Рішення № 141184671, 04.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2026Справа № 910/9500/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна гільдія України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вент-Інстал"

про стягнення 588 145,45 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна гільдія України" (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вент-Інстал" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 454 665,84 грн, суми 25% річних 53 022,95 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 16 463,60 грн та суми неустойки в розмірі 63 993,06 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №141 від 05.06.2025 року в частині розрахунку за поставлений позивачем товар.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 18.08.2026 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №R067284216684 ухвалу суду від 18.08.2026 про відкриття провадження у справі не отримав, у зв`язку з чим конверт з відміткою «за терміном зберігання» було повернуто до Господарського суду міста Києва.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/9500/26 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна гільдія України» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вент-Інстал» (відповідач, покупець) укладено Договір поставки №141 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати покупцю будівельні матеріали окремими партіями за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості, які погоджуються сторонами в накладних (далі - товар), а покупець зобов`язуєьться приймати товар та оплачувати його на умовах, встановлених даним Договором.

Ціни на товар визначаються сторонами в гривні та зазначаються у розрахункових та товарно-супровідних документах (товарно видаткова накладна), що надаються постачальником в момент передачіпартії товару. (п. 2.1. Договору).

Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару. Покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію повністю. (п. 2.4. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками обох сторін та діє до 31.12.2025 року. (п. 7.1. Договору).

Як зазначено позивачем, на викнання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар та надано послуг перевезення товару на загальну суму в розмірі 2 078 870,64 грн, згідно наступних видаткових накладних та актів здачі-приймання робіт (надання послуг):

- №4670802 від 11.11.2025 року на суму 1 553,40 грн;

- №4695801 від 12.11.2025 року на суму 29 477,75 грн;

- №1478501 від 20.11.2025 року на суму 3 168,00 грн;

- №4783401 від 18.11.2025 року на суму 1 440,00 грн;

- №1791101 від 19.11.2025 року на суму 16 219,80 грн;

- №4791103 від 19.11.2025 року на суму 3 088,80 грн;

- №4813901 від 20.11.2025 року на суму 1 440,00 грн;

- №4833701 від 21.11.2025 року на суму 4 666,20 грн;

- №4872201 від 24.11.2025 року на суму 48 051,90 грн;

- №4987101 від 02.12.2025 року на суму 15 086,34 грн;

- №4992501 від 09.12.2025 року на суму 28 621,20 грн;

- №5131801 від 12.12.2025 року на суму 761,04 грн;

- №5131803 від 16.12.2025 року на суму 19 280,10 грн;

- №5203201 від 19.12.2025 року на суму 9 181,44 грн;

- №5258301 від 26.12.2025 року на суму 6 432,00 грн;

- №5264201 від 24.12.2025 року на суму 11645,58 грн;

- №5270401 від 26.12.2025 року на суму 6 287,76 грн;

- №1216902 від 21.04.2026 року на суму 5 500,02 грн;

- №3232402 від 22.09.2025 року на суму 13 500,00 грн;

- №3232404 від 24.09.2025 року на суму 13 500,00 грн;

- №3505902 від 29.08.2025 року на суму 600,00 грн;

- №3540702 від 03.09.2025 року на суму 2 000,04 грн;

- №3588003 від 12.09.2025 року на суму 3 540,00 грн;

- №3859703 від 22.09.2025 року на суму 3 900,00 грн;

- №3937202 від 25.09.2025 року на суму 3 900,00 грн;

- №4185102 від 10.10.2025 року на суму 3 498,00 грн;

- №4509903 від 31.10.2025 року на суму 3 150,00 грн;

- №4569403 від 05.11.2025 року на суму 3 000,00 грн;

- №4633702 від 07.11.2025 року на суму 8 500,02 грн;

- №4662302 від 10.11.2025 року на суму 2 499,60 грн;

- №4670801 від 11.11.2025 року на суму 1 200,00 грн;

- №4695802 від 12.11.2025 року на суму 2 499,60 грн;

- №4791102 від 19.11.2025 року на суму 2 619,60 грн;

- №4833702 від 21.11.2025 року на суму 2 800,02 грн;

- №4872202 від 24.11.2025 року на суму 3 019,98 грн;

- №5264202 від 24.12.2025 року на суму 2 850,00 грн;

- №24601 від 07.01.2026 року на суму 3 163,56 грн;

- №40801 від 08.01.2026 року на суму 6 193,80 грн;

- №45401 від 08.01.2026 року на суму 1 368,00 грн;

- №107701 від 21.01.2026 року на суму 6 602,40 грн;

- №500401 від 27.02.2026 року на суму 6 712,02 грн;

- №634201 від 13.03.2026 року на суму 643,92 грн;

- №634202 від 20.03.2026 року на суму 19 135,20 грн;

- №690001 від 13.03.2026 року на суму 1 315,68 грн;

- №702801 від 13.03.2026 року на суму 4 467,36 грн;

- №721101 від 17.03.2026 року на суму 19 521,00 грн;

- №1216901 від 21.04.2026 року на суму 89 796,83 грн;

- №1216903 від 21.04.2026 року на суму 5 280,00 грн;

- №1237701 від 21.04.2026 року на суму 1 139,58 грн;

- №1373304 від 04.05.2026 року на суму 61 202,5056 грн;

- №1373306 від 04.05.2026 року на суму 2 319,18 грн;

- №2231101 від 12.06.2026 року на суму 1 320,00 грн;

- №2296201 від 17.06.2025 року на суму 6 600,00 грн;

- №3127801 від 07.08.2025 року на суму 2 484,00 грн;

- №3210101 від 12.08.2025 року на суму 169,20 грн;

- №3210101 від 12.08.2025 року на суму 169,20 грн;

- №3232401 від 22.09.2025 року на суму 187 814,02 грн;

- №3232403 від 24.09.2025 року на суму 130 025,09 грн;

- №3360901 від 21.08.2025 року на суму 780,00 грн;

- №3391501 від 27.08.2025 року на суму 17 967,60 грн;

- №3429201 від 26.08.2025 року на суму 289 950,30 грн;

- №3429302 від 26.08.2025 року на суму 216 468,78 грн;

- №3429303 від 26.08.2025 року на суму 84 077,88 грн;

- №3449301 від 27.08.2025 року на суму 6 700,26 грн;

- №3505901 від 29.08.2025 року на суму 4 650,00 грн;

- №3540701 від 03.09.2025 року на суму 1 309,98 грн;

- №3540703 від 03.09.2025 року на суму 24 806,40 грн;

- №3588002 від 12.09.2025 року на суму 13 461,96 грн;

- №3588004 від 12.09.2025 року на суму 16 588,80 грн;

- №3734201 від 12.09.2025 року на суму 1 113,78 грн;

- №3859701 від 22.09.2025 року на суму 7 669,20 грн;

- №3864901 від 22.09.2025 року на суму 3 018,06 грн;

- №3864902 від 29.09.2025 року на суму 806,70 грн;

- №3937201 від 25.09.2025 року на суму 3 165,11 грн;

- №3937203 від 25.09.2025 року на суму 5 478,00 грн;

- №3988701 від 02.10.2025 року на суму 13 088,34 грн;

- №4067901 від 02.10.2025 року на суму 2 478,16 грн;

- №4122202 від 13.10.2025 року на суму 265 671,12 грн;

- №4122203 від 13.10.2025 року на суму 34 680,00 грн;

- №4129401 від 10.10.2025 року на суму 2 572,08 грн;

- №4153801 від 08.10.2025 року на суму 60,00 грн;

- №4185101 від 10.10.2025 року на суму 3 441,12 грн;

- №4303001 від 17.10.2025 року на суму 1 161,48 грн;

- №4370101 від 27.10.2025 року на суму 15 648,00 грн;

- №4404201 від 03.11.2025 року на суму 41 947,92 грн;

- №4509901 від 31.10.2025 року на суму 19 942,26 грн;

- №4509902 від 31.10.2025 року на суму 25 824,10 грн;

- №4516401 від 05.11.2025 року на суму 585,00 грн;

- №4525901 від 04.11.2025 року на суму 2 989,80 грн;

- №4556201 від 04.11.2025 року на суму 843,60 грн;

- №4569402 від 04.11.2025 року на суму 10 159,20 грн;

- №4610601 від 13.11.2025 року на суму 30 848,16 грн;

- №4633701 від 07.11.2025 року на суму 47 163,06 грн;

- №4641601 від 11.11.2025 року на суму 16 002,90 грн.

Товар за вказаними видатковими накладними та послуги за актами було прийнято відповідачем без зауважень, що підтверджується підписами уповноважених на осіб на вказаних документах.

Втім, як зазначає позивач, відповідачем розрахунок за товар на суму в розмірі 454 665,84 грн (2 078 870,64 грн - 1 624 204,80 грн (здійснені відповідачем оплати)) проведено так і не було, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму вказаної заборгованості, суму пені в розмірі 63 9993,06 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 16 463,60 грн та суму 25% річних в розмірі 53 022,95 грн.

Відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару та надання послуг на суму в розмірі 2 078 870,64 грн, що підтверджується зазначеними вище документами.

Відповідно до п. 2.4. Договору покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару. Покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію повністю.

З огляду на поставку товару та надання послуг згідно зазначених вище видаткових накладних і актів, строк оплати ватості товару за Договором настав.

Не зважаючи на факт поставки товару, його прийняття відподно до умов Договору, відповідачем оплату товару у строк визначений Договором не здійснено, що не спростовано останнім.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем, про що міститься відповідний підпис на видаткових накладних та вказаних вище актах.

Враховуючи викладене, у відповідача виник обов`язок з оплати поставленого позивачем товару.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов`язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено повну оплату поставленого позивачем товару, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 454 665,84 грн, погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 454 665,84 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач, на момент прийняття рішення, не надав документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 63 993,06 грн за загальний період з 13.11.2025 року по 27.07.2026 року (нарахування здійснено по кожній видатковій накладній та акті окремо).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача з первісним позовом є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Згідно п. 5.3. Договору у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені на відповідність закону, судом встановлено, що розрахунок пені є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в загальному розмірі 63 993,06 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 53 0255,95 грн суми 25% річних та 16 463,60 грн суми інфляційних втрат за період з 13.11.2025 року по 27.07.2026 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Пунктом 5.4. Договору сторонами передбачено, що за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 15 календарних днів, на підставі статті 625 ЦК України, покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 25% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем він здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума 25% річних в розмірі 53 022,95 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 16 463,60 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 454 665,84 грн, сума пені в розмірі 63 993,06 грн, сума 25% річних в розмірі 53 022,95 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 16 463,60 грн.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 15 000,00 грн, Суд відзначає наступне.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з поданих позивачем документів про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, між позивачем (клієнт) та адвокатом Липівською Оленою Андріївною було укладено Договір про надання правничої допомоги №1/02-ПД від 02.02.2026 року, відповідно до умов якого адвокат зобов`язався надавати клієнту за плату правничу допомогу.

На підтвердження наданих правових послуг згідно Договору до суду надано:

- Додаткову угоду №8 від 21.07.2026 до Договору про надання правничої допомоги №1/02-ПД від 02.02.2026 року щодо погодження вартості послуг на суму 15 000,00 грн;

- Акт приймання-передачі наданих послуг №8 від 30.07.2026 року на суму 15 000,00 грн.

Судом встановлено, що документи від імені позивача підписано адвокатом Липівська О.А.

Липівська О.А., є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №6079/10, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Суд, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Враховуючи викладене та беручи до уваги підготовку матеріалів до судового розгляду, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару відповідає критерію розумності.

Таким чином, Суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 7 057,74 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з урахуванням передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку із поданням до суду позовної заяви в електронній формі, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вент-Інстал» (код ЄДРПОУ 34625186, адреса: 02232, м. Київ, просп. Маяковського, буд. 46, кв. 71) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна гільдія України» (код ЄДРПОУ 43362385, місцезнаходження: 03170, м. Київ, вул. Перемоги, буд. 9, офіс 1/7) основну суму заборгованості в розмірі 454 665,84 грн (чотириста п`ятдесят чотири тисячі шістсот шістдесят п`ять гривень 84 копійки), суму пені в розмірі 63 993,06 грн (шістдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривни 06 копійок), суму 25% річних в розмірі 53 022,95 грн (п`ятдесят три тисячі двадцять дві гривні 95 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 16 463,60 грн (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят три гривні 60 копійок), суму судового збору в розмірі 7 057,74 грн (сім тисяч п`ятдесят сім гривень 74 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ