Рішення № 141185363, 04.11.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/2319/26

Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, ідентифікаційний код 33908322)

до відповідача Приватного підприємства «Сімко» (08001, Київська обл., Макарівський р-н, смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 34, ідентифікаційний код 24736409)

про стягнення 137 713,96 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування»(далі - позивач) звернулось до Приватного підприємства «Сімко»(далі - відповідач) про стягнення 137 713,96грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ПП «Сімко», як роботодавець водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем Renault Premium д.н.з. НОМЕР_1 і був визнаний винним у ДТП постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 у справі № 369/4054/25, у порядку статей 1172 та 1194 ЦК України зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром завданої шкоди - вартістю відновлювального ремонту автомобіля Mercedes-BenzGLS 350 д.н.з. НОМЕР_2 у сумі 297 713,96 грн. та сумою страхового відшкодування, виплаченого страховиком винуватця ПрАТ «СК «Перша» у розмірі 160 000 грн., що становить 137 713,96грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 вищевказану справу передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. У будь-якому разі судом виноситься з даного питання ухвала з обов`язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа. Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 908/119/22.

Ухвалою суду від 12.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Запропоновано позивачу подати клопотання про залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи з відповіним обгрунтуванням. Запропоновано відповідачу не пізніше п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції). Однак, таке клопотання позивачем до суду не подано.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечення щодо її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

27.08.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти позову заперечує зазначивши, що:

- відповідач не заперечує того, що 24.02.2025 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «MERSEDES BENZ GLS 350», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «RENAULT PREMIUM» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керування ОСОБА_1 . Погоджується також з тим, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської від 07.04.20265 року було визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, справа № 369/4054/25. Відповідач не заперечує, що позивач сплатив власнику застрахованого транспортного засобу вартість відновлювального ремонт зазначеного вище автомобіля в розмірі 279 713. 96 грн., що підтверджується наданими до позовної заяви бухгалтерським документами..

- відповідач просить суд при вирішенні спору врахувати положення наведених вище постанов та вирішити питання про повернення замінених в процесі відновлювального ремонту запчастин (матеріалів), а саме фари передньої правої, каркасу решітки та решітки радіатору.

Підсумовуючи викладене просить суд позов задовольнити у підтвердженому бухгалтерськими документами розмірі, вирішити питання про передачу відповідачу замінених запасних частин (матеріалів).

07.09.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до змісту якого позивачпозовні вимоги підтримує зазначивши, що:

- відповідач не заперечує проти заявленої позивачем до стягнення суми, а його заперечення стосуються виключно питання передачі замінених у процесі ремонту запасних частин.

- позивач не отримував зазначені відповідачем запасні частини на зберігання, не набував їх у власність та не має їх у своєму фактичному володінні. Таким чином, позивач не має фактичної можливості передати Відповідачу майно, яким він не володіє та яке йому не належить. При цьому саме Відповідач, заявляючи вимогу про передачу конкретних запасних частин, повинен довести належними та допустимими доказами, що такі деталі фактично існують, були демонтовані під час проведення ремонту, перебувають у володінні Позивача та що саме Позивач має юридичну можливість ними розпорядитися. Однак таких доказів Відповідачем не надано.

Підсумовуючи викладене просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 04.11.2026.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - Страховик) та ОСОБА_3 (далі - Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 276/25-Т/К/20 від 27.01.2025, за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля марки MERSEDES BENZ GLS 350, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

24.02.2025 на автодорозі М06 Київ-Чоп, 27 км, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-BenzGLS 350 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля RENAULT PREMIUM д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 у справі № 369/4054/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення.

Згідно з Рахунку-фактура № 2125000742 від 26.02.2025 р. (на суму 196 399,60 грн.), Рахунку-фактура № 2125000884 від 11.03.2025 р. (на суму 34 574,40 грн.), Рахунку-фактура № 2125000924 від 13.03.2025 р. (на суму 2 629,44 грн.), Рахунку-фактура № 2125001747 від 06.05.2023 р. (на суму 26 610,52 грн.) наданих Товариством з обмеженою відповідальністю Автомобільний дім Укравто Україна та Рахунку № 1-1404 від 07.04.2025 р. (на суму 37 500,00 грн.) наданого ФОП Гербіченко Т.А., вартість відновлювального ремонту автомобіля MERSEDES BENZ GLS 350, реєстраційний номер НОМЕР_2 визначена у розмірі 297 713,96 грн.

Страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання страхового випадку.

На підставі страхового акту та розрахунку страхового відшкодування позивач визначив вартість відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 297 713,96 грн.

ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» визнавши випадок страховим, відповідно до умов Договору страхування, страхового акту №006.00320125-1, 006.00320125-2, 006.00320125-3, 006.00320125-4, 006.00320125-5, сплатило страхове відшкодування у розмірі 297 713 грн. 96 коп. (двісті дев?яносто сім тисяч сімсот тринадцять грн. 96 коп.), на підставі Рахунку-фактура № 2125000742 від 26.02.2025 р. (на суму 196 399,60 грн.), Рахунку-фактура № 2125000884 від 11.03.2025 р. (на суму 34 574,40 грн.), Рахунку-фактура № 2125000924 від 13.03.2025 р. (на суму 2 629,44 грн.), Рахунку-фактура № 2125001747 від 06.05.2025 р. (на суму 26 610,52 грн.) наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Укравто Україна» та Рахунку № 1-1404 від 07.04.2025 р. (на суму 37 500,00 грн.) наданого ФОП Гербіченко Т.А., що підтверджується платіжними дорученнями № 62527424 від 28.02.2025 р. (на суму 196 399,60 грн.), № 62529099 від 12.03.2025 р. (на суму 34 574,40 грн.), № 62529523 від 14.03.2025 р. (на суму 2 629,44 грн.), № 62533119 від 10.04.2025 р. (на суму 37 500,00 грн.) та платіжним дорученням № 62537308 від 09.05.2025 р. (на суму 26 610,52 грн.).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «СК «Перша» за полісом ОСЦПВ № ЕР 220011308, яким ПрАТ «СК «Перша» виплатило позивачеві лише 160 000 грн. (платіжна інструкція № 14627 від 10.04.2025 року), що недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди. Тому відповідач ПП «Сімко», як роботодавець винного водія ОСОБА_1 , у порядку статей 1172 та 1194 ЦК України зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту) та сумою виплаченого страхового відшкодування по ОСЦПВ, що становить 137 713,96 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає наступне.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 Цивільного кодексу України).

Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки (стаття 108 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Як передбачено ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже шкода, завдана внаслідок ДТП водієм та з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідач у відзиві не заперечує, що на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди - 24.02.2025 водій ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством «Сімко» та виконував відповідні службові (трудові) обов`язки.

Таким чином, саме відповідач як роботодавець має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої його працівником, вина якого встановлена постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 у справі № 369/4054/25.

Відповідно до частини 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню власнику пошкодженого транспортного засобу, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

На момент дорожньо-транспортної пригоди 24.02.2025 цивільно-правова відповідальність водія автомобіля RENAULT PREMIUM д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СК «Перша» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР 220011308, у зв`язку з чим ПрАТ «СК «Перша» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» в розмірі 160 000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 14627 від 10.04.2025.

Отже, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством «Сімко» та виконував службові обов`язки, керуючи автомобілем RENAULT PREMIUM д.н.з. НОМЕР_1 , відповідач повинен відшкодувати ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» різницю між сумою сплаченого страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування (297 713,96 грн.) та сумою страхового відшкодування по полісу ОСЦПВ (160 000 грн.), і така різниця дорівнює 137 713,96 грн.

Відсутність обов`язкового досудового порядку врегулювання з відповідачем-роботодавцем підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема постановою від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, де зазначено, що потерпілий (або суброгований страховик) має право звернутися безпосередньо до суду в межах річного строку без попереднього звернення до страховика чи МТСБУ, якщо волевиявлення на захист права здійснено вчасно.

Подання позивачем позовної заяви безпосередньо до суду свідчить про волевиявлення щодо способу захисту свого порушеного права без попереднього звернення до відповідача (роботодавця винного водія).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 137 713,96 грн. (297 713,96 грн. 160 000 грн.).

27 серпня 2026 року відповідач подав до суду заяву в якій заявник просив при прийнятті рішення про задоволення позову зобов`язати позивача (Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування») повернути ПП «Сімко замінені при проведенні ремонту автомобіля MERSEDES BENZ GLS 350, реєстраційний номер НОМЕР_2 деталі згідно переліку.

Щодо вказаних обставин суд зазначає наступне.

Так, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 року у справі № 519/1079/21 (провадження № 51-7055 км 23) вказував на те, що відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №761/583/17, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодувати вартість майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Таким чином, звертаючись до суду із відповідною заявою відповідач, мав довести факт отримання страховиком від страхувальника пошкодженого майна після здійснення оплати і знаходження цього майна в розпорядженні страховика.

Відповідно до пункту 4.2.14. Договору Страхувальник зобов`язаний передати у власність Страховика ТЗ, його конструктивні елементи (складові частини), обладнання та навісну техніку до нього, відносно яких страхове відшкодування виплачено в повному обсязі відповідно до їх вартості. Обов`язок Страхувальника, передбачений цим пунктом Загальних умов страхового продукту, розповсюджується також на Вигодонабувача та власника ТЗ, якщо Страхувальник не є власником ТЗ..

Таким чином за умовами договору страхування, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" мало право отримати у власність складові частини, деталі та обладнання ТЗ відносно яких страхове відшкодування виплачено в повному обсязі відповідно їхньої вартості.

Проте в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реалізації Страхувальником - ОСОБА_3 свого обов`язку передати складові частини, деталі та обладнання ТЗ у власність Страховика Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", як і реалізації останнім цього права, і знаходження в його розпорядженні майна, яке було замінено на автомобілі MERSEDES BENZ GLS 350.

Статті 20, 21 Закону України "Про страхування" в редакції, чинній на час вчинення ДТП визначали обов`язки страховика та страхувальника, серед яких відсутні як обов`язки щодо передачі страхувальником страховику пошкоджених запчастин, так і обов`язок страховика прийняти це майно задля його подальшого збереження до передачі особі, відповідальній за заподіяння шкоди.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження") Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Таким чином, за відсутності доказів перебування у власності позивача деталей та агрегатів, які було замінено в процесі відновлювальних робіт, суд не вважає обґрунтованим подане клопотання про повернення замінених при проведенні ремонту автомобіля MERSEDES BENZ GLS 350д.р.н НОМЕР_2 деталей згідно з переліком, оскільки за відсутності у позивача вказаних деталей таке рішення не можливо виконати, що в свою чергу не відповідає належному захисту порушеного права та принципам господарського судочинства.

Водночас суд підкреслює, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до страховика та страхувальника з відповідною вимогою про передання йому у власність вказаних деталей.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного підприємства «Сімко» про стягнення 137 713,96грн. - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Сімко» (08001, Київська обл., Макарівський р-н, смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 34, ідентифікаційний код 24736409) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, ідентифікаційний код 33908322) страхове відшкодуванняу розмірі 137 713 (сто тридцять сім тисяч сімсот тринадцять) грн. 96 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп., видавши наказ.

Повний текст рішення складено 04.11.2026 року.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.