Ухвала суду № 141184100, 28.10.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"28" жовтня 2026 р. Cправа № 902/1096/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ткачука В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс", 45034, Волинська обл., Ковельський р-н, селище міського типу Люблинець, вулиця Заводська, будинок 7А, ідентифікаційний код юридичної особи 37707423

до Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод", 21007, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Стрілецька, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 08341806

про стягнення 337 008,68 гривень

за участю:

представника позивача - адвоката Коляди Д.І., згідно ордеру

представника відповідача - Дюг В.В., у порядку самопредставництва

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 12.08.2026 надійшла позовна заява № б/н від 12.08.2026 (вх. № 1218/26 від 12.08.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору на перевезення вантажів № 56-Н від 03.06.2026 у розмірі 334 524,58 гривень.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 17.08.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1096/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15 вересня 2026 року о 10:30 год.

У судовому засіданні 15.09.2026 року судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1096/26 на 12:30 год. 29.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

22.09.2026 до суду від позивача надійшла заява №б/н від 22.09.2026 (вх. № 01-30/9735/26 від 22.09.2026) про збільшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 15.09.2026 року судом постановлено ухвалу про прийняття заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" №б/н від 22.09.2026 (вх. № 01-30/9735/26 від 22.09.2026) про збільшення розміру позовних вимог, здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яку занесено до протоколу судового засідання.

Таким чином, позовними вимогами у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором на перевезення вантажів № 56-Н від 03.06.2026 року у розмірі 337 008,68 гривень, з яких: 333 210,00 гривень основного боргу, 2464,84 гривень 3% річних та 1333,84 гривень інфляційних втрат.

За наслідком судового засідання 29.09.2026 року судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого засідання на 30 днів та про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі № 902/1096/26 до 15:00 год. 20.10.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

20.10.2026 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 20.10.2026 (вх. № 01-30/10772/26 від 20.10.2026) про визнання позовних вимог, повернення позивачу п`ятдесят відсотків судового збору, стягнення решти судового збору з відповідача, зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги.

У судовому засіданні 20.10.2026 року представником відповідача заявлено, що відповідачем було подано клопотання про визнання позовних вимог, однак представник відповідача просить розглядати його як клопотання про закриття провадження у справі, адже здійснено оплату заборгованості перед позивачем; закрити провадження у справі та повернути позивачу 100% сплаченого судового збору; зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу заявлених позивачем.

За наслідком судового засідання 20.10.2026 року судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі № 902/1096/26 до 15:00 год. 28.10.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

21.10.2026 до суду від відповідача надійшла заява № 1422/1 від 20.10.2026 (вх. № 01-30/10789/26 від 21.10.2026) про закриття провадження у справі № 902/1096/26 у зв`язку із відсутністю предмета спору, повернення судового збору, зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

22.10.2026 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 22.10.2026 (вх. № 01-30/10912/26 від 22.10.2026) про закриття провадження у справі № 902/1096/26 у зв`язку із відсутністю предмета спору, стягнення судових витрат.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

У судовому засіданні позивач заяву про закриття провадження у справі № 902/1096/26 у зв`язку із відсутністю предмета спору, стягнення судових витрат підтримав, просив її задовольнити, щодо зменшення розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу заперечив.

Представник відповідача подану ним заяву про закриття провадження у справі № 902/1096/26 у зв`язку із відсутністю предмета спору, повернення позивачу судового збору, зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтримав, просив задовольнити вказану заяву.

За наслідками розгляду заяв сторін про закриття провадження у справі, розподіл судових витрат, суд оголосив перерву для постановлення ухвали та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин ухвали в межах цього судового засідання.

На оголошення вступної та резолютивної частин ухвали учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим вступну та резолютивну частини ухвали долучено до матеріалів справи без проголошення.

Розглянувши заяву позивача та відповідача про закриття провадження у справі № 902/1096/26 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України судом враховано таке.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266 (провадження № 12-186звг19).

Згідно правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання (сплата боргу, повернення майна, розірвання договору, тощо).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначила про те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Предметом розгляду у цій справі є матеріально-правові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" зобов`язань за договором на перевезення вантажів № 56-Н від 03.06.2026 року у розмірі 337 008,68 гривень, з яких: 333 210,00 гривень основного боргу, 2464,84 гривень 3% річних та 1333,84 гривень інфляційних втрат.

Як убачається із долученої відповідачем до заяви від 20.10.2026 (вх. № 01-30/10789/26 від 21.10.2026) платіжної інструкції № 5964 від 20.10.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" 337 008,68 гривень із призначенням платежу "сплата заборгованості згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог у справі № 902/1096/26 від 22.09.2026р." (т. 1 а.с. 62).

Враховуючи мету та підстави поданого позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" позову у цій справі, обставину сплати відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" після подання позову до суду на користь позивача заборгованості у розмірі 337 008,68 гривень (333 210,00 гривень основного боргу, 2464,84 гривень 3% річних та 1333,84 гривень інфляційних втрат), суд дійшов висновку, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань та відповідно відсутній предмет спору.

За таких обставин, заяви сторін про закриття провадження у справі № 902/1096/26 підлягають задоволенню, а провадження у справі № 902/1096/26 закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Згідно частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до вимог частини 4 статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

У заяві про закриття провадження у справі позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на сплату судового збору з посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду, викладені у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 917/1161/25, вимоги частини 3 статті 130 ГПК України.

Відповідач у заяві про закриття провадження у справі з посиланням на вимоги статті 130 ГПК України, Закону України "Про судовий збір" просив повернути сплачений позивачем при поданні позову до суду судовий збір у зв`язку із закриттям провадження у справі та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Судом установлено, що при зверненні з позовом до суду Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" згідно платіжної інструкції № 3739 від 11.08.2026 сплачено судовий збір у розмірі 4 014,30 гривень.

Частиною 2 статті 123 ГПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, судовий збір у сумі 4014,30 гривень підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" з Державного бюджету України відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Суд зауважує, що висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду, викладені у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 917/1161/25 не є релевантними для застосування під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки стосувалися розподілу інших судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2026 року у справі № 904/2334/26, від 05.03.2026 у справі № 910/10202/24.

Під час розподілу судових витрат зі сплати судового збору у цій справі підлягають застосуванню приписи частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", яка є спеціальною нормою під час вирішення питання щодо розподілу судового збору.

Таким чином, клопотання позивача про покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору суд відхиляє, оскільки сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню з державного бюджету.

Водночас, за відсутності клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" про повернення судового збору, питання про повернення судового збору під час постановлення цієї ухвали судом не вирішується.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зауважує, що провадження у справі №902/1096/26 закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Статтею 130 ГПК України врегульовано розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Положеннями частини 3 статтею 130 ГПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Як уже було зазначено судом, предметом позову у справі № 902/1096/26 були матеріально-правові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" зобов`язань за договором на перевезення вантажів № 56-Н від 03.06.2026 року у розмірі 337 008,68 гривень, з яких: 333 210,00 гривень основного боргу, 2 464,84 гривень 3% річних та 1 333,84 гривень інфляційних втрат.

Після подання позову до суду, 20.10.2026 відповідачем згідно платіжної інструкції № 5964 від 20.10.2026 сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" 337 008,68 гривень із призначенням платежу "сплата заборгованості згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог у справі № 902/1096/26 від 22.09.2026р." (т. 1 а.с. 62).

З урахуванням обставини сплати відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" після подання позову до суду на користь позивача заборгованості у розмірі 337 008,68 гривень (333 210,00 гривень основного боргу, 2464,84 гривень 3% річних та 1333,84 гривень інфляційних втрат), судом закрито провадження у справі № 902/1096/26 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Приймаючи до уваги відсутність у справі заяви позивача про відмову від позову, застосування першого речення частини 3 статті 130 ГПК України виключається.

Водночас, щодо застосування другого речення частини 3 статті 130 ГПК України об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 917/1161/25 зазначено, що буквальний аналіз другого речення частини третьої статті 130 ГПК України показує, що для її застосування - щоб суд присудив стягнення з відповідача понесені позивачем витрати у справі - необхідними є наявність таких складових елементів (умов):

1) позивач не підтримує своїх вимог;

2) це відбулося внаслідок їх (вимог) задоволення, яке в свою чергу має бути здійснене

3) відповідачем

4) після пред`явлення позову.

Суд зауважує, що за встановленими у справі № 902/1096/26 обставинами:

1) позивач подав заяву про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору;

2) це відбулося внаслідок сплати на користь позивача заборгованості у розмірі 337 008,68 гривень, що відповідає ціні позову у справі № 902/1096/26;

3) спірні кошти були сплачені відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод";

4) спірні кошти були сплачені після пред`явлення позову (позов подано до суду 12.08.2026, кошти сплачено відповідачем 20.10.2026).

Згідно висновків викладених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 917/1161/25 системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України звертає увагу на те, що стаття 130 ГПК України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 231 ГПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми частини третьої статті 130 ГПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

Враховуючи закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, відсутності предмета спору у зв`язку зі сплатою (задоволенням позовних вимог) відповідачем після подання позову до суду, у позивача виникло право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1, 2 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що у зв`язку із розглядом цієї справи ним понесено судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень.

Разом із позовною заявою від 12.08.2026 позивачем подано до суду докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 902/1096/26 у розмірі 15 000,00 гривень, тобто у строк визначений частиною 8 статті 129 ГПК України.

У позовній заяві від 12.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" просило стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.

Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру;

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно ордеру серії АС № 1199264 від 11.08.2026, представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит-Сервіс" у справі №902/1096/26 здійснював адвокат Коляда Дмитро Іванович.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду разом із позовною заявою докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої (правової) допомоги № 1008-26 від 10.08.2026 (далі - договір) укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит-Сервіс" (клієнт) та адвокатом Колядою Дмитром Івановичем (адвокат); акт приймання-передачі наданих послуг від 11.08.2026; платіжну інструкцію № 15826 від 11.08.2026 про сплату 15000,00 гривень згідно договору № 1008-26 від 10.08.2026 про надання правничої допомоги.

За умовами пункту 1.1. договору про надання правничої (правової) допомоги № 1008-26 від 10.08.2026 за цим договором адвокат зобов`язується надати правничу (правову) допомогу клієнту щодо стягнення в судовому порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит-Сервіс" заборгованість за надані послуги.

Відповідно до пункту 3.1. договору за надання правничої допомоги, визначеної пунктом 1.1 цього договору, клієнт сплачує адвокату фіксований гонорар у сумі 15 000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), без ПДВ.

Згідно з пунктом 3.2. договору фіксований гонорар, визначений пунктом 3.1 цього договору, включає оплату всього комплексу правничої допомоги, необхідної для представництва та захисту прав і законних інтересів клієнта у справі щодо стягнення зазначеної заборгованості в судовому порядку, в тому числі підготовку та подання позовної заяви, підготовку процесуальних документів, участь у судових засіданнях та інші дії, необхідні для належного представництва інтересів клієнта в суді.

Відповідно до пункту 3.3. договору клієнт сплачує гонорар на умовах 100% попередньої оплати.

Згідно з пунктом 3.4. договору за результатами надання правничої допомоги сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг, у якому зазначається обсяг наданої правничої допомоги та її вартість.

За умовами пункту 3.5. договору сплачений клієнтом відповідно до пункту 3.3 цього договору гонорар у розмірі 15 000,00 гривень є оплатою правничої допомоги за цим договором та не підлягає додатковій оплаті після підписання акта.

Право адвоката нa отримання погодженого сторонами фіксованого гонорару не залежить від результату розгляду спору судом (пункт 3.6. договору).

11.08.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит-Сервіс" та адвокатом Колядою Дмитром Івановичем підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 11.08.2026.

За змістом пунктів 1-3 акту відповідно до умов договору №1008-26 від 10.08.2026 року адвокатом надано клієнту правничу допомогу щодо стягнення в судовому порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит-Сервіс" заборгованості за надані послуги.

Станом на дату підписання цього акта адвокатом виконано, зокрема, такі роботи: надано клієнту консультації щодо порядку та способу стягнення заборгованості в судовому порядку; проведено вивчення та правовий аналіз документів, наданих клієнтом; проведено аналіз законодавства та актуальної судової практики, релевантної до спірних правовідносин; визначено правову позицію клієнта у спорі; визначено та систематизовано докази, необхідні для обгрунтування позовних вимог; здійснено підготовку розрахунку позовних вимог; підготовлено позовну заяву про стягнення заборгованості; підготовлено та систематизовано документи, що додаються до позовної заяви; підготовлено та подано до господарського суду позовну заяву з доданими до неї документами; надано клієнту консультації щодо подальшого судового розгляду справи, порядку та строків розгляду справи, а також процесуальних прав та обов`язків учасників справи.

Зазначені в пункті 2 цього акта роботи виконані адвокатом у межах правничої допомоги, передбаченої договором N1008-26 від 10.08.2026 року. Сторони підтверджують, що погоджений договором фіксований гонорар у розмірі 15 000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), без ПДВ, є оплатою комплексу правничої допомоги, що надається адвокатом відповідно до предмета договору.

За умовами пункту 4 акта клієнт сплатив адвокату фіксований гонорар у розмірі 15 000,00 грн у повному обсязі на умовах 100% попередньої оплати, передбачених договором. Сторони підтверджують відсутність заборгованості клієнта перед адвокатом за надану на дату підписання цього акта правничу допомогу.

Згідно платіжної інструкції № 15826 від 11.08.2026 ТОВ "Негабарит-Сервіс" сплачено 11.08.2026 на користь Коляди Д.І. 15 000,00 гривень із призначенням платежу "оплата згідно договору про надання правничої допомоги № 1008-26 від 10.08.2026".

Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У поданому до суду клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу представник відповідача зазначив, що позивач надав договір та акт із фіксованим розміром гонорару адвоката в сумі 15 000,00 грн., проте сама по собі фіксація суми в договорі не є автоматичною підставою для її повного стягнення з відповідача.

З посиланням на вимоги частин 4, 5 статті 126 ГПК України, відповідач зауважив, що обсяг наданої допомоги, з огляду на акт від 11.08.2026 р., звівся до первинної консультації та складання позовної заяви; адвокат позивача не здійснював представництва інтересів у тривалих засіданнях, не готував відповідей на відзиви чи інших додаткових заяв, оскільки відповідач оперативно закрив борги на стадії підготовчого провадження.

Відповідач зазначив, що стягнення повної фіксованої суми у розмірі 15 000,00 гривень за підготовку однієї типової заяви є надмірним фінансовим тягарем для відповідача, що суперечить принципам господарського судочинства та зауважив, що з огляду на сталу практику Верховного Суду, фіксований гонорар на його думку має бути зменшений судом до справедливої суми - 5 000,00 гривень.

З урахуванням наведеного, відповідач просив зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають стягненню з відповідача з 15 000,00 гривень до 5 000,00 гривень.

У заяві від 22.10.2026 позивач щодо клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу зазначив, що обставина незгоди відповідача із заявленою сумою або його суб`єктивне переконання щодо її завищеності не є достатньою підставою для зменшення судових витрат. Відповідач повинен навести конкретні обставини та подати докази, які свідчать про невідповідність заявленої суми критеріям співмірності. Однак відповідач у своєму клопотанні не навів конкретного розрахунку обґрунтованого розміру витрат, не зазначив, який саме обсяг виконаної роботи є надмірним та які послуги були зайвими або не пов`язаними з розглядом справи.

На переконання позивача, запропонована відповідачем сума є довільною та не підтверджена належними доказами. Саме по собі зазначення бажаного для відповідача розміру компенсації не створює підстав для зменшення витрат, оскільки відповідне процесуальне рішення має ґрунтуватися на встановлених обставинах справи, доказах та критеріях, передбачених ст. 126 ГПК України.

Позивач зауважив, що погоджена сторонами фіксована сума гонорару не повинна механічно переглядатися залежно від кількості процесуальних документів, поданих після відкриття провадження, або кількості судових засідань. Відповідач у своєму клопотанні безпідставно на переконання позивача стверджує, що обсяг наданої правничої допомоги нібито зводився виключно до первинної консультації та складання позовної заяви, а тому гонорар у розмірі 15 000 грн є надмірним. Такий висновок є передчасним і не ґрунтується на належній оцінці характеру правничої допомоги, необхідної для підготовки та подання позову в господарській справі.

Позивач зазначив, що визначені у акті дії є складовими належної підготовки позову та мають оцінюватися в сукупності, а не зводитися до формального підрахунку кількості складених документів; саме по собі віднесення відповідачем позовної заяви до категорії «типових» не доводить, що її підготовка не потребувала аналізу документів, визначення правової позиції та перевірки розрахунків; відповідач також не надав доказів того, що відповідні дії не виконувалися адвокатом, були зайвими або не мали значення для захисту прав позивача; наведене відповідачем твердження на думку позивача є суб`єктивною оцінкою складності роботи адвоката, а не належним доказом неспівмірності витрат; саме після звернення позивача до суду та відкриття провадження, відповідач виконав грошові зобов`язання, що були предметом спору, а відтак відсутність подальших процесуальних дій не може автоматично тлумачитися на користь відповідача як підстава для зменшення гонорару.

З огляду на викладене, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач просив відмовити та стягнути з відповідача 15 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями частини п`ятої статті 126 ГПК України встановлено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, зокрема, у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

У частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

У зв`язку із наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція слідує з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статі 129 цього Кодексу.

Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною четвертою статті 129 ГПК України.

Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 року у справі №903/643/21 викладено висновок, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у ч. 5-7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).

Із поданих представником позивача доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що вартість правничих витрат визначена сторонами у фіксованому розмірі та складає 15 000,00 гривень за надання адвокатом Колядою Дмитром Ігоровичем послуг з професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс", а тому суд дійшов висновку, що позивачем документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом справи № 902/1096/26 у розмірі 15000,00 гривень.

Наявними у матеріалах справи документами підтверджується погодження позивачем обсягу наданої адвокатом правничої допомоги зазначеної у акті приймання-передачі наданих послуг.

Також із протоколів судових засідань, вбачається надання представником позивача послуг щодо представництва інтересів позивача у судових засіданнях 20.10.2026, 28.10.2026.

Враховуючи викладене, вказані витрати, на думку суду, заявлені правомірно.

Щодо доводів відповідача про розмір гонорару та того, що надані послуги звелися до підготовки позовної заяви, з огляду на погашення заборгованості відповідачем, суд зауважує, що заборгованість відповідачем погашено після подання позову до суду та спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на перевезення вантажів № 56-Н від 03.06.2026 у частині повної оплати наданих позивачем послуг.

Крім того, визначення сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги вартості таких послуг є правом сторін договору та не суперечить свободі договору.

Суд зауважує, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від сторони, яка заявляє про відшкодування правничих витрат, надання доказів щодо часу, витраченого адвокатом на виконання робіт, чи доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу фактично адвокат витратив на виконання робіт. Від сторони не вимагається й наведення обгрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а (2-а/31641/17), від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21.

У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19 викладено правовий висновок, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Водночас, суд погоджується із доводами відповідача щодо неспівмірності заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи.

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, суд констатує, що за своєю категорією (спір про стягнення заборгованості за договором на перевезення вантажів, 3% річних, інфляційних втрат) ця справа не є спором значної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, обмежується правовою кваліфікацією спірних правовідносин, аналізом доказів, чітко врегульована нормами права і не потребує великого обсягу юридичної та технічної роботи з урахуванням незмінності правової позиції сторони впродовж розгляду справи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача у розмірі 15000,00 гривень не відповідають критерію співмірності зі складністю справи, що є підставою для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення з відповідача з 15000,00 гривень до 10000,00 гривень, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу cлід відмовити.

Разом з тим, суд не спростовує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює зазначені обставини з точки зору можливості покладення таких витрат у заявленому розмірі на іншу сторону по справі (відповідача).

З урахуванням наведеного, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень покладаються на відповідача, у задоволенні решти вимог позивача про стягнення з відповідача 5 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу cлід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 130, пунктом 2 частини 1 статті 231, статтями 232-235, 326 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", суд

УХВАЛИВ:

1. Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" про закриття провадження у справі № 902/1096/26 задовольнити.

2. Провадження у справі № 902/1096/26 закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" (21007, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Стрілецька, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 08341806) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" (45034, Волинська обл., Ковельський р-н, селище міського типу Люблинець, вулиця Заводська, будинок 7А, ідентифікаційний код юридичної особи 37707423) 10 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. У задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" про стягнення з відповідача 5 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

5. Видати наказ після набрання ухвалою законної сили.

6. Згідно зі статтею 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства. Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

7. За приписами пункту 13 частини 1 статті 255 ГПК України ухвалу про закриття провадження у справі може бути оскаржено окремо від рішення суду першої інстанції до Північно-західного апеляційного господарського суду.

8. Відповідно до частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник ухвали суду надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повну ухвалу складено 03.11.2026 року.

Ухвала набрала законної сили 03.11.2026 року.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.