Ухвала суду № 141181574, 26.10.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/13313/25

провадження № 4-с/361/62/26

УХВАЛА

Іменем України

26 жовтня 2026 року м. Бровари

Броварський міжрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Ведмідь Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Чуняк В.О.,

представника приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. - Прибильського В.Г.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, заінтересовані особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. у виконавчому провадженні № 80875914, відкритому на підставі виконавчого документа про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1096-9708 від 07.10.2022.

У скарзі заявник просить визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця, яка полягає у незнятті арешту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Сенс Банк», на який, за його твердженням, надходить заробітна плата; зобов`язати приватного виконавця зняти арешт із зазначеного рахунку; повернути списані 20.08.2026 кошти в сумі 6 259,86 грн; а також зобов`язати приватного виконавця не допускати одночасного звернення стягнення на заробітну плату боржника у джерелі її виплати ТОВ «Заммлер Україна» та списання коштів з банківського рахунку, на який зараховується ця сама заробітна плата.

Обґрунтовуючи скаргу, заявник зазначає, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 80875914, у межах якого постановою від 29.04.2026 накладено арешт на кошти боржника, зокрема на кошти, розміщені на рахунку в АТ «Сенс Банк».

Заявник посилається на те, що його роботодавець - ТОВ «Заммлер Україна» здійснює утримання із заробітної плати в розмірі 20 відсотків та перераховує відповідні суми в межах виконавчого провадження. Водночас, за твердженням заявника, кошти, що залишаються після утримання із заробітної плати, додатково списуються з його банківського рахунку, унаслідок чого він позбавляється можливості вільно розпоряджатися коштами, необхідними для забезпечення повсякденних потреб.

Заявник також зазначає, що звертався до приватного виконавця із заявами про зняття арешту з коштів на банківському рахунку, однак арешт не було знято. На його думку, такі дії та бездіяльність порушують вимоги законодавства про виконавче провадження, оскільки призводять до фактичного стягнення коштів понад установлені законом межі відрахувань із заробітної плати.

Представник приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. - адвокат Прибильський В.Г. подав до суду письмові заперечення на скаргу ОСОБА_1 , у яких просив відмовити в її задоволенні у повному обсязі. 9а.с. 84-103)

На обґрунтування заперечень представник зазначив, що 29.04.2026 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №80875914 на підставі виконавчих листів про стягнення з боржника на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором. Того ж дня винесено постанову про арешт коштів боржника, яку представник вважає такою, що прийнята відповідно до вимог статей 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Заперечуючи проти доводів скаржника щодо незаконності арешту коштів на рахунку в АТ «Сенс Банк», представник посилався на те, що скаржником не надано належних доказів використання цього рахунку виключно для отримання заробітної плати. Зокрема, відповідно до банківської виписки за період з 01.04.2026 до 22.07.2026 на рахунок надходили не лише кошти від роботодавця, а й перекази від третіх осіб. Крім того, рахунок не має підтвердженого спеціального режиму використання, а банківська установа не повідомляла приватного виконавця про наявність законодавчих обмежень щодо накладення на нього арешту.

Також представник зазначив, що 11.05.2026 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника за місцем його роботи в ТОВ «Заммлер Україна» з відрахуванням 20 % доходу, а також постанову про визначення поточного рахунку боржника для здійснення видаткових операцій у межах суми, що не перевищує двох мінімальних заробітних плат протягом календарного місяця. На думку представника, вжиті заходи забезпечують скаржнику можливість користуватися частиною коштів та не свідчать про порушення його права на отримання заробітної плати.

Крім того, представник заперечував проти вимоги про повернення 6 259,86 грн, зазначаючи, що скаржником не надано доказів фактичного стягнення цієї суми. Вважав, що вимога про повернення коштів за своєю суттю є вимогою про їх стягнення, яка не може бути предметом розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Також звертав увагу на те, що виконавчі документи та дії, на підставі яких, за твердженням скаржника, відбулося списання коштів, не скасовані та не визнані неправомірними.

Стосовно обраного скаржником способу захисту представник зазначив, що процесуальне законодавство не передбачає заявлення в межах розгляду такої скарги вимоги про визнання бездіяльності виконавця протиправною. Посилався на положення частини другої статті 451 ЦПК України, відповідно до якої за результатами розгляду скарги суд у разі її обґрунтованості визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного або приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Також представник повідомив про намір стягнути з іншої сторони судові витрати, попередньо визначивши витрати на поштове відправлення в сумі 500,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

З огляду на викладене представник приватного виконавця просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. - Прибильський В.Г. просив відмовити в задоволені скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету представнику заявника.

Представник заінтересованої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» в судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету.

Відповідно до частини другої статті 450 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного або приватного виконавця, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду скарги, не є перешкодою для її розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги та заперечень, заслухавши пояснення представника приватного виконавця, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Водночас згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та сукупністю дій органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 зазначеного Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, діяти неупереджено, ефективно, своєчасно й у повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. За змістом статті 56 цього Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення відповідної постанови.

Частиною третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що не підлягають арешту кошти, які перебувають на рахунках зі спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. У разі надходження постанови виконавця про арешт коштів на таких рахунках банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову без виконання в частині арешту таких коштів.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, які перебувають на ньому, заборонено законом.

Разом із тим питання правового режиму коштів заробітної плати, зарахованих на звичайний поточний або картковий рахунок фізичної особи, не може вирішуватися виключно з огляду на відсутність у такого рахунку спеціального режиму використання.

У постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20, провадження № 14-218цс21, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами, а також на ту частину заробітної плати, яка перевищує встановлені законом межі відрахувань. Якщо такий арешт накладено, він підлягає зняттю. При цьому встановлені законом обмеження не поширюються на кошти, які перебувають на рахунку та не є коштами заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи чи організації про нарахування доходів боржника та розмір здійснених утримань дає виконавцю можливість контролювати правильність відрахувань і визначати розмір коштів, на які не може бути звернено стягнення. Якщо виконавцю не вдалося встановити правову природу коштів на стадії накладення арешту, арешт на такі кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки звітів роботодавця.

Отже, сам факт зарахування заробітної плати на звичайний поточний рахунок не позбавляє відповідні кошти передбаченого законом захисту. Водночас для встановлення неправомірності бездіяльності виконавця необхідно встановити, чи було йому повідомлено про правову природу коштів та чи надано документи, які давали змогу ідентифікувати саме ті суми, на які за законом не могло бути звернено стягнення.

Згідно зі статтею 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації та інші особи, які здійснюють виплати боржнику, проводять відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника і перераховують відповідні кошти на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Частинами першою та другою статті 70 цього Закону встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника обчислюється із суми, яка залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, із заробітної плати боржника може бути утримано 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати встановлених законом меж.

Крім того, пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» на період дії воєнного стану передбачено право фізичної особи - боржника, на кошти якої накладено арешт, визначити один поточний рахунок у банку для здійснення видаткових операцій. З такого рахунку боржник має право здійснювати видаткові операції протягом одного календарного місяця в межах суми, що не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом про Державний бюджет України на 1 січня відповідного року. У межах такої суми звернення стягнення з визначеного рахунку не здійснюється.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено мінімальну заробітну плату з 1 січня 2026 року в місячному розмірі 8 647,00 грн. Відповідно, передбачений пунктом 10-2 розділу XIII зазначеного Закону місячний розмір видаткових операцій з визначеного рахунку становить 17 294,00 грн.

Із матеріалів справи встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13.02.2026 у справі № 361/13313/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1096-9708 від 07.10.2022 у розмірі 45 689,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. від 29.04.2026 відкрито виконавче провадження № 80875914 з примусового виконання виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості в розмірі 45 689,00 грн та судового збору в розмірі 2 422,40 грн (а.с. 15).

Постановою приватного виконавця від 29.04.2026 у межах зазначеного виконавчого провадження накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках у банківських установах, крім коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання та коштів, накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом (а.с. 16).

11.05.2026 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 , що отримуються ним у ТОВ «Заммлер Україна», із визначенням розміру відрахувань у 20 відсотків щомісяця після утримання податків, зборів та єдиного внеску. (а.с. 17)

Крім того, 11.05.2026 приватним виконавцем винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій, якою визначено рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Сенс Банк».

Із банківської виписки АТ «Сенс Банк» за період з 01.04.2026 до 22.07.2026 убачається, що на зазначений рахунок надходили кошти із призначенням платежу «заробітна плата», а також окремі перекази від третіх осіб. (а.с. 22-25)

Разом із тим у розділі виписки «Деталізація операцій за рахунком» відображено такі операції зі зняття коштів згідно із заявками боржника в межах ліміту, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження»: 7 000,00 грн 15.05.2026, 10 000,00 грн 28.05.2026, 7 000,00 грн 11.06.2026, 8 000,00 грн 22.06.2026 та 8 000,00 грн 06.07.2026.

Загальна сума зазначених операцій становить 40 000,00 грн, однак вони не є списанням коштів у порядку примусового виконання виконавчого документа та не перераховувалися на погашення заборгованості в межах виконавчого провадження. Як безпосередньо зазначено в банківській виписці, це видаткові операції, здійснені згідно із заявками самого ОСОБА_1 в межах передбаченого пунктом 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» ліміту.

При цьому сукупний розмір таких операцій у травні 2026 року становив 17 000,00 грн, у червні - 15 000,00 грн, у липні - 8 000,00 грн, тобто в кожному із цих місяців не перевищував установленого законом розміру 17 294,00 грн.

Отже, наведені банківські операції свідчать про реалізацію ним права на здійснення видаткових операцій з арештованого рахунку в межах установленого законом місячного ліміту.

Із наданого роботодавцем ТОВ «Заммлер Україна» звіту про здійснення відрахування та виплати від 20.08.2026 убачається, що в травні, червні та липні 2026 року із заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалися утримання в розмірі 20 відсотків, а загальна сума перерахованих роботодавцем у межах виконавчого провадження коштів за цей період становила 11 734,80 грн. (а.с. 18)

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що роботодавець здійснював утримання із заробітної плати заявника в травнілипні 2026 року. Однак банківські операції на суму 40000,00 грн, відображені у виписці за цей самий період, не є другим способом стягнення за виконавчим документом, а становлять видаткові операції, здійснені самим заявником у межах передбаченого законом ліміту.

За таких обставин судом встановлено про відсутність подвійного стягнення із заробітної плати в травні, червні чи липні 2026 року, оскільки вказані банківські операції не були перерахуванням коштів на користь стягувача та не становили примусового стягнення в межах виконавчого провадження.

Із виписки АТ «Сенс Банк» за період з 01.08.2026 до 21.08.2026 убачається, що станом на 01.08.2026 залишок коштів на рахунку становив 820,25 грн, а протягом зазначеного періоду на рахунок зараховано 22 733,61 грн, зокрема: 8 388,31 грн 04.08.2026 - заробітна плата за другу половину липня 2026 року; 6 689,30 грн 14.08.2026 - відпускні за серпень 2026 року; 7656,00 грн 19.08.2026 - заробітна плата за першу половину серпня 2026 року.

У цій же виписці відображено такі видаткові операції з рахунку: 9 000,00 грн 05.08.2026 та 6000,00 грн 18.08.2026 - зняття грошових коштів згідно із заявками заявника в межах ліміту, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», а також 6 259,86 грн 20.08.2026 - списання коштів на підставі виконавчого листа № 361/13313/25, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 08.04.2026, у межах виконавчого провадження № 80875914.

Окрема виписка за 20.08.2026 підтверджує, що перед проведенням останньої операції залишок коштів на рахунку становив 8 553,86 грн, після списання 6 259,86 грн залишок становив 2 294,00 грн.

Отже, у серпні 2026 року заявник до моменту примусового списання вже скористався правом на видаткові операції з визначеного рахунку на загальну суму 15 000,00 грн (9 000,00 грн та 6000,00 грн).

З урахуванням установленого на 2026 рік місячного ліміту в розмірі 17 294,00 грн залишок суми, у межах якої заявник міг і надалі здійснювати видаткові операції без урахування арешту, становив 2 294,00 грн. Саме така сума й залишилася на рахунку після списання 20.08.2026 коштів у межах виконавчого провадження.

Таким чином, сукупна сума коштів, якими заявник скористався протягом серпня в межах установленого пунктом 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» ліміту, з урахуванням залишку на рахунку після спірної операції становить 17 294,00 грн (15000,00 грн видаткових операцій за заявками боржника та 2 294,00 грн залишку коштів).

Отже, наведені банківські виписки свідчать, що під час здійснення списання 20.08.2026 банк зберіг на визначеному рахунку залишок коштів у розмірі невикористаної частини місячного ліміту, передбаченого пунктом 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження». Саме по собі списання коштів понад суму цього ліміту не свідчить про порушення права боржника на здійснення видаткових операцій у межах установленої законом суми.

Разом із тим суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20, відповідно до якого не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення передбачених законом утримань із неї за виконавчими документами. Тому дотримання місячного ліміту, передбаченого пунктом 10-2 розділу XIII Закону, саме по собі не усуває необхідності перевірки доводів про можливе повторне стягнення із заробітної плати.

Однак наданий заявником звіт роботодавця від 20.08.2026 містить відомості про утримання із заробітної плати лише за травень, червень та липень 2026 року на загальну суму 11 734,80 грн. Він не містить відомостей про проведення таких утримань із заробітної плати за серпень 2026 року, зокрема з виплат, які були зараховані на рахунок 04.08.2026, 14.08.2026 та 19.08.2026.

Таким чином, заявником не надано документів роботодавця, які б підтверджували, що на момент списання 20.08.2026 із заробітної плати, зарахованої на рахунок у серпні, вже було проведено утримання 20 відсотків у межах виконавчого провадження, після чого залишок тієї самої заробітної плати був повторно списаний банком.

Сам факт зарахування заробітної плати та відпускних на рахунок і подальшого списання з нього коштів на виконання виконавчого документа не дає змоги без відповідних даних роботодавця встановити, що списана сума становила саме ту частину заробітної плати, з якої вже було проведено відрахування за виконавчим документом.

Суд також ураховує, що банківська виписка відображає рух коштів на рахунку, однак не містить відомостей про розмір фактично проведених роботодавцем утримань із кожної виплати заробітної плати за серпень 2026 року. Тому на підставі лише цієї виписки неможливо встановити, що списання 6 259,86 грн призвело до повторного стягнення з тієї самої заробітної плати понад межі, установлені статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів того, що до моменту здійснення спірного списання приватному виконавцю були надані документи роботодавця про утримання із заробітної плати за серпень 2026 року, які підтверджували б правову природу конкретних коштів як заробітної плати після проведення передбачених законом утримань.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20, у випадку, коли виконавцю не вдалося встановити правову природу коштів на стадії накладення арешту, арешт на заробітну плату підлягає зняттю на підставі повідомлення банку або заяви боржника з наданням відповідних документів та/або за результатами перевірки звітів роботодавця.

У постанові Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 338/1125/23, провадження № 61-3921св24, також зазначено, що за відсутності повідомлення банку про спеціальний режим рахунку та належного підтвердження боржником правового режиму коштів, які перебувають на рахунку, дії виконавця щодо арешту та списання коштів не можуть автоматично вважатися неправомірними.

При цьому саме по собі одночасне застосування різних заходів примусового виконання - звернення стягнення на доходи боржника за місцем їх виплати та арешту коштів на банківському рахунку не є забороненим законом. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.01.2025 у справі № 755/9274/23, провадження № 61-4284св24, у якій суд зазначив, що постанова про звернення стягнення на доходи боржника та постанова про арешт його коштів мають різну правову природу, а сам факт їх одночасного прийняття не свідчить про порушення статті 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас одночасне застосування таких заходів не повинно призводити до повторного стягнення тих самих коштів або перевищення встановлених законом меж відрахувань. Проте надані докази не підтверджують такого порушення, оскільки банківські операції за травень -липень 2026 року були здійснені за заявками самого боржника в межах місячного ліміту, а щодо серпня 2026 року не надано доказів проведення роботодавцем утримання 20 відсотків із тих виплат, з яких 20.08.2026 було здійснено списання.

За таких обставин суд не встановив, що приватним виконавцем було допущено подвійне стягнення із заробітної плати заявника в межах одного й того самого періоду виплати доходу або порушено встановлені законом межі відрахувань.

Оцінюючи вимогу про повне зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 , суд виходить із того, що заявник просить зняти арешт з усіх коштів на рахунку, тоді як із банківської виписки за період з 01.04.2026 до 22.07.2026 убачається надходження на нього не лише заробітної плати, а й переказів від третіх осіб.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20, заборона арешту поширюється на кошти, які складають заробітну плату боржника після здійснення передбачених законом утримань, а не на інші кошти, які перебувають на тому самому рахунку.

Отже, правовий режим заробітної плати не поширюється автоматично на всі кошти, які надходять на рахунок, а наявність на ньому надходжень різного походження не є підставою для повного зняття арешту з усіх коштів. Водночас суд не заперечує обов`язку виконавця дотримуватися встановлених законом обмежень щодо звернення стягнення саме на захищені кошти заробітної плати.

Крім того, визначення рахунку для здійснення видаткових операцій за пунктом 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» не є тотожним зняттю арешту з рахунку в цілому. Ця норма передбачає право боржника користуватися коштами в межах установленої суми протягом календарного місяця, не скасовуючи при цьому арешту на інші кошти, які перебувають на такому рахунку.

Тому саме по собі збереження арешту на рахунку, визначеному для видаткових операцій, не свідчить про неправомірність бездіяльності виконавця за відсутності доведеного порушення прав заявника.

Щодо вимоги про повернення 6 259,86 грн суд зазначає, що відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує виконавця усунути порушення і поновити порушене право заявника.

Банківська виписка підтверджує факт списання 20.08.2026 коштів у сумі 6 259,86 грн на виконання виконавчого документа в межах виконавчого провадження № 80875914. Водночас надані докази не підтверджують, що це списання відбулося з порушенням пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» або що списані кошти становили ту частину заробітної плати, з якої роботодавцем уже було проведено передбачені законом утримання.

З огляду на викладене суд не встановив підстав для висновку про безпідставність списання 6259,86 грн та покладення на приватного виконавця обов`язку повернути цю суму.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною третьою статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були вчинені відповідно до закону, у межах повноважень виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявником не доведено неправомірності бездіяльності приватного виконавця щодо незняття арешту з рахунку в заявленому обсязі, неправомірності списання 20.08.2026 коштів у сумі 6 259,86 грн та наявності підстав для покладення на приватного виконавця обов`язку повернути зазначену суму або надалі не застосовувати одночасно передбачені законом заходи примусового виконання. У зв`язку з цим у задоволенні скарги слід відмовити.

Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, розподіляються судом за результатами її розгляду. У письмових запереченнях представником приватного виконавця наведено лише попередній розрахунок витрат на поштові відправлення в сумі 500,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. Доказів фактичного понесення цих витрат, їх розміру та зв`язку з розглядом скарги суду не надано. Саме по собі зазначення попереднього розрахунку не підтверджує фактичного понесення судових витрат, а тому підстав для їх стягнення суд не вбачає.

Керуючись статтями 19, 43, 129-1 Конституції України, статтями 1, 5, 18, 48, 56, 59, 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 12, 81, 447-453, 259-261, 268 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, заінтересовані особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили, якщо її не скасовано, у разі повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, закриття апеляційного провадження або відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Повний текст ухвали буде складено протягом п`яти днів з дня проголошення її вступної та резолютивної частини.

Суддя Н.В. Ведмідь