Ухвала суду № 141178137, 02.11.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1700/24

Провадження № 1-кп/591/53/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , перекладача ОСОБА_4 обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 розглянувши клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.1 ст.111-2 та ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 333 КК України, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.1 ст.111-2 та ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 333, ч. 1 ст. 263 та ч.1 ст. 436-2 КК України, у кримінальному провадженні № 22022200000000120 від 11.08.2022

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває зазначене кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

До обвинувачених застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, строк дії яких спливає 14 листопада 2026 року.

Прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, посилаючись на те, що встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та не відпали, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених.

Крім того, прокурор зазначив, що завершити судовий розгляд до закінчення строку дії попередніх ухвал неможливо у зв`язку з необхідністю подальшого дослідження доказів.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на свою непричетність до інкримінованих кримінальних правопорушень та недоведеність зазначених прокурором ризиків.

Обвинувачений ОСОБА_6 також заперечував проти задоволення клопотання, вказуючи на необґрунтованість обвинувачення, недопустимість доказів та стверджуючи про провокацію злочину з боку працівників СБУ.

Захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Зазначив, що електростартери ПС-У2, про які йдеться в обвинувальному акті, не мають військового призначення, не належать до товарів подвійного використання та не включені до відповідного списку товарів військового призначення. Крім того, на думку захисника, обвинуваченим не було відомо про місце їх подальшого переміщення.

Захисник просив застосувати до обвинувачених запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Суд, заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора та оцінивши наведені сторонами доводи, доходить висновку про часткове задоволення клопотання з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з урахуванням установлених законом особливостей.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта або з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Вирішуючи питання про необхідність подальшого тримання обвинувачених під вартою, суд виходить із того, що обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність повинно відповідати вимогам законності, необхідності та пропорційності, а його продовження має ґрунтуватися на конкретних, належних і достатніх підставах.

При цьому наявність обґрунтованого обвинувачення та тяжкість можливого покарання, хоча й мають значення для оцінки ризиків, самі собою не можуть бути достатнім виправданням тривалого позбавлення особи свободи.

У рішенні Великої палати ЄСПЛ у справі «Buzadji v. the Republic of Moldova» від 05 липня 2016 року (заява № 23755/07, §§ 8791, 102) наголошено, що для продовження тримання під вартою необхідні відповідні та достатні підстави, які не можуть обмежуватися лише обґрунтованістю підозри. Національні суди зобов`язані оцінювати конкретні обставини, що свідчать про необхідність подальшого обмеження свободи, та можливість застосування альтернативних заходів.

Зі збільшенням тривалості перебування особи під вартою вимоги до переконливості мотивів продовження такого запобіжного заходу посилюються. Суд не може обмежуватися формальним повторенням підстав, які існували на момент первинного застосування тримання під вартою, а повинен оцінювати їх актуальність на час розгляду кожного наступного клопотання.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.

Водночас суд наголошує, що на стадії вирішення питання про продовження запобіжного заходу не здійснюється остаточна оцінка доведеності вини обвинувачених, допустимості всіх доказів та правильності остаточної кримінально-правової кваліфікації їхніх дій.

Доводи сторони захисту щодо відсутності в електростартерів ПС-У2 військового призначення, необізнаності обвинувачених про їх подальше переміщення, недопустимості доказів та ймовірної провокації злочину підлягають перевірці під час розгляду кримінального провадження по суті.

Разом із тим наведені доводи не виключають необхідності самостійної оцінки судом наявності процесуальних ризиків, що можуть обґрунтовувати подальше застосування запобіжного заходу.

Оцінюючи доводи прокурора, суд вважає, що на цьому етапі судового провадження продовжують існувати ризики, передбачені пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування обвинувачених від суду; можливість незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

При оцінці ризику переховування суд враховує характер пред`явленого обвинувачення, тяжкість можливого покарання у разі постановлення обвинувального вироку та стадію судового розгляду.

Ризик незаконного впливу на свідків суд оцінює з урахуванням того, що судовий розгляд ще триває, усіх свідків не допитано, а отже, можливість впливу на зміст їхніх показань зберігає процесуальне значення.

На цей час судом розпочато дослідження письмових доказів, допит свідків не завершено.

Завершити судовий розгляд до закінчення строку дії попередніх ухвал про тримання під вартою неможливо з огляду на обсяг доказів та необхідність забезпечення безпосередності їх дослідження.

При цьому суд враховує, що сама по собі незавершеність судового розгляду не є самостійною підставою для продовження тримання під вартою, однак у сукупності з установленими процесуальними ризиками має значення для вирішення питання про необхідність подальшого застосування запобіжного заходу.

Оцінюючи можливість застосування особистого зобов`язання, про яке просить сторона захисту, суд доходить висновку, що за наявності встановлених ризиків цей запобіжний захід без додаткових гарантій не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених.

Таким чином, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинувачених під вартою.

Окремої оцінки потребує питання можливості визначення застави як альтернативи триманню під вартою, оскільки обвинуваченим інкриміновано кримінальне правопорушення, передбачене ст. 111-2 КК України, на яке поширюється особливий порядок застосування запобіжних заходів під час дії воєнного стану.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, статтями 109114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Водночас абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у відповідних кримінальних провадженнях.

Системний аналіз зазначених положень свідчить, що встановлений законодавцем особливий порядок застосування тримання під вартою під час воєнного стану не є тотожним абсолютній законодавчій забороні визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.

Використане законодавцем формулювання «має право не визначати розмір застави» передбачає дискреційні повноваження суду, а не імперативний обов`язок у кожному кримінальному провадженні відповідної категорії виключати можливість звільнення обвинуваченого після внесення застави.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024.

Отже, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за правилами ч. 6 ст. 176 КПК України не виключає можливості визначення в ухвалі суду розміру застави, внесення якої відповідно до закону може бути підставою для звільнення особи з-під варти.

Таким чином, суд повинен оцінити не лише наявність ризиків, які обґрунтовують подальше тримання під вартою, але й те, чи можуть ці ризики бути належним чином мінімізовані в разі внесення застави.

Особливе значення для вирішення питання про можливість визначення застави має тривалість фактичного перебування обвинувачених під вартою.

Суд враховує, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебувають під вартою з 27 травня 2023 року.

Отже, на дату постановлення цієї ухвали тривалість їхнього безперервного перебування під вартою становить понад три роки та п`ять місяців.

Саме по собі тривале перебування особи під вартою не є безумовною підставою для скасування чи зміни запобіжного заходу, однак із плином часу попередні підстави для позбавлення свободи повинні піддаватися дедалі ретельнішій оцінці.

У цьому контексті суд враховує підхід ЄСПЛ, відповідно до якого збереження обґрунтованої підозри є необхідною, однак недостатньою умовою для тривалого продовження тримання під вартою.

Після значного періоду позбавлення свободи особливого значення набувають індивідуальні обставини обвинуваченого, його процесуальна поведінка, сталість соціальних зв`язків, стан здоров`я та можливість забезпечити досягнення мети запобіжного заходу менш обтяжливими засобами.

Суд враховує, що обвинувачені раніше не судимі, мають зареєстроване та постійне місце проживання, сталі соціальні зв`язки.

Стосовно ОСОБА_5 суд додатково враховує його похилий вік - 78 років.

Щодо обох обвинувачених суд також бере до уваги наявні відомості про стан їхнього здоров`я.

Зазначені обставини самі собою не усувають процесуальних ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою мають істотне значення для оцінки пропорційності подальшого обмеження свободи та можливості визначення застави.

Зокрема, ризик переховування від суду може бути зменшений шляхом установлення заборони залишати визначений населений пункт без дозволу суду, обов`язку здати документи для виїзду за кордон, застосування електронного засобу контролю, а також загрозою втрати внесеної застави.

Ризик незаконного впливу на свідків може бути мінімізований шляхом заборони спілкування з ними та іншим обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Отже, суд доходить висновку, що попри збереження встановлених процесуальних ризиків, їх характер, з урахуванням сукупності обставин кримінального провадження та індивідуальних даних про обвинувачених, дає підстави визначити заставу як альтернативу триманню під вартою з покладенням передбачених законом процесуальних обов`язків.

Такий підхід забезпечує належний баланс між необхідністю запобігання ризикам, інтересами кримінального правосуддя та правом обвинувачених на свободу й особисту недоторканність.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків та не може бути завідомо непомірним для них.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Європейський суд з прав людини у справі «Mangouras v. Spain» від 28 вересня 2010 року (заява № 12050/04, § 78) наголосив, що розмір застави повинен визначатися передусім з урахуванням особи обвинуваченого та бути достатнім для того, щоб перспектива її втрати становила реальний стримувальний чинник.

Визначаючи розмір застави щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд ураховує:характер та особливу тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень; тяжкість можливого покарання; встановлені ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків; тривалість перебування обвинувачених під вартою; вік, сімейний стан, стан здоров`я та соціальні зв`язки; необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки після можливого звільнення з-під варти.

З урахуванням наведеного суд вважає, що визначення застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб щодо кожного обвинуваченого, що становить 998 400 грн, може забезпечити належний стримувальний вплив та спонукати обвинувачених до виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Внесення застави у поєднанні з обов`язками, передбаченими ч. 5 ст. 194 КПК України, є достатньою процесуальною гарантією для мінімізації встановлених ризиків у разі звільнення обвинувачених з-під варти.

Суд вважає необхідним покласти на обвинувачених у разі внесення застави відповідні процесуальні обов`язки, спрямовані на забезпечення їхньої явки до суду та запобігання незаконному впливу на учасників кримінального провадження.

Враховуючи наведене, клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню.

У задоволенні клопотання сторони захисту про застосування особистого зобов`язання необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182, 183, 194, 331 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою строком до 30 грудня 2026 року включно із можливостю внесення застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

У разі внесення застави та після звільнення ОСОБА_5 з-під варти, покласти на нього наступні обов`язки:

- прибувати на виклик суду;

- не відлучатися з с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанського району , Київської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та засобів зв`язку;

- утриматися від спілкування з іншим обвинуваченим та свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати паспорт для виїзду за кордон (у разі наявності) до відповідного відділу ГУ ДМС України в Сумській області;

- носити електронний засіб контролю.

Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою строком до 30 грудня 2026 року включно із можливостю внесення застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

У разі внесення застави та після звільнення ОСОБА_6 з-під варти, покласти на нього наступні обов`язки:

- прибувати на виклик суду;

- не відлучатися з м. Суми без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та засобів зв`язку;

- утриматися від спілкування з іншим обвинуваченим та свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати паспорт для виїзду за кордон (у разі наявності) до відповідного відділу ГУ ДМС України в Сумській області;

- носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити заставодавцям та обвинуваченим, що згідно ч. 8 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. А після звернення застави в дохід держави суд відповідно до ч. 10 ст. 182 КПК України вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

У задоволенні клопотання сторони захисту -відмовити.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченими з моменту вручення її копії.

Суддя ОСОБА_1

Повний текст ухвали оголошено 03.11.2026 о 13-00 год.