Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 524/2975/26
Провадження № 1-кп/524/506/26
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі: головуючого судді: ОСОБА_1
при секретарі: ОСОБА_2
за участю прокурора: ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Кременчука Полтавської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000492 від 31.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Рубіжне Луганської області, українки, громадянки України, із вищою освітою, працюючої покоївкою в готелі Ринвокс , розлученої , невійськовозобов`язаної, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.111-1 ч.4 КК України,-
В С Т А Н О В И В:
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року президент російської федерації, реалізуючи свій злочинний план, направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволене.
24 лютого 2022 року о 5 годині президент російської федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська російської федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
У зв`язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по теперішній час.
Факт повномасштабного збройного вторгнення не приховувався владою рф, а також установлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема Резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії російської федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти рф та ін.)».
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-XII (із змінами та доповненнями) передбачено: «Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права. Такими заходами є: - застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю».
Крім того ч. 11 ст. 29 вказаного Закону визначено, що у разі якщо дискримінаційні та/або недружнi дії щодо України застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України.
Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 №129-VIII затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУAM, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.
Так, до повномасштабного вторгнення на територію України, в російській федерації здійснювало діяльність ООО «ТехИнновации» (м. Москва, ул. Петровка, д. 26, стр.2, ИНН 7709880630), яке виконувало роботи та надавало послуги з виготовлення проектно-технічної та пусконалагоджувальної документації для підприємств хімічної, нафто та газовидобувної сфери, розташованим на території російської федерації: ОАО «ТНК», ОАО «НК Лукойл», ОАО «НК «Роснефть», АООТ «Томскнефть», ОАО «Саханефтегаз», ОАО «Таас-Юряхнефть», ЗАО «Каспий-1», ЗАО «Арктикнефть», ОАО «Комсомольский НПЗ-Роснефть», АО «Саратовский НПЗ», ЗАО «Рязанская нефтеперерабатывающая компания», ОАО «Промстрой», ОАО «Газпромнефть-Московский НПЗ», ОАО «Новошахтинский завод нефтепродуктов», Филиал ОАО АНК «Башнефть» «Башнефть-Новойл», ООО «Афипский НПЗ», ОАО «Куйбышевский НПЗ», ОАО «Газпромнефть-Омский НПЗ».
Після повномасштабного вторгнення рф на територію України, тобто з 24.02.2022, невстановлені слідством особи, розуміючи що будь - яка діяльність із підприємствами, які знаходяться на території російської федерації є незаконною, не припинили з ними співпрацю, а добровільно вирішили продовжити свої дії використовуючи ООО «Техинновации» та раніше налагоджені зв`язки з представниками підприємств російської федерації, залучаючи при цьому громадян України, які є фахівцями у своїй області знань.
Так, для продовження своєї злочинної діяльності усвідомлюючи, що будь-яка допомога з боку громадян України країні-агресору буде шкодити державі Україна, її територіальній цілісності, обороноздатності, санкційній політиці, і фактично спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з власної ініціативи, керуючись корисливим мотивом, пов`язаним із отриманням прибутку та особистим збагаченням через невстановлених слідством осіб, залучили ОСОБА_5 до виготовлення експлуатаційно - технічної, проектно-технічної та пусконалагоджувальної документації та надання послуг (виконання робіт) для підприємств держави агресора, в тому числі здійснювати виготовлення кошторисної документації та здійснення кодифікацію в електронну систему обладнання ПАО «ГМК «Норильский Никель».
У такий спосіб ОСОБА_5 та інші невстановлені слідством особи, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи з корисливих мотивів, завдаючи шкоди Україні, не припинили співпрацю з державою-агресором через російські приватні компанії, а добровільно вирішили продовжити свої дії спрямовані на провадження господарської діяльності у взаємодії з підприємствами держави агресора, шляхом виготовлення експлуатаційно - технічної, проектно-технічної та пусконалагоджувальної документації та надання послуг (виконання робіт) для нафтопереробних, металургійний та інших підприємств, розташованих на території російської федерації, тим самим порушуючи вимоги постанов Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 та постанови Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» №18 від 24.02.2022.
ОСОБА_5 та інші невстановлені слідством особи, будучи фахівцями у своїй області знань, маючи вищу освіту, розуміючи протиправність свої дій, враховуючи комплексне виконання робіт на замовлення російських підприємств, отримували від невстановлених осіб підприємств російської федерації та працівників ООО «ТехИнновации», технічні завдання, завдання на розрахунок, комплекти креслень, конструкції та розміри трубопроводів, російські технічні стандарти, листи, накази, схеми, зауваження, зразки для оформлення розрахунків, які слугували їм як вихідні дані та допоміжні документи, підтримували стійкі зв`язки із замовниками та представниками підприємств держави агресора, необхідні для реалізації злочинного плану.
Зокрема, не пізніше березня 2022 року невстановлені громадяни України, які перебували на території російської федерації, надали ОСОБА_5 доступ до хмарного сховища ООО «ТехИнновации».
З вказаного хмарного сховища ОСОБА_5 завантажувала, а також отримала на свою електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_2 і на особистий месенджер «Viber», «Telegram», «Whats Up», «Skype» за номером « НОМЕР_1 » необхідну технічну інформацію - технічні завдання, комплекти креслень, конструкції та розміри трубопроводів, російські технічні стандарти (вимоги), листи, накази, схеми, зауваження, які слугували їй як вихідні дані та допоміжні документи для виконання робіт для ООО «ТехИнновации» та ПАО «ГМК «Норильский Никель».
В подальшому, у період 03.03.2022 по 04.03.2025 року , ОСОБА_5 , перебуваючи за місцями свого проживання на території України, адресу встановлено лише останнього з них - АДРЕСА_2 , діючи умисно, здійснювала провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та її представниками, яка полягала в тому, що вона здійснювала кодифікацію елементів в електронну систему обладнання ПАО «ГМК «Норильский Никель».
Виготовлені за результатами виконаних робіт документи та файли ОСОБА_5 передавала засобами електронного поштового зв`язку та через файлообмінники.
За виконану роботу ОСОБА_5 отримала від невстановлених слідством осіб, грошові кошти на свій картковий рахунок відкритий в банківських установах.
У такий спосіб в період з 03.03.2022 до 04.03.2025 року ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, діючи умисно, з корисливих мотивів, здійснювала провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та її представниками: підприємством ООО «Техинновации» (ИНН 7709880630 - рф), ПАО «ГМК «Норильский Никель», шляхом надання послуг (виконання робіт) останнім.
Обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнала повністю та пояснила, що вона раніше працювала в ПрАТ "Сєвєродонецький Оргхім" в офісі управління проектами , її безпосереднім керівником був ОСОБА_6 . У зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федераціїї на територію України , вона виїхала з м. Рубіжне Луганської області разом з хворою матір`ю до м. Кременчука , де в червні 2022 року її знайшов ОСОБА_6 , який їй запропонував роботу , а саме проводити кодифікацію елементів обладнання , чим вона і займалась , так як їй були потрібні гроші на лікування хворої матері та на її існування . Її керівник надав їй доступ до хмарного сховища ООО «ТехИнновации», з якого вона завантажувала, а також отримувала на свою електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_2 і на особистий месенджер «Viber», «Telegram», «Whats Up», «Skype» за номером « НОМЕР_1 » необхідну технічну інформацію - технічні завдання, комплекти креслень, конструкції та розміри трубопроводів, російські технічні стандарти (вимоги), листи, накази, схеми, зауваження, які слугували їй як вихідні дані та допоміжні документи для виконання робіт для ООО «ТехИнновации» та ПАО «ГМК «Норильский Никель», але вона у всю документацію не дуже вникала , так як доглядала за хворою матір`ю. У скоєному щиро кається , просить суд її суворо не карати , так як вона зараз за спеціальінстю не працює , позитивно характеризується , займалась волонтерською діяльністю.
Показання обвинуваченої ОСОБА_5 є послідовними, логічними, а тому, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням письмових доказів, а саме: постанови про визнання речовим доказом від 04.03.2025 року, а також, матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.
Вина обвинуваченої ОСОБА_5 повністю підтверджується її показаннями, щирим каяттям у скоєному та дослідженими письмовими доказами.
Суд вважає доказаним у судовому засіданні скоєння обвинуваченою нетяжкого злочину та кваліфікує її дії за ст. 111-1 ч.4 КК України , як провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Наведені приписи закону стосуються призначення, як основного так і додаткового покарання.
Згідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р. звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
При призначенні покарання обвинуваченій, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особистість обвинуваченої, яка позитивно характеризується громадською організацією "Відродження Кременчуцького федерального Свято - Успенського собору " , стан здоров`я обвинуваченої ОСОБА_5 , яка до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про її осудність; наявність у неї місця проживання , де вона характеризується задовільно, обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченої у відповідності зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, раніше до кримінальної відповідальності не притягалась , знаходиться на диспансерному обліку у лікаря ендокринолога з діагнозом : цукровий діабет 2 ступеня, захворювання щитовидної залози , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її матір ОСОБА_7 .
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, судом з урахуванням затвердженого 20.03.2026р. прокурором обвинувального акту не встановлено, оскільки відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, в якому обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, не зазначено.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Прокурором у відповідності до ст. 338 КПК України в ході судового розгляду не змінено обсяг обвинувачення ОСОБА_5 в частині визнання обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої , вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. З цього приводу суд вважає за необхідне не визнавати в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, рецидив вчинених кримінальних правопорушень, як такий, що обтяжує покарання обвинуваченої.
Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правоопрушення , дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопоушень .
За таких обставин, для досягнення мети покарання визначеної ст. 50 КК України, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 111-1 КК України у вигляді позбавлення волі з позбавленням права займатись певною діяльністю , в мінімальних межах санкції статті обвинувачення, що буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень,є домірним скоєному.
За змістом ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Суд зауважує, що у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №347/1360/17 (провадження № 51-3920км19) Верховний Суд зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 повністю визнала себе винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України, щиро розкаялася та зазначила, що критично ставиться до вчиненого, щиросердно просить вибачення, дійсно засуджує свій вчинок і готова нести відповідальність.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», визнаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форми вини, мотиву, мети, способу, стадії вчинення, і т.ін.).
Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 75 КК України суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді, зокрема позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, враховуючи те, що наявні обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченої, відсутність тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення, та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, ставлення обвинуваченої до вчиненого, конкретні обставини вчиненого злочину та його наслідки, особу обвинуваченої, зокрема її репутацію , а також її мотиви зайняття господарською діяльністю у взаємодії з державою-агресором, оскільки останній були необхідні гроші для лікування її хворої матері , суд вважає можливим звільнити обвинувачену згідно ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 (два) роки 6( шість ) місяців із застосуванням ст. 76 КК України, оскільки ОСОБА_5 може виправитися без реального відбуття покарання, надавши їй шанс на повернення до законослухняного, суспільно-корисного життя.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Відповідно до ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Отже, при застосуванні положень ст. 75 КК України конфіскація майна не може бути призначена як додаткове покарання.
Аналогічний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 16.08.2018 року по справі № 183/163/14.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 не застосовувався. .
Підстави для застосування спеціальної конфіскації, передбаченої ст. 96-1, 96-2 КК України відсутні.
Цивільний позов по справі не заявлений.
Згідно ст. 124 ч.2 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Із обвинувального акту вбачається , що у кримінальному провадженні Українським науково- дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз СБУ була провадена судово - технічна експертиза , вартість якої складає 10696, 80 грн,але стороною обвинувачення суду не були надані документи ( квитанції , довідки ) , які підтверджують витрати на залучення експерта , тому суд вважає вище зазначені процесуальні витрати стягненню з обвинуваченої на користь держави не підлягають.
Речові докази по справі - мобільний телефон марки Iphone 11 IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 з сім картою НОМЕР_4 , ноутбук марки HP S/N CDN 1432 JW 6 із зарядним пристроєм та сумкою чорного кольору " espekanza", які вилучені в ході проведення обшуку 04.03.2025 року за адресою : АДРЕСА_2 , які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Головного слідчого управління СБУ , згідно ст. 100 КПК України повернути за належністю ОСОБА_5 .
Керуючись ст. ст. 368, 370, 374, 615 ч.15 КПК України, суд,-
У Х В А Л И В :
ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 ч.4 КК України та призначити їй покарання у виді 4-х ( чотирьох ) років позбавлення волі з позбавленням права займатись певною діяльністю , а саме кодифікацією елементів обладнання строком на 10 років , без конфіскації майна .
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 від призначеного судом основного покарання звільнити із випробуванням з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців .
Відповідно до вимог ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїхджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази по справі - мобільний телефон марки Iphone 11 IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 з сім картою НОМЕР_4 , ноутбук марки HP S/N CDN 1432 JW 6 із зарядним пристроєм та сумкою чорного кольору " espekanza", які вилучені в ході проведення обшуку 04.03.2025 року за адресою : АДРЕСА_2 , які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Головного слідчого управління СБУ , згідно ст. 100 КПК України повернути за належністю ОСОБА_5 .
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду, через Автозаводський районний суд м.Кременчука Полтавської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судове рішення № 141181938, Автозаводський районний суд м. Кременчука було прийнято 03.11.2026. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Вирок. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 524/2975/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: