Рішення № 141180915, 04.11.2026, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 521/7545/26

Провадження № 2/947/6290/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі Тіщенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення з трьох процентів річних від простроченої суми, суд -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» звернувся до Хаджибейського районного суду м.Одеси з позовом, в якому просить суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл фінанс» (04112, Київ, м. Київ, р-н Шевченківський, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 43453613) три проценту річних у зв`язку з невиконанням умов Кредитного договору № 014/3611/82/79578 від 07.08.2007 року та рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 13.04.2010 року по справі № 2-1420/10 за період з 03.12.2017 року по 01.03.2020 року у розмірі 3807,98 доларів США; стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 3228,00 грн. та витрати на правничу допомогу.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 року зазначену справу розподілено судді Хаджибейського районного суду м.Одеси Сегеда О.М.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м.Одеси від 27.05.2026 року у відкритті провадження по даній справі відносно відповідача ОСОБА_2 було відмовлено у зв`язку з державною реєстрацією його смерті.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м.Одеси від 27.05.2026 року позовну заяву ТОВ «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних передано за підсудністю до Київського районного суду м.Одеси.

01.07.2026 року справа надійшла до Київського районного суду м.Одеси.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 року зазначену справу розподілено судді Київського районного суду м.Одеси Гниличенко М.В.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 07.07.2026 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.ст.274-279 ЦПК України, у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.ст.128, 131 ЦПК України.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» Жабченко Т.М. в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, надав заяву, якою просив про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась, що вбачається із рекомендованого поштового повідомлення, в якому 14.07.2026 року довірена особа відповідача власноручно поставила підпис про отримання копії ухвали про відкриття провадження, копію позову з додатками та судову повістку. Правом на подання відзиву, або інших заяв з процесуальних питань відповідач не скористалась.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 07 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен банк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 014/3611/82/79578, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 46920,00 доларів США, а позичальник зобов?язався повернути кредит у повному розмірі у строк до 07.08. 2017 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов?язань за Кредитним договором, 07.08.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Договір поруки за яким поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об`ємі, що і позичальник.

У зв?язку з невиконанням зобов?язань за кредитним договором, Хаджибейським районним судом міста Одеси 13.04.2010 року було ухвалено рішення у справі № 2-1420/10 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, яким позов задоволено шляхом стягнення з відповідачів заборгованість на загальну суму 56511,98 доларів США, що еквівалентно 431186,42 грн. та судові витрати. Рішення суду набрало законної сили.

28.04.2023 року між АТ «Райффайзен Банк» та Акціонерним товариством «Оксі Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-60, відповідно до якого АТ «Оксі Банк» набуло права вимоги за Кредитним договором № 014/3611/82/79578, Договором поруки.

В свою чергу, 28.04.2023 року між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-60-1, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права вимоги за Кредитним договором № 014/3611/82/79578, та Договором поруки.

Таким чином, на даний момент усі права кредитора за вищевказаними договорами належать ТОВ «Цикл Фінанс», який є позивачем по справі.

Проте, відповідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 04.11.2026 року жодних відкритих виконавчих проваджень на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не має, де б стягувачами були АТ «Райффайзен банк Аваль», АТ «Оксі банк» або ТОВ «Цикл Фінанс».

Крім того, у позовній заяві відсутня інформація щодо звернення первісного стягувача або його правонаступників до виконавчої служби з метою виконання судового рішення № 2-1420/10 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , відкриття виконавчого провадження та його руху, як і відсутні докази з цього приводу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Представник позивача у позові посилається на норми ст.625 ЦК України, якими відповідачі зобов`язані сплатити суму боргу трьох процентів річних від простроченої суми, та вказують, що станом на час звернення до суду сума боргу у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за Кредитним договором № 014/3611/82/79578 від 07.08.2007 року за період з 03.12.2017 року по 01.03.2020 року становить 3807,98 доларів США, яку сторона позивача просить у повному обсязі стягнути з відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання».

Проте, суд не погоджується з позовними вимогами, заявленими конкретно по даній цивільній справі, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у позовній заяві відсутня інформація щодо звернення первісного стягувача або його правонаступників до виконавчої служби з метою виконання судового рішення № 2-1420/10 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , відкриття виконавчого провадження та його руху, як і відсутні докази з цього приводу.

Крім того, матеріали справи не містять даних про звернення позивача про заміну стягувача, як і не містять даних про звернення як первісного стягувача так і його правонаступника про видачу дублікату виконавчого листа та про поновлення строку на пред`явлення такого до виконання.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження.

Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно з яким натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

Відповідно до ч.1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У Законі України «Про виконавче провадження», поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (ст.1).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Однак, право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку, у тому числі після поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим.

Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Вказане означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року по справі № 754/511/23.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення трьох процентів річних не може бути задоволена, оскільки такі нарахування до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, так як вимога при стягнення основної суми боргу не заявлялася, а строк пред`явлення рішення суду про стягнення основної суми боргу до виконання, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» сплив і не поновлювався, тому суд відхиляє доводи позивача про те, що в нього виникло право на застосування наслідків порушення невиконаного відповідачем грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Згідно ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 223, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 509, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за кредитним договором № 014/3611/82/79578 від 07.08.2007 року за період з 03.12.2017 року по 01.03.2020 року у розмірі 3807,98 доларів США відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко