Рішення № 141181638, 20.10.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/6733/25

провадження № 2/361/2392/25

20.10.2026

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого суддіПетришин Н.М.за участю секретаряГриценко А.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини батьком,-

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_3 .

У червні 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини батьком.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьком якої є позивач ОСОБА_1 , матір`ю відповідач ОСОБА_2 . Станом на день звернення з даним позовом малолітня донька ОСОБА_4 проживає з батьком окремо від матері ОСОБА_2 . Виховання малолітньої доньки повністю здійснюється батьком ОСОБА_1 , який самостійно забезпечує її щоденний догляд, розвиток та побут, повністю опікується дитиною, створює належні умови для її життя та всебічного розвитку, а також забезпечує її всім необхідним. Малолітня дитина ОСОБА_4 перебуває на повному матеріальному утриманні батька.

Так, 18 травня 2025 року відповідач свідомо за власним рішенням зібрала усі свої особисті речі з орендованої квартири, в якій вони проживали спільно із малолітньою донькою, та переїхала до окремої орендованої квартири. Приблизно через тиждень після залишення місця проживання дитини ОСОБА_2 почала свідомо провокувати конфліктні ситуації, неодноразово з`являлася до місця проживання дитини у пізній вечірній час та наполягала на негайних зустрічах із донькою, почала поводитися агресивно ногами вибивала двері квартири, що налякало дитину й створило загрозу її психологічному спокою та безпеці, у зв`язку з чим позивачу довелося викликати поліцію. Відповідач ОСОБА_2 не доглядала за дитиною, не забезпечувала належних умов для її проживання, виховання та розвитку ще до свого переїзду в окреме житло. Поведінка матері викликає серйозне занепокоєння, зокрема є підстави вважати, що вона має психічні порушення, що потребують медичної оцінки. Зокрема спостерігаються ознаки психоемоційної нестабільності та психічний розлад, що підтверджується висновками лікарів, згідно яких ОСОБА_2 діагностовано змішаний розлад особистості (F613). Психічний розлад матері дитини ОСОБА_2 негативно впливає на її здатність виховувати та доглядати за дитиною. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, через що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року у справі № 755/16478/23 притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП.

З вищенаведених підстав, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заяви, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. від 23 червня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Романцова Т.В. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечувала проти визначення місця проживання дитини з батьком, подала заяву про відмову у прийнятті участі у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судове засідання представник Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації не з`явився, від третьої особи надійшло клопотання щодо розгляду справи за відсутності представника служби. Згідно наданого до суду висновку, служба вважає, що підстави для визначення місця проживання дитини з батьком відсутні.

Обставини справи, що встановлені судом

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 01.03.2023 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьком якої є ОСОБА_1 , матір`ю ОСОБА_2 .

Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували.

За змістом позову, сторони припинили спільне проживання у травні 2025 року за власним бажанням ОСОБА_2 , яка забрала усі свої особисті речі та залишила орендовану квартиру, в якій вони проживали спільно з малолітньою дитиною.

Відповідно до листа Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління національної поліції у м. Києві № 220414-2025 від 10.06.2025, ОСОБА_1 неодноразово, а саме 28.05.2025 звертався до поліції, зокрема, з підстав того, що колишня цивільна дружина заявника (пішла тиждень тому) прийшла та намагається потрапити до квартири, щоб побачитися з дитиною. 30.05.2025 позивач звернувся до поліції, оскільки колишня дружина не дає зайти до квартири, де чути як плаче дитина 2,5 років. Протоколи працівниками поліції за вищенаведеними фактами не складалися, проведено бесіду.

Позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а вихованням, утриманням та забезпеченням нормального розвитку дитина займається тільки батько ОСОБА_1 . На підтвердження вищевказаних обставин надав до суду копії Декларації № 0001-1Х19-1210, де позивач ОСОБА_1 вказаний довіреною особою малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; договорів оренди квартири від 05.07.2023, 18.05.2025, 07.06.2025, Довідки ФОП ОСОБА_5 від 31.05.2025 щодо відвідування дитиною клубу «Пінгві Клаб»; Психологічної консультативної характеристики від 03.06.2026, Первинної психологічної характеристики дитини від 05.06.2026.

Згідно копії постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року у справі № 755/16478/23 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП, тобто за ухилення від виконання батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 .

Відповідно до листа Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві № 224349-2025 від 12.06.2025, працівниками ювенальної поліції відділу превенції не здійснюється нагляд за ОСОБА_2 , яку притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП. Проведено з ОСОБА_2 профілактичну бесіду роз`яснювального характеру, попереджено про адміністративну та кримінальну відповідальність, наголошено на сумлінному виконанні покладених на неї батьківських обов`язків.

Згідно Консультативного висновку лікаря-психіатра ОСОБА_6 від 02.04.2024, ОСОБА_2 встановлено діагноз F61 змішаний розлад особистості.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець, РНОКПП НОМЕР_2 , про що свідчить відповідна Виписка з реєстру.

На підтвердження належного майнового стану позивачем до позову долучені податкові декларації за 2024 рік, за перший квартал 2025 року.

Позивач наголошує на тому, що відповідач веде аморальний спосіб життя, на підтвердження чого надав суду копії фотографій з її соціальних мереж, оголошень, розміщених на OLX, щодо послуг масажу, які надаються відповідачем.

Відповідно до Висновку Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 100-16837 від 18.11.2025, оскільки спір щодо визначення місця проживання та встановлення факту перебування малолітньої дитини на самостійному утриманні батька між сторонами відсутній, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування) вважає, що немає підстав визначати місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У §54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 (провадження №61-592св19) зазначено, що із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. […] Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У випадку однакового ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та однакової прихильності дитини до обох із батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, ким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №205/1621/18 (провадження № 61-23366св19) вказано, що до інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №587/2134/17 (провадження №61-37492св18) зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №164/812/21 (провадження №61-4527св22) вказано, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Згідно з ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд звертає увагу на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст.35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції (995-004) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року, п.78).

Відповідно до ч. ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд бере до уваги, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Так, судом встановлено, що наразі дочка сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 самостійно забезпечує щоденний догляд доньки, її розвиток та побут, повністю опікується дитиною, створює належні умови для її життя та всебічного розвитку, а також забезпечує її всім необхідним.

Також, судом встановлено, що матір дитини ОСОБА_2 проживає окремо від дитини.

Заяву відповідача ОСОБА_2 про відмову у прийнятті участі у вихованні дитини суд відхиляє, оскільки така відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року у справі № 755/16478/23 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП, тобто за ухилення від виконання батьківських обов`язків відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів справи видно, що позивач неодноразово звертався до поліції щодо неправомірних дій відповідача, зокрема щодо її намагань силоміць потрапити до квартири та навпаки щодо чинення нею перешкод у доступі позивача до квартири, де плакала дитина.

За приписами ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не погоджується з Висновком Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 100-16837 від 18.11.2025, щодо відсутності правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Так, матір залишила малолітню дитину у віці 2,5 роки, зібравши особисті речі та виїхавши з житла, залишивши доньку батькові. Батько взяв на себе відповідальність щодо повноцінного догляду, утримання, забезпечення побуту, медичного догляду та розвитку доньки. Доказів того, що матір хоч якимось чином утримує чи виховує дитину, бере участь в її житті суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що звернення одного з батьків до суду з позовом про визначення місця проживання дитини вже саме по собі свідчить про неврегульованість цього питання між батьками та необхідність його правового визначення з метою забезпечення стабільності правового становища дитини.

З огляду на вищевикладене та враховуючи ставлення батька до виконання своїх батьківських обов`язків, наявні у матеріалах справи докази щодо наявності конфліктних ситуацій сторін, які неодноразово виникали між сторонами, з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини та уникнення неврегульованості цього питання між батьками, суд вважає за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Такі позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, доведеними належними, допустимими та достатніми доказами й відповідно такими, що підлягають задоволенню.

При цьому визначення місця проживання дитини з батьком не впливатиме на взаємовідносини доньки з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 лютого 2023 року (справа № 188/1542/20, провадження № 61-11857св22), від 01 березня 2023 року (справа № 643/16285/20, провадження № 61-530св23), від 14 березня 2023 року (справа № 596/302/21, провадження № 61-12438св22).

У подальшому, з урахуванням віку та розвитку дитини, обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Щодо позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами статті 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , віком до 18 років, позивач посилався на те, що після припинення фактичних відносин їхня спільна донька залишилася проживати разом з ним, а відповідач жодної участі у вихованні та утриманні дитини не бере.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Таких висновків дійшов суд касаційної інстанції у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/1).

Ураховуючи наведене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком у даній справі, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Про вищенаведені обставини, зокрема свідчить лист Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління національної поліції у м. Києві № 220414-2025 від 10.06.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває в активному розшуку за ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому останнього запрошено та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

При цьому зібрані у справі докази в їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини, не цікавиться її життям.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання батьком дитини.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини батьком підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини батьком задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 разом із батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37413735, адреса місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 58, м. Київ, 03150.

Суддя Наталія ПЕТРИШИН