Рішення № 141184190, 04.11.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026м. ДніпроСправа № 904/2684/25 (904/3425/26)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; код ЄДРПОУ 00191307)

про стягнення невиплаченої заробітної плати, інфляційного збільшення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані відпустки, індексації за прострочення виплати компенсації за невикористані відпустки

в межах справи №904/2684/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю СПАЙКЕРС КОНСАЛТІНГ, м. Київ

до боржника Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

СУТЬ СПОРУ:

09.06.2026 позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення невиплаченої заробітної плати, інфляційного збільшення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані відпустки, індексації за прострочення виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.06.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Примаку С.А. в межах справи про банкрутство №904/2684/25.

Ухвалою господарського суду від 10.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Також разом з поданою позовною заявою позивачем долучено до матеріалів справи клопотання про витребування доказів від 09.06.2026, за змістом якого останній просить суд витребувати у відповідача довідку про розмір середньої заробітної плати у т.ч. погодинної, ОСОБА_1 за останні 2 місяці перед звільненням; розмір заборгованості щодо належних ОСОБА_1 (при звільненні виплат: заробітної плати з усіма складовими, лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки за кожен місяць та інших обов`язкових виплат. Витребувати у Криворізької ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області відомості про наявні у Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" ЄДРПОУ 00191307 банківські рахунки.

В обґрунтування поданого клопотання, господарський суд зазначає, що відповідач неодноразово відмовляє у наданні інформації на адвокатські запити про надання довідок про розмір заборгованості та середній заробіток (зокрема у межах цієї справи за позовами ОСОБА_2 провадження №904/2588/26, ОСОБА_3 провадження №904/1310/26, ОСОБА_4 провадження №904/2081/26, ОСОБА_5 провадження №904/2684/26, колективного позову провадження №904/1935/26) у мене відсутні підстави вважати, що за цим позовом відповідач також надасть необхідну інформацію. Тому докази необхідно витребувати у відповідача за допомогою суду для найшвидшого розгляду справи та захисту прав позивачки.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).

Суд зазначає, що заявником не доведено неможливості самостійного отримання доказів, які він просить витребувати у відповідача. Посилання на ненадання Акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат» відповідей на адвокатські запити, направлені в межах інших судових справ щодо інших працівників, саме по собі не свідчить про неможливість отримання відомостей стосовно ОСОБА_1 . При цьому доказів звернення до відповідача із запитом про надання відповідних відомостей щодо позивачки, а також доказів відмови у їх наданні чи залишення такого звернення без відповіді, заявником не надано, що не відповідає вимогам пунктів 4, 5 частини другої статті 81 ГПК України.

З огляду на викладене, враховуючи недоведеність неможливості самостійного отримання запитуваних доказів та необґрунтованість їх значення для встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про витребування доказів.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.

З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Враховуючи вказане, ухвала суду від 10.06.2026 була направлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 10.06.2026 вважається врученою відповідачу 16.06.2026, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Так, ухвалою суду від 10.06.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (16.06.2026), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 01.07.2026.

Отже, станом на дату ухвалення рішення суду, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність забезпечення права на належний захист своїх прав в суді першої інстанції, для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд розглянув позовну заяву у розумний строк.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

Відносно відповідача - Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" 09.06.2025 Господарським судом Дніпропетровської області відкрито провадження у справі про банкрутство № 904/2684/25, станом на теперішній час провадження у справі перебуває на стадії розпорядження майном.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на посаді посадових та службових осіб боржника.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 8 ч.1 ст.20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі та зокрема, справи у спорах стягнення заробітної плати.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем - Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат", що підтверджується відомостями трудової книжки, серія НОМЕР_2 від 11.11.1985.

На підставі наказу № 1204-к від 05.05.2026 позивач був звільнений із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відомостями трудової книжки, серія НОМЕР_2 від 11.11.1985.

Позивач у позовній заяві зазначає, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у сукупному розмірі 72 539,67 грн. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з липня 2025 до 05.05.2026 в сумі 72539,67 грн.; інфляційного збільшення заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2025 по 31.03.2026 в сумі 3 976,58 грн.; середнього заробітку за період затримки розрахунку за період з 08.12.2025 до 08.06.2026 у розмірі 90 093,00 грн.; компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 5257,00 грн. та індексації за прострочення виплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 147,2 грн.

Також позивач просить суд зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати заробітної платити та вихідної допомоги (відповідно до ст. 34 Закону «Про оплату праці», Порядку № 159 та Порядку №1427) по день повного розрахунку. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При цьому відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Питання у сфері трудових відносин регулюється положеннями Кодексу законів про працю України.

Згідно статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

На підставі наказу № 1204-к від 05.05.2026 позивач був звільнений із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відомостями трудової книжки, серія НОМЕР_2 від 11.11.1985.

Як встановлено судом, відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листків, позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата з урахуванням компенсації за невикористану відпустку в загальному розмірі 67 740,83 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

При цьому матеріали справи не містять доказів виплати відповідачем позивачу зазначених сум або погашення відповідної заборгованості в інший спосіб.

Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, господарський суд встановив, що визначений позивачем розмір заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в загальній сумі 77 796,67 грн не підтверджується наявними у справі доказами в повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом розмір нарахованих, але не виплачених позивачу сум, а також відсутність доказів проведення відповідачем відповідного розрахунку, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в загальному розмірі 67 740,83 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів). У задоволенні позовних вимог у цій частині на суму 10 055,84 грн слід відмовити.

Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 90 093,00 грн, суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що внаслідок порушення відповідачем зобов`язань з виплати заробітної плати при звільненні, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати середнього заробітку за час затримки при звільненні на дату подачі заяви про зменшення становить 90 093,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно зі ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, тому і після відкриття провадження у справі про банкрутство у відповідача існує обов`язок своєчасно розраховуватись із звільненими працівниками, а у випадку непроведення остаточного розрахунку при звільненні, нести майнову відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 90 093,00 грн, господарський суд встановив, що зазначена сума визначена шляхом множення середньомісячної заробітної плати, обчисленої за останні два місяці роботи, на шість місяців.

Разом із тим відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування відповідних виплат здійснюється виходячи із середньоденного (годинного) заробітку та кількості робочих днів (годин), які підлягають оплаті за середнім заробітком.

Однак матеріали справи не містять відомостей про кількість фактично відпрацьованих позивачем годин у березні, що унеможливлює визначення середньогодинного заробітку за відповідний розрахунковий період та перевірку правильності заявленої до стягнення суми.

За таких обставин наданий позивачем розрахунок не підтверджує належним чином заявлений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а наявні у матеріалах справи докази не дають можливості встановити його дійсний розмір відповідно до вимог Порядку № 100.

З огляду на викладене, враховуючи, що наведений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснено без дотримання вимог Порядку № 100, а наявні у матеріалах справи докази не містять достатніх відомостей для визначення середньоденного (годинного) заробітку та відповідної кількості робочих днів (годин), які підлягають оплаті за період затримки, господарський суд дійшов висновку про недоведеність заявленого до стягнення розміру середнього заробітку та відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо інфляційне збільшення заборгованості по заробітній платі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться), що визначено у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам - за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п. 4 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Так, індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Індекс інфляції, або, що теж саме, індекс споживчих цін показник, що характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсації втрати частини доходу, господарський суд встановив, що позивачем неправильно визначено сукупний індекс споживчих цін за відповідні періоди невиплати заробітної плати, оскільки здійснено додавання окремо визначених щомісячних сум інфляційного збільшення замість застосування накопиченого індексу споживчих цін, обчисленого шляхом послідовного множення відповідних місячних індексів. Крім того, позивачем застосовано індекс споживчих цін за травень 2026 року в розмірі 101,4%, тоді як офіційний індекс споживчих цін за зазначений місяць становив 100,9%.

Здійснивши перевірку заявленого позивачем розрахунку компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, господарський суд встановив, що розмір відповідної компенсації, визначений із застосуванням накопиченого індексу споживчих цін за кожний період невиплати доходу шляхом послідовного множення щомісячних індексів, без урахування інфляції місяця, за який нараховано дохід, становить: за липень 2025 року 327,94 грн, серпень 2025 року 778,76 грн, вересень 2025 року 281,98 грн, листопад 2025 року 356,86 грн, січень 2026 року 400,77 грн, лютий 2026 року 288,91 грн, березень 2026 року 326,14 грн, квітень 2026 року 83,36 грн. Таким чином, за результатами здійсненого судом перерахунку з урахуванням офіційних індексів споживчих цін по травень 2026 року включно загальний розмір компенсації втрати частини доходу становить 2 844,72 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 2 844,72 грн, тоді як в решті позовних вимог в даній частині слід відмовити.

Водночас вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів по день повного розрахунку задоволенню не підлягає, оскільки на момент вирішення спору дата фактичного погашення заборгованості є невідомою, а індекси споживчих цін за майбутні періоди не встановлені, у зв`язку з чим визначити остаточний розмір відповідної компенсації на час ухвалення судового рішення неможливо.

Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку в розмірі 147,20 грн господарський суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру. Водночас компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою, на яку дія зазначеного Закону не поширюється. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 219/228/16-ц та від 12.03.2020 у справі № 337/4535/17. За таких обставин господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо компенсації за невикористану відпустку в розмірі 147,20 грн.

Щодо негайного виконання рішення у справі, суд зазначає наступне.

Так, у позовній заяві позивач просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється господарським судом у межах справи про банкрутство, при винесенні рішення у справі суд керується приписами Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України, якими можливість негайного виконання рішення не передбачена, а позивачем не надано правового обґрунтування вимог щодо допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, з посиланням на норми ГПК України, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Практична реалізація принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (з врахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у Постанові від 08.12.2022 у справі №910/16564/21) відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Так, Позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано:

- Договір від 22.05.2026 про надання правничої допомоги, укладений між адвокатом Амельчишиним Олегом Валерійовичем та ОСОБА_1 ;

- квитанції про сплату наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 22.05.2026 на суму 8000,00 грн.

Відповідно до абзаці 1, 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначенні розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд в постанові від 14.11.2018 у справі №910/8682/18 зазначив, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В Постанові від 16.11.2022 №870/9/21 викладена позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного суду: "20. Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N826/1216/16). 21. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п. п. 79 і 112). 22. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268)....".

Водночас зміна суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можлива виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.06.2020 у справі №906/598/19.

Відповідно до змісту позовної заяви позивач зазначає, що ним понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн. за складання позову та клопотання пор витребування доказів та забезпечення позову. Орієнтовний розмір додаткових витрат на правничу допомогу може становити 7500 грн. за участь у судових засіданнях по 2500 грн. за кожне та 2500 грн. за складання відповіді на відзив на позовну заяву.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, господарський суд враховує характер та обсяг наданих адвокатом правничих послуг, пов`язаних зі складанням позовної заяви, клопотання про витребування доказів та заяви про забезпечення позову, зміст зазначених процесуальних документів, складність справи та обсяг виконаної роботи. З огляду на викладене суд вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн є співмірною з характером і обсягом зазначених робіт, відповідає критеріям розумності та пропорційності.

Разом з тим, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 051,75 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Позовна заява подана позивачем в електронній формі.

У відповідності до приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд позовних вимог в частині стягнення заробітної плати.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення позивача від сплати судового збору не звільняє відповідача від обов`язку, у разі задоволення позову, сплатити судовий збір в дохід державного бюджету України, в розмірі встановленому пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", при цьому враховуючи загальний розмір задоволених позовних вимог.

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету України в іншій частині на користь позивача.

З урахуванням наведеного та з огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 316,28 грн пропорційно розміру задоволених вимог, а також на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 80,26 грн.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; код ЄДРПОУ 00191307) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 67 740,83 грн - невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористані відпустки (без утримання податків та інших обов`язкових платежів), 2 844,72 грн - інфляційне збільшення заборгованості по заробітній платі, 2051,75 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 80,26 грн - витрати по сплаті судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; код ЄДРПОУ 00191307) на користь державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ Господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 2 316,28 грн - судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 04.11.2026

СуддяС.А. Примак