2029 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно з частиною другою цієї статті публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (стаття 2 Закону № 2939-VI).

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень: органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону № 2939-VI).

Статтею 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження (частина четверта статті 20 Закону № 2939-VI).

Частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача (частина третя статті 22 Закону № 2939-VI).

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 22 Закону № 2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до частини восьмої статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема, відмову в задоволенні запиту на інформацію, надання недостовірної або неповної інформації, інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частина третя статті 23 Закону № 2939-VI).

Правові основи дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії визначає Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000 № 1370-XIV (далі Закон № 1370-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1370-XIV ліцензування - видача, внесення змін, зупинення дії, відновлення дії та припинення дії ліцензій, видача дублікатів ліцензій; ведення ліцензійних справ, контроль за додержанням ліцензіатами умов провадження ліцензованої діяльності, встановлених нормами і правилами з ядерної та радіаційної безпеки і фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання; видача розпоряджень про усунення порушень умов провадження ліцензованої діяльності.

Згідно зі статтею 12 Закону № 1370-XIV ліцензування діяльності у сфері використання ядерної енергії, що підлягає ліцензуванню відповідно до цього Закону, здійснюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. До заяви про отримання ліцензії додаються, зокрема, документи, що засвідчують рівень безпеки джерела іонізуючого випромінювання, а також документи, що підтверджують спроможність заявника дотримуватися умов провадження заявленого виду діяльності, встановлених нормами та правилами з ядерної та радіаційної безпеки. Орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки формує ліцензійну справу щодо кожного ліцензіата, в якій зберігаються документи, подані ліцензіатом для видачі ліцензії, внесення до неї змін, видачі дубліката ліцензії, зупинення дії та відновлення дії ліцензії, а також копії рішень про видачу, припинення дії та видачу дубліката ліцензії, внесення до неї змін, розпорядження про усунення порушень умов ліцензії.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію ядерного регулювання України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 363, Держатомрегулювання є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпеки використання ядерної енергії і, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює ліцензування діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання.

Отже, Держатомрегулювання є суб`єктом владних повноважень і розпорядником публічної інформації в розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, а ведення ліцензійних справ є складовою покладеної на нього законом функції ліцензування. Документи ліцензійної справи отримуються відповідачем від ліцензіатів та створюються ним у процесі виконання своїх повноважень, а тому інформація, яка в них міститься, за своєю правовою природою є публічною інформацією.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, застосовуючи частину першу статті 1 Закону № 2939-VI, зазначала про такі обов`язкові ознаки публічної інформації, як документованість, створення (отримання) інформації суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх повноважень або знаходження у володінні цього суб`єкта з інших підстав. Розпорядник публічної інформації зобов`язаний надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована (відображена на матеріальних носіях) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/22/20, від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/337/21, від 20 лютого 2025 року у справі № 990/324/24).

Дослідивши зміст запиту позивача, суд оцінює його саме як запит на інформацію, поданий відповідно до Закону № 2939-VI. Запит містить ім`я запитувача, адресу електронної пошти і засоби зв`язку, дату, а також конкретний опис запитуваної інформації: вид документів (матеріали ліцензійної справи), найменування і код ЄДРПОУ ліцензіата, найменування підрозділу, перелік посад і видів документів, щодо наявності яких поставлено питання. Отже, запит відповідає вимогам частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI, і відповідач на їх недотримання не посилався.

Суд зазначає, що розпорядник інформації повинен забезпечити особі, яка звертається із запитом, доступ саме до тієї інформації чи документів, які вона просить надати, а у випадку, якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, відмовити у її наданні, не виходячи за межі чітко поставленого питання, щодо якого зроблено запит.

Як встановлено судом, предметом запиту позивача були відомості про склад ліцензійної справи конкретного ліцензіата (питання 1), відомості про наявність або відсутність у цій справі документів визначених видів (питання 2-5), а також копії або витяги з таких документів у разі їх наявності.

Натомість у листі від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30 відповідач надав відповідь щодо іншої інформації, а саме щодо відсутності в Держатомрегулюванні документів, які встановлюють і підтверджують факти, обсяг та спеціальний характер трудової діяльності позивача.

Тобто відповідач фактично визначив предметом запиту мету, яку позивач зазначив у запиті, а не інформацію, яку позивач просив надати. Жодне з п`яти питань запиту в листі від 01.09.2026 не розглянуто: відповідач не повідомив позивача ні про перелік документів ліцензійної справи, ні про наявність чи відсутність у ній документів кожного із зазначених видів, ні про причини ненадання їх копій.

Водночас відповідно до частини другої статті 19 Закону № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію без пояснення причини подання запиту, а отже мета, з якою запитувач бажає отримати інформацію, не визначає предмет запиту і не може бути підставою для відмови в його задоволенні. Перелік підстав для відмови, встановлений частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI, такої підстави не містить.

За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що лист відповідача від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30 є відповіддю не по суті запиту, яка відповідно до частини другої статті 22 Закону № 2939-VI вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Щодо підстави відмови, визначеної відповідачем, суд зазначає таке.

Пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI дозволяє розпоряднику відмовити в задоволенні запиту лише за одночасної наявності двох умов: розпорядник не володіє запитуваною інформацією і не зобов`язаний відповідно до своєї компетенції, передбаченої законодавством, нею володіти.

Відповідач у відзиві не заперечує, що ліцензійна справа КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради перебуває у його володінні, а обов`язок формувати і зберігати таку справу прямо покладено на нього статтею 12 Закону № 1370-XIV.

Таким чином, відомості про склад ліцензійної справи та документи, які в ній містяться, є інформацією, якою відповідач володіє і зобов`язаний володіти.

Отже, посилання відповідача на пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI щодо запиту про матеріали ліцензійної справи є безпідставним, а висновок листа про те, що запитувана інформація не є публічною, суперечить частині першій статті 1 цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 480/562/19, переглядаючи спір щодо відмови органу ліцензування у наданні копій документів, пов`язаних з ліцензійною діяльністю, зазначив, що встановлений статтею 22 Закону № 2939-VI перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, а відмова, яка не містить мотивованої підстави з числа передбачених цією статтею, є очевидно необґрунтованою та протиправною.

Посилання відповідача на те, що окремого документа у формі переліку та опису документів ліцензійної справи не створювалося, не були підставою відмови, викладеною у листі від 01.09.2026, і не свідчать про правомірність цієї відмови.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні, а питання про те, чи може інформація про склад ліцензійної справи бути надана позивачу без створення нового документа, підлягає вирішенню відповідачем під час розгляду запиту з наведенням у відповіді конкретних мотивів.

Щодо пояснень відповідача про результати перевірки складу ліцензійної справи за кожним пунктом запиту, викладених у відзиві, суд зазначає, що ці відомості не були повідомлені позивачу у відповідь на його запит і в листі від 01.09.2026 відсутні.

Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється судом з урахуванням тих підстав і мотивів, які були наведені у самому рішенні на час його прийняття.

Пояснення, надані розпорядником інформації вже під час судового розгляду, не є відповіддю на запит у розумінні статей 20, 22 Закону № 2939-VI і не усувають порушення права позивача на отримання інформації в установленому цим Законом порядку.

Це стосується і посилання відповідача на те, що окремі накази щодо допуску персоналу та дані індивідуального дозиметричного контролю, наявні в ліцензійній справі, містять персональні дані третіх осіб. Така підстава обмеження доступу до інформації (пункт 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI) у листі від 01.09.2026 не зазначалася, а оцінка необхідності обмеження доступу до цієї інформації за правилами частини другої статті 6 Закону № 2939-VI відповідачем не здійснювалася.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 зазначила, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Перевірка наявності відповідних обставин судом замість розпорядника інформації під час розгляду інформаційного запиту не спростовує доводів позивача про протиправність відмови у наданні інформації.

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, тому сама по собі наявність у документі персональних даних третіх осіб не звільняє розпорядника від обов`язку розглянути можливість надання інформації, доступ до якої не обмежений, у тому числі шляхом надання копій або витягів із документів із вилученням відомостей з обмеженим доступом. Суд також враховує, що позивач просив надати копії або витяги з документів лише стосовно його власної трудової діяльності та посадових обов`язків.

Суд не погоджується і з доводами відповідача про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту і мав звертатися за підтвердженням трудового стажу до роботодавця. Позивач не вимагає від відповідача підтвердження трудового стажу чи видачі довідок, які належить видавати роботодавцю. Предметом спору є право позивача на доступ до публічної інформації, якою володіє відповідач, і це право не залежить від наявності в запитувача інших способів отримання необхідних йому відомостей. Відповідь розпорядника, яка по суті відсилає запитувача до іншої особи, а не розглядає поставлені питання, частиною другою статті 22 Закону № 2939-VI прирівнюється до неправомірної відмови.

Так само суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не зазначив у запиті конкретного періоду, за який він бажає отримати інформацію. Такої підстави відмови лист від 01.09.2026 не містить; на недотримання вимог частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI відповідач не посилався, а запит містить опис запитуваної інформації, достатній для її ідентифікації.

Щодо доводів позивача про недоліки оформлення відмови суд зазначає таке.

Оскаржуваний лист не містить прізвища, імені, по батькові та посади особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації, у тому значенні, яке надає цьому реквізиту пункт 1 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI: у листі зазначено лише керівника, який його підписав, і прізвище та ім`я виконавця з номером телефону без зазначення її посади. Порядок оскарження відмови викладено лише вказівкою на можливість оскарження до суду, тоді як частина перша статті 23 Закону № 2939-VI передбачає також можливість оскарження рішень розпорядника до керівника розпорядника та вищого органу. Наведене свідчить про недотримання відповідачем вимог частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI до змісту відмови.

Водночас доводи позивача про незаповнені реквізити дати і номера на бланку листа суд не вважає підставою для висновку про протиправність відмови, оскільки дата і реєстраційний індекс електронного документа зафіксовані у відмітці системи електронного документообігу, а сторони не заперечують, що лист датований 01.09.2026 та отриманий позивачем.

Довід позивача щодо неіснування пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI позивач у відповіді на відзив не підтримав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Держатомрегулювання про відмову в задоволенні запиту позивача на публічну інформацію від 26.08.2026, оформлене листом від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30, прийняте без належного розгляду поставлених у запиті питань, із застосуванням підстави відмови, яка не відповідає змісту запиту, без мотивування та з порушенням вимог частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки суд дійшов висновку, що лист від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30 є рішенням про відмову в задоволенні запиту, а позивач заявив вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача альтернативно, саме на випадок, якщо суд дійде висновку, що зазначений лист не є рішенням про відмову, підстав для задоволення цієї альтернативної вимоги немає.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2), а також про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок того, що відповідач не розглянув по суті поставлені у запиті питання. Визначення того, яка саме інформація з матеріалів ліцензійної справи підлягає наданню позивачу, які документи визначених у запиті видів у справі наявні, чи містять вони інформацію з обмеженим доступом і в якому обсязі така інформація може бути надана, у тому числі у вигляді копій або витягів, належить до повноважень відповідача як розпорядника інформації та має здійснюватися ним під час розгляду запиту з дотриманням вимог Закону № 2939-VI. Суд не може підміняти розпорядника інформації та наперед вирішувати ці питання замість нього.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 818/1042/17 погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обраного способу відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути запит на публічну інформацію, зазначивши, що в такий спосіб забезпечено право позивача на належний судовий захист шляхом розгляду його запиту та можливості отримання запитуваної інформації. Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2019 року у справі № 817/1391/16 також погодився з висновками судів про неправомірність відповіді розпорядника, яка не відповідає вимогам статті 22 Закону № 2939-VI, та про зобов`язання розпорядника повторно розглянути запит і надати відповідь відповідно до цього Закону.

Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення про відмову в задоволенні запиту, оформленого листом від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30, та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 26.08.2026 по суті кожного з п`яти поставлених у ньому питань відповідно до вимог Закону № 2939-VI з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача надати завірені копії (витяги) документів, що містяться в матеріалах ліцензійної справи, задоволенню не підлягає, оскільки наявність таких документів, їх зміст та можливість надання з урахуванням вимог статті 6 Закону № 2939-VI мають бути встановлені відповідачем під час повторного розгляду запиту, а відповідна вимога на цей час є передчасною.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду. Позивачем не наведено обставин і не надано доказів, які б свідчили, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду, а відтак суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду в цій справі.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки судовий збір позивачем не сплачувався з посиланням на звільнення від його сплати на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявлено.

Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктом 1 частини першої статті 263 цього Кодексу, тобто у справах щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Оскільки предметом цього спору є неналежний розгляд відповідачем запиту позивача на інформацію, рішення суду в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути запит підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної інспекції ядерного регулювання України (код ЄДРПОУ 21721086, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції ядерного регулювання України про відмову в задоволенні запиту ОСОБА_1 на публічну інформацію від 26.08.2026 (вх. № 30-із та вх. № 31-із), оформлене листом від 01.09.2026 № 36-13/01/9958-30.

Зобов`язати Державну інспекцію ядерного регулювання України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 26.08.2026 (вх. № 30-із від 26.08.2026 та вх. № 31-із від 27.08.2026) по суті кожного з п`яти поставлених у ньому питань відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині зобов`язання Державної інспекції ядерного регулювання України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 26.08.2026 допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Басова