Ухвала суду № 141185742, 04.11.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

04 листопада 2026 року Справа № 915/1568/24

м.Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Миколаївської міської ради №28530/02.02.01-22/02/012/26 від 26.10.2026 (вхід.№16654/26 від 02.11.2026) про забезпечення позову у справі

за позовом: Миколаївської міської ради,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Комунальне підприємство Миколаївської міської ради Міське ринкове господарство,

про: зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд, скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна,-

в с т а н о в и в:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа за позовом Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство Миколаївської міської ради Міське ринкове господарство, за такими вимогами:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС. повернути Миколаївській міській територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 40000 кв.м (кадастровий №4810136900:02:009:0003) шляхом знесення будівель та споруд: муніципального торгового комплексу по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7, який складається з торгівельних комплексів, загальною площею 1619,8 кв.м, автостоянки І, огорожі №1, 2; муніципального торгового комплексу по вулиці Поздовжній вісім, 2В, який складається з літ.І-1 - магазинів, загальною площею 337,0 кв.м; літ.Ї-1 - магазинів, загальною площею 338,0 кв.м; літ.Я-1 - магазину, загальною площею 595,4 кв.м; №1, 2 - огорожі; №І - замощення; муніципального торгового комплексу по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7і, який складається з літ.Е-1 - магазинів, загальною площею 188,8 кв.м; літ.Ж-1 - магазинів, загальною площею 87,2 кв.м; літ.З-1 - магазинів, загальною площею 151,2 кв.м; №1, 2 - огорожі; №І - замощення;

- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС. на муніципальний торговий комплекс, опис: торгівельні комплекси, автостоянка І, огорожа №1, 2, що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, вулиця Поздовжня восьма, будинок 2в/7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 315036648101, державна реєстрація від 13.03.2014);

- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС. на муніципальний торговий комплекс, опис: літ.І-1 - магазини, загальною площею 337,0 кв.м; літ.Ї-1 - магазини, загальною площею 338,0 кв.м; літ.Я-1 - магазин, загальною площею 595,4 кв.м; №1, 2 - огорожа; №І - замощення, що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, вулиця Поздовжня восьма, будинок 2В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938740748101, державна реєстрація від 15.10.2019);

- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС. на муніципальний торговий комплекс, опис: літ.Е-1 - магазини, загальною площею 188,8 кв.м; літ.Ж-1 - магазини, загальною площею 87,2 кв.м; літ. З-1 - магазини, загальною площею 151,2 кв.м; №1, 2 - огорожа; №І - замощення, що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, вулиця Поздовжня восьма, будинок 2В/7і (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938982048101, державна реєстрація від 15.10.2019).

Ухвалою суду від 20.08.2025, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025, у даній справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення судової земельно-технічної експертизи поставлено таке питання: яка площа та конфігурація частини земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003 потрібна для розміщення та обслуговування нерухомого майна зареєстрованого за Товариством з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС. та розташованого на вказаній земельній ділянці, з врахуванням цільового призначення вказаного нерухомого майна торгові площі (ринок) та визначених обмежень землекористування?

02.11.2026 позивачем подано до суду заяву №28530/02.02.01-22/02/012/26 від 26.10.2026 (вхід.№16654/26) про забезпечення позову, в якій він просить вжити наступні заходи забезпечення позову:

- накласти арешт на нерухоме майно: муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7 у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 315036648101); муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938740748101); муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7і у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938982048101);

- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо нерухомого майна: муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім. 2в/7 у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 315036648101); муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938740748101); муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7і у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938982048101);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю КРИСТМАС. укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі нерухомого майна: муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім. 2в/7 у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 315036648101); муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938740748101); муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7і у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938982048101).

В обгрунтування заяви позивач вказує наступне:

- 10.12.2024 позивачем при поданні до суду позову по цій справі вже подавалась заява про забезпечення позову, зокрема, про накладення арешту на об`єкти нерухомого майна муніципального торгівельного комплексу по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7, 2в. 2в/7і в місті Миколаєві, але ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.12.2024, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025, відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову у зв`язку із тим, що запропоновані заходи забезпечення позову будуть фактично дублювати вже діючі заходи забезпечення позову по справі №915/1386/24;

- так, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 у справі №915/1386/24 частково задоволено заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову та накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «КРИСТМАС.» та знаходяться і обліковуються на банківських рахунках ТОВ «КРИСТМАС.», та на майно, що належить ТОВ «КРИСТМАС.», в межах суми позову 9112974,27 грн;

- ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.11.2026 у справі №915/1386/24 скасовано заходи забезпечення позову, які, на думку позивача, слугували фактично єдиною підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову Миколаївської міської ради від 10.12.2024 у цій справі;

- на теперішній час відповідач, як власник спірних об`єктів нерухомого майна, може розпоряджатись ними на власний розсуд, у зв`язку з чим існує очевидна небезпека відчуження спірного об`єкту на користь третіх осіб до прийняття судового рішення по даній справі;

- вказані дії відповідача призведуть до неможливості виконання рішення суду в частині усунення перешкод позивачу у користуванні земельною ділянкою, оскільки на момент прийняття такого рішення відповідач вже не буде власником розміщених муніципальних торгових комплексів у зв`язку з їх відчуженням та не буде використовувати земельну ділянку позивача для їх обслуговування, що призведе до необхідності звертатись позивачу з новим негаторним позовом до нових власників спірних об`єктів нерухомого майна;

- відчуження майна відповідачем на користь інших осіб зумовить ще й необхідність зміни предмету позову в частині зобов`язання саме актуального власника на усунення перешкод у користуванні майном, що можливо виключно до закінчення підготовчого засідання.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до норм ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Вимога щодо обов`язкового надання позивачем доказів на підтвердження намірів відповідача про відчуження спірного майна, враховуючи наявність у нього права розпорядитися ним у будь-який момент, свідчила б про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 04.06.2025 у справі №904/3993/19.

Суд також зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Європейським судом з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Водночас ч.4 ст.137 ГПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб`єкта - ТОВ «КРИСТМАС.» (ідент.код 36621953) (інформаційна довідка №499556813 від 26.10.2026) вбачається, що відповідачу на праві власності належать об`єкти нерухомого майна - муніципальні торгові комплекси у м.Миколаєві по вулиці Поздовжній вісім, 2В, 2В/7 та 2В/7і.

Запропонований позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні об`єкти нерухомого майна, - є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір є реальним, носить матеріальний характер, власником нерухомого майна є відповідач, а відсутність обтяжень такого майна не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою при виконанні рішення суду в разі задоволення позовних вимог у даній справі.

Метою вжиття забезпечувального заходу у даному спорі є забезпечення знаходження майна у власності відповідача для можливості виконання рішення суду в разі задоволення позову, зокрема, щодо скасування державної реєстрації права власності відповідача на такі об`єкти нерухомого майна.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від наявності у відповідача права власності на спірне нерухоме майно, то застосування заходу забезпечення позову обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу на праві власності, полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Таким чином, суд вважає, що вжиття запропоновані позивачем заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на спірні об`єкти нерухомого майна відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2020 по справі №753/22860/17, що невжиття власником об`єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об`єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником можливості вільно розпорядитись об`єктом нерухомості, якщо не вжити заходів забезпечення позову.

До того ж, судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

За такого вбачається, що заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому сам факт наявності права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.

При цьому, у пунктах 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов`язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Окрім того, суд вказує, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача без порушення, або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таким чином, врахувавши предмет спору у даній справі, встановивши зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, взявши до уваги те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на спірні об`єкти нерухомого майна підлягає задоволенню, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

При цьому, судом прийнято до уваги, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.11.2026 у справі №915/1386/24 задоволено заяву ТОВ «КРИСТМАС.» та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 14.11.2024 (зокрема, знято арешт з майна, що належить ТОВ «КРИСТМАС.», в межах суми позову 9112974,27 грн), наявність якої слугувала однією з підстав для відмови у задоволенні заяви позивача №23393/02.02.01-22/02/012/24 від 10.12.2024 (вхід.№15934/24 від 17.12.2024) про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Судом також взято до уваги, що відповідно до абз.5 п.1 ч.3 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Згідно ч.3 ст.55 Закону України Про нотаріат, при посвідченні договорів про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, транспортних засобів перевіряється відсутність будь-якої заборони відчуження або арешту майна.

Також, згідно пп.2.1 п.2 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін`юсту України №296/5 від 22.02.2012, при посвідченні правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Враховуючи наведені приписи законодавства, суд не вбачає необхідності судової заборони державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірного нерухомого майна та заборони відповідачу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі спірного нерухомого майна, оскільки наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію обтяження у вигляді накладення арешту на спірні об`єкти нерухомого майна, - є підставою для відмови суб`єктами державної реєстрації відповідачу чи іншим особам в державній реєстрації прав на вказані об`єкти нерухомого майна.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява позивача №28530/02.02.01-22/02/012/26 від 26.10.2026 (вхід.№16654/26 від 02.11.2026) про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Миколаївської міської ради №28530/02.02.01-22/02/012/26 від 26.10.2026 (вхід.№16654/26 від 02.11.2026) про забезпечення позову, - задовольнити частково.

2. Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КРИСТМАС.» (ідент.код 36621953):

- муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7 у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 315036648101);

- муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938740748101);

- муніципальний торговий комплекс по вулиці Поздовжній вісім, 2в/7і у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938982048101).

3. Ухвала є обов`язковою та набирає законної сили з 04.11.2026.

4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред`явлення до примусового виконання протягом трьох років.

5. Примірник ухвали з гербовою печаткою направити заявнику.

За даною ухвалою:

Стягувач: Миколаївська міська рада (54027, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, ідент.код 26565573).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «КРИСТМАС.» (54055, Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Центральний, буд.101, ідент.код 36621953).

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписана суддею 04.11.2026.

Суддя М.В.Мавродієва