Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2026Справа № 911/2407/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 911/2407/26 за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНЛ Трейд" про стягнення 199 945,31 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У серпні 2026 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНЛ Трейд" (далі - Товариство) 199 945,31 грн, з яких: 27 145,31 грн - пеня, 172 800,00 грн - штрафи.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про закупівлю від 4 липня 2025 року № 35.1-14.4/3.1-26 у частині повної та своєчасної поставки обумовленого товару.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17 серпня 2026 року матеріали цієї справи передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 911/2407/26 передано на розгляд судді Господарського суду міста Києва Павленку Є.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 вересня 2026 року було відкрито провадження у справі № 911/2407/26 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім цього, вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу 15-денний строк з дня її вручення для подання останнім до суду відзиву, а також для подання клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
18 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки неможливість належного виконання умов договору була зумовлена наявністю технічних помилок у специфікації, тоді як запропонований відповідачем до поставки товар відповідав характеристикам виробників та меті його використання. На думку відповідача, позивач безпідставно відмовився прийняти товар, у тому числі ту його частину, щодо якої зауваження були відсутні, не погодився виправити помилки у специфікації та достроково розірвав договір. Відповідач стверджував, що не відмовлявся від поставки товару, а навпаки, вживав заходів для виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим підстави для застосування нарахованих штрафних санкцій відсутні. Також відповідач ставив під сумнів правильність розрахунку пені. З огляду на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, а в разі встановлення підстав для стягнення неустойки - зменшити її розмір на 90 %.
Разом з відзивом відповідач заявив клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) представників сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 вересня 2026 року в задоволенні вказаного клопотання Товариства було відмовлено.
24 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 23 вересня 2026 року, у якій останній заперечував проти доводів відповідача, посилаючись на порушення останнім погоджених сторонами строків поставки товару та його невідповідність технічним характеристикам, визначеним у специфікації до договору. Позивач зазначав, що відповідач ще на етапі проведення закупівлі підтвердив можливість поставки товару з відповідними характеристиками, а тому його посилання на помилки у специфікації є безпідставними. Також позивач наголошував на відсутності в нього обов`язку приймати товар частинами та зазначив, що вживав усіх можливих заходів для врегулювання спірної ситуації, зокрема направив відповідачу проект додаткової угоди. На думку позивача, прострочення поставки понад 60 календарних днів відповідно до умов договору прирівнюється до відмови від його виконання та є підставою для застосування штрафу в розмірі 25 % від ціни договору. Позивач також заперечував проти зменшення неустойки на 90 %, вважаючи відповідне клопотання необґрунтованим.
28 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній повторно наголошував на безпідставності позовних вимог, посилаючись на наявність технічних помилок у специфікації договору. Відповідач зазначав, що запропонований до поставки товар відповідав меті договору та міг використовуватися за призначенням. Позивач безпідставно відмовився від його прийняття, своєчасного внесення змін до договору та поставки товару частинами. На думку відповідача, такі дії позивача свідчать про недобросовісну та суперечливу поведінку, спрямовану на створення підстав для нарахування штрафних санкцій. Крім того, відповідач заперечував правомірність застосування штрафу в розмірі 25 % від ціни договору, оскільки фактично не відмовлявся від поставки товару, а одночасне стягнення штрафів за прострочення поставки, на його думку, є подвійною відповідальністю за одне порушення.
2 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати, у якій останній повідомив суд про те, що ціна позову не змінилася, спірна заборгованість відповідачем погашена не була. Разом із вказаною заявою позивач подав додаткові письмові пояснення, у яких заперечував проти доводів відповідача щодо зловживання позивачем своїми правами, оскільки направлення заявок на поставку товару, відмова від прийняття товару, який не відповідав умовам договору, та ініціювання внесення змін до договору були правомірними й спрямованими на належне виконання договірних зобов`язань. Позивач наголошував на тому, що відповідач добровільно погодив запропоновані умови договору, проте не забезпечив своєчасної поставки товару. Позивач також заперечував проти доводів щодо подвійного притягнення відповідача до відповідальності. Необґрунтованим, на думку позивача, є клопотання відповідача про зменшення неустойки на 90 %.
Інших клопотань та заяв по суті спору від учасників справи не надходило.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань учасників справи, у яких останні заперечували проти розгляду даного спору по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного й об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ВСТАНОВИВ:
4 липня 2025 року між Підприємством і Товариством було укладено договір про закупівлю № 35.1-14.4/3.1-26, за умовами якого останнє зобов`язалося поставити позивачу товар у кількості, асортименті та з технічними і якісними характеристиками, визначеними специфікацією, яка є додатком № 1 до договору, а позивач - прийняти й оплатити цей товар на умовах, визначених цією угодою.
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1.1. договору предметом закупівлі є апарати для дистилювання, фільтрування чи ректифікації за кодом ДК 021:2015 - 42910000-9.
Згідно з пунктом 1.4. вказаного правочину місцем поставки товару визначено: Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7, ДП МА "Бориспіль".
За умовами пункту 2.2. договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам цього правочину та чинного законодавства України, встановленим для відповідного виду товару.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що його загальна ціна становить 540 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 90 000,00 грн.
Відповідно до пункту 4.2.1. вказаного правочину Підприємство протягом 30-ти календарних днів після фактичної поставки товару та підписання сторонами видаткової накладної, за умови надання Товариством зареєстрованої податкової накладної, перераховує на поточний рахунок останнього 100 % ціни фактично поставленого товару.
Згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати отримання Товариством письмової заявки від Підприємства. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставлений товар.
За умовами пункту 5.3. вказаного правочину товар поставляється повністю або поетапно, окремими партіями, згідно з письмовими заявками Підприємства із зазначенням найменування та кількості товару в межах специфікації до договору.
Пунктами 5.4.1., 5.4.2. договору передбачено можливість направлення Підприємством письмових заявок Товариству засобами електронного документообігу, електронною поштою або в паперовому вигляді засобами поштового зв`язку чи шляхом особистого вручення.
Відповідно до пункту 5.4.3. договору датою отримання письмової заявки Товариством, направленої засобами електронного зв`язку, відповідно до підпункту 5.4.1. цього правочину, вважається день її відправлення Підприємством.
Пунктом 6.2.1. договору визначено, що Товариство за власний рахунок зобов`язане здійснити додаткову поставку в разі неможливості усунення дефектів або замінити неякісний товар протягом 30-ти календарних днів з дати отримання акта про невідповідність від Підприємства.
Згідно з пунктом 7.3.1. вказаного правочину Товариство зобов`язане забезпечити поставку товару в строки та на умовах, передбачених договором.
За пунктом 12.1. договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2025 року включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Відповідно до пункту 16.1. вказаного правочину його невід`ємними частинами є додаток № 1 - специфікація договору та додаток № 2 - форма для надання інформації про власників контрагента, включаючи кінцевого бенефіціарного власника (контролера).
У додатку № 1 до договору (специфікації) сторони погодили найменування, артикули, технічні характеристики, одиниці виміру, кількість та вартість товару, який підлягав поставці. Зазначена специфікація містить 149 товарних позицій, зокрема, паливні, повітряні, оливні, гідравлічні, салонні фільтри, фільтри пневматичних систем та комплекти фільтрів, загальною вартістю 540 000,00 грн з ПДВ.
Судом встановлено, що 30 липня 2025 року на виконання умов договору Підприємство направило Товариству письмову заявку від 29 липня 2025 року № 50-22/2-47 на поставку товару, загальною вартістю 73 607,40 грн. Вказана заявка була направлена на електронну адресу Товариства, визначену в договорі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією цієї заявки та роздруківкою відповідного електронного листування.
12 вересня 2025 року Товариство доставило на склад Підприємства товар за вказаною заявкою, оформивши видаткову накладну від цієї ж дати № 29. Проте під час приймання товару представниками Підприємства було виявлено невідповідність окремих його позицій технічним характеристикам, передбаченим специфікацією до договору, а також нестачу однієї одиниці товару. У зв`язку з цим Підприємством було складено акт про невідповідність товару від 12 вересня 2025 року № 49-26-8. На підставі вказаного акта позивач відмовився від приймання доставленої партії товару, відповідну видаткову накладну підписано не було. Копії зазначених документів та докази направлення зазначеного акта Товариству містяться в матеріалах справи.
У відповідь на цей акт Товариство звернулося до Підприємства з листом від 15 вересня 2025 року № 2509-15.1, зареєстрованим позивачем цього ж дня за вх. № 01-16-2109, у якому зазначило про наявність, на його думку, технічних помилок у специфікації до договору щодо фільтрів за позиціями № 117, № 133 та № 144. Товариство посилалося на невідповідність визначених специфікацією розмірів зазначених фільтрів фактичним характеристикам цих виробів, у зв`язку з чим запропонувало внести зміни до специфікації, прийняти доставлений товар за винятком спірних позицій та не застосовувати штрафні санкції за прострочення поставки, починаючи з 12 вересня 2025 року.
Листом від 25 вересня 2025 року № 2509-25.1, зареєстрованим Підприємством за вх. № 01-16-2184, Товариство повторно порушило питання щодо приймання доставленого товару та відсутності, на його думку, підстав для застосування штрафних санкцій.
У відповідь на зазначені звернення Підприємство листом від 2 жовтня 2025 року № 37-22Е-60 повідомило Товариство про те, що технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі були визначені тендерною документацією від 3 червня 2025 року № 15-03Е-39. Товариство у своїй тендерній пропозиції від 12 червня 2025 року № 2506-12.3 підтвердило можливість поставки товару з відповідними характеристиками. У зв`язку з цим Підприємство не погодилося із запропонованими змінами до специфікації та зазначило про можливість приймання лише товару, який відповідає умовам договору, а також про застосування передбачених цим правочином штрафних санкцій у разі порушення встановлених строків поставки.
7 жовтня 2025 року Підприємство направило Товариству на визначену договором електронну адресу письмову заявку від 5 жовтня 2025 року № 50-22/2-64 на поставку товару, загальною вартістю 466 392,60 грн. Копія вказаної заявки та докази її направлення містяться в матеріалах справи.
Листом від 20 жовтня 2025 року № 2510-20.1, зареєстрованим Підприємством за вх. № 01-16-2369, Товариство повторно повідомило про наявність, на його думку, технічних помилок у специфікації щодо позицій № 117, № 133 та № 144, посилаючись на відомості з каталогів виробників відповідних фільтрів. У цьому ж листі Товариство зазначило про те, що під час формування власної тендерної пропозиції ним також не було вказано коректних розмірів окремих фільтрів, у зв`язку з чим повторно запропонувало внести зміни до специфікації та погодити можливість поставки товару окремими партіями.
12 листопада 2025 року Підприємство направило Товариству на електронну адресу проект додаткової угоди № 1 до договору, яким запропонувало внести зміни до пункту 5.6. цього правочину, передбачивши можливість часткового приймання товару з поверненням частини неприйнятого товару за рахунок Товариства та з оформленням документів на фактично прийнятий товар.
Оскільки зазначена додаткова угода Товариством підписана не була, Підприємство листом від 5 грудня 2025 року № 08-22Е-205 повторно направило останньому її проект, підписаний в односторонньому порядку представником позивача.
Листом від 16 грудня 2025 року № 2512-16.1 Товариство додатково повідомило Підприємство про виявлені, на його думку, невідповідності в технічних характеристиках товару за позиціями № 106, № 107, № 108, № 109, № 110, № 111, № 115 та № 116 специфікації, посилаючись на інформацію з каталогів виробників зазначеної продукції. У зв`язку з цим Товариство запропонувало укласти додаткову угоду, якою передбачити можливість поставки товару окремими партіями та виключити зі специфікації позиції № 106, № 107, № 108, № 109, № 110, № 111, № 115, № 116, № 117, № 133 та № 144, поставка яких є неможливою через невідповідність визначених Підприємством технічних характеристик фактичним характеристикам відповідних виробів.
25 грудня 2025 року Підприємство направило Товариству лист-повідомлення № 37-22-40, у якому, посилаючись на порушення останнім строків поставки товару понад 60 календарних днів та непідписання запропонованої додаткової угоди, повідомило про застосування оперативно-господарської санкції у вигляді відмови від встановлення господарських відносин з Товариством на майбутнє строком на 12 місяців, а також про одностороннє розірвання договору з 25 грудня 2025 року на підставі пунктів 7.2.7., 8.4. цього правочину.
Копії вищевказаних листів сторін та проекту додаткової угоди з доказами їх направлення містяться в матеріалах справи.
Як зазначало Підприємство у своєму позові, Товариство в установлені договором строки поставку товару за вищевказаними заявками не здійснило, у зв`язку з чим позивач на підставі пункту 8.3. договору нарахував відповідачу пеню та штрафи. Зокрема, за порушення строку поставки товару за заявкою від 29 липня 2025 року № 50-22/2-47 Підприємство нарахувало Товариству: 294,43 грн пені за період з 30 серпня 2025 року по 2 вересня 2025 року, 7 728,78 грн пені за період з 3 вересня 2025 року по 16 грудня 2025 року, а також 5 152,52 грн штрафу в розмірі 7 % від вартості товару. За порушення строку поставки товару за заявкою від 5 жовтня 2025 року № 50-22/2-64 Підприємство нарахувало Товариству: 19 122,10 грн пені за період з 6 листопада 2025 року по 16 грудня 2025 року та 32 647,48 грн штрафу в розмірі 7 % від вартості товару. Крім того, посилаючись на порушення Товариством строку поставки товару понад 60 календарних днів, Підприємство на підставі пункту 8.6. вказаного правочину нарахувало відповідачу 135 000,00 грн штрафу в розмірі 25 % від загальної ціни договору. Вказані нарахування відображені в наявних у матеріалах справи копіях рахунків-фактур від 25 вересня 2025 року № 631/5/25092025 та від 16 грудня 2025 року № 631/1/16122025, № 631/2/16122025, № 631/3/16122025, № 631/4/16122025 і № 631/5/16122025.
Супровідними листами від 3 жовтня 2025 року № 14-22-72 та від 16 грудня 2025 року № 14-22-84 Підприємство направило Товариству зазначені рахунки-фактури з вимогою про сплату нарахованих штрафних санкцій. Копії вказаних листів з доказами їх направлення відповідачу містяться в матеріалах справи. Однак, ці листи були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, нараховані Підприємством штрафні санкції Товариство не сплатило.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 ЦК України).
За змістом частин 1 та 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором поставки.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як уже було встановлено судом, відповідно до пункту 5.1. договору Товариство зобов`язалося здійснювати поставку товару протягом 30 календарних днів з дати отримання письмової заявки Підприємства.
На виконання зазначеної умови договору позивач направив відповідачу дві заявки на поставку товару: від 29 липня 2025 року № 50-22/2-47 на суму 73 607,40 грн, від 5 жовтня 2025 року № 50-22/2-64 на суму 466 392,60 грн.
Отже, з урахуванням погодженого сторонами порядку визначення строків поставки товару та дат направлення відповідних заявок, Товариство було зобов`язане здійснити поставку товару за першою заявкою до 29 серпня 2025 року, а за другою - до 6 листопада 2025 року.
Судом встановлено, що 12 вересня 2025 року Товариство доставило Підприємству товар за першою заявкою, однак під час його приймання позивачем було встановлено невідповідність окремих товарних позицій погодженим сторонами технічним характеристикам, а також нестачу однієї одиниці товару, про що складено акт про невідповідність товару від 12 вересня 2025 року № 49-26-8. У зв`язку з виявленими недоліками Підприємство відмовилося від приймання доставленої партії товару та підписання відповідної видаткової накладної. При цьому, відповідач не заперечував проти складання зазначеного акта.
Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на неправомірність відмови Підприємства прийняти товар, оскільки, на думку відповідача, невідповідність умовам договору була встановлена лише щодо окремих товарних позицій, тоді як решта доставленого товару відповідала погодженим сторонами характеристикам та могла бути прийнята позивачем.
Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Частиною 2 статті 672 ЦК України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; відмовитися від усього товару; вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; або прийняти весь товар.
Отже, наведеною нормою чинного законодавства прямо передбачено право покупця відмовитися від приймання всієї партії товару, у разі поставки частини товару з порушенням погодженого сторонами асортименту. Таке право покупця не поставлено в залежність від співвідношення вартості товару, який відповідає умовам договору, та вартості товару, поставленого з порушенням погодженого асортименту.
У той же час, сторони в укладеному договорі окремо визначили порядок передачі-приймання товару та наслідки виявлення його невідповідності погодженим характеристикам.
Так, пунктом 5.6. договору передбачено, що під час передачі-приймання товару уповноважені представники сторін перевіряють відповідність поставленого товару замовленій кількості, а також специфікації, технічним та якісним характеристикам, передбаченим цим правочином. У разі відповідності поставленого товару зазначеним вимогам, уповноважені представники сторін підписують видаткову накладну на поставлений товар. Цим же пунктом передбачено право Підприємства здійснювати вибіркову (часткову) перевірку товару на якість із поширенням результатів перевірки якості будь-якої частини товару на всю партію.
Відповідно до пункту 5.7. договору, у разі виявлення невідповідності товару вимогам цього правочину та/або поставки неякісного товару чи інших невідповідностей товар не приймається, видаткова накладна на поставлений товар Підприємством не підписується та складається акт про невідповідність. При цьому, строк поставки товару, визначений пунктом 5.1. договору, не продовжується.
Зі змісту наведених умов договору вбачається, що сторони погодили право Підприємства відмовитися від приймання поставленої партії товару в разі встановлення її невідповідності погодженим кількісним, технічним та якісним характеристикам. При цьому, договором прямо передбачено можливість поширення результатів вибіркової перевірки якості окремої частини товару на всю партію.
Отже, відмова Підприємства від приймання всієї доставленої 12 вересня 2025 року партії товару, за наявності встановлених невідповідностей окремих її складових, узгоджується як з положеннями частини 2 статті 672 ЦК України, так і з погодженим сторонами порядком виконання договірних зобов`язань.
Сам по собі факт відповідності частини доставленого Товариством товару умовам специфікації не свідчить про виникнення у Підприємства обов`язку прийняти цю частину товару всупереч погодженому сторонами порядку його приймання-передачі.
Більш того, у даному випадку Підприємством було встановлено не лише невідповідність технічних характеристик окремих позицій товару, а й порушення погодженої сторонами кількості товару. Зазначені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи актом про невідповідність товару від 12 вересня 2025 року № 49-26-8 й не були спростовані відповідачем у встановленому законом порядку.
З наявного в матеріалах справи листування сторін вбачається, що Товариство не заперечувало існування розбіжностей між технічними характеристиками окремих доставлених фільтрів та характеристиками, визначеними специфікацією, однак вважало такі розбіжності наслідком помилок, допущених під час формування документації щодо закупівлі. Проте, зазначені обставини не є автоматичною підставою для звільнення відповідача від обов`язку поставити товар з характеристиками, погодженими сторонами в договорі.
Судом також враховано, що технічні та якісні характеристики товару були визначені в тендерній документації від 3 червня 2025 року № 15-03Е-39. Товариство у своїй тендерній пропозиції від 12 червня 2025 року № 2506-12.3 підтвердило можливість поставки товару з такими характеристиками. Надалі зазначені характеристики були включені до специфікації, яка є невід`ємною частиною укладеного між сторонами договору.
Отже, підписавши договір та відповідну специфікацію без зауважень, Товариство прийняло на себе зобов`язання з поставки товару саме з погодженими сторонами характеристиками. У той же час, відповідач не довів, що встановлені ним після укладення договору розбіжності між характеристиками товару, зазначеними у специфікації, та відомостями з каталогів виробників такого товару об`єктивно унеможливлювали виконання взятих на себе зобов`язань.
При цьому, Товариство не було позбавлене можливості до подання тендерної пропозиції, укладення договору та безпосереднього здійснення спірної поставки перевірити технічні характеристики запропонованого ним товару й оцінити можливість виконання відповідного зобов`язання.
Судом враховано, що під час подальшого листування Підприємство не відмовилося від розгляду пропозицій відповідача щодо можливості часткового приймання товару. Так, 12 листопада 2025 року позивач направив Товариству проект додаткової угоди № 1 до договору, яким запропонував доповнити пункт 5.6. спірного правочину положеннями щодо можливості приймання лише тієї частини товару, яка відповідає умовам договору, та повернення частини товару, яка не відповідає умовам договору, за рахунок постачальника. Зазначеним проектом також передбачалося оформлення відповідачем виправлених первинних документів на фактично прийнятий товар. 5 грудня 2025 року Підприємство повторно направило Товариству підписаний зі свого боку проект відповідної додаткової угоди.
Однак відповідач зазначену додаткову угоду не підписав, у зв`язку з чим запропоновані зміни до порядку приймання товару сторонами погоджені не були.
Наведене свідчить про те, що позивач вчинив дії, спрямовані на врегулювання спірних питань щодо можливості часткового приймання товару, проте ці зміни до договору не внесені, оскільки не були погоджені Товариством. За таких обставин, доводи відповідача про безпідставність відмови Підприємства від приймання частини товару, яка відповідала умовам специфікації, є необґрунтованими.
Суд звертає увагу на те, що запропоновані Підприємством зміни стосувалися виключно порядку приймання товару та не передбачали зміни його технічних характеристик або продовження погоджених сторонами строків поставки. Отже, у разі укладення зазначеної додаткової угоди, Товариство не звільнялося б від обов`язку здійснити поставку всього передбаченого договором товару з погодженими характеристиками в установлені строки.
У той же час, відповідач не надав доказів усунення виявлених недоліків або подальшого належного виконання зобов`язань за відповідною заявкою позивача.
Суд також відхиляє доводи Товариства про те, що відмова Підприємства від приймання всієї партії товару суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.
Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 3 статті 13 ЦК України встановлено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Реалізація стороною договору права, прямо передбаченого чинним законодавством та погодженими сторонами умовами договору, сама по собі не свідчить про недобросовісність її поведінки.
Відповідачем не доведено, що відмова Підприємства від приймання товару була спрямована на завдання шкоди Товариству або штучне збільшення розміру нарахованих санкцій.
Натомість, встановлені судом обставини свідчать про те, що відмова позивача прийняти товар була зумовлена виявленням невідповідностей доставленої продукції умовам договору. Подальші дії позивача були спрямовані на погодження можливості часткового приймання товару шляхом внесення змін до цього правочину.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Підприємство правомірно відмовилося від приймання доставленої 12 вересня 2025 року партії товару, у тому числі тієї її частини, щодо якої невідповідностей встановлено не було. Зазначені дії позивача не можуть вважатися простроченням кредитора, а відтак не звільняють Товариство від відповідальності за неналежне виконання спірного зобов`язання.
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів належного та своєчасного виконання відповідачем зобов`язань за другою заявкою від 5 жовтня 2025 року № 50-22/2-64. Отже, факт порушення Товариством строків поставки товару за обома заявками позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами й не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань Підприємство на підставі пунктів 8.3. та 8.6. договору нарахувало Товариству 199 945,31 грн штрафних санкцій, з яких: 27 145,31 грн - пеня, 37 800,00 грн - загальна сума штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленого товару на суму 73 607,40 грн та 466 392,60 грн відповідно, 135 000,00 грн - штраф у розмірі 25 % від загальної ціни договору, яка дорівнює 540 000,00 грн.
Оцінюючи правомірність зазначених нарахувань, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі від 28 березня 2018 року № 444/9519/12.
Отже, чинним законодавством передбачена можливість нарахування пені виключно за неналежне викання виключного грошового зобов`язання.
У свою чергу, приписи статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими була передбачена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання господарського зобов`язання (як грошового, так і не грошового зобов`язання) втратили чинність у зв`язку із скасуванням ГК України з 28 серпня 2025 року.
Пунктом 8.3. договору сторони передбачили відповідальність Товариства за порушення строків поставки товару у вигляді пені в розмірі 0,1 % від вартості товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення виконання відповідного зобов`язання.
Отже, вказаним пунктом договору сторони передбачили нарахування пені за порушення Товариством саме негрошового зобов`язання.
Судом також враховано, що всі заявлені Підприємством періоди нарахування пені припадають на час після 28 серпня 2025 року.
Так, за першою заявкою позивач нарахував відповідачу 294,43 грн пені за період з 30 серпня 2025 року по 2 вересня 2025 року та 7 728,78 грн пені за період з 3 вересня 2025 року по 16 грудня 2025 року, а за другою заявкою - 19 122,10 грн пені за період з 6 листопада 2025 року по 16 грудня 2025 року.
Отже, нарахування Підприємством пені здійснено за порушення відповідачем негрошового зобов`язання в період, протягом якого положення ГК України щодо штрафних санкцій вже втратили чинність.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Разом із цим, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 6 лютого 2026 року в справі № 904/2953/24 викладено такий правовий висновок: "Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами".
Як уже було зазначено судом, відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Іншого механізму нарахування пені ні приписами статті 549 ЦК України, ні іншими нормами чинного законодавства не встановлено.
Крім того, за частиною 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
За таких обставин, вимога Підприємства про стягнення з Товариства 27 145,31 грн пені за періоди з 30 серпня 2025 року по 2 вересня 2025 року, з 3 вересня 2025 року по 16 грудня 2025 року та з 6 листопада 2025 року по 16 грудня 2025 року, яка обґрунтована посиланням на умови пункту 8.3. договору щодо відповідальності постачальника за порушення ним негрошового зобов`язання, не узгоджується з імперативними приписами статей 5, 549 ЦК України та суперечить вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога Підприємства про стягнення з Товариства 27 145,31 грн пені є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
Щодо нарахованих Підприємством штрафів, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 8.3. договору, у разі порушення строку поставки товару понад 30 календарних днів Товариство додатково сплачує Підприємству штраф у розмірі 7 % від вартості товару, строк поставки якого порушено.
Пунктом 8.6. договору передбачено, що за відмову від поставки товару частково або повністю, недотримання постачальником антикорупційних та санкційних застережень, визначених розділами 14, 15 цього правочину, Товариство зобов`язане сплатити Підприємству штраф у розмірі 25 % від ціни договору.
Відповідно до пункту 5.4.3. договору порушення Товариством строку поставки товару понад 60 календарних днів та/або отримання Підприємством повідомлення від відповідача, що свідчить про відмову від поставки товару, вважається відмовою останнього від виконання умов договору та тягне відповідальність, передбачену пунктом 8.6. цього правочину.
Оплата пені та штрафу, нарахованих у зв`язку з порушенням стороною своїх зобов`язань за договором, здійснюється на підставі окремо виставленого рахунку протягом п`яти робочих днів з дня його отримання стороною, яка допустила порушення зобов`язання (пункт 8.8. договору).
Як уже було встановлено судом, Товариство не здійснило належної поставки товару за першою заявкою у строк до 29 серпня 2025 року, за другою заявкою - до 6 листопада 2025 року.
При цьому, прострочення виконання зобов`язання за першою заявкою перевищило 60 календарних днів, що відповідно до пункту 5.4.3. договору вважається відмовою Товариства від виконання умов цього правочину.
У той же час, прострочення виконання зобов`язання за другою заявкою станом на 16 грудня 2025 року (дата виставлення позивачем відповідного рахунку на оплату спірної штрафної санкції) становило 40 календарних днів, тобто не перевищувало встановленого пунктом 5.4.3. договору 60-денного строку.
Однак, судом враховано, що пунктом 8.6. договору сторони прямо передбачили відповідальність не лише за повну, а й за часткову відмову від поставки товару, визначивши розмір відповідного штрафу у відсотковому співвідношенні до загальної ціни договору.
Отже, за змістом наведеної умови договору підставою для застосування штрафу в розмірі 25 % є встановлення обставин відмови від поставки хоча б частини передбаченого договором товару. При цьому, база нарахування зазначеного штрафу визначена сторонами як загальна ціна договору, а не вартість тієї частини товару, від поставки якої відмовився відповідач.
З наявного в матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій вбачається, що Підприємство нарахувало відповідачу 135 000,00 грн штрафу саме від загальної ціни договору - 540 000,00 грн, яка включає вартість товару за обома заявками.
Отже, при визначенні розміру зазначеної санкції позивачем враховано загальну вартість товару, що підлягав поставці за договором, а не вартість товару за першою заявкою, строк виконання якої було порушено понад 60 календарних днів.
Враховуючи встановлений судом факт прострочення виконання зобов`язання за першою заявкою понад 60 календарних днів, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктами 5.4.3. та 8.6. договору підстав для нарахування відповідачу штрафу в розмірі 25 % від загальної ціни цього правочину, що дорівнює 135 000,00 грн.
У той же час, вирішуючи питання щодо можливості одночасного стягнення з Товариства штрафів, передбачених пунктами 8.3. та 8.6. договору, суд виходить з такого.
Нормами ЦК України сплату неустойки визначено як один із видів забезпечення виконання зобов`язань, встановлених договором або законом, та одночасно з цим - як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання. Крім того, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 18 березня 2026 року в справі № 924/567/25.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вказану правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 4 лютого 2020 року в справі № 918/116/19, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 2 листопада 2021 року в справі № 910/14591/21, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.
З системного тлумачення положень пунктів 8.3. та 8.6. договору вбачається, що сторони передбачили відповідальність постачальника за різні за своїм характером порушення договірних зобов`язань.
Так, встановлені пунктом 8.3. договору штрафні санкції у вигляді 0,1 % пені та штрафу в розмірі 7 % передбачають відповідальність відповідача саме за триваюче порушення його договірних зобов`язань - несвоєчасну поставку товару (у разі, коли товар все ж таки був поставлений, але з прострочкою). Застосування вказаних штрафних санкцій насамперед має стимулювати відповідача своєчасно виконати покладене на нього зобов`язання з поставки товару належним чином.
Натомість пунктом 8.6. договору сторони окремо врегулювали відповідальність постачальника за часткову або повну відмову від поставки товару, встановивши за таке порушення штраф у розмірі 25 % від загальної ціни договору.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року в справі № 910/12876/19, відповідно до якої: "… стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів. Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду".
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності встановлення дійсного характеру порушення зобов`язання та визначення того, чи передбачені договором штрафні санкції застосовуються за самостійні порушення, чи фактично становлять повторне притягнення боржника до відповідальності за одне й те саме порушення.
У даному випадку судом встановлено, що відповідач не здійснив належної поставки товару за жодною із заявок позивача. Так, 12 вересня 2025 року Товариство доставило Підприємству товар за першою заявкою, однак під час його приймання було встановлено невідповідність окремих товарних позицій погодженим сторонами технічним характеристикам, а також нестачу однієї одиниці товару. У зв`язку з цим позивач відмовився від приймання всієї доставленої партії товару. Надалі відповідач не усунув виявлених недоліків та не здійснив належної поставки товару за вказаною заявкою. Товар за другою заявкою позивача Товариством також поставлений не був. Отже, вчинене відповідачем порушення умов договору полягало саме в непоставці обумовленого товару, яка в частині першої заявки, з огляду на перевищення встановленого пунктом 5.4.3. договору 60-денного строку, прирівнюється до відмови від виконання покладеного на нього зобов`язання.
При цьому, передбачений пунктом 8.6. договору штраф у розмірі 25 % нарахований позивачем від загальної ціни договору, яка включає вартість товару за обома заявками, тоді як штраф у розмірі 7 %, передбачений пунктом 8.3. зазначеного правочину, також нарахований від вартості товару за обома заявками, належної поставки якого відповідачем здійснено не було. Отже, обидві зазначені штрафні санкції застосовані позивачем за невиконання зобов`язань щодо поставки одного й того самого товару.
За таких обставин суд вважає, що до вказаного порушення договірних зобов`язань підлягає застосуванню спеціально погоджена сторонами умова пункту 8.6. договору, яка передбачає відповідальність Товариства за часткову або повну відмову від поставки товару.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для стягнення з відповідача штрафу, передбаченого пунктом 8.3. договору, відсутні. Відтак, позовна вимога Підприємства про стягнення з Товариства 37 800,00 грн штрафу, нарахованого на підставі вищевказаного пункту договору, є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
У той же час, оскільки заявлений Підприємством до стягнення розмір штрафу на підставі пункту 8.6. договору є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства, позовна вимога про стягнення з Товариства 135 000,00 грн вказаної суми неустойки підлягає задоволенню.
Щодо клопотання Товариства про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90 % суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Водночас доводи відповідача не спростовують наявності встановленої судом вини останнього в порушенні покладених на нього договірних зобов`язань щодо поставки товару.
При цьому, відповідач не здійснив належного виконання договору за жодною з направлених Підприємством заявок, виявлені під час приймання товару невідповідності не були усунуті Товариством у передбаченому договором порядку. Запропоновані Підприємством зміни до умов договору щодо можливості часткового приймання товару відповідачем також погоджені не були.
Отже, наведені обставини не свідчать про вжиття Товариством усіх залежних від нього заходів для належного виконання спірних договірних зобов`язань.
Разом із цим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність заявленого до стягнення штрафу наслідкам допущеного порушення або про те, що його стягнення становитиме для Товариства надмірний майновий тягар.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
Судом враховано, що штраф у розмірі 25 % від загальної ціни договору був прямо погоджений сторонами під час його укладення та передбачений саме за відмову від поставки товару частково або повністю.
Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, а також зважаючи на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНЛ Трейд" (02660, місто Київ, вулиця Червоноткацька (Вінстона Черчилля), будинок 87, офіс 10; ідентифікаційний код 43810729) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08303, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вулиця Академіка Френкеля, будинок 3; ідентифікаційний код 20572069) 135 000 (сто тридцять п`ять тисяч) грн 00 коп. штрафу та 1 797 (одну тисячу сімсот дев`яносто сім) грн 61 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 2 листопада 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко
Судове рішення № 141184630, Господарський суд м. Києва було прийнято 02.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 911/2407/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: