Ухвала суду № 141176230, 28.10.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа №345/2155/26

Провадження № 1-кп/345/258/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.10.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_12 - ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_14 - ОСОБА_15 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області кримінальне провадження № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Калуш Івано-Франківської області, проживаючої в АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, одруженої, на утриманні троє малолітніх дітей, раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_2 , жителя АДРЕСА_3 , неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_4 , жителя АДРЕСА_5 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, одруженого, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України;

клопотання представника власника майна ОСОБА_16 адвоката ОСОБА_13 про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна;

клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 про зменшення розміру застави, визначеної як альтернативу тримання під вартою;

клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу;

клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 ; про продовження обов`язків, передбачених ст. 182, ч. 5 ст. 194 КПК України щодо обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_7 ; про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , -

ВСТАНОВИВ :

01.04.2026 року до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою суду від 01.04.2026 вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю учасників судового провадження.

Також 27 жовтня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . Мотивує його тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 27 жовтня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов`язків у зв`язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді застави. Мотивує його тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 27 жовтня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо обвинуваченого ОСОБА_9 . Мотивує його тим, що ОСОБА_9 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 27 жовтня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо обвинуваченого ОСОБА_12 . Мотивує його тим, що ОСОБА_12 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 27 жовтня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 процесуальних обов`язків у зв`язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді застави. Мотивує його тим, що ОСОБА_14 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в тому числі, тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 27 жовтня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою її проживання: АДРЕСА_7 , строком на 60 днів, із покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора чи суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими щодо обставин кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що вона з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 28 жовтня 2026 року через канцелярію суду від захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави на більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або зменшення визначеного розміру застави. Клопотання мотивує тим, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не підтверджені належними фактичними даними, а визначений розмір застави є непомірним з огляду на майновий та сімейний стан обвинуваченого.

Також 28 жовтня 2026 року через канцелярію суду від захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 надійшло клопотання про зменшення визначеного як альтернативу триманню під вартою розміру застави з 300 до 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 399 360 грн. Клопотання мотивує тим, що визначений розмір застави є надмірним з огляду на майновий та сімейний стан обвинуваченого, наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність у дружини самостійного заробітку та арешт належного йому майна і грошових активів.

Також 28 жовтня 2026 року через канцелярію суду від представника власника майна ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_13 надійшло клопотання про передачу речового доказу, а саме автомобіля марки «OPEL ZAFIRA», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , на відповідальне зберігання його законному власнику ОСОБА_16 . Клопотання мотивує тим, що транспортний засіб оглянуто та належним чином зафіксовано під час досудового розслідування, а його подальше зберігання на відкритому майданчику може призвести до погіршення технічного стану, натомість передача власнику із покладенням відповідних обов`язків забезпечить його збереження.

Прокурор у судовому засіданні підтримав подані ним клопотання про продовження строків дії запобіжних заходів та просив суд їх задовольнити. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування до обвинувачених запобіжних заходів, не зменшилися та продовжують існувати, а обставин, які б свідчили про можливість зміни або скасування запобіжних заходів, не встановлено. Вказав, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених та не запобігатиме наявним ризикам. Водночас прокурор заперечив проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу або зменшення розміру застави, а також клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_12 про зменшення розміру застави, вважаючи визначені розміри застави обґрунтованими та такими, що відповідають тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень і наявним ризикам. Також прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_13 про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна. Свою позицію обґрунтував тим, що автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки він може містити відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. З огляду на те, що судовий розгляд триває та безпосереднє дослідження зазначеного речового доказу судом ще не завершено, його передача власнику є передчасною та може створити ризики пошкодження, зміни стану або відчуження майна, що може негативно вплинути на повноту та неупередженість судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання прокурора в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без зміни раніше визначених умов застави. Основну позицію сторони захисту обґрунтовували тим, що визначений судом розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є надмірним та фактично непомірним для обвинуваченого, позбавляючи його реальної можливості скористатися альтернативою триманню під вартою. З огляду на це просили зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вважаючи таку суму достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Також просили врахувати дані про особу ОСОБА_4 , його позитивну характеристику, міцні соціальні зв`язки та відсутність судимостей.

Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора не заперечували. Зокрема, сторона захисту погодилася з необхідністю продовження застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та строку дії покладених на неї процесуальних обов`язків на строк, про який просив прокурор.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків не заперечували. Зокрема, сторона захисту погодилася з необхідністю продовження строку дії обов`язків щодо прибуття за викликом суду чи прокурора, повідомлення про зміну місця проживання або роботи, утримання від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими, а також здачі документів для виїзду за кордон.

Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисники адвокати ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, або зменшити визначений судом розмір застави з 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до розумної та посильної для обвинуваченого суми, достатньої для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків. Сторона захисту зазначила, що визначена застава у розмірі 832 400 гривень є надмірною та фактично непомірною для обвинуваченого і його родини, у зв`язку з чим позбавляє його реальної можливості скористатися альтернативою триманню під вартою. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що на даний час відсутні достатні підстави для подальшого тримання ОСОБА_9 під вартою, оскільки ризики, на які посилається прокурор, не підтверджені належними фактичними даними, а тяжкість інкримінованого правопорушення сама по собі не може бути безумовною підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу. При вирішенні питання просили врахувати, що ОСОБА_9 раніше не судимий, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, а також матір похилого віку та хворого вітчима, які потребують його щоденної допомоги та догляду. Крім того, сторона захисту звернула увагу на завершення основних слідчих дій, фіксацію показань свідків та відсутність доведених фактів незаконного впливу на них з боку обвинуваченого. На переконання сторони захисту, наведені обставини та застосування відповідних процесуальних обов`язків дадуть змогу забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 без подальшого тримання його під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_12 та його захисник - адвокат ОСОБА_13 у судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили зменшити раніше визначений обвинуваченому розмір застави з 300 до 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 399 360 гривень. Сторона захисту зазначила, що визначений судом розмір застави у сумі 998 400 гривень є надмірним та фактично непомірним для обвинуваченого і його родини, позбавляє його реальної можливості скористатися альтернативою триманню під вартою, оскільки ні сам обвинувачений, ні його родичі не мають фінансової можливості внести таку суму. На обґрунтування своєї позиції захисник зазначив, що ОСОБА_12 перебуває у шлюбі, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а його дружина офіційно не працевлаштована та не має самостійного заробітку. Крім того, на належне обвинуваченому майно, зокрема будинковолодіння, а також грошові активи накладено арешт, що унеможливлює їх використання для внесення застави. Звернув увагу, що визначений судом розмір застави становить максимальну межу, передбачену законом, та фактично не є доступним для обвинуваченого і його родини. Водночас сторона захисту наголосила, що зменшення розміру застави не означатиме заперечення наявності встановлених ризиків, а її визначення у розмірі 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у поєднанні з покладеними на обвинуваченого процесуальними обов`язками, буде достатнім для забезпечення його належної процесуальної поведінки. Також просили врахувати майновий та сімейний стан ОСОБА_12 , відсутність доступних фінансових ресурсів для внесення раніше визначеної застави та необхідність забезпечення реальної можливості скористатися нею як альтернативою триманню під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_14 та його захисник - адвокат ОСОБА_15 у судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави в частині продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків. Сторона захисту зазначила, що не вбачає підстав для заперечення проти заявленого прокурором клопотання та погоджується з необхідністю продовження зазначених процесуальних обов`язків.

Крім цього, представник власника майна адвокат ОСОБА_13 у судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити. Зазначив, що автомобіль уже був оглянутий та обшуканий під час досудового розслідування, слідів кримінального правопорушення в ньому не виявлено, а подальше утримання транспортного засобу на спеціальному майданчику є недоцільним, оскільки негативно впливає на його технічний стан. Просив передати автомобіль власнику ОСОБА_16 на відповідальне зберігання із покладенням на нього обов`язків щодо забезпечення цілісності автомобіля та надання його суду за першою вимогою.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, зокрема обвинувальний акт, долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів, а також заперечення та пояснення сторони захисту, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У зв`язку з тим, що судовий розгляд кримінального провадження на даний час триває, а строки дії застосованих до обвинувачених запобіжних заходів спливають, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо доцільності їх подальшого застосування з урахуванням положень кримінального процесуального закону та конкретних обставин щодо кожного з обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частинами шостою та восьмою ст. 176 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 р. у справі «Воляник проти України»). Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 р. у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд повинен перевірити не лише наявність відповідних ризиків, а й те, чи зберігають вони свою актуальність, чи є вони достатньо обґрунтованими та чи виправдовують подальше застосування саме такого запобіжного заходу.

При цьому під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу оцінка доведеності вини обвинуваченого не надається, оскільки питання винуватості особи підлягає вирішенню судом за результатами судового розгляду на підставі безпосередньо досліджених доказів із дотриманням стандарту доказування поза розумним сумнівом. Отже, до завершення судового розгляду оцінка доведеності винуватості обвинувачених є передчасною.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу суд зобов`язаний у сукупності оцінити всі обставини, передбачені цією статтею, зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, вид діяльності та місце роботи, репутацію, наявність судимостей, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця проживання та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Разом із тим, при вирішенні питання про подальше застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд також має оцінити можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, а у випадку визначення застави як альтернативи триманню під вартою співмірність її розміру з обставинами кримінального провадження, даними про особу обвинуваченого, його майновим та сімейним станом, а також здатність такої застави забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Таким чином, вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжних заходів, суд виходить із необхідності оцінки наявності та актуальності заявлених прокурором ризиків, їх достатності для подальшого застосування відповідного запобіжного заходу, а також можливості забезпечення належної процесуальної поведінки кожного з обвинувачених шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу або перегляду раніше визначеного розміру застави.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статей - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_4 на даній стадії судового розгляду підтверджується наявними у матеріалах кримінального провадження відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновках судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннях свідків та інших матеріалах кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

03 вересня 2026 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області щодо обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 01 листопада 2026 року включно, з одночасним визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, при цьому найбільш тяжким із пред`явлених йому обвинувачень є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_4 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_4 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, його обсягу, способу вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та наявності обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_4 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад дев`ять місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 19 березня, 20 квітня, 04 червня та 21 липня 2026 року, щоразу без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Водночас суд бере до уваги, що ухвалою Калуського міськрайонного суду від 03 вересня 2026 року обвинуваченому вже було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави.

Таким чином, суд вважає, що встановлені щодо ОСОБА_4 ризики не втратили своєї актуальності та продовжують існувати. З огляду на їх характер і сукупність встановлених обставин суд доходить висновку, що застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, зокрема особистого зобов`язання, особистої поруки або домашнього арешту, без визначення належної майнової гарантії у вигляді застави не забезпечить належного запобігання встановленим ризикам. У зв`язку з цим суд вважає необхідним продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою з одночасним збереженням можливості його звільнення у разі внесення застави.

Разом із тим суд вважає за необхідне повторно оцінити співмірність раніше визначеного розміру застави з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, характеру пред`явленого обвинувачення, наявних ризиків, тривалості перебування обвинуваченого під вартою та доводів сторони захисту щодо необхідності зменшення її розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вирішуючи питання про розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та вчинений, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою. Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією зазначеної статті значний строк можливого покарання, а також наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Разом із тим суд бере до уваги доводи сторони захисту щодо надмірності визначеного раніше розміру застави, а також те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, у зв`язку з чим питання про співмірність такого обмеження його права на свободу та достатність визначеної застави підлягає повторній оцінці.

При цьому суд враховує, що визначений попередньою ухвалою розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб був встановлений з урахуванням тяжкості пред`явленого обвинувачення та наявних процесуальних ризиків. Водночас на даний час, з огляду на тривалість перебування обвинуваченого під вартою, необхідність забезпечення пропорційності застосованого до нього обмеження права на свободу, а також відсутність встановлених судом обставин, які б свідчили про недостатність раніше визначеної застави саме в контексті забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд вважає можливим зменшити її розмір.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, а встановлені ризики продовжують існувати. Тому зменшення застави до мінімального або наближеного до мінімального розміру не відповідало б характеру пред`явленого обвинувачення та необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Суд зазначає, що застава не повинна мати характеру додаткового покарання або визначатися виключно з огляду на тяжкість пред`явленого обвинувачення. Її розмір має бути індивідуально визначеним, співмірним із встановленими ризиками та водночас забезпечувати реальну можливість використання застави як альтернативи триманню під вартою.

При цьому суд враховує, що зменшення розміру застави не означає відсутності або припинення встановлених ризиків, а також не свідчить про наявність підстав для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу. Такий висновок зумовлений необхідністю забезпечення балансу між інтересами належного здійснення кримінального провадження та правом особи на свободу.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що раніше визначений ОСОБА_4 розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб підлягає зменшенню до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому суд вважає, що застава у такому розмірі, з урахуванням характеру та тяжкості пред`явленого обвинувачення, кількості інкримінованих кримінальних правопорушень, можливого покарання та сукупності встановлених процесуальних ризиків, залишатиметься достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 та виконання ним покладених процесуальних обов`язків у разі її внесення.

Суд також враховує, що визначення застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який залишається наближеним до верхньої межі загального діапазону, передбаченого законом для відповідної категорії кримінальних правопорушень, є достатнім з огляду на конкретні обставини цього кримінального провадження та не нівелює її забезпечувального призначення.

Отже, суд вважає, що зменшення раніше визначеного розміру застави з 300 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб забезпечить необхідний баланс між необхідністю запобігання встановленим ризикам та дотриманням права обвинуваченого на свободу, не створюючи при цьому умов для неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Таким чином, розмір застави у 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню: строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 слід продовжити на 60 календарних днів, водночас зменшивши раніше визначений розмір застави з 300 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 гривень.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_12 , а також клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_12 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_12 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_12 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_12 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_12 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_12 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

03 вересня 2026 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області щодо обвинуваченого ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 01 листопада 2026 року включно, з одночасним визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, при цьому найбільш тяжким із пред`явлених йому обвинувачень є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_12 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_12 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, його обсягу, способу вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та наявності обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_12 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад сім місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 18 березня, 20 квітня, 04 червня та 21 липня 2026 року, щоразу без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Водночас суд бере до уваги, що ухвалою Калуського міськрайонного суду від 03 вересня 2026 року обвинуваченому вже було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави. Такий підхід відповідає загальним вимогам ст. 5 Конвенції та практиці ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом і правом особи на свободу.

Таким чином, суд не погоджується з підходом, за якого попереднє застосування до обвинуваченого тримання під вартою саме по собі є достатньою підставою для його подальшого автоматичного продовження без перевірки можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованих кримінальних правопорушень та інші встановлені обставини, застосування до ОСОБА_12 такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт без можливості забезпечення його належної процесуальної поведінки заставою, на думку суду, не забезпечить належного запобігання наявним ризикам.

Водночас суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_12 під вартою, неодноразове продовження цього запобіжного заходу, а також те, що за час перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення ним установленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи вчинення дій, які б свідчили про фактичну реалізацію ним ризиків шляхом перешкоджання кримінальному провадженню. Зазначені обставини самі по собі не усувають встановлених ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою свідчать про можливість застосування щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу за умови визначення її у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, її розмір може бути визначений понад 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, 300 прожиткових мінімумів є максимальною межею загального, тобто звичайного, діапазону застави для особливо тяжкого злочину, але не абсолютною законодавчою межею, оскільки закон допускає її перевищення у виключних випадках. Такий підхід підтверджується і судовою практикою застосування ч. 5 ст. 182 КПК України.

Вирішуючи питання про конкретний розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та вчинений, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою.

Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК України значний строк можливого покарання - від дев`яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також сукупність встановлених ризиків, а саме можливість переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення застави у мінімальному або середньому розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не відповідало б характеру та ступеню встановлених ризиків. Розмір застави має бути таким, щоб перспектива його втрати у разі невиконання покладених процесуальних обов`язків була реальною та достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При цьому суд враховує не лише окремо взяту тяжкість найбільш тяжкого кримінального правопорушення, а сукупність усіх обставин: кількість та характер пред`явлених обвинувачень, їхній ступінь тяжкості, спосіб інкримінованої діяльності, наявність ризику переховування від суду, ризику впливу на учасників кримінального провадження, ризику перешкоджання кримінальному провадженню та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тривалість перебування обвинуваченого під вартою.

Разом із тим суд бере до уваги доводи сторони захисту, викладені у клопотанні про зменшення розміру застави, щодо майнового та сімейного стану ОСОБА_12 . Зокрема, захисник зазначає, що обвинувачений перебуває у шлюбі, на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, дружина офіційно не працевлаштована та не має самостійного заробітку, а матеріальне забезпечення сім`ї значною мірою залежить від можливостей родичів та близьких осіб.

Суд також бере до уваги доводи захисту про те, що на майно ОСОБА_12 , зокрема будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_6 , а також на грошові активи накладено арешт, що, за твердженням сторони захисту, обмежує можливість розпорядження такими активами та їх використання для внесення застави.

Крім того, суд враховує доводи захисника про те, що визначений ухвалою суду від 03 вересня 2026 року розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб обвинуваченим або іншими особами за нього внесений не був, а його родичі та близькі особи не мають фінансової можливості зібрати кошти у такому розмірі. При цьому суд зазначає, що сам по собі факт невнесення застави не є безумовним доказом її непомірності, оскільки можливість внесення застави залежить також від майнових можливостей потенційного заставодавця. Водночас ця обставина у сукупності з іншими відомостями про майновий та сімейний стан обвинуваченого підлягає врахуванню при визначенні реальної доступності застави.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави має враховуватися не лише тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та наявність процесуальних ризиків, а й майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу. При цьому застава не повинна мати характеру додаткового покарання або визначатися виключно з огляду на тяжкість пред`явленого обвинувачення. Її розмір має бути індивідуально визначеним, співмірним із встановленими ризиками та водночас забезпечувати реальну можливість використання застави як альтернативи триманню під вартою.

У цьому контексті суд бере до уваги правові висновки, на які посилається сторона захисту, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026, щодо необхідності забезпечення реального характеру застави як альтернативи триманню під вартою, індивідуальної оцінки обставин кримінального провадження, майнового стану особи та недопущення визначення завідомо непомірного розміру застави.

Разом із тим наведені стороною захисту обставини не дають підстав для визначення застави у запропонованому захистом розмірі 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки суд повинен враховувати не лише майновий та сімейний стан обвинуваченого, а й характер пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі та сукупність встановлених ризиків, які на теперішній час не втратили своєї актуальності.

Водночас суд вважає, що доводи сторони захисту щодо наявності на утриманні обвинуваченого двох неповнолітніх дітей, відсутності у дружини самостійного доходу, обмеженості фінансових можливостей родини, а також накладення арешту на майно та грошові активи заслуговують на увагу та мають бути враховані при повторній оцінці співмірності раніше визначеного розміру застави.

Суд зазначає, що застава повинна не лише формально існувати як альтернатива триманню під вартою, а й бути реальною та доступною для використання з урахуванням конкретних обставин особи, щодо якої вона застосовується. Визначення застави у розмірі, який фактично позбавляє особу можливості скористатися передбаченою законом альтернативою, не відповідало б її забезпечувальному призначенню.

Разом із тим зменшення розміру застави не означає відсутності або припинення встановлених ризиків, а також не свідчить про наявність підстав для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу. Такий висновок зумовлений необхідністю забезпечення балансу між інтересами належного здійснення кримінального провадження та правом особи на свободу.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що раніше визначений ОСОБА_12 розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб підлягає зменшенню до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому суд вважає, що застава у такому розмірі, з урахуванням характеру та тяжкості пред`явленого обвинувачення, кількості інкримінованих кримінальних правопорушень, можливого покарання та сукупності встановлених процесуальних ризиків, залишатиметься достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_12 та виконання ним покладених процесуальних обов`язків у разі її внесення.

Суд також враховує, що визначення застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який залишається наближеним до верхньої межі загального діапазону, передбаченого законом для відповідної категорії кримінальних правопорушень, є достатнім з огляду на конкретні обставини цього кримінального провадження та не нівелює її забезпечувального призначення.

Отже, суд вважає, що зменшення раніше визначеного розміру застави з 300 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб забезпечить необхідний баланс між необхідністю запобігання встановленим ризикам та дотриманням права обвинуваченого на свободу, враховуючи при цьому його майновий та сімейний стан, не створюючи умов для неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Отже, розмір застави у 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить: 3328 грн. ? 250 = 832 000 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим зменшити ОСОБА_12 раніше визначений розмір застави з 300 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Суд вважає, що визначення саме такого розміру застави забезпечує необхідний баланс між завданнями кримінального провадження, необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу. При цьому застосування застави як альтернативи триманню під вартою не означає, що встановлені ризики припинили існування, а лише свідчить про те, що за умови внесення визначеної суми застави та покладення на обвинуваченого передбачених законом процесуальних обов`язків ці ризики можуть бути належним чином мінімізовані без подальшого безальтернативного позбавлення його свободи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_12 підлягає задоволенню частково: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 днів, однак із зменшенням раніше визначеного розміру застави з 300 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Клопотання захисника про зменшення розміру застави підлягає частковому задоволенню.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_12 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , а також клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу та зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_9 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_9 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_9 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

03 вересня 2026 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_9 задоволено частково, продовжено строк його тримання під вартою на 60 днів, до 01 листопада 2026 року включно, та одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно до встановленого на 2026 рік розміру прожиткового мінімуму становить 832 000 гривень.

28 жовтня 2026 року захисником ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подано клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, а також альтернативно заявлено вимогу про зменшення раніше визначеного розміру застави до розумної та посильної суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, при цьому найбільш тяжким із пред`явлених йому обвинувачень є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_9 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_9 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, його обсягу, способу вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та наявності обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_9 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад дев`ять місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 19 березня, 20 квітня, 04 червня, 21 липня та 03 вересня 2026 року. При цьому ухвалою від 03 вересня 2026 року судом уперше визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави. Такий підхід відповідає загальним вимогам ст. 5 Конвенції та практиці ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом і правом особи на свободу.

Таким чином, суд не погоджується з підходом, за якого попереднє застосування до обвинуваченого тримання під вартою саме по собі є достатньою підставою для його подальшого автоматичного продовження без перевірки можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованих кримінальних правопорушень та інші встановлені обставини, застосування до ОСОБА_9 такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт, на думку суду, не забезпечить належного запобігання наявним ризикам.

Водночас суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_9 під вартою, неодноразове продовження цього запобіжного заходу, а також те, що за час перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення ним установленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи вчинення дій, які б свідчили про фактичну реалізацію ним ризиків шляхом перешкоджання кримінальному провадженню. Зазначені обставини самі по собі не усувають встановлених ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою свідчать про можливість застосування щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу за умови визначення її у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Суд також бере до уваги доводи сторони захисту, викладені у клопотанні від 28 жовтня 2026 року, щодо наявності у ОСОБА_9 постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків, відсутності попередніх судимостей, а також необхідності надання допомоги матері похилого віку та хворому вітчиму, які, за твердженням сторони захисту, потребують щоденного догляду.

Разом із тим наведені обставини не є достатніми для висновку про відсутність встановлених ризиків та не дають підстав для застосування цілодобового домашнього арешту, оскільки такі обставини повинні оцінюватися в сукупності з тяжкістю пред`явленого обвинувачення, можливим покаранням та конкретними ризиками, які продовжують існувати на цій стадії судового провадження.

Доводи захисника про завершення основних слідчих дій, проведення допитів свідків, обшуків та експертиз суд також бере до уваги. Водночас відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів показання свідків та інші докази підлягають безпосередньому дослідженню судом, а тому сам факт завершення досудового розслідування не свідчить про автоматичне припинення ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження.

Посилання сторони захисту на те, що перебування ОСОБА_9 під вартою фактично унеможливлює вчинення ним нових кримінальних правопорушень, саме по собі не спростовує існування відповідного ризику на випадок зміни запобіжного заходу та звільнення його з-під варти.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, її розмір може бути визначений понад 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, 300 прожиткових мінімумів є максимальною межею загального, тобто звичайного, діапазону застави для особливо тяжкого злочину, але не абсолютною законодавчою межею, оскільки закон допускає її перевищення у виключних випадках.

Вирішуючи питання про можливість зменшення раніше визначеного розміру застави, суд враховує, що ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2026 року ОСОБА_9 було визначено заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 гривень.

Суд бере до уваги, що сторона захисту просить зменшити визначений розмір застави, посилаючись на його неспівмірність із майновим станом обвинуваченого та фактичну неможливість скористатися такою альтернативою триманню під вартою.

Зокрема, захисник зазначає, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання у м. Калуші, раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, а також на утриманні перебувають його матір похилого віку та хворий вітчим, які потребують щоденної допомоги та догляду. На підтвердження доводів щодо соціальних зв`язків та сімейних обставин сторона захисту посилається на відомості, наведені у клопотанні.

Крім того, захисник вказує на те, що визначений судом розмір застави у сумі 832 000 гривень є надмірним для обвинуваченого та його родини, фактично позбавляє його можливості скористатися альтернативним запобіжним заходом і за своїм розміром не відповідає майновій спроможності обвинуваченого.

Разом із тим суд враховує, що сам по собі факт невнесення застави не свідчить про її непомірність, оскільки можливість внесення застави залежить також від майнових можливостей потенційного заставодавця. Водночас у сукупності з іншими даними про особу та майновий стан обвинуваченого ця обставина підлягає врахуванню судом при оцінці реальної доступності визначеної суми.

Суд виходить із того, що застава не повинна мати характеру покарання або встановлюватися у розмірі, який фактично позбавляє особу можливості скористатися передбаченою законом альтернативою триманню під вартою. Визначений її розмір повинен бути достатнім для забезпечення виконання процесуальних обов`язків, однак водночас має відповідати вимогам співмірності та враховувати індивідуальні обставини конкретного обвинуваченого.

При цьому суд не погоджується з доводами сторони захисту в частині необхідності повного скасування тримання під вартою та застосування до ОСОБА_9 цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, оскільки встановлені ризики продовжують існувати та, з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, не можуть бути належним чином мінімізовані застосуванням такого запобіжного заходу.

Водночас наведені стороною захисту відомості щодо особи обвинуваченого, його соціальних зв`язків, постійного місця проживання, відсутності попередніх судимостей та сімейних обставин, у сукупності з тривалістю перебування під вартою та відсутністю встановлених фактів порушення ним процесуальних обов`язків, дають підстави для повторної оцінки співмірності раніше визначеного розміру застави.

Вирішуючи питання про конкретний розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та вчинений, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою.

Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК України значний строк можливого покарання від дев`яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також сукупність встановлених ризиків, а саме можливість переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення застави у мінімальному розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не відповідало б характеру та ступеню встановлених ризиків. Водночас з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, тривалості перебування обвинуваченого під вартою, відсутності встановлених фактів порушення ним процесуальних обов`язків, а також даних про його особу та сімейний стан суд вважає за необхідне зменшити раніше визначений розмір застави з 250 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому суд враховує не лише окремо взяту тяжкість найбільш тяжкого кримінального правопорушення, а сукупність усіх обставин: кількість та характер пред`явлених обвинувачень, їхній ступінь тяжкості, спосіб інкримінованої діяльності, наявність ризику переховування від суду, ризику впливу на учасників кримінального провадження, ризику перешкоджання кримінальному провадженню та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тривалість перебування обвинуваченого під вартою.

У сукупності наведені обставини дають суду підстави для висновку, що саме застава у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є співмірною із встановленими ризиками, даними про особу обвинуваченого та його майновим і сімейним станом, а також необхідною для забезпечення виконання ОСОБА_9 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Визначення такого розміру застави, на переконання суду, забезпечить належний баланс між необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу, водночас надасть реальну можливість скористатися альтернативним запобіжним заходом у вигляді застави. При цьому зменшення застави не означає припинення існування встановлених ризиків та не свідчить про наявність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Разом із тим суд вважає, що визначення застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з огляду на тяжкість пред`явленого обвинувачення та сукупність установлених ризиків, забезпечить достатній рівень гарантії виконання ОСОБА_9 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Отже, розмір застави у 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить: 3328 грн. ? 200 = 665 600 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визначити ОСОБА_9 заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень.

Суд вважає, що визначення саме такого розміру застави забезпечує необхідний баланс між завданнями кримінального провадження, необхідністю запобігання встановленим ризикам, майновим та сімейним станом обвинуваченого і його правом на свободу. При цьому застосування застави як альтернативи триманню під вартою не означає, що встановлені ризики припинили існування, а лише свідчить про те, що за умови внесення визначеної суми застави та покладення на обвинуваченого передбачених законом процесуальних обов`язків ці ризики можуть бути належним чином мінімізовані без подальшого безальтернативного позбавлення його свободи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9 підлягає задоволенню частково: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 днів, із одночасним визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень.

Клопотання захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю задоволенню не підлягає. Водночас доводи сторони захисту щодо необхідності зменшення раніше визначеного розміру застави суд враховує частково та вважає за необхідне зменшити її розмір із 250 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_9 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених відповідними положеннями ст. 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які давали підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_7 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно із санкцією статті становить дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

03 вересня 2026 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 грн, із покладенням на нього відповідних процесуальних обов`язків.

Визначену судом заставу ОСОБА_7 внесено, у зв`язку із чим його звільнено з-під варти в установленому законом порядку. Таким чином, на теперішній час щодо обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, а питання, яке підлягає вирішенню судом у межах розгляду клопотання прокурора, стосується необхідності продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

При цьому відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала в цій частині припиняє свою дію, а обов`язки скасовуються.

При вирішенні питання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності подальшого застосування відповідних процесуальних обов`язків.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для застосування запобіжного заходу та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_7 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_7 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, способу вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та наявності обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Водночас суд враховує, що 03 вересня 2026 року судом уже було переглянуто питання щодо необхідності подальшого застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу та визначено альтернативу у вигляді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Внесення обвинуваченим визначеної суми застави та його звільнення з-під варти свідчать про фактичне застосування щодо нього альтернативного запобіжного заходу, який забезпечує можливість перебування на волі за умови дотримання встановлених судом процесуальних обов`язків.

При цьому саме по собі внесення застави не свідчить про припинення існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а має на меті забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання можливим спробам реалізації таких ризиків.

Суд також бере до уваги, що після визначення застави та її внесення ОСОБА_7 отримав можливість перебувати поза межами установи попереднього ув`язнення, а тому необхідність забезпечення його належної процесуальної поведінки та виконання покладених на нього процесуальних обов`язків не втратила своєї актуальності.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону застосування застави не звільняє обвинуваченого від обов`язку належної процесуальної поведінки, а навпаки, передбачає необхідність дотримання ним установлених судом обмежень та виконання покладених процесуальних обов`язків, спрямованих на забезпечення належного перебігу судового провадження.

У цьому контексті суд враховує, що сторона захисту, а також сам обвинувачений ОСОБА_7 не заперечують проти продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Зазначена позиція сторони захисту свідчить про відсутність заперечень щодо необхідності подальшого забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом збереження встановлених судом процесуальних обмежень. Водночас така позиція сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність передбачених законом підстав для продовження строку дії відповідних обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для застосування обмежень прав особи.

Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що застосування запобіжних заходів та пов`язаних із ними обмежень має ґрунтуватися на конкретних обставинах справи, а національні суди повинні перевіряти, чи зберігається необхідність подальшого застосування таких обмежень з урахуванням принципу пропорційності та права особи на свободу.

У цьому випадку суд враховує, що попередньою ухвалою від 03 вересня 2026 року вже було забезпечено баланс між необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу шляхом визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованого кримінального правопорушення та інші встановлені обставини, суд вважає необхідним подальше забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 шляхом продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків.

При цьому суд враховує, що обвинувачений скористався наданою судом можливістю внесення застави, внаслідок чого був звільнений з-під варти, а сторона захисту не заперечує проти продовження строку дії покладених на нього обов`язків. Зазначені обставини свідчать про можливість подальшого забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого без застосування до нього тримання під вартою за умови збереження встановлених судом процесуальних обмежень.

Таким чином, суд вважає, що продовження строку дії покладених на ОСОБА_7 процесуальних обов`язків є необхідним та співмірним заходом, який забезпечить належний перебіг судового провадження, сприятиме запобіганню встановленим ризикам та гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, підлягає задоволенню.

Отже, строк дії покладених на ОСОБА_7 процесуальних обов`язків, передбачених відповідними положеннями ст. 194 КПК України, слід продовжити на строк, визначений судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, суд зазначає наступне.

16 березня 2026 року ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцю м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_6 , громадянину України, українцю, неодруженому, раніше не судимому, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_14 , відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, максимальне покарання згідно із санкцією статті становить десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_14 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколі обшуку, висновках судово-хімічних експертиз, протоколі огляду речей та документів та інших матеріалах кримінального провадження у їх сукупності.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2026 року щодо ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22 квітня 2026 року з визначенням застави у розмірі 160 000 гривень.

18 березня 2026 року за ОСОБА_14 внесено заставу у визначеному судом розмірі, після чого його звільнено з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12». З моменту внесення застави ОСОБА_14 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, та на якого покладено відповідні процесуальні обов`язки.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 , до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 160 000 гривень, продовжено строк дії обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2026 року, на строк 60 днів, до 18 червня 2026 року включно. На обвинуваченого покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 продовжено строк дії зазначених процесуальних обов`язків на строк 60 днів, до 02 серпня 2026 року включно.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 повторно продовжено строк дії покладених на нього процесуальних обов`язків на строк 60 днів, до 18 вересня 2026 року включно.

03 вересня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 черговий раз продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених на нього у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідків, інших обвинувачених, експертів, спеціалістів, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про продовження строку дії процесуальних обов`язків суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, оцінює в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності подальшого застосування відповідних процесуальних обов`язків.

Враховуючи обставини, які стали підставою для застосування щодо ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді застави та подальшого покладення на нього процесуальних обов`язків, суд доходить висновку, що такі обставини на теперішній час істотно не змінилися, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати.

Так, ризик переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) суд пов`язує з тим, що ОСОБА_14 усвідомлює характер пред`явленого йому обвинувачення, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років із конфіскацією майна. Усвідомлення можливих негативних наслідків у разі визнання його винуватим може спонукати обвинуваченого до вжиття заходів, спрямованих на ухилення від суду.

Ризик незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України) обумовлений тим, що ОСОБА_14 можуть бути відомі анкетні дані та обставини, які стосуються інших учасників кримінального провадження, у зв`язку з чим існує можливість здійснення ним незаконного впливу на них з метою зміни чи відмови від раніше наданих показань. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до моменту безпосереднього дослідження судом відповідних доказів та допиту свідків.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) суд пов`язує з можливістю вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, невиконання процесуальних вимог суду та створення перешкод для належного здійснення судового розгляду.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, способу інкримінованої діяльності та того, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності з іншими обставинами не дає підстав вважати відповідний ризик таким, що втратив свою актуальність.

Разом із тим суд бере до уваги, що ОСОБА_14 перебуває під дією запобіжного заходу у вигляді застави з 18 березня 2026 року, тобто протягом значного періоду часу. За цей час судом неодноразово вирішувалося питання щодо продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків, зокрема ухвалами суду від 20 квітня, 04 червня, 21 липня та 03 вересня 2026 року.

При цьому суд враховує, що застава у розмірі 160 000 гривень була внесена ще 18 березня 2026 року, у зв`язку з чим обвинувачений був звільнений з-під варти та надалі перебуває під дією запобіжного заходу у вигляді застави. На теперішній час питання щодо визначення чи повторного внесення застави не вирішується, оскільки предметом розгляду є виключно необхідність продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого у зв`язку із застосуванням цього запобіжного заходу.

Суд також бере до уваги позицію сторони захисту: обвинувачений ОСОБА_14 та його захисник проти задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії раніше покладених процесуальних обов`язків не заперечували. Водночас сама по собі відсутність заперечень сторони захисту не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити наявність правових підстав для подальшого застосування таких обов`язків.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд враховує, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна. Характер пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку покарання та наявність встановлених ризиків свідчать про необхідність подальшого забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При цьому суд бере до уваги, що застосування щодо ОСОБА_14 застави та перебування його на волі протягом тривалого часу не усуває необхідності забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків, оскільки їх призначення полягає саме у мінімізації встановлених ризиків та забезпеченні належної участі обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Суд вважає, що продовження строку дії раніше покладених на ОСОБА_14 обов`язків, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України, є необхідним та достатнім заходом для забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Зазначені обов`язки за своїм змістом відповідають характеру встановлених ризиків, не є надмірними та спрямовані на забезпечення належної участі обвинуваченого у судовому розгляді, запобігання його можливому ухиленню від суду та незаконному впливу на інших учасників кримінального провадження.

Суд також враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами правосуддя та правом особи на свободу. У цьому випадку продовження строку дії процесуальних обов`язків не є повторним застосуванням тримання під вартою чи позбавленням обвинуваченого свободи, а становить передбачений законом механізм забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків у зв`язку із застосованою заставою.

Таким чином, враховуючи тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку покарання, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що обставини, які були підставою для покладення на обвинуваченого відповідних процесуальних обов`язків, на теперішній час істотно не змінилися, суд доходить висновку про наявність підстав для продовження строку їх дії.

З огляду на викладене, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 процесуальних обов`язків у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави необхідно продовжити на 60 днів.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчинених повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку з наявністю обґрунтованих обставин, які давали підстави вважати, що можлива її втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно із санкцією статті становить дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_6 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновках судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннях свідків та інших матеріалах кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22 березня 2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22 квітня 2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, змінено запобіжний захід із тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час строком на 60 днів, тобто до 18 вересня 2026 року включно, із покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.

03 вересня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час, а також строк дії покладених на неї процесуальних обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.

Вирішуючи питання щодо доцільності подальшого застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час, суд виходить із положень ст. 331 КПК України, відповідно до якої під час судового розгляду суд має право продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого, а за наявності відповідного клопотання зобов`язаний розглянути питання доцільності його подальшого застосування.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта або з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченої, її сімейний та майновий стан, наявність постійного місця проживання, міцність соціальних зв`язків, репутацію, а також поведінку під час застосування попереднього запобіжного заходу.

Суд враховує, що ОСОБА_6 інкримінується, зокрема, вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Водночас суд зазначає, що сама лише тяжкість пред`явленого обвинувачення не може бути безумовною підставою для продовження запобіжного заходу, а необхідність його подальшого застосування повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченої та фактичної наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалася, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, має сталі соціальні та сімейні зв`язки.

Крім того, суд бере до уваги сімейний стан обвинуваченої та наявність на її утриманні трьох дітей, які потребують належного догляду, виховання та матеріального забезпечення. При цьому чоловік обвинуваченої ОСОБА_4 , який у цьому кримінальному провадженні також має статус обвинуваченого, перебуває під вартою, у зв`язку з чим фактичне забезпечення належного догляду за дітьми значною мірою покладається саме на ОСОБА_6 .

Наведені обставини свідчать про наявність у обвинуваченої міцних сімейних та соціальних зв`язків, які зменшують ризик її переховування від суду та мають враховуватися при визначенні необхідності й співмірності подальшого застосування запобіжного заходу.

Разом із тим суд бере до уваги, що судовий розгляд кримінального провадження триває, а тому необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої зберігається.

Оцінюючи ризик переховування від суду, суд враховує тяжкість пред`явленого обвинувачення та можливість призначення у разі доведеності вини значного строку покарання. Вказані обставини об`єктивно можуть створювати для обвинуваченої усвідомлення можливості суворого покарання та спонукати до ухилення від суду.

Водночас суд бере до уваги, що 21 липня 2026 року запобіжний захід щодо ОСОБА_6 було змінено з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час, а 03 вересня 2026 року строк його дії було продовжено. За час перебування під домашнім арештом у нічний час відомостей про порушення обвинуваченою встановлених обмежень, невиконання покладених на неї процесуальних обов`язків або спроби ухилитися від участі у кримінальному провадженні суду не надано.

Зокрема, судом не встановлено даних про її спроби переховуватися від суду, самовільно залишати місце проживання у встановлений період заборони або іншим чином ухилятися від участі у кримінальному провадженні.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження суд враховує, що судовий розгляд триває, а тому відповідний ризик не може бути визнаний таким, що повністю втратив актуальність. Разом із тим конкретних фактів незаконного впливу обвинуваченої на свідків чи інших учасників кримінального провадження, спроб контактування з ними з метою зміни показань або перешкоджання судовому розгляду судом не встановлено.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд зазначає, що такий ризик також підлягає оцінці з урахуванням фактичної поведінки обвинуваченої. На даний час судом не встановлено випадків умисного невиконання ОСОБА_6 процесуальних обов`язків, ігнорування викликів суду чи інших дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , суд враховує характер пред`явленого обвинувачення. Разом із тим матеріали судового провадження не містять даних про вчинення обвинуваченою після зміни запобіжного заходу будь-яких нових кримінальних правопорушень або дій, спрямованих на продовження інкримінованої їй протиправної діяльності.

Таким чином, хоча наявні ризики не можуть бути визнані такими, що повністю припинили своє існування, їх характер та ступінь на даний час не свідчать про необхідність застосування до ОСОБА_6 більш суворого запобіжного заходу.

При цьому суд враховує позитивну поведінку обвинуваченої під час перебування під домашнім арештом у нічний час, відсутність встановлених порушень його умов, її сімейний стан, наявність трьох дітей, постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків та відсутність попередніх судимостей.

Суд також бере до уваги, що ухвалою від 03 вересня 2026 року строк дії домашнього арешту у нічний час та покладених на обвинувачену процесуальних обов`язків уже продовжувався. Водночас після постановлення зазначеної ухвали обставин, які б свідчили про необхідність скасування застосованого запобіжного заходу або його зміни на більш суворий, судом не встановлено.

За таких обставин суд приходить до висновку, що продовження домашнього арешту саме у нічний час є достатнім та пропорційним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та запобігання наявним ризикам.

Суд також враховує, що домашній арешт у нічний час не перешкоджає ОСОБА_6 виконувати свої батьківські обов`язки, здійснювати догляд за трьома дітьми, брати участь у судових засіданнях та реалізовувати свої процесуальні права. Встановлена заборона залишати місце проживання у період з 22:00 год. до 06:00 год. наступної доби є обмеженою у часі та відповідає характеру встановлених ризиків.

З огляду на викладене суд вважає, що підстав для скасування запобіжного заходу на даний час не встановлено, однак і необхідності у застосуванні більш суворого запобіжного заходу немає. Застосування домашнього арешту у нічний час у поєднанні з покладеними на обвинувачену процесуальними обов`язками є достатнім для забезпечення її належної процесуальної поведінки.

При визначенні строку продовження запобіжного заходу суд враховує положення ч. 3 ст. 331 КПК України та вважає необхідним продовжити строк дії домашнього арешту у нічний час на строк, що не перевищує двох місяців.

Також підлягають продовженню покладені на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені пунктами 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання чи роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Суд зазначає, що продовження строку дії вказаних процесуальних обов`язків є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої, оскільки вони спрямовані на мінімізацію встановлених ризиків та не створюють надмірного обмеження її прав з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд також бере до уваги позицію обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника, які не заперечують проти продовження строку дії домашнього арешту у нічний час та покладених на неї процесуальних обов`язків. Разом із тим суд зазначає, що така позиція сторони захисту сама по собі не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити наявність передбачених законом підстав для подальшого застосування запобіжного заходу.

Отже, оцінюючи в сукупності тяжкість пред`явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченої, її сімейний стан, наявність на утриманні трьох дітей, сталі соціальні зв`язки, поведінку під час дії домашнього арешту, відсутність встановлених порушень покладених на неї обов`язків, а також те, що 03 вересня 2026 року строк дії запобіжного заходу та процесуальних обов`язків уже продовжувався, суд приходить до висновку про наявність підстав для подальшого продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час із продовженням строку дії покладених на неї процесуальних обов`язків.

Таким чином, клопотання прокурора підлягає задоволенню, а строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час щодо обвинуваченої ОСОБА_6 слід продовжити на строк, що не перевищує двох місяців, із збереженням встановленого періоду заборони залишати місце проживання з 22:00 год. до 06:00 год. наступної доби та продовженням строку дії покладених на неї процесуальних обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.

Розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_13 , подане в інтересах власника майна ОСОБА_16 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна, заслухавши думки учасників судового провадження, суд дійшов таких висновків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, автомобіль марки «OPEL ZAFIRA», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_16 та постановою слідчого від 23.01.2026 року визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025090000000172 від 21.02.2025 року.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 04.06.2026 року вже було розглянуто аналогічне за своїм змістом клопотання адвоката ОСОБА_13 про передачу зазначеного транспортного засобу на відповідальне зберігання його власнику. За результатами розгляду судом у задоволенні такого клопотання відмовлено з огляду на необхідність забезпечення збереження речового доказу та недопущення зміни його стану до завершення судового розгляду.

Повторно звертаючись до суду, сторона захисту обґрунтовує необхідність передачі автомобіля власнику тим, що транспортний засіб під час досудового розслідування вже був оглянутий та обшуканий, будь-яких предметів чи слідів кримінального правопорушення в ньому не виявлено, а його подальше зберігання на відкритому спеціальному майданчику може призвести до погіршення технічного стану внаслідок впливу атмосферних явищ. При цьому адвокат зазначає про можливість мінімізації ризиків шляхом покладення на власника обов`язків щодо забезпечення цілісності автомобіля, недопущення його ремонту, переобладнання, розбирання та відчуження, а також надання автомобіля суду за першою вимогою.

Однак наведені стороною захисту обставини не дають суду підстав для зміни раніше сформованої правової позиції щодо необхідності подальшого збереження зазначеного транспортного засобу як речового доказу.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був вилучений або наданий стороні кримінального провадження, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Водночас відповідно до ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази можуть бути повернуті власнику або передані йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Таким чином, можливість передачі речового доказу власнику на відповідальне зберігання не є безумовною та залежить від відсутності ризиків для повного, всебічного й об`єктивного дослідження обставин кримінального провадження.

Суд бере до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а тому питання збереження речових доказів має оцінюватися з урахуванням необхідності забезпечення можливості їх безпосереднього дослідження судом та використання для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження.

При цьому сам по собі факт проведення огляду та обшуку автомобіля під час досудового розслідування, складення відповідних протоколів, фототаблиць та відеозаписів не свідчить про втрату ним доказового значення та не виключає необхідності збереження його в тому стані, в якому він перебував на момент вилучення.

Так само відсутність виявлених під час обшуку заборонених предметів або окремих слідів кримінального правопорушення не є достатньою підставою для висновку про відсутність подальшої процесуальної необхідності у збереженні транспортного засобу, оскільки його значення як речового доказу визначається сукупністю обставин кримінального провадження та потребою у перевірці й оцінці доказів під час судового розгляду.

Доводи сторони захисту про можливість забезпечення збереження автомобіля шляхом покладення на його власника відповідних обов`язків також не усувають зазначених ризиків. Адже навіть за умови встановлення заборони на ремонт, переобладнання, розбирання чи відчуження транспортного засобу передача його у володіння власнику не забезпечує такого самого рівня контролю за фактичним станом речового доказу, який забезпечується шляхом його зберігання на спеціальному майданчику.

Крім того, твердження про можливість подальшого надання автомобіля суду за першою вимогою не є достатньою гарантією збереження його первісного стану, оскільки саме по собі зобов`язання власника надати транспортний засіб у майбутньому не виключає можливості зміни його технічного стану, пошкодження окремих елементів або втрати слідів, які можуть мати значення для кримінального провадження.

Посилання адвоката на негативний вплив атмосферних явищ та можливе погіршення технічного стану автомобіля внаслідок його тривалого зберігання на відкритому майданчику також не можуть бути самостійною та достатньою підставою для передачі речового доказу власнику. При цьому стороною захисту не наведено належних об`єктивних даних, які б підтверджували фактичне пошкодження автомобіля або таке погіршення його стану, яке створювало б реальну загрозу втрати його доказового значення.

Суд також враховує, що стадія дослідження доказів у судовому провадженні не завершена, остаточне судове рішення не ухвалено, а отже, потреба у забезпеченні збереження речового доказу до завершення його дослідження та вирішення справи по суті на цей час не відпала.

За таких обставин суд доходить висновку, що передача автомобіля власнику на відповідальне зберігання на даній стадії судового розгляду є передчасною, оскільки може створити ризики для забезпечення належного збереження речового доказу та його подальшого дослідження судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наведені у повторному клопотанні доводи адвоката ОСОБА_13 не спростовують висновків суду, викладених в ухвалі від 04.06.2026 року, та не містять достатніх підстав для передачі автомобіля на відповідальне зберігання його власнику.

Отже, у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_13 , поданого в інтересах ОСОБА_16 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна належить відмовити.

На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 177-179, 181, 183, 194, 291, 314-317 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_13 , яке подано в інтересах ОСОБА_16 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна відмовити.

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 26 грудня 2026 року включно.

Зменшити раніше визначений ОСОБА_4 розмір застави з 300 (трьохсот) до 250 (двохсот п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 26 грудня 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

-прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 про зменшення розміру застави, визначеної як альтернативу тримання під вартою - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 26 грудня 2026 року включно.

Зменшити раніше визначений ОСОБА_12 розмір застави з 300 (трьохсот) до 250 (двохсот п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 26 грудня 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

-прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 26 грудня 2026 року включно.

Зменшити раніше визначений ОСОБА_9 розмір застави з 250 (двохсот п`ятдесяти) до 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 26 грудня 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

-прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обов`язків, передбачених ст. 182, ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Вважати застосованим до обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень, внесеної у встановленому законом порядку.

Продовжити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на 60 (шістдесят) календарних днів - до 26 грудня 2026 року включно, а саме:

-прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

-повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, а також у випадках, передбачених КПК України, внесена застава може бути звернута в дохід держави з одночасним вирішенням питання про застосування до нього іншого запобіжного заходу або застави у більшому розмірі.

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обов`язків, передбачених ст. 182, ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Вважати застосованим до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень, внесеної у встановленому законом порядку.

Продовжити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначених ухвалою суду, на 60 (шістдесят) календарних днів до 26 грудня 2026 року включно, а саме:

-прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, а також у випадках, передбачених КПК України, внесена застава може бути звернута в дохід держави з одночасним вирішенням питання про застосування до нього іншого запобіжного заходу або застави у більшому розмірі.

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час, заборонивши їй залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_7 , у період з 22:00 год. до 06:00 год., на 60 (шістдесят) календарних днів - до 26 грудня 2026 року включно.

Продовжити строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора чи суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити строк дії зазначених обов`язків до 26 грудня 2026 року включно.

Попередити обвинувачену ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що в разі невиконання покладених на неї обов`язків до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», відповідному органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_6 , а контроль за її виконанням покласти на прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Копію ухвали вручити обвинуваченим і прокурору негайно після її оголошення, інші учасники судового провадження мають право отримати її копію в суді.

У наступне судове засідання викликати прокурора, захисників, обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також доставити обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 .

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 02 листопада 2026 року.

Головуючий: