Ухвала суду № 141194598, 04.11.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 562/2893/26

2/303/4444/26

УХВАЛА

про продовження строку залишення позовної заяви без руху

04 листопада 2026 року м. Мукачево

Суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Заболотний А.М., розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Здолбунівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту батьківства,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , зазначивши третіми особами, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Здолбунівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту батьківства.

Встановлено, що відповідно до ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.09.2026 року позов ОСОБА_1 було залишено без руху.

На виконання ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.09.2026 року представником позивача, адвокатом Дудка І.О., 22.09.2026 року подано до Здолбунівського районного суду Рівненської області заяву про усунення недоліків позову.

Відповідно до ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24.09.2026 року матеріали позовної заяви надіслано за підсудністю до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2026 року цивільна справа передана на розгляд судді Заболотному А.М.

Ухвалою від 21.10.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

27.10.2026 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви з якої встановлено, що представником позивача частково усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду від 21.10.2026 року (документ сформований в системі «Електронний суд» 26.10.2026 року).

Слід нагадати, що зі змісту уточненої позовної заяви встановлено, що предметом позову є встановлення факту батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно дочки ОСОБА_4 .

Правовою підставою заявленого позову по суті є положення ст. 130 СК України за якою у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Відповідно до ст. 130 СК України заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Додатково слід також нагадати, що відповідно до ухвали від 20.10.2026 року про залишення позовної заяви без руху позивач мала, зокрема, належним чином обґрунтувати наявність підстав для звернення до суду із заявленими вимогами саме в порядку позовного провадження.

У заяві про виконання ухвали суду від 20.10.2026 року про залишення позовної заяви без руху представник позивача зазначає про таке: «Відповідачем є Відповідач, спадкоємець першої черги - ОСОБА_2 . Встановлення факту батьківства безпосередньо змінює коло спадкоємців та частки у спадковому майні. Відсутність особистої неприязні між сторонами не спростовує наявності юридичного спору щодо цивільних та спадкових прав малолітньої дитини, який підлягає вирішенню виключно в порядку позовного провадження».

Залишаючи позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 20.10.2026 року зазначив про таке.

У п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звернуто увагу судів на те, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що встановлення факту батьківства має здійснюватися за правилами окремого провадження.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, якщо немає спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 22.04.2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19)).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14.04.2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28.04.2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15.11.2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03.08.2022 року у справі № 759/12740/21.

Доводи позовної заяви не містять обставин наявності спору про право, а навпаки позивач зазначає, що між позивачем, малолітньою дитиною та відповідачем відсутній міжособистісний спір. Отже, такі обставини, наявність реального спору про право, мають бути встановлені судом, внаслідок чого суд залишає заяву в межах розгляду справи за правилами окремого провадження без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Додатково суд акцентує увагу і на такому.

У постанові від 18.01.2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні за змістом висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24.04.2024 року у справі № 694/2318/23, від 08.05.2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05.06.2024 року у справі № 557/1535/23, від 14.11.2025 року у справі № 299/4993/22.

Тобто, якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (постанова Верховного Суду від 05.08.2026 року в справі № 619/866/24).

В свою чергу, представник позивача, усуваючи недоліки позовної заяви, не підтверджує наявність реального спору про право між позивачем та відповідачем, зокрема, того факту, що відповідач заперечує проти батьківства сина його дочки. Зміна кола спадкоємців та частки у спадковому майні також не вказує на наявність реального спору про право.

При цьому, позивач не поєднує вимогу про встановлення факту батьківства з іншою вимогою щодо спору про право, що могло би слугувати підставо для розгляду цієї справи порядку позовного провадження (постанова Верховного Суду від 03.11.2021 року в справі № 691/1237/20).

На необхідність обґрунтування наявності підстав для звернення до суду із заявленими вимогами саме в порядку позовного провадження також вказувалося і в ухвалі Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.09.2026 року, якою позов ОСОБА_1 також було залишено без руху.

Окремо звертається увага і на таке.

Правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою (постанова Верховного Суду від 20.01.2025 року у справі № 296/12456/23).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 761/42030/21).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі № 753/8671/21, від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21).

Отже, позивачу необхідно усунути вказані недоліки та належним чином обґрунтувати наявність підстав для звернення до суду із заявленими вимогами саме в порядку позовного провадження.

Крім того, залишаючи позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 20.10.2026 року зазначив про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно з ч. 1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Так, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у позові зазначено - ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , вказаний позивачем в позові, не присвоєно жодній юридичній особі.

У заяві про виконання ухвали суду від 20.10.2026 року про залишення позовної заяви без руху представник позивача зазначає про те, що сповіщення сім`ї № 377 від 25.11.2024 року, оформлене безпосередньо ІНФОРМАЦІЯ_3 із чітким зазначенням на бланку коду «ЄДРПОУ 09637168», що свідчить про вірне визначення найменування та/або ідентифікаційного коду третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у позові.

Так, для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, для визначення правильного найменування, ідентифікаційного коду та місцезнаходження юридичних осіб - учасників справи, суд користується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, вказані у позові найменування і код ЄДРПОУ третьої особи не співпадають.

При цьому, додатково слід врахувати, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, позивачу слід визначитися із вірним найменуванням та/або ідентифікаційним кодом третьої особи, що в свою чергу має мати статус юридичної особи, як того вимагає п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч. 2, 6 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Судом при постановлені ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З огляду на часткове усунення позивачкою недоліків позовної заяви та з метою забезпечення реалізації права на доступ до правосуддя, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою суду від 21.10.2026 року.

Керуючись ст.ст. 127, 175, 177, 185 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в:

Продовжити позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.10.2026 року.

Позивачу усунути зазначені в ухвалі недоліки протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Наслідки невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху передбачені ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.М.Заболотний